rehionalna_ekonomika_lyshylenko_2009 / rehionalna_ekonomika_lyshylenko_2009

проблеми на державному рівні можливо шляхом прийняття Закону України, який би регламентував виробництво виноробної продукції від сировини до готової продукції.

Є труднощі і з реалізацією продукції. Останніми роками дещо зросли обсяги експорту, але ця тенденція нестабільна. У 2006 р. продукція виноробних підприємств експортувалася до 14 країн — Росію, Білорусь, Німеччину, Австралію, США, Бельгію, Швейцарію, Ізраїль, Англію, Канаду, Словаччину, Польщу, Латвію та Азербайджан. За останні роки загальна вартість поставленої за рік на експорт продукції становить в межах 30–33 млн грн.

Спиртове і лікеро2горілчане виробництво використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, зерно та картоплю. Виготовленням горілки і лікероFгорілчаних напоїв займається 260 підприємств, 19 з яких входить до переліку підприємств, які не підлягають приватизації.

Спиртові заводи є в усіх областях України, але найбільше їх у Вінницькій, Черкаській, Кіровоградській, Житомирській і Київській областях.

Внутрішня потреба в спирті становить близько 20 млн дал при загальній потужності заводів 68 млн дал. Враховуючи те, що спиртова промисловість традиційно мала високий експортний потенціал і залишається однією з бюджетоформуючих галузей, нагального вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілювання підприємств на випуск паливного еталону, технологію якого розроблено в УкрНДІспиртбіопроді. Посилення державного контролю за виробництвом лікероFгорілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на 13%. Протекціоністська політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснюється в Україні протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт горілчаних виробів і створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні (див. табл. 15.13).

Проведений аналіз дотримання законодавства щодо забезпечення контролю за обігом спирту, алкогольних напоїв засвідчив наявність серйозних недоліків у цій сфері.

За оцінками експертів, досі у тіньовому обігу перебуває 25–30 відсотків ринку алкоголю. Більше третини алкогольних

251

Таблиця 15.13 Виробництво алкогольних напоїв в Україні

(млн дал)

напоїв, що реалізуються через торговельну мережу, не відповідають вимогам щодо якості та безпеки продукції.

У зв’язку з недотриманням багатьма суб’єктами господарювання державних стандартів і технічних умов виробництва спирту та алкогольних напоїв, порушенням санітарних, пожежних та екологічних норм під серйозну загрозу ставиться життя і здоровя значної кількості людей.

Унаслідок таких порушень лише від споживання неякісної алкогольної продукції щорічно гине понад 10 тис. людей, а ще близько 30 тис. хворіє.

Такий стан значною мірою пояснюється й істотними недоліками в системі ліцензування діяльності у сфері виробництва і обігу спирту та алкогольних напоїв.

Пивобезалкогольна промисловість — це майже 300 заводів, що виробляють пиво, плодовоFягідні напої, мінеральні води.

Важливим сировинним компонентом для виробництва пива є ячмінний солод. Щоб виробити 1 т солоду, потрібно 1,4 т ячменю. Пивоварні заводи максимально наближені до споживача.

Найбільші пивзаводи розміщені у Києві, Харкові, Донецьку, Чернігові, Миколаєві, Запоріжжі, Луганську.

Потужності з виробництва безалкогольних напоїв розміщені у Києві, Донецьку, Черкасах, Одесі, Полтаві, Харкові, Запоріжжі. Мінеральна вода розливається на заводах у Миргороді, Києві,

252

Сваляві, Ужгороді, Одесі, Харкові, Саках, Чернігові, Запоріжжі, Чернівцях та ін.

Виробництво пива за 1990–2006 рр. зросло майже у 2 раза. З’явились заводи із світовим значенням — завод “Славутич”, м. Київ, який відправляє свою продукцію в 17 країн різних континентів, завод “Рогань” Харківської області та ін.

Значні досягнення є і у виробництві безалкогольних напоїв.

Тютюнова промисловість України складається з 11 тютюнових фабрик, семи ферментаційних заводів, одного заводу ацетатних фільтратів. Центри тютюнової промисловості: Київ, Черкаси, Львів, Кременчук, Прилуки, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, КамянецьFПодільський, Феодосія.

За 1990–2006 рр. виробництво цигарок та сигарет зросло із 69,4 млрд шт. до 120 млрд шт., або у 1,7 рази.

Рівень продовольчого споживання продукції населенням

Сільське господарство і галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції, спрямовані на забезпечення населення країни продуктами харчування. Результати їх роботи віддзеркалюються у рівні продовольчого споживання продуктів харчування в розрахунку на одну особу.

За останні роки населення України на 50% споживає від науково-обгрунтованої норми м’яса і м’ясопродуктів, на 38,2% — молока і молокопродуктів, на 14,0% — яєць і на 30% риби і рибопродуктів (табл. 15.14).

Таке скорочення рівня споживання тваринницької продукції за останні роки викликане низькою купівельною здатністю населення та високими цінами на молоко, м’ясо, яйця. Низькою залишається і споживання плодів, ягід та винограду. За останні роки науково обгрунтована норма споживання цих видів продукції забезпечується лише на третину. Це відбивається на здоров’ї населення, призводить до ослаблення організму ї сприяє розповсюдженню різних хвороб та зростанню безпритульності серед дітей і т.ін.

253

Таблиця 15.14 Продовольче споживання населенням України

(в розрахунку на душу населення, кг за рік)

Тому, основним завданням в перспективі повинно бути збільшення обсягів виробництва в країні продукції рослинництва і тваринництва та переробки її на власних підприємствах, щоб зменшити обсяги ввезення продуктів харчування із інших країн.

254

Контрольні запитання

1.Роль агропромислового комплексу і його структура.

2.Виробництво продукції рослинництва.

3.Виробництво технічних культур.

4.Поголів’я худоби і птиці. Розміщення галузей тваринництва.

5.Виробництво продукції тваринництва, динаміка розвитку.

6.Первинна переробка сільськогосподарської продукції.

7.Цукрове виробництво.

Рекомендована література

1.Валова продукція та продуктивність праці в сільському господарстві. — К.: ІВЦ Держкомстату, 2000. — 21 с.

2.Дем’яненко С., Свідерська І. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України // Економіка України. — 2004. — № 8.

3.Дорогунцов С.І., Олійник Я.Б., Пітюренко Ю.І. Розміщення продуктивних сил України. — К.: КНЕУ, 2000. — 364 с.

4.Заєць А.С. Цукрова промисловість в Україні; становлення, розвиток і реструктуризація. — К.: Наукова думка, 2000.

5.Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил України. — К.: Київський університет ім. Т. Шевченка, 1990. — 388 с.

6.Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. — К.: Юридична книга, 2002. — 348 с.

7.Пістун М.Д., Гуцал В.О. Географія аграрноFпромислового комплексу України. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

8.Сільське господарство України. — К.: ІВЦ Держкомстату, 2001. — 220 с.

9.Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення. — К.: ІАЄ УААН,1996. — 664 с.

10. Статистичний щорічник України за 2006 р. — К.: Консультант, 2007. — 551 с.

11. Фурса А. Державне регулювання цукробурякового під комплексу в умовах ринкових відносин // Економіка України. — 2004. — № 10.

255

16. Транспортний комплекс України

Розглядаються наступні питання:

16.1.Роль транспортного комплексу в народному господарстві України

16.2.Характеристика окремих видів транспорту

16.3.Проблеми та перспективи розвитку транспортного комплексу України

16.1. Роль транспортного комплексу в народному господарстві України

Транспортний комплекс — це система шляхів сполучення, технічних засобів перевезення вантажів і пасажирів, сервісного обслуговування транспортних перевезень, які забезпечують успішне функціонування народногосподарського комплексу країни.

В процесі виробництва з допомогою транспортних засобів здійснюється доставка сировини, паливноFенергетичних ресурсів, комплектуючих устаткування та ін., а також готової продукції до споживача. Транспортний комплекс істотно впливає на собівартість продукції та ефективність виробництва.

За призначенням транспорт поділяють на:

а) транспорт загального користування (для перевезень готової продукції, сировини та напівфабрикатів, задоволення потреб населення у приміщеннях для вантажів і людей у зв’язку з потребами;

б) відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарський);

в) транспорт особистого призначення.

За видами транспорт поділяють на:

а) наземний (залізничний, автомобільний, гужовий); б) водний (морський, річковий); в) повітряний (авіаційний);

256

г) трубопровідний.

За функціональними особливостями транспорт поділяють на вантажний і пасажирський.

Вантажний транспорт відноситься до галузей виробничої сфери.

Пасажирський транспорт належить до інфраструктурних галузей.

Україна має надзвичайно сприятливі умови для формування і розміщення транспортної мережі. Розвинута галузева структура народного господарства, вигідне економікоFгеографічне положення України визначили розвиток і розміщення всіх видів транспорту.

Істотно вплинуло на проходження через територію України транзитних магістралей всіх видів транспорту.

Вихід до Чорного, Азовського морів, наявність зручних бухт на їх узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морського транспорту, а наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг) сприяла розвитку річкового транспорту.

Характерною особливістю транспортного комплексу є те, що окремі види транспорту не функціонують ізольовано, а формують між собою тісні взаємозв’язки і впливають на показники роботи всіх видів транспорту.

В Україні розвинені всі види транспорту. На 10 тис. км2 території припадає 372 км залізничних колій, 78 км внутрішньоFводних та 1933 км автомобільних шляхів з твердим покриттям.

Головними економічними показниками роботи транспорту є:

–обсяг перевезень вантажів (тони);

–обсяг перевезень пасажирів (осіб);

–вантажооборот (тонноFкілометрів).

Вантажний і пасажирський транспорт безпосередньо впливають на ефективність національної економіки. Обсяги перевезення вантажів і пасажирів відображають стан розвитку народного господарства.

257

За роки незалежності (1991–2006 рр.) обсяги перевезення вантажів скоротилось усіма видами транспорту у 3,4 рази, у тому числі залізничним у 2,0 рази, автомобільними — у 4,2 рази, морським і річковим відповідно у 5,9 і 4,7 рази, а авіаційним транспортом у 2 рази (табл. 16.1 та рис. 16.1).

В 2006 р. у структурі перевезення вантажів на автомобільний транспорт приходиться 62,3%, на залізничний — 25,6%, трубопровідний — 10,9%, та на морський і річковий — у межах 1%.

Таблиця 16.1 Показники роботи окремих видів транспорту України

за 1985–2006 рр.

258

Середня відстань перевезення однієї тони вантажів за видами транспорту:

–залізничним транспортом — 552 км;

–морським транспортом — 4388 км;

–річковим транспортом — 768 км;

–автомобільним транспортом — 18 км;

–трубопровідним транспортом — 799 км.

В країні значно скоротилось і кількість перевезень пасажирів. Якщо в 1990 р. було перевезено 14977 млн чол, то в 2006 р. — 8242 млн чол. або у 1,8 рази менше (табл. 16.2 та рис. 16.2).

Особливо значне скорочення перевезення пасажирів відбувалося на морському, річковому і авіаційному транспорті, де з 1990 р. по 2006 р. воно становило відповідно 2,3, 9,5 і 3,8 разів.

Основними причинами зниження перевезень стали значна криза в економіці, скорочення обсягів виробництва основних вантажоформуючих галузей, скорочення експортноFімпортних перевезень, неподання вантажів для перевезення у необхідних обсягах; перевезення значної кількості вантажів іноземним транспортом, значне безробіття в країні, що спонукало до зниження поїздок людей.

259

Таблиця 16.2 Перевезення пасажирів за видами транспорту в Україні

260