6. Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів

здійснюється через податки і субсидії. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а суб­сидуючи — стимулює їх зростання.

7. На уряд покладається вирішальна роль у розв'язанні про­блем довкілля.

8. Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

9. Захист конкурентного середовища.

10. Урегулювання проблем, пов'язаних з порушенням дії рин­кових сил тощо.

Вирішення далеко неповного переліку завдань, що постають перед урядом, вимагає певних інструментів (засобів).

Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких мозкна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.

Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну, зовнішньоекономічну, соціальну, анти-монопольну, інвестиційну, антиінфляційну, антициклічну полі­тику, а також політику ціноутворення, індикативне плануван­ня, амортизаційну політику тощо. Кожна з перерахованих вище складових має свою структуру засобів (інструментів) впливу на економіку з боку уряду.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та не­прямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративни­ми, а непрямі — економічними. Адміністративні та еконо­мічні методи використовують відповідно прямі й непрямі за­соби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-роз­порядчих відносинах і проявляються у формі адміністративно­го впливу на поведінку, функціонування і результативність еко­номічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну сво­боду.

До прямих методів належать:

— дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реєстрацію таін.;

— регламентація діяльності економічних суб'єктів і запро вадження законів, інструкцій, нормативів тоїцо;

— заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

— застосування покарань та заохочень (стимулів); різноманітні форми цільового фінансування: держави і

інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сек тору домогосподарств та ін.;

— прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на креди тування експорту та ін.;

— державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних ін струментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результа ти економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів гос­подарювання.

По-перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в еко­номіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обме­жує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно відда­ти йому належне, зазначивши, що жодний економічний інстру­мент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи — це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поне­волює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміні­стративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним. Це стосується багатьох сфер діяль­ності:

— жорсткий урядовий контроль монопольних ринків;

— урегулювання зовніпініх негативних ефектів і їх наслідків для довкілля (заборона будувати житло, підприємства і т. ін. на території заповідників; заборона використовувати шкідливі тех­нології тощо);

— розробка та контроль за дотриманням стандартів;

— визначення і підтримання мінімально допустимого рівня добробуту, гарантованого мінімуму заробітної плати, виплат з безробіття);

— захист національних інтересів у системі світового госпо­дарства (ліцензування експорту, контроль імпорту, використання іноземних позик, інвестицій, валютних обмежень та ін.).

Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

— засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шля­хом припинення видачі чи дії ліцензії);

— засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використан­ня раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

— засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забезпечувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчан­ня, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове страхування та ін.).

Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійсню­ють ті, хто стоїть вище в ієрархії. їм властива вертикальність.

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічно­му інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклі-чної та антиінфляційної політики.

Подекуди люди переоцінюють роль економічних і недооці­нюють значення адміністративних методів. Таке ставлення до пдміністративних методів властиве постсоціалістичним краї­нам, оскільки система адміністративного управління призвела до руйнації економіки.

Однак, незалежно від країни чи рівня економічної системи, урн довий вплив на економіку можна здійснювати тільки в єдно­сті обох методів. Пояснюється це тим, що будь-який економіч­ний регулятор включає адміністрування, оскільки контролю-ється певною економічною службою.

Наприклад, бюджетна система відчує вплив зміни ставки оподаткування тільки після того, як буде прийняте адміністра-тине рішення про її зростання чи зниження.

з іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є щось економічне, оскільки це рішення приймають для впливу на поведінку інвестора, виробника, споживача, експортера чи імпортера і т. ін.

Незважаючи на нерозривну єдність цих двох методів, вони все-таки прямо протилежні.

Доцільність застосування адміністративних методів визна­чається тим, що, по-перше, тут відомо, хто віддає команду, ви­конавця команди, відповідального за наслідки реалізації адмі­ністративного управлінського рішення. Тобто, тут відносини "управлінець — виконавець" персоніфіковані.

По-друге, там, де фактор часу визначальний чи досить ваго­мий, адміністративні методи незмінні та вони дають можливість швидко вирішити проблему. Навіть якщо рішення було помил­ковим, його швидко можна відмінити, чого не можна зробити за управління економічними методами.

По-третє, адміністративні методи незмінні для вирішення екстремальних, екстраординарних проблем. Кожна країна по­винна мати систему надзвичайного управління на випадок вій­ни, стихійного лиха, технологічної аварії, епідемії, спроби здій­снення державного перевороту і т. ін.

Адміністративні методи запрограмовані на швидкість, а не на економічну ефективність. Тут воля спирається не на еконо­мічний інтерес, а на владу.

Ці методи прості та зрозумілі, але мало підходять для управ­ління масовими явищами і процесами. О. Бек у книзі "Нове призначення" описує постанову політбюро про збір листя чаю, підписану Сталіним, де визначається число і місяць початку, кінець збору врожаю, а також вимога, щоб лист чаю був зрілим. Звісно, цю постанову в повному обсязі виконати неможливо, адже природа не підкоряється постановам уряду і лист може визріти раніше чи пізніше зазначеної в постанові дати. Якщо ж розпочати збір чаю своєчасно, може виявитися, що лист некон­диційний.

Спроба поширити адміністративні методи не тільки на упра вління функціонуванням, а й на розвиток системи, виявилась трагічною для долі економічної системи.

Окрім того, адміністративні мет,оди досить трудомісткі та дорогі. Якщо рішення, яке могла прийняти одна особа, прий­мається колегіально, це не тільки робить його дорожчим, а й створює персональну безвідповідальність.

Економічним мет,одам, на відміну від адміністративних, властива горизонт,альніст.ь. їх основою є взаємовигідні зв'яз­ки. Ринкова культура передбачає виняткову чесність і поряд­ність партнерів (соціальний капітал). Вона знищує тих, хто зра­джує партнера.

Економічні методи найбільш підходять для регулювання масових явищ. І в цьому їх переваги.

Разом з тим економічним методам властиві недоліки:

1) для економічних методів важко визначити завчасно дов­гострокові наслідки, тут є проблема вимірювання результату;

2) помилки, допущені урядом при використанні цих методів, множаться на масовість явищ та підлягають регулюванню. Ускладнюється проблема тим, що, по-перше, помилка вияв­ляється тільки з часом, по-друге, на неї впливає мультипліка-тивний ефект, по-третє, призупинення дії помилкових рішень при застосуванні економічних методів вимагає багато часу.

Обидва методи застосовують на всіх рівнях економічної сис­теми. Але чим вищий рівень ієрархії, тим більше використову­ють адміністративні методи.

Стосовно найвищого рівня урядової влади частка адмініст­ративних і економічних методів залежить від рівня дохідної частини бюджету. Якщо державна казна пуста — превалюють адміністративні методи, якщо вона повна — переважають неадмі-ністративні.

127.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ)

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — система господарських зв”язків фізичних та юридичних осіб на інтернаціональному рівні, на рівні держав, групи держав, міжнародних економічних організацій, які орієнтовані на реалізацію їх потреб; це особлива сфера здійснення виробничих зв”язків, які вийшли за територіальні рамки окремих держав; це сукупність суспільно виробничих зв”язків суб”єктів світового господарювання.

Форми міжнародних економічних відносин: Світова торгівля, Міжнародні валютно-фінансові відносини, Міжнародний рух капіталів, Міграція робочої сили, Науково-технічне співробітництво

Світова торгівля – сукупність зовнішньої торгівлі країн світового співтовариства.

Показники обсягу МТ: 1) експорт – вивезення товару з країни; 2) імпорт – ввезення товару в країну; 3) зовнішньоторговельний обіг – сукупний обсяг експорту-імпорту за певний проміжок часу; 4) фізичний обсяг – оцінка обсягу експорту і імпорту в постійних цінах в рамках одного періоду; 5) генеральна торгівля – вартість зовнішньоторговельного обігу та вартість транзитних товарів; 6) спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг; 7) реекспорт – вивезення раніше ввезеного товару; 8) реімпорт – ввезення раніше вивезеного товару.

МТ розділяють на три види:

по критерію об’єкту: торгівля сировиною, паливом, продовольством, полу фабрикатами, готовими виробами; а) виробничого призначення, б) невиробничого призначення; торгівля послугами.

По критерію взаємодії суб’єктів: традиційна торгівля, торгівля спеціалізованою продукцією, зустрічна торгівля;

По критерію регулювання: звичайна МТ, дискримінаційна МТ, преференціальна МТ.

Міжнародна міграція робочої сили.

Це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну.

Причинами ММРС є: швидке зростання населення планети; нерівномірний економічний розвиток країн світового співтовариства; розвиток сучасної НТР; соціально-політичний розвиток окремих регіонів світу та держав; економічний стан національного господарства.

Основні поняття, що характеризують ММРС:

Міграція – переміщення робочої сили в рамках світового співтовариства.

Еміграція – виїзд з країни певного контингенту населення.

Імміграція – в’їзд певного контингенту людей в іншу країну.

Рееміграція – процес повернення емігрантів у свою країну.

Основні конкретні принципи, що обумовлюють ММРС: 1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення; 2) стабільний і порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах; 3) порівняно високий рівень умов праці; 4) соціальні можливості більш повної реалізації своїх здібностей у країнах імміграції; 5) природні катаклізми та рівень охорони навколишнього середовища; 6) політичні причини; 7) військові причини; 8) релігійні причини; 9) національні причини; 10) культурні причини.

Сутність та форми міжнародного руху капіталів

МРК обумовлюють: інтернаціоналізація господарського життя, поява можливості більш вигідного прикладення капіталу за кордоном, відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку, прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни, економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів тощо.

Капітал – це грошові та матеріальні кошти, які використовуються в суспільному виробництві з метою отримання прибутку.

Основною формою МРК є вивезення капіталу. Це одностороннє переміщен

ня вартості в товарній або грошовій формі за кордон з метою отримання прибутку, відсотку або з іншою метою. Вивезення капіталу в товарній формі – це експорт машин, обладнання, полу фабрикатів, технологій тощо. Вивезення капіталу в грошовій формі – це вивезення валюти та валютних цінностей.

Географія МРК може бути різноманітною, навіть світовою. А динаміка його залежить від рівня митних тарифів, пільгових умов та цін у різноманітних країнах.

Міжнародна валютна система

Валютна система – це форма організації та регулювання валютних відносин, закріплених національним законодавством та міжнародними угодами. В основі МВС лежить розвиток міжнародних валютних відносин. МВВ – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з використанням валюти в їх фінансово-господарській діяльності. Існує три рівня валютної системи: національний, світовий, міжнародний. МВС-це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою держав.

Валюта – це грошові знаки іноземних держав та міжнародні розрахункові грошові одиниці.

Валютний ринок – це сукупність постійних економічних організаційних відносин по операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів в іноземній валюті. Регулювання валютного ринку залежить від характеру економічної системи країни, міри конвертованості валюти, рівня цін, рівня валютних обмежень.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці даної країни, виражена в одиницях валюти іншої країни. Режими валютних курсів бувають: фіксовані, такі що коливаються, плавающі. Валютний курс встановлюється шляхом котировок.

Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових та організаційних заходів, які регулюють операції з національною та іноземною валютою, золотом тощо.

Міжнародні кредити використовуються у відповідності з уніфікованими міжнародними нормами міжнародних кредитів та правилами міжнародного кредитування.

Міжнародні розрахунки передбачають наявність та регулювання міжнародної валютної ліквідності. Міжнародна валютна ліквідність – це спроможність країни або групи країн забезпечити своєчасну оплату своїх міжнародних зобов’язань.

Валютний ринок – сукупність постійних економічних організаційних відносин по операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів в іноземній валюті.

Органами, що регулюють валютно-фінансові відносини є:

національні банки, міністерство економіки, міністерство фінансів, органи валютного контролю;

міжнародні валютно-фінансові організації (МВФ), регіональні валютно-фінансові організації (ЕВІ).

Ці органи розробляють режим безпечного, безкризового розвитку валютно-фінансових відносин в