Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра мов та цивілізацій Далекого Сходу

Курсова робота

на тему

“Явище омонімії в японській мові”

Студентки 401 групи(Пяп 01-10)

Факультету сходознавства

Шевченко Валерії

Науковий керівник :

кандидат

філологічних наук, доцент

Пирогов Володимир Леонідович

Київ 2014

План

Вступ 2

1. Підходи до вивчення явища омонімії 4

1.1 Система омонімів японської мови 8

1.2 Основні джерела омонімії в японській мові 11

2. Графічна диференціація омонімів японської мови 18

2.1 Гра слів-омонімів у японській мові 22

Висновки 23

Резюме 24

Список використаної літератури 25

Вступ

Явище омонімії здавна привертало увагу лінгвістів і філософів (див.: Античні теорії мови й стилю, 1936, 33; Реформатський, 1967, 64).

Інтерес до вивчення омонімії, їх походженню й розвитку в окремих мовах, у сім'ях і групах родинних мов, то розпалювався, то загасав, але ніколи не зникав повністю (Виноградов, 1960, 3). Це пояснюється тим, що явище омонімії багатоаспектно й вимагає всебічного мовного аналізу.

У сучасній науці про мову загальновизнано, омонімія – абсолютна універсалія. Наявність омонімів у мові обов'язково й закономірно, глибинно обумовлене як фізіологічно (дією принципу економії в системі звукових оболонок слів), так і самою природою мови як системи, зокрема – існуванням у мові категорій симетрії й асиметрії. Парні категорії симетрії й асиметрії зізнаються нині атрибутами будь-яких об'єктів-систем. Мовна система не є виключенням.

Вивчення явища омонімії є доволі актуальним, особливо у процессі вивчення японської мови та перекладу з данної мови. Японська мова насичена омонімами, що значно ускладнює розуміння, особливо при відсутності графічного відображення, а також переклад текстів, особливо виконаних в усній формі. Для покращення навичок розпізнавання, розуміння та перекладу омонімічних одиниць необхідним є поглиблене дослідження системи омонімів, диференціації, різновидів, шляхів поповнення омонімів у мові.

Омоніми з'являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови; смислових змін у слові у процесі розвитку мови; випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови; випадкового збігу звучання форми різних слів, їх кількісь у мові періодично збільшується, в результаті чого з'являється необхідність у постійному продовженні дослідження данної теми.

Явище омонімії являє собою невід'ємну частину японської мови, без дослідження якого неможливе повноцінне вивчення мови та виконання високоякісного перекладу, з урахуванням особливостей даного явища. Розпізнавання омонімів не підлягає можливостям компьютерних програм, які зазвичай полегшують процес перекладу, і може бути здійснено беспосередньо перекладачем з урахуванням графічного відображення та контексту. Полегшенню сприяє вивчення та дослідження різноманітних видів аналізу тексту для визначення та розпізнавання омонімів, таких, як контекстуальний аналіз, аналіз семантики слова.

Про підходи до вивчення явища омонімії

При вивченні явища омонімії в будь-якій мові виникає безліч проблем. З омонімією зв'язане широке коло питань, які дотепер залишаються багато в чому не з'ясованими, і різні лінгвістичні напрямки, різні лінгвісти вирішують їх по-різному.

Одна з таких проблем, про яких не можна не згадати, це проблема полісемії як джерела омонімії: чи можна вважати полісемію джерелом омонімії або ж не визнавати існування омонімів, що є результатом історичного розвитку багатозначності слова, і як проводити розмежувальну лінію між полісемією й омонімією.

Одні мовознавці вважають, що омоніми - це слова, які випадково збіглися по звучанню на тому або іншому етапі розвитку мови, а по походженню є різними, нічого загального між собою, що не мають. Такої точки зору дотримується, наприклад, В. І. Абаев: «Співзвуччя по омонімії, як співзвуччя випадкове, мислиться як щось протилежне співзвуччю, заснованому на єдності походження. Таке розуміння омонімії абсолютно правильне, тому що тільки при цьому розумінні проводиться чітка демаркаційна лінія між омонімією (однакове звучання різних слів) і полісемією (різні значення одного слова)». І далі: «Якщо перед нами розщеплення значень колись єдиної лексеми в рамках документованої історії даного мови, те, як би далеко не розійшлися значення і як би великий не видався "розрив семантичних зв'язків", ми можемо говорити тільки про полісемію, але ніяк не про омонімію. Омонімія виникає не тоді, коли виникає враження "розриву семантичних зв'язків", а лише у випадку, якщо цих зв'язків ніколи в історії даного мови не існувало»".

Точка зору В. І. Абаева була підтримана на дискусії з питань омонімії І. Е. Анічковим, К. П. Авдєєвим і В. Н. Сидоровим.

Слід зазначити, що й деякі закордонні дослідники англійської мови також дотримуються саме такої точки зору на омоніми. О. Ф. Емерсон пише: «Омоніми - слова, що походять від різних коренів, яке завдяки фонетичним змінам, іноді контамінації або безпосередньому впливу одного слова на інше прийшли до однієї і тієї ж фонетичної форми». Ту ж точку зору висловлюють Е. Уіклі, Дж. Кеннеді, Дж. Джеггер і ін.

Погляд на омоніми як на слова різного походження, заперечення факту утворення омонімів з полісемантичних слів можливі лише при абсолютній нерозрізненній синхронії й діахронії.

Безперечно, більш слушної представляється нам інша позиція, на якій коштує більшість лінгвістів. Вони вважають, що, поряд з омонімами етимологічними, споконвічними, або гетерогенними, тобто, що мають різне походження й лише випадково на якомусь етапі розвитку мови, що збіглися по звучанню, існують ще й омоніми гомогенні, історичні, або семантичні. Ці омоніми є результатом історичного розвитку лексеми, значення якої розійшлися так далеко, що на сучасному етапі розвитку мови вони сприймаються як окремі, зовсім не зв'язані між собою лексичні одиниці. У цьому випадку джерелом омонімії є полісемія.

Така точка зору представлена в роботах В. В. Виноградова, який указує на існування омонімів, зобов'язаних своєю появою «семантичному розпаду єдиної лексеми на декілька омонімічних лексичних одиниць (типу світло "всесвіт" і світло "висвітлення". Аналогічний підхід до явища омонімії можна виявити й у працях Р. А. Будагова («...самі омоніми в ряді випадків виникають із полісемії, що підпала під процес руйнування»), який розпад полісемії, поряд з випадковим звуковим збігом, уважає одним з найважливіших основних каналів утворення омонімів.

О. С. Ахманова в роботі «Нариси по загальній і російської лексикології» говорить про необхідність розрізняти омонімію, що виникла в результаті властиво фонетичних процесів (наприклад, фр. еаи й аи), і омонімію, що виникла в результаті процесів структурних, морфологічних. Обидва ці процесу, засновані на збігу звучання, у свою чергу, відрізняються від виникнення омонімії в результаті полісемії, тобто процесів семантичних. Омоніми, що з'явилися як результат розпаду полісемії слова, включені О. С. Ахмановою у словник омонімів російської мови.

Однак такі методи, як, наприклад, контекстуальний аналіз, не дають істотних результатів для розрізнення омонімів від полісемантичных слів. Так, М. Е. Ципишева відзначає: «...Контекстуальний аналіз показує, що мовні умови функціонування омонімів і полісемічних слів не відрізняються друг від друга, і отже, у мовленні відмінності між лексичною омонімією й полісемією не проявляються». 

Цей висновок перегукується із зауваженням О. Есперсена, зробленим ще в 1933 р.: « Необхідно відзначити, що психологічне сприйняття полісемії, де " те саме слово" має багато значень, точно те ж, що й у випадку, коли два або три слова різного походження випадково стають омонімами». Не випадково тому при спробах формалізувати зняття омонімії (наприклад, для автоматичної обробки текстів) поняття полісемії й омонімії ототожнюються й застосовується та сама методика для розмежування й омонімів, і полісемантичних лексем.

І. Ф. Вардуль, узагальнюючи всі операціональні процедури, що існують для «ототожнення в мові тотожного й розрізнення різного ( зокрема - для розрізнення омонімів)», зводить їх до трьом видам приймань.

Усі названі способи розрізнення омонімічних одиниць застосовні для розмежування омонімів у самому широкому сенсі слова, коли омонімія покриває полісемію, але для розмежування відносин « полісемія-омонімія» вони не можуть уважатися універсальними.

Одним зі способів опису лексичних одиниць мови є створення так званих тлумачно-комбінаторних словників, які можуть бути використані для розмежування полісемії й омонімії. Однаково звучні слова, що не мають загальних тлумачень, уважаються при цьому омонімами. Для обмеженого числа лексем, безумовно, можуть бути побудовані потрібні тлумачення, за допомогою яких омонімія й полісемія будуть розмежовані. Однак для мови в цілому ця проблема ще не може вважатися вирішеною, тому що принцип побудови тлумачень поки не зовсім ясний і багато в чому залежить від того, чого бажає дослідник.

Лексикологи вважають, що аналіз семантики слова повинен бути вирішальним при розрізнення омонімів від багатозначних слів, однак, методика цього аналізу багато в чому неясна. Наприклад, О. С. Ахманова пише: «Дивергенція словотворчих рядів, особливості керування й т.п., безумовно, можуть і повинні використовуватися при розмежуванні полісемії й омонімії. Але вони виступають не як самостійні критерії або вирішальні ознаки, а лише як додаткові, як допоміжні моменти, що підтверджують і фіксуючі факти, виявлені за допомогою властиво семантичного аналізу».

У передмові до словника омонімів російської мови О. С. Ахманова говорить, що основним критерієм розмежування полісемії й омонімії повинен з'явитися системний характер лексико-семантичних відносин, а саме той або інший індивідуальний випадок повинен трактуватися як стосовний до того або іншому типу. Тут важливим представляється зауваження про те, що «ступінь омонімізації» або «омонімності» того або іншого лексико-семантичного відношення може бути далеко не однакової. У словник зроблен спроб розмежува «, що заверши_» й «, що незавершившиеся» Однак методика проведення семантичного аналізу залишається дотепер багато в чому мрячній і часто ґрунтується лише на інтуїції і язиковім чутті дослідника.

Ще один спосіб розв'язку проблеми, описаної С. Ульманом, - це виявлення омонімів за допомогою статистичних даних опитування, такого ж, яким користується, наприклад, соціологія для дозволу спірних проблем. Однак і цей метод опирається на те, що «відчуває» носій мови.

Інакше кажучи, проблема проведення розмежувальної лінії між багатозначністю й омонімією в лінгвістиці не вирішена, і універсальних критеріїв, придатних для всіх випадків розмежування омонімії й полісемії, ще не розроблене.

Самим близьким до досконалості способом розмежування відносин « полісемія-омонімія» нам представляється створення такого тлумачно-комбінаторного словника мови, яка найбільше об'єктивно відбиває семантичні відмінності між лексичними одиницями. Однак, як уже було сказано, ця проблема зараз перебуває в стадії розв'язку. Оскільки в нашій роботі не ставиться завдання створити опис лексичних одиниць японської мови за допомогою тлумачно-комбінаторного словника, при розв'язку проблеми « полісемія-омонімія» ми будемо виходити з того, що опис лексичного складу японської мови вже існує й задане за допомогою словника.

При розгляді поняття «омоніми» можуть виникати й інші проблеми, які неоднозначно вирішуються різними лінгвістами. Зокрема, спостерігаються розбіжності із приводу того, із чого виходити при визначенні омонімів — із графіки або зі звукової сторони мови. Відповідно одній з точок зору, до омонімів зараховуються або слова (словоформи або лексеми), що збігаються й по звучанню, і за написанням, або слова, що збігаються за написанням і звучанню або тільки за написанням, або ж слова, що збігаються по звучанню при обов'язковім різнім написанні.

Ця точка зору легко може бути простежена на практиці складання словників. Автор «Словника омонімів башкирської мови» М. X. Ахтямов у вступній статті до Словника дає наступне визначення омонімів, що опирається на графічну сторону мови: «Омоніми ( від грецького homos"однаковий" і опута "ім'я") — це слова або частини слів, що збігаються по звучанню й написанню, але, що різняться за значенням».

Список омонімів англійської мови, складений Скитом, містить тільки слова, що збігаються за написанням і звучанню або тільки за написанням. Словник англійських омонімів, складений у Японії X. Огата й Р. Інглотом, включає тільки однаково звучні, але по-різному написані слова. Слова ж, що збігаються й по звучанню, і за написанням, у словник не включені свідомо.

Прихильники іншої точки зору, відволікаючись від написання слів, опираються лише на їхній фонетичний склад і вважають омонімами однаково звучні слова незалежно від написання слів, від збігу або розбіжності їх на письмі. На цих позиціях стоїть більшість лінгвістів. Серед них В. В. Виноградов, А. І. Смирницький, О. С. Ахманова, Р. А. Будагов, І. С. Тишлер, А. А. Реформатський, П. І. Гладкий, Н. І. Супрун, А. Я. Шайкевич, Л. Блумфілд, С. Ульман, О. Емерсон, А. Кеннеді й інші.

В. В. Виноградов пише: «Термін "омонімія" слід застосовувати до різних слів, до різних лексичних одиниць, що збігаються за звуковою структурою у всіх своїх формах». А. А. Смирницький, описуючи явище омонімії в англійській мові, також опирається на збіг звучання слів, а не їхнє написання (слова - son-sun, blight-night уважає омонімами). Критикуючи список омонімів, складений Скитом, А. І. Смирницкий указує: « чи Навряд можна сумніватися в тому, що... основним зовнішнім оформленням мови є його оформлення у звуках. Тому повна зневага звуковою омонімією в списку англійських омонімів не можна не визнати вже саме по собі грубим викривленням англійської омоніміки».

На нашу думку, поняття «омоніми» рівною мірою може ставитися як до словоформ (лексемам), що звучать однаково (незалежно від їхнього написання), так і до словоформ (лексемам), написаним однаково (незалежно від їхнього звучання), при безумовній відмінності в значеннях як тих, так і інших. У першому випадку ми маємо справу з омонімами усного варіанта мови, у другому - з омонімами письмового варіанта мови, і кожний із цих двох випадків повинен бути об'єктом спеціального дослідження. Інша справа, що при розгляді омонімів усного ( відповідно, письмового) варіанта мови ми можемо ( зокрема, при класифікації омонімів) ураховувати збіг або розбіжність їх у письмовій ( відповідно, усної) формі.

Таким чином, цілий ряд проблем, пов'язаних з омонімією, залишається дотепер не вирішеним остаточно й вимагає спеціального уточнення стосовно до конкретних завдань дослідження.