небезпечні наслідки, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Проте, у певних випадках, чітко передбачених кримінальним законодавством, вони виступають як обов’язкові. Наприклад, злочин з матеріальним складом неможливий без настання суспільно небезпечних наслідків, а такі злочини, як крадіжка і грабіж обов’язково характеризуються ще й способом вчиненя – відкрито чи таємно.

80 Службові обмеження для військовослужбовців

Службові обмеження для військовослужбовців — це вид кримінального покарання, що застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строквід шести місяців до двох років.

Як основне покарання службове обмеження для військовослужбовців може бути призначене лише військовослужбовцю не строкової служби у наступних випадках:

1.якщо це покарання передбачене санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України за деякі військові злочини;

2.якщо суд, з огляду на обставини справи та особу засудженого, вважає за можливе замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк;

3.якщо це покарання призначається військовослужбовцю в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду покарання (на підставі статті 69 Кримінального кодексу).

Суть

Протягом виконання військовослужбовцем кримінального покарання у виді службових обмежень:

він не може бути підвищений за посадою

він не може бути підвищений у військовому званні

строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання

із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування

вдоход держави в розмірі, який встановлюється вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психічного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.

4.Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправнотрудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий значною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевненість в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільнення від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке захворювання виникло під час відбування покарання і подальше відбування покарання може призвести до серйозного погіршення здоров'я або до інших тяжких наслідків. При вирішенні питання про застосування ч.2 ст.84 суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Відповідно до ч.4 ст.84 у разі одужання психічно хворих (ч. 1 ст.84), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовуватися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

5.Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

82 Характеристика та ознаки суб*єктивної сторони складу злочину

Суб’єктивна сторона – це ознаки, що характеризують злочин із внутрішнього боку.

До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.

Вина – це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом – і до його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23).

Мотив злочину – усвідомлене спонукання особи, що викликало в неї рішучість вчинити злочин; інтегральне психічне утворення, що спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Мета злочину – уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст. 24).

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажала, та свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24).

Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння та бажала вчинити його.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25).

Практичне значення суб’єктивної сторони злочину: вона є елементом складу злочину та входить до підстави кримінальної відповідальності; ознаки суб’єктивної сторони визначають суспільну небезпечність злочину; від визначення її ознак залежить правильна кваліфікація злочину; вона допомагає розмежувати злочини, а також відмежувати злочинні діяння від незлочинних.

83 Звільнення від кримінальної відповідальності. Правові підстави та порядок звільнення

Звільнення від кримінальної відповідальності - відмова держави в особі уповноважених органів від державного осуду особи, яка вчинила злочин.

Правовою підставою звільнення від кримінальної відповідальності є: передбачення конкретних видів звільнення у КК, а також законом України про амністію чи актом помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюються лише судом.

амністію; на підставі Указу Президента України про помилування.

порядок звільнення

1.Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.

2.Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

3.Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності.

4.Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

84 Конфіскація майна

Конфіскація (майна або окремих предметів) — додаткове кримінальне покарання(у деяких країнах — «інший захід кримінально-правового

характеру»[1]), яке полягає у примусовому безоплатному вилученні у

власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності.

Конфіскація майна призначається за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу. Не застосовується до неповнолітніх.

Призначається і як обов'язкове, і як факультативне покарання. При цьому суд може не призначати конфіскацію майна, навіть якщо вона передбачена в Особливій частині КК як обов'язкова, за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання (крім випадків, коли вчинено злочин, за який передбачено понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян штрафу) (ч.2 ст. 69 КК).

Якщо конфіскується частина майна, суд повинен перелічити предмети, які конфіскуються, або зазначити частину майна, яка конфіскується.

Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, визначається окремим додатком до Кримінального кодексу України (він залишився чинним після прийняття нового Кримінального кодексу 2001 року).

Крім того, статтями Особливої частини КК передбачається також конфіскація певних предметів, які були знаряддям вчинення злочину, предметом злочину або які були отримано в результаті вчинення злочинних діянь, якщо це прямо зазначено в санкції статті.

85 Умисел та його види. Інші види умислу

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямий умисел – особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст. 24).

Інтелектуальний момент утворюють усвідомлення суспільної небезпеки своєї поведінки та передбачення її шкідливих наслідків. Свідомість охоплює не тільки чітке розуміння фактичного боку злочину, його змісту, характеру й усіх інших об’єктивних ознак, а й певне розуміння соціально-політичної значущості вчиненого діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості цієї особи склалося певне уявлення про можливі чи неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут має конкретний характер. Особа чітко уявляє, що саме її конкретні діяння спричинять або можуть спричинити суспільно небезпечні наслідки.

Вольовий момент прямого умислу – це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Зазвичай особа прагне досягти якоїсь мети, задовольнити якусь потребу.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажала, та свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24).

Інтелектуальний момент. Розуміння свідомості за непрямого умислу

аналогічне розумінню свідомості в прямому умислі. Передбачення за непрямого умислу має свою розпізнавальну особливість. Як і за прямого умислу, воно має конкретний характер. Особа в такому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретні дії чи бездіяльність можуть потягти суспільно небезпечні наслідки. Однак наслідки ці особа передбачає лише як можливі наслідки свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідків за непрямого умислу виключається через особливості вольової сфери психічної діяльності, що дійсно пов’язана з її інтелектуальною діяльністю.

Різниця між прямим і непрямим умислом полягає як у вольовому, так і в інтелектуальному моментах.

За часом виникнення та формування визначають умисел, заздалегідь обдуманий, і такий, що виник раптово.

За спрямованістю і конкретизацією бажаного результату умисел поділяється на визначений і невизначений. Визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає та бажає настання одного конкретного результату, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого за пострілу впритул, або альтернативним, якщо винний передбачає та все ж бажає чи свідомо припускає настання одного з двох або більшої кількості, але індивідуально визначених наслідків.

по моменту виникнення злочинного наміру умисел поділяється на заздалегідь обдуманий і раптово виник.

Заздалегідь обдуманий умисел характерний тим, що намір вчинити злочин здійснюється через більш-менш значний проміжок часу після його виникнення.

Раптово виникли є такий вид умислу, який реалізується в злочині відразу ж або через незначний проміжок часу після його виникнення. Раптово виник умисел може бути простим або афектованого.

Простим раптово виникли умислом називається такий умисел, при якому намір скоїти злочин виникло у винного в нормальному психічному стані і було реалізовано відразу ж або через незначний проміжок часу після виникнення.

Афектованого умисел характеризує не стільки момент, скільки психологічний механізм виникнення наміру вчинити злочин.

Приводом до його виникнення є неправомірні або аморальні дії потерпілого відносно винного або його близьких.

Певний (конкретизований) умисел характеризується наявністю у винного конкретного уявлення про якісні та кількісні показники шкоди, завданої

діянням. Якщо у суб'єкта є чітке уявлення про якомусь одному індивідуальнопевному результаті, умисел є простим визначеним.

Альтернативний умисел - це такий різновид певного наміру, при якому винний передбачає приблизно однакову можливість настання двох або більшого числа індивідуально-визначених наслідків

Невизначений (неконкретізірованний) умисел характеризується тим, що у винного є не індивідуально-визначене, а узагальнене уявлення про об'єктивні властивості діяння, тобто він усвідомлює тільки його видові ознаки.

86 Затримання особи, яка вчинила злочин

Правомірним затримання буде, якщо насильницькі дії, спрямовані на обмеження волі злочинця для доставляння його до відповідних органів влади, були вимушено викликані необхідністю затримання та відповідали небезпечності вчиненого посягання й обставинам затримання злочинця. Право на затримання злочинця має кожний громадянин, незалежно від того, чи є у нього можливість звернутись за допомогою до представників влади.

Правомірність дій щодо затримання особи, що вчинила злочин, визначається за ознаками, які можна поділити на дві групи:

1.ознаки, що відносяться до підстав затримання;

2.ознаки, що характеризують дії тих осіб, які затримують.

Перша група ознак визначає, що насильницькі дії щодо затримання можна вчинити тільки:

а) щодо особи, яка вчинила діяння, що містить усі ознаки складу злочину. Закон формально не обмежує коло злочинів, скоєння яких дає особі, що затримує, право на завдання шкоди. Однак, це право не поширюється на осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, за котрі не передбачено покарання через арешт або обмеження волі. Навіть суд у такому разі не може обмежити волю винного.

Також не може бути визнане правомірним заподіяння шкоди при затриманні особі, що не досягла віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, або неосудній особі;

б) безпосередньо після вчинення злочину. Термін "безпосередньо" слід розуміти в тому значенні, що початковим моментом виникнення права на заподіяння шкоди при затриманні є початок злочинного посягання (тобто не тільки закінчений злочин, а й закінчений або незакінчений замах і навіть готування до злочину), яке зберігається під час посягання, що продовжується, а також відразу після вчинення злочину. Тож завдання шкоди злочинцю через

деякий час після вчинення злочину не може розглядатися за правилами ст. 38 КК України. У випадку, коли особа, ухиляючись від затримання, вчиняє суспільно небезпечне посягання щодо особи, яка затримує, можуть діяти правила необхідної оборони (ст. 36 КК України). Затримання громадянами злочинця через деякий час після вчинення злочину потрібно розглядати за правилами крайньої необхідності (ст. 39 КК України);

в) для доставляння такої особи до відповідних органів державної влади. Інша мета затримання особи, що вчинила злочин, виключає правомірність затримання. Особа, що вчинила таке затримання, підлягає відповідальності за злочин проти волі на загальних підставах.

Друга група ознак визначає дії особи, котра затримує. Такі дії мають полягати:

а) у необхідності застосування насильницьких дій, що вимушено спричиняють шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосуванням такого способу, без якого затримання неможливе.

Заподіяння шкоди має бути вимушеним; у особи, що затримує злочинця, немає іншої можливості вчинити дії із затримання. У такому разі слід брати до уваги кількість осіб з обох сторін, вік, фізичні сили, озброєність, а також усі інші умови, що сукупно свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди;

б) заподіяння злочинцю шкоди, що відповідає характерові та ступеню тяжкості вчиненого ним діяння, його особі, обставинам затримання. Характер завданої шкоди може бути різним. Він залежить від ступеня небезпечності вчиненого особою злочину й обставин затримання. Характер і ступінь завданої шкоди визначається також поведінкою злочинця під час його затримання;

в) недопущення перевищення меж, достатніх для затримання. У ч. 1 ст. 38 КК України зазначено, що завдання шкоди злочинцю буде правомірним лише в тому разі, якщо не було допущено заходів, необхідних для затримання такої особи. Ці межі визначаються та залежать від двох груп обставин: небезпеки посягання; обставин затримання.

Однак, незважаючи на те, що заподіяння шкоди є єдиною можливістю усунути небезпеку, як і при крайній необхідності (ст. 39 КК України), у процесі затримання можливо заподіяти шкоду особі, котру затримують, більш тяжку, ніж та, що вона її заподіяла. Перевищенням меж затримання злочинцявизнається (ч. 2 ст. 38 КК України) умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам затримання.

Існують три види перевищення меж затримання: