Графічна диференціація омонімів японської мови

У зв'язку з наявністю в японській мові великої кількості омонімів і тим, що омоніми, як правило, мають різне написання, представляється необхідним торкнутися питання про так звану графічну диференціацію омонімів стосовно до японської мови. Уважається, що графічна диференціація допомагає розмежуванню омонімів. Про це пишуть багато мовознавців.

Ш. Балли, стосуючись французької орфографії у зв'язку з омонімією, говорить про те, що орфографія французької мови сприяє розрізненню омонімів. Особливо це стосується простих слів-омонімів, усна й письмова форма яких, як правило, різниться.

«У той час як німецький орфографія є більш-менш нормальною й щодо пристосованої до розмовних форм, французька орфографія, навпаки, дуже далека від них». Ш. Балли вважає, що орфографія виявляє дуже ефективну допомогу при читанні на такій мові, як французький, слова якого, більш короткі, чому, наприклад, німецькі, «тонуть у синтаксичній комбінації». «Чому довше слово у французькій мові, тим більше його орфографія наближається до вимови (calorifere "калорифер"), а чим коротше, тим більше слово здобуває штучні властивості (gue, alors, в, fair)». Останнє пов'язане з тим, що односкладові слова мають омоніми.

С. Ульман пише: «Коли орфографія не ґрунтується на фонетичному принципі, вона може відігравати важливу роль у розрізненні омонімів, а короткі слова при такій орфографії бувають більш відчутними й ґрунтовними».

Приблизно ту ж думку можна знайти в X. Бредлі, точку зору якого критикує О. Есперсен: «Д-р Генрі Бредлі пише: "Укладач короткого словника іноземної мови може використовувати, не боячись бути незрозумілим, такі слова, як son, sun; knight, night; oar, ore; hair, hare; dye, die; sow, saw; reighn, rain. Якби англійський лист був фонетичним, необхідно було б дати пояснення до цих слів..." Зауваження Бредлі є частиною його красномовного доводу проти фонетичного листа, доводу, у якім він надає великого значення- по-моєму, несправедливо- перевагам графічної диференціації слів, які звучать однаково. Він не враховує тих випадків, коли омофони не різняться на письмі». Заперечуючи переваги графічної диференціації омонімів для англійської мови, О. Есперсен разом з тим, говорячи про китайську мову, що має просту фонетичну організацію, висловлює думка про те, що саме ідеографічний лист допомагає розрізняти при читанні масу китайських омонімів.

Японські лінгвісти надають великого значення графічної диференціації омонімів японської мови, указуючи на те, що ієрогліфи є найважливішим - засобом розмежування омонімів і що без ієрогліфів японський лист буде незрозуміло.

Необхідно з'ясувати питання, чи правомірно говорити про графічну диференціацію омонімів. Л. В. Малаховский, наприклад, уважає, що погляд, при якім графічна диференціація розглядається як корисне явище, що допомагає розрізняти омоніми в мовленні, є неправильним, тому що в цьому випадку змішується рівень мови й рівень мовлення. «Дія графічної диференціації проявляється тільки на рівні мови». Далі Л. В. Малаховский доводить, що «графічна диференціація не може служити засобом розмежування омонімів у мовленні» і що «роль її зводиться лише до того, що вона зменшує кількість омонімів у письмовій мові в порівнянні з усним. Таку ж думку висловлював і С. Ульман у зв'язку із графічною диференціацією омонімічних слів: «У мовах з нефонетичною писемністю написання часте допомагає диференціювати слова, що звучать однаково. Однак це, звичайно, не більш ніж паллиатив; це зменшує кількість омонімів на написаній або надрукованій сторінці, але залишає незачепленим розмовна мову, за винятком тих випадків, коли потрібно швидко дозволити виникле нерозуміння: якщо є якісь сумніви в тому, що ми маємо на увазі — night або knight, набагато легше написати їх, чим дати визначення їх значень».

Дійсно, якщо розглядати изольовано друг від друга письмове й усне мовлення японською мовою, те оскільки в уснім мовленні втримується багато омонімів, а на письмі завдяки наявності ієрогліфів омоніми, що спостерігалися при уснім спілкуванні, перетворюються в неомоніми, проблема омонімії дозволяється лише на рівні мови взагалі, якщо «мова взагалі» ми будемо розуміти як єдність двох систем: усного й письмового варіантів мови. І тільки в цьому випадку ми має право говорити про графічну диференціацію омонімів. При уснім же спілкуванні графічна диференціація практично не діє, оскільки звучне слово сприймається мовцям, як правило, поза зв'язком з його письмовим виглядом, про що може свідчити й той факт, що за допомогою усного мовлення спілкуються люди, не навчені письму.

Можна знати слово й не знати ієрогліфів, якими воно записується. Нерідкі випадки, коли японці не можуть записати ієрогліфами слова, написані каною, і вдаються до допомоги словника. Це показує у вже згадуваній роботі Мацусака Таданорі, який полемізує з Фукуда Цунеари, що вважають, що значення слова знають тому, що знають ієрогліфи.

Виключення становлять випадки, коли при уснім спілкуванні виникає конфлікт через омоніми, нерозуміння співрозмовниками один одного, і вони в розмові апелюють до написання слова. Бувають випадки, коли японець, почувши яке-небудь слово-канго, уточнює, якими ієрогліфами воно записується, щоб зрозуміти його значення, якщо воно недостатньо ясно з контексту й загальної ситуації розмови. Тільки в цьому випадку проявляється дія графічної диференціації при уснім спілкуванні. Вона допомагає розмежуванню омонімів в усному варіанті мови при звертанні до письмового варіанта. Однак це відбувається нечасто, і основна перевага різного написання омонімів у японській мові полягає не в тому, що це різне написання допомагає розв'язати проблему омонімії при уснім спілкуванні, а в тому, що кількість омонімів на письмі значно скорочується. Це, очевидно, і мають на увазі японські лінгвісти, коли пишуть, що ієрогліфи сприяють розмежуванню омонімів.

У зв'язку з тим, що графічна диференціація омонімів у японській мові при уснім спілкуванні, як правило, не розв'язує проблемы омонімії, хотілося б розглянути питання про те, як слід ставитися до такої відмінності на листі однаково звучних слів уважати його зручністю або перешкодою, що вимагає усунення. Існує, зокрема, точка зору, відповідно до якої вважається, що різне написання омонімів є незручністю, яка «відчувається не тільки іноземцями, що вивчають дана мова, але й самими носіями мови при письмі й особливо при оволодінні грамотою». Зміни в англійській орфографії, які вели до того, що омофони ставали омографами, тобто усувалася графічна диференціація, уважаються при цьому результатом реакції носіїв мови на цю незручність.

Відомо також твердження Л. Блумфілда: « Немає ніяких підстав побоюватися, що, якщо омоніми (наприклад, pear "груша", pair "пари", pare "підрізати", "чистити" або piece "шматок", peace "мир") будуть писатися однаково, лист стане незрозумілим; лист, що відбиває фонеми мови, настільки ж зрозуміло, як і сама мова». Чи

Вірні ці положення для японської мови, писемність якого є наполовину ієрогліфічної? При скасуванні ієрогліфів, тобто при усуненні графічної диференціації, величезна кількість омонімів усного варіанта мови стане також омонімами письмового варіанта, що викличе ще більші труднощі в передачі інформації на письмі, чому ті, з якими зустрічаються японці при уснім спілкуванні. Японський лист буде більш незрозуміло, ніж усне мовлення, тому що тут необхідно враховувати усну й письмову норми мови. Дійсно, якщо записати без ієрогліфів за допомогою абетки те, що легко й зручно сприймається на слух, то на листі це буде настільки ж зрозуміло, як і у звуковому вигляді. З іншого боку, якщо представити в абетковому записі текст газети, наукового журналу й т.п., який підкоряється письмовим нормам мови, сприйняття його буде утруднено. Це викликане тим, що письмове мовлення характеризується більшою кількістю слов-канго. Для усної ж мовлення, де кількість канго різко обмежене, число омонімів значно скорочується, і ускладнення в їхній відмінності зводяться до мінімуму. Таке розмежування усної й письмової норм мови в японській мові яскраво виражене й відчувається значно сильніше, чим, скажемо, у російському й англійському мовах.

У зв'язку із цим випадки зміни різного написання омофонів, що є результатом реакції носіїв мови на їхній неоднозначний запис, нетипові для японської мови з його масою омонімів-канго, у відмінність, наприклад, від англійської мови або російського (де ніяких незручностей не викликала зміна правопису слів МИРЬ і МІРЬ), оскільки для цих мов проблема сприйняття омонімів на слух не варто так гостро, як для японського.

Навіть деякі прихильники скасування ієрогліфічної писемності в Японії вважають, що якщо зараз відразу скасувати ієрогліфи, те це викличе ускладнення в різних областях життя. Наприклад, Мацусака Таданорі пише: «Якщо спробувати використовувати в газетах тільки ієрогліфи шкільного ієрогліфічного мінімуму (881) або ж писати каною або ромадзі, це зрештою приведе до того, що газети будуть незрозумілі». Він призиває до поступового вдосконалювання рідної мови для того, щоб можна було підготувати його до відмови від ієрогліфічної писемності, а це стане можливо тоді, коли буде дозволена проблема омонімії. Проблему ж омонімії Мацусака пропонує дозволити за допомогою різного роду еквівалентної заміни незрозумілих на слух, а отже, при фонетичній писемності - і на письмі, омонімів.

Нам представляється, що положення, висловлене Л. Блумфілдом стосовно до англійської мови, ніяк не може бути поширене на японську мову. Різне написання омонімів у японській мові можна, звичайно, уважати, з одного боку, незручністю й труднощами як для японців, так і для іноземців, що вивчають японську мову. Ці труднощі пов'язана з оволодінням ієрогліфічною писемністю. Але, з іншого боку, саме ієрогліфи, як відзначають японські дослідники, і допомагають усунути ті труднощі, які існували б у сприйнятті канго при читанні японського тексту, написаного каною або ромадзі. Із цього погляду, користуючись термінологією Л. В. Малаховського, можна сказати, що письмовий варіант японської мови має значно менший ступінь омонімічності, чому усний. У цьому змісті графічна диференціація вигідна для добре навчених японському письму.

У цей час перехід на неієрогліфічний лист у Японії неможливий. Ієрогліфи продовжують відігравати важливу роль у японській писемності, надаючи різний письмовий вигляд однаково звучним словам. Скасування ієрогліфів може відбутися тільки тоді, коли перестануть уживатися численні омонімічне канго, незрозумілі без ієрогліфів. А це чи навряд трапиться в найближчому доступному для огляду майбутньому. Більше того, кількість уживаних японцями ієрогліфів не тільки не зменшується, а росте. З розвитком комп'ютерної техніки й створенням нових сучасних програм їх число становить більш 6000 знаків. І це, очевидно, не межа ' . Комп'ютер дає можливість написати будь-яке важке слово, він пише за вас, але все-таки залишає вам розв'язати проблему омонімії. При перекладі в ієрогліфічний запис кани або ромадзі ви повинні вибрати правильний варіант із представленого вам програмою списку омонімів і омофоно-синонімів. Проблема омонімії поки погано піддається програмуванню, тому в комп'ютерних текстах часто зустрічаються зроблені користувачами помилки, викликані існуванням численних омонімів.

Приклад японської орфографії підтверджує висловлену С. Ульманом ідею про загальну для різних мов тенденції, що полягає в тому, що саме такі мови, як, наприклад, англійський, французький і особливо китайський, у яких омонімія сильно поширена, прагнуть зберегти нефонетичний характер орфографії, у той час як інші, менш схильні до омонімії, мають лист, більш-менш точне, що відбиває фонетичні й часто змінюють орфографію для того, щоб вона більш відповідала вимові слів.