61.М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.

Вчений і політичний мислитель європейського масштабу, послідовний демократ і гуманіст, один із ініціаторів та ідеологів українського відродження, який поставив його на наукову основу, а разом з тим був і одним із провідних теоретиків у з’ясуванні й вирішенні національних питань і проблем, він вніс багато нового й оригінального у справу пробудження і формування національної свідомості нашого народу, українського державного відродження в ХХ ст. не вдовольнившись кар’єрою “кабінетного вченого. В анналах української історіографії Михайло Сергійович Грушевський історик і організатор українського наукового життя, а в історії України він виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави ХХ ст.Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М. С. Грушевський зробивзначний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродженнядіяльності «Товариства любителів українського мистецтва» (1905),створення національного театру у Львові та організацію видавничоготовариства.У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні», де в популярнійформі виклав основні події історичного минулого українського народу.М. С. Грушевський писав також і художні твори. Ще в юнацькі роки віннадрукував ряд оповідань («Бідна дівчина», «П'ятниця»), але ряд його новел так і не вийшов друком.

62. Укр.Музична культура в 2 пол 19 ст. Микола Лисенко.

Розвиток літератури й театру у другій половині ХІХ ст. надав потужного імпульсу процесові творення національної класичної музики. Видатні:

Гулак-Артемовськийу 1862 написав першу укр. оперу «Запорожець за Дунаєм» ,

Ніщинський: «Вечорниці», написані до п’єси Шевченка «Назар Стодоля».

Лисенко – основополож. укр. класич. музики, музика до «Наталки-Полтавки», народ. муз. драми «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», опера «Чорноморці» та ін. Видав 25 збірників укр..народ.пісень. Для дітей: опери Коза-Дереза, Пан Коцький, Зима і весна. Величезне значення: ввів етнографічний матеріал, збагатив майже всі наявні в укр музтворчі жанри, теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчістьВербицький – композитор і диригент: 10 симфоній, 2 полонези,хори «Жовняр», «Пісня до місяця», «Тихий вітер», «Заповіт» та ін.. Склав музику на слова Чубинського (Гімн Укр.)

Лаврівський – церковна муз. Хорові твори: Осінь, Чом річенько… , муз.до театрал. пєс «Обман очей», «Роксолана.»

Вахняний– організатор муз життя у Львові, автор хорових пісень, багатьох сольних і незакінченої опери «Купайло»(дуже популяр.).

Воробкевич – композитор пн. Буковини: церковні пісні й псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та опери. Твори: «Над прутом», «Сині очі», «Вечір», оперета «убога Марта».

63.Особливості культурного розвитку Галичини у першій половині хх ст.

Становлення культурно-мистецькогожиття Галичини у першій половині ХХ ст. безпосередньо пов'язане ізсоціально- історичними процесами, які тут відбувалися.

Особливо активно розвинулосвоюдіяльність в реґіоні товариство "Просвіта" (1901 - 1939 рр.). Численні його філії діяли по всій Галичині. В той час проходило заснування хорових колективів, театральних гуртків і оркестрів при філіях "Просвіти", їхній репертуар включав як народні пісні, так і твори українських композиторів, рівень виконавської майстерності зростав.

У першій половині ХХ ст., коли офіційні державні установи Галичини служили цілям австро-угорської, а згодом польської експансії, українська музична культура змушена була боротися за своє існування. Основним засобом підтримки аматорів-музик, любителів музики стала організація співочих товариств як осередків національної музичної культури.

Головним чинником розвитку музичного життя Галичини було зростання національної самосвідомості, що виявилося у процесі організації культурно-просвітницьких і співочих товариств. Основною формою мистецького спілкування стала музика, зокрема хорова, що увійшла в різні сфери суспільного життя – громадсько-політичну, релігійну, навчальну та ін.

До розвитку хорової справи Галичини найбільше спричинилися співочі товариства “Боян” у Дрогобичі та Бориславі, що розвинули масштабну діяльність у різних сферах музичного життя.