- •1.Поняття, цілі та основні завдання комунікаційної політики підприємства.
- •4.Модель процесу комунікації у маркетингу.
- •5. Процес розробки стратегії маркетингових комунікацій включає ряд етапів.
- •6.Постановка цілей стратегії комунікацій
- •7.Вибір комунікаційної мети в залежності від ступенів купівельної готовності потенційних покупців.
- •8. Визначення та структура цільової аудиторії.
- •9.Класифікація радників
- •10. Переваги та недоліки використання особистої та неособистої комунікації.
- •11. Фактори, які впливають на вибір структири системи просування
- •12. Моделі розробки звернень aida, aidma і т.Д.
- •13.Види комунікаційних стратегій підприємства, їх порівняльна характеристика.
- •14.Планування використання засобів розповсюдження інформації.
- •15. Розробка бюджету комунікаційної політики підприємства.
- •16. Основні етапи персонального продажу
- •17. Комунікаційні рекомендації щодо проведення особистого продажу.
- •18. Прийом та встановлення контакту з потенційним покупцем. З`ясування потреб клієнта.
- •19. Аргументація та показ товару під час особистого продажу.
- •20. Етап здійснення персонального продажу «Відповіді на заперечення». Прийоми спростування заперечень потенційних покупців.
- •23. Прийоми, які сприяють завершення бесіди угодою.
- •24. Характеристика засобів стимулювання продажу, спрямованих на споживачів.
- •25. Характеристика засобів стимулювання збуту, спрямованих на посередників.
- •29.Реклама як елемент системи маркетингових комунікацій
- •31. Основні характеристики носіїв реклами
- •32. Переваги та недоліки основних засобів розповсюдження реклами.
- •33.Структура рекламного звернення.
- •34.Вимоги до створення рекламного слогану
- •35. Рівні впливу рекламного звернення на людину.
- •39.Емоційні мотиви в рекламі.
- •40.Зв’язки з громадськістю – основний засіб створення іміджу підприємства.
- •42. Особливості підготовки прес-релізів.
- •43. Ознайомлення з роботою фірми – презентація. Вимоги до її проведення
- •44. Встановлення та підтримка доброзичливих стосунків з клієнтами.
- •45.Встановлення та підтримка доброзичливих стосунків між персоналом та керівництвом підприємства.
- •46.Встановлення зв’язків з органами державного управління.
- •47. Проведення спонсорських та благодійних акцій підприємством
- •48. Основні напрямки діяльності служб зв’язків з громадськістю на підприємстві
- •50.Участь у ярмарках
- •51.Розробка та оцінка бюджету підприємства для участі фірми у виставці/ярмарку.
- •52. Розробка проекту виставкового стенду.
- •56.Планування рекламної компаніх
- •57.Розробка медіа-плану та плану проведення комунікаційних засобів.
- •58.Фактори, від яких залежить періодичність виходу реклами.
- •60.Принципи організації комунікаційної діяльності підприємства.
- •61. Типи організаційних структур комунікаційних служб.
- •62.Комунікативна та економічна ефективність маркетингових комунікацій.
46.Встановлення зв’язків з органами державного управління.
У діяльності державного апарату України зв'язки з громадськістю є новими реаліями, що передбачають структурно-функціональні зміни та якісне оновлення взаємовідносин між державою і громадянами. Діяльність служб зі зв'язків з громадськістю набула системного характеру із виданням Указу Президента України"Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади" . Організаційна структура служби зі зв'язків з громадськістю* органу державної влади має забезпечувати необхідні у мови для ефективної реалізації функцій та виконання завдань, покладених на ці служби, відповідати їх цілям.
Ефективна комунікація органів державної влади можлива за умови, по-перше, що комунікація розглядається державним органом як невід'ємна складова його діяльності, по-друге, що він має відповідний підрозділ у своїй структурі, ставить завдання кон-тролювати інформаційні та комунікаційні потоки й відповідним чином їх спрямовувати.
Органи державної влади (законодавчої, виконавчої та судової гілок) — це система формування і втілення в життя законодавчих і моральних норм організації, регулювання та контролю за
діяльністю і продуктивною участю всіх верств населення у вирішенні економічних, політичних, соціальних і духовно-культурних проблем функціонування та розвитку суспільства, тобто це система організації, регулювання, контролю і виховання суспільства загалом і поведінки кожного громадянина зокрема.
В основі взаємодії громадськості та органів державної влади лежить принцип колективної відповідальності, який передбачає ділове партнерство між населенням (громадськістю) і органами (представниками) державної влади (президентом, народними
обранцями, якщо йдеться про депутатів, та іншими, обраними демократичним шляхом).
У провідних країнах світу створюються та функціонують спеціальні організації, які сприяють і забезпечують встановлення взаємопорозуміння і взаємодії між діловими колами та політичними і державними органами. Наприклад, у Великій Британії існує організація «Industry and Parlament Trast», яка допомагає представникам бізнесу краще зрозуміти державні проблеми та зробити свій внесок у досягнення позитивних змін. Подібні організації створені в РФ і в Україні, але вони тільки починають діяти, шукають свої підходи, форми і методи діяльності.
Виробничі та комерційні структури мають зв’язки з органами державної влади на всіх основних етапах свого становлення й розвитку — від планування, організації, виробництва до збуту, реалізації товарів і послуг. Передусім це стосується таких функцій: оформлення ліцензій, акцизів, сертифікатів відповідної якості; підготовка документації та розмитнення вантажів; оподаткування, створення необхідного банку даних про стан ринкової кон’юнктури; виконання експедиторських та бухгалтерських операцій (схема 34).
На жаль, в Україні ще багато державних закладів, які не поспішають створювати підрозділи зв’язків з громадськістю. Причин цього кілька:
1.Недовіра до служб ЗЗГ як до неконкретної сфери, що потребує додаткових фінансових витрат.
2.Переконаність деяких представників органів влади в тому, що здійснення зв’язків з громадськістю — це завдання самої громадськості, яке може виконуватися без професійних спеціалістів.
3.Небажання звернути увагу громадськості на дискусійні, спірні питання та недооцінка необхідності навчатися, жити і працювати в новому соціокультурному режимі.
