rehionalna_ekonomika_lyshylenko_2009 / rehionalna_ekonomika_lyshylenko_2009

Таблиця 13.1 Виробництво продукції деревообробної

промисловості України

період скоротилось із 169 до 164 тис. м3, паперу із 369 до 159 тис. т, а картону збільшилось із 543 до 734 тис. т.

Характерно, що, не дивлячись на те, що в країні відчувається нестача деревини, користуючись невизначеністю в управлінні, господарські органи сприяли щорічному вивезенню лісоматеріалів за межі країни понад 1 млн м3. В основному вивіз проводився із Житомирської, Закарпатської, Львівської, ІваноFФранківської, Рівенської та Чернігівської областей.

191

Виробництво фанери. Сировиною для її виробництва служить високоякісний кругляк цінних порід — дуба, ясена, вільхи, бука. Для виробництва 1 м3 клеєної фанери потрібно 5–6 м3 деревини. Підприємства по виробництву фанери розміщені у Львові, Києві, Чернівцях і Костополі Рівненської області.

Деревностружкові плити виробляються з тирси на підприємствах лісопильної промисловості. В країні поки що недостатньо потужностей для виробництва цієї цінної продукції і значна частина її завозиться ізFза кордону. Виробництво деревностружкових плит налагоджене у Сваляві Закарпатської області, Дрогобичі Львівської області, Малині Житомирської області, Ковелі Волинської області, Сарнах Рівненської області та ін. Але слід визнати, що більша частина тирси використовується нераціонально і викидається на звалища або на підстилку в тваринництві.

Меблева промисловість виробляє меблі для житлових, культурноFпобутових, адміністративних та інших громадських приміщень. Основними осередками виробництва меблів виступають обласні центри. Найбільшими центрами виробництва меблів визнані ІваноFФранківський, Чернівецький, Свалявський, Хустський, Мукачівський і Берегівський меблеві комбінати Закарпатської області, Дрогобицький Львівської області, Броварський Київської області.

Визнаними спеціалізованими підприємствами по виробництву меблів вважаються Житомирський, Київський імені В.Н. Боженка, Білицький Київської області і Львівський меблеві комбінати.

Не дивлячись на наявність меблів власного виробництва, на ринок України завозиться багато меблів чеського, словацького, німецького, італійського, французького виробництва та з інших країн.

Завдання виробників меблів країни полягає в тому, щоб на основі покращання якості продукції завоювати ринок в усіх регіонах країни.

Целюлозно паперова промисловість

ЦелюлозноFпаперова промисловість включає підприємства, які виробляють папір, картон і целюлозу. Основна сировина

192

галузі — деревина та відходи її обробки, солома, костриця конопель та льону, очерет, макулатура, ганчір’я. В Україні паперове виробництво виникло в XVII ст., а в 1913 р. вже працювало 43 підприємства. У 2003 р. в країні паперова продукція вироблялась на 25 фабриках. Найбільші з них розміщені у с. Понівці і м. Славута Хмельницької області, Малині Житомирської області і Рогані Харківської області. Важливу роль у виробництві цієї продукції відіграють Херсонський целюлозноFпаперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонноFпаперовий комбінат Львівської області, Рахівська картонна фабрика Закарпатської області, Корюківська фабрика технічного паперу Чернігівської області. Слід відмітити, що на Малинській паперовій фабриці відпрацьовано технологію виробництва паперу для виготовлення цінних паперів і грошей. За роки незалежності виробництво паперу, скоротилось відповідно у 2,4 рази, і це при тому, що Україна задовольняє потреби в паперовоFкартонній продукції лише на 50%, а решту імпортує з Росії і Фінляндії.

Лісохімічна промисловість

Лісохімічна промисловість об’єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, розчинники, формалін, метиловий спирт, кормові дріжджі та ефірні олії. Сировиною для лісохімічної промисловості служить деревина і відходи, отриманні в процесі її заготівлі та переробки.

З деревини листяних порід одержують деревне вугілля, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники.

Із деревини соснових порід, живиці, та із пнів сосни виготовляють каніфоль, скипидар, ефірні олії.

Основні центри лісохімічної промисловості — Київ, Коростень Житомирської області, Великий Бичків, Свалява і Перечин Закарпатської області, Костопіль Рівненської області.

Особливу роль у лісохімічній промисловості відіграє дуб. Його кора використовується у фармацевтичній промисловості для виробництва дубильноFекстрактних речовин, а дошки — для виробництва бочок, які використовуються при виготовленні коньячної продукції.

193

13.3. Проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу України

В сучасних умовах немає такої галузі народного господарства, де б деревина і продукція її переробки не відігравала значної ролі. Разом з тим в країні складається напружена ситуація із забезпеченням лісоматеріалами, папером, картоном та іншою продукцією, яка виробляється із деревини. З метою наповнення ринку продукцією власного виробництва необхідно:

По галузі лісового господарства збільшити площу під лісом. В даний час рівень заліснення території країни найнижчий в Європі і становить 15%. Для доведення його до 20% необхідно посадити не менше як 2,5 млн га лісу. Разом з тим потужності лісгоспів здатні забезпечити посадку 40 тис. га лісу за рік. Збільшення обсягу посадки лісу можливо за рахунок:

–поFперше, забезпечення посадковим матеріалом із розрахунку посадки 200 тис. га за рік;

–поFдруге, визначитись із площами заліснення. В першу чергу повинні підлягати залісненню території, які піддаються ерозії. Але необхідно враховувати і той факт, що нині землі приватизовані

іне завжди власники будуть згодні віддати землю під заліснення;

–поFтретє, забезпечити фінансування проведення лісопосадкових робіт.

По лісозаготівельній промисловості необхідно:

–поліпшити відбір стиглої деревини і не допускати її старіння і руйнування. Ця робота повинна проводитись спільно

зпрацівниками лісового господарства;

–поліпшити технологію лісозаготівель і не допускати суцільного знищення підліску;

–добитись ефективного використання усієї лісової сировини для одержання відповідної продукції (гілля, зеленої маси, смолистих пнів та ін.).

По деревообробній і меблевій промисловості:

– вдосконалити технологію розпилу деревини, замінивши звичайні пилорами, які дають втрати на тирсу до 25% деревини, на стрічкові пили, які скорочують втрати до 5–6%;

194

–добитись ефективного використання відходів деревообробки (обрізків, тирси, стружки) для виробництва деревнотирсових плит, дверей, паперу та іншої продукції;

–вдосконалити номенклатуру виробництва продукції із деревини;

–поліпшити якість виробництва продукції з метою завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоспроможної продукції.

По целюлозно2паперовій промисловості:

–забезпечити збільшення заготівлі макулатури;

–розширити асортимент ефективних замінників недеревних ресурсів сировини — соломи, костриці, очерету для виробництва паперу;

–залучення до промислового перероблення всіх видів маси дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів.

По лісохімічній промисловості:

–нарощувати випуск всієї номенклатури продукції за рахунок будівництва підприємств лісохімічної промисловості в усіх центрах переробки деревини;

–нарощувати обсяги випуску продукції, яка користується попитом і забезпечує потреби народного господарства й населення;

–застосовувати нові технологій, які сприяють одержанню високоякісної імпортозамінної продукції.

Контрольні запитання

1.Роль і місце лісопромислового комплексу в народному господарстві.

2.Лісове господарство, проблеми та перспективи розвитку.

3.Лісозаготівельна промисловість, проблеми галузі.

4.Деревопереробна промисловість, динаміка виробництва продукції.

195

5.ЦелюлозноFпаперова промисловість, розміщення і динаміка розвитку.

6.Лісохімічна промисловість, проблеми та перспективи.

7.Проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу України.

Рекомендована література

1.Андручишин В.С. Краткий национальный очерк о секторе лесного хозяйства и лесных товаров Украины. — НьюFЙорк. ООН. 1994FVII. — 61 с.

2.Божок О.П., Віктінов І.С. Деревинознавство з основами лісового товарознавства. — К.: НМКВО, 1992. — 320 с.

3.Бойко А. Окремі аспекти економіки сучасного лісівництва // Економіка України. — 2004. — № 7.

4.Генсірук С.А. Ліси України. — К.: Наукова думка, 1999. —

408 с.

5.Григор’єв М.Я. Матеріалознавство для столярів, теслярів

іпаркетників. — К., 1993. — 214 с.

6.Коваль Я.В. Совершенствование лесопользования и лесовосстановления. — К.: Наукова думка, 1987. — 204 с.

7.НаучноFтехнический прогресс и техническое перевооружение продукции лесной и деревообрабатывающей промышленности. — ІваноFФранківськ, 1987. — 228 с.

8.Проблеми деревообробки на рубежі XXI століття. — Львів: УкрДЛГУ, 1999. — 280 с.

9.Ресурсосбережение в деревообработке и производстве мебели. — Минск, 1999. — 108 с.

10.Редько Г.І. Корабельні ліси України. — К.: Либідь, 1995. —

336 с.

11.Шевченко Є.І. Народна деревообробка в Україні. — К.: Артемія, 1997. — 262 с.

12.Статистичний щорічник України за 2006 р. — К.: Консультант, 2007.

196

14. Комплекс галузей легкої промисловості України

Розглядаються наступні питання:

14.1.Легка промисловість і її галузева структура

14.2.Розвиток і розміщення галузей легкої промисловості

14.1. Легка промисловість і її галузева структура

Легка промисловість України зобов’язана забезпечити населення одягом, взуттям та різними галантерейними виробами, а промисловість — технічними тканинами та ін.

До її складу входять текстильна, швейна, шкіряноFвзуттєва, хутрова промисловість та виробництво галантерейних виробів.

У легкій промисловості України в 1990 р. вироблялось 10,8% вартості реалізованої продукції промисловості, а в 2006 р. — всього 1,1%, або у 10 разів менше. В цій галузі народного госпо-

Комплекс галузей легкої промисловості

Лляна

Рис. 14.1. Схема галузей легкої промисловості

197

дарства в 2006 р. було зайнято лише 133 тис. чол., що у 5,7 рази менше, ніж працювало в цій галузі до 1990 року (табл. 14.1), (рис. 14.2).

За цей же період чисельність зайнятих у текстильній і швейній промисловостях скоротилась із 608 тис. чол. до 112 тис. чол., у шкіряній і взуттєвій відповідно із 142 тис. чол. до 21 тис. чол.

Таблиця 14.1 Зайнято працівників в галузі легкої промисловості України

Легка промисловість має значні потенційні можливості і великий виробничий потенціал. На початок 2007 р. в Україні налічувалось 4554 підприємств легкої промисловості, в тому числі 3906 підприємств текстильної промисловості і пошиття одягу, 648 підприємства, які виробляють вироби із шкіри і взуття.

У 1990 р. населення України майже повністю забезпечувалось продукцією цієї галузі за рахунок власного виробництва. Звичайно, були й деякі недоліки, в основному щодо виробів із шкіри, особливо у взуттєвому виробництві, але вирішити їх не становило якихось проблем.

В даний час потенційні можливості галузі використовуються недостатньо, 29% з тих підприємств, які залишились на українському ринку, орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів, а близько 70% підприємств припинили своє існування. Причин багато, але основними з них слід вважати:

– поFперше, значну втрату традиційних сировинних ресурсів — льоноволокна, вовни і хімічних волокон. Якщо в 1990 р. в Україні вирощувалось 108 тис. т льоноволокна, то у 2006 р. — 5 тис. т, або у 21,6 разів менше. Виробництво вовни за 1990– 2006 рр. скоротилось у 9 разів із 29,8 тис. т до 3,3 тис. т, а вироб-

198

ництво хімічних волокон скоротилося із 179,2 тис. т до 35,9 тис.

табо в 5,0 разів;

–поFдруге, неконтрольований завіз в країну одягу і взуття, яке уже було у використанні, із країн Європи та інших країн світу. За експертними оцінками, в останні роки завозиться щорічно одягу і взуття “секонд хенд” приблизно 51 тис. т на суму 120 млн євро;

–поFтретє, завіз дешевих товарів, які користуються попитом у населення, із Китаю, В’єтнаму і Турції;

–поFчетверте недостатня компетентність управлінських навиків у нових господарів підприємств легкої промисловості і недостатнє управління цією галузю зі сторони владних структур.

199

14.2. Розвиток і розміщення галузей легкої промисловості

Легка промисловість України розвивалась на протязі століть. До встановлення незалежності в країні були створені всі умови для ефективної роботи галузі і забезпечення населення одягом та взуттям.

Виробничий потенціал легкої промисловості давав можливість виробляти в 1990 р. 1,2 млрд м2 тканин, понад 350 млн шт. трикотажних виробів, 196 млн пар взуття та ін. (табл. 14.2). Тобто в розрахунку на одного мешканця країни вироблялось 24 м2 тканин, 7 одиниць трикотажних виробів і 4 пари взуття. Значний розвиток легкої промисловості приходиться на післявоєнний період.

Таблиця 14.2 Динаміка виробництва продукції легкої промисловості

України за 1940–2006 рр.

Текстильна промисловість

Текстильна промисловість включає в себе виробництво бавовняних, вовняних, лляних, конопляноFджутових і шовкових тканин.

200