16.Архітектура Галицько-Волинського князівства

У галицькій землі застосовували здобутки романської архітектури, поширено в Угорщині, Чехії, Польщі. Галицькі будівничі споруджували храми й палаци з місцевого каменю – вапняка. Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь там спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображеннями грифонів, орлів, воїнів, з рослинними і геометричними орнаментами тощо. Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12ст. за князювання Ростиславовичів. У стольних містах тоді з’явилися муровані князівські палаци, кам’яні храми, оборонні споруди. Найвідомішою пам’яткою ггалицької архітектури є грандіозний Успенський собор у Галичи (сер 12ст). Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до нашого часу, є церква св.. Пантелеймона, побудована у 2ій половині 12 ст. У 13 ст. активно розбудовував ся Холм, але жодна з пам’яток холмської архітектури не збереглася. У Галицько-Волинському літописі вміщено розповідь про собор Іоанна Златоуста, який князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256р.

17. Пам`ятки української культури XII–XIV ст.: “Молєніє Данила Заточника”, Київський і Галицько-Волинський літописи.

«Моління Данила Заточника» - пам'ятка давньоруської літератури XIII століття. Написаний як звернення до Переяславсько-суздальського князя Ярослава Всеволодовича в період з 1213 до 1236 рік.

Автор,що потрапив у важке становище просить князя про допомогу. Деякі дослідники вважають «Моління Данила Заточника» першим досвідом давньоруської дворянській публіцистики. Для стилю «Моління Данила Заточника» властиві поєднання цитат з Біблії, літописи з живою мовою, сатирою, спрямованої проти бояр і духовенства. Відрізняється книжковими знаннями автора, багатством образів, сатиричним ставленням до оточуючих. Навмисна приниженість поєднується з підкресленою розумовою перевагою.

Галицько-Волинський літопис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.

Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201—1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовича та його сина Володимира.

Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.

Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.

Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити "ярлик" (дозвіл) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати "ярлик" було поклонитися "кущу" (один із символів віри Ординців), і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя. Також, впродовж усього літописного твору згадується про незадоволеність князя Данила Київською митрополією, і він намагався створити свою - Галицьку.

Ки́ївський літо́пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років.

Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.

До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші. Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий.

18. Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі.

Справжнім лихом для Києва та Київської Русі були його давні вороги —кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, оскільки після затятої та виснажливої для обох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійні стосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв'язки з представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари.

уXII ст. вони кочували у прикордонних землях Китаю. В останні десятиліття XII ст. серед них з'являється надзвичайно обдарований вождь на ім'я Темучин (у 1206 р. він прибравсобі високий титул Чингізхана, тобто хана над ханами), який досягнув нечуваного: вдаючися до сили й політичних інтриг, він об'єднав ворогуючі племена, змусивши їх визнати свою абсолютну владу. Наступним його кроком стало спрямування величезної військової сили та агресивності цих племен проти сусідніх не кочових цивілізацій. Монголо-татарські війська, що ніколи не були багато-чисельними зате надзвичайно рухливими, добре організованими й блискуче керованими, спочатку підкорили Китай, СереднюАзію та Іран…

Вплив монголо-татарського ярма на давньоруську цивілізацію. Навала кочівників супроводжувалися масовими руйнуваннями російських міст, жителі безжально знищувалися або забирали в полон. Це призвело до помітного занепаду російських міст - населення зменшувалася, життя городян ставала бідніше. Монголо-татарське нашестя завдало важкого удару основі міської культури - ремісничому виробництву. Так як руйнування міст супроводжувалося масові виведення ремісників до Монголії і Золоту Орду. Разом з ремісничим населенням російського міста втрачали багатовікової виробничий досвід: майстри несли з собою свої професійні секрети. Надовго зникають складні ремесла, їх відродження почалося лише через 15 років. Назавжди зникло давнє майстерність емалі. Біднішими став зовнішній вигляд російських міст. Якість будівництва надалі також сильно знизилася. Не менш важкий шкоди завдали завойовники і російському селу.Страшним був збиток, нанесений монголо-татарами селянському господарству. У війні гинули житла та господарські споруди. Робоча худоба захоплювався і гнали в Орду. Ординські грабіжники часто вигрібали з амбарів весь урожай. Російські селяни - полонені були важливою статтею "експорту" з Золотої Орди на Схід. Розорення, "голод" і "мор", постійна загроза рабства - ось, що принесли завойовники російському селі. Після встановлення ярма величезні цінності йшли з країни у вигляді "данини" і "запитів". Постійна витік срібла та інших металів мала важкі наслідки для господарства. Срібла не вистачало для торгівлі, спостерігався навіть "срібний голод".

Монголо-татарські завоювання призвело до значного погіршення міжнародного становища російських князівств. Стародавні торговельні та культурні зв'язки з сусідніми державами були насильно розірвано. Так, наприклад, литовські феодали використовували ослаблення Русі для грабіжницьких набігів. Посилили наступ на Росіяни землі і німецькі феодали. Руссю був втрачений шлях до Балтійського моря. Також були порушені стародавні зв'язки російських князівств з Візантією, прийшла до занепаду торгівля. Нашестя завдало сильного руйнівний удар культурі російських князівств. У вогні монголо-татарських навал загинули численні пам'ятники, іконопису і архітектури.

Завоювання призвело до тривалого занепаду російського літописання, яке досягло свого розквіту до початку Батиєва навали.

Монголо-татарські завоювання штучно затримувало поширення товарно-грошових відносин, "законсервовано" натуральне господарство.

У той час як західноєвропейські держави, які не піддалися нападу, поступово переходили від феодалізму до капіталізму, Русь, розтерзана завойовниками зберегла феодальне господарство. Нашестя стало причиною тимчасової відсталості нашої країни.

Нашестя також обірвало прогресивне явище, яке відбувалося в домонгольської Русі, що направляються на ліквідацію феодальної роздробленості і об'єднання країни. Наслідки монголо­татарської навали: різко скоротилося населення країни (убиті, віддані в рабство); знищено й пограбовано багато міст (Київ, Переяслав, Галич, Ростов, Рязань та ін.) щорічна сплата данини ханським баскакам; занепад ремесла: зникають деякі ремісничі спеціальності; на кіль­ка десятиліть припинилося будівництво з каменю; втрата державної незалежності; ослаблення обороноздатності Русі, що спричинило зростання кількості набігів на Русь польських, угорських, німецьких, шведських та інших феодалів; почалося відставання Русі у своєму розвитку від країн Західної Європи. Навала дуже загальмувала, але не зупинила розвиток слов’янських земель.