Види інфінітивів

У синтаксичних зворотах для позначення часових відношень вживаються шість видів інфінітивів (три – для активного стану і три – для пасивного):

1) Infinitīvus praesentis actīvi et passīvi (інфінітив теперішнього часу активного і пасивного стану);

2) Infinitīvus perfecti actīvi et passīvi (інфінітив минулого часу активного і пасивного стану);

3) Infinitīvus futūri actīvi et passīvi (інфінітив майбутнього часу активного і пасивного стану);

Інфінітив теперішнього часу виражає одночасну дію з дією ос-новного дієслова, інфінітив минулого – попередню, інфінітив май-бутнього – майбутню.

Таблиця видів інфінітивів:

Стан	Infinitīvus praesentis	Infinitīvus perfecti	Infinitīvus futūri
Аctīvum	I laudā-re	I laudav-isse	I laudatūrus, a, um esse
	II docē-re	II docu-isse	II doctūrus, a, um esse
	III leg-ĕre	III leg-isse	III lectūrus, a, um esse
	IV audī-re	IV audiv-isse	IV auditūrus, a, um esse
Спосіб творення	Основа інфекта + -re (I, II, IV), + -ĕre (III)	Основа перфекта + -isse	Participium futūri actīvi + esse
Passīvum	I laudā-ri	I laudātus, a, um esse	I laudātum iri
	II docē-ri	II doctus, a, um esse	II doctum iri
	III leg-i	III lectus, a, um esse	III lectum iri
	IV audī-ri	IV audītus, a, um esse	IV audītum iri
Спосіб творення	Основа інфекта + -ri (I, II, IV), + -i (III)	Participium perfecti passīvi + esse	Supīnum + iri

Iri - infinitīvus praesentis passīvi від дієслова eo, ii, itum, ire – йти.

Знахідний відмінок з інфінітивом (Accusatīvus cum infinitīvo)

Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo виступає поширеним додатком або підметом після дієслів і дієслівних сполучень зі значенням „говорити”, „повідомляти”, „відчувати”, „бажати” і т.д. Він складається з іменника, субстантивованого прикметника або займенника в аccusatīvus і дієслова в infinitīvus. Аccusatīvus виступає в ролі логічного підмета, infinitīvus – у ролі логічного присудка. Перекладається підрядними додатковими або з’ясувальними реченнями зі сполучником що (щоб, як), де аccusatīvus стає підметом, а infinitīvus – присудком. У звороті вживаються всі види інфінітива. Іnfinitīvus praesentis вказує на одночасну дію, іnfinitīvus perfecti – на попередню, іnfinitīvus futūri – на майбутню:

1. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scribĕre. (infinitīvus praesentis) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні пишуть букви. (дія одночасна).

2. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scripsisse. (infinitīvus perfecti) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні написали букви. (дія попередня).

3. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scriptūros esse. (infinitīvus futūri) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні напишуть букви. (дія майбутня).

Примiтка.

1. Іменна частина присудка стоїть в аccusatīvusі узгоджується з логічним підметом в роді, числі та відмінку. 2. У звороті при одному інфінітиві буває два знахідних відмінки: аccusatīvus логічного підмета і аccusatīvus прямого додатка. Аccusatīvus логічного підмета перекладається називним відмінком, а аccusatīvus прямого додатка – знахідним: Scio puĕrum librum legĕre. – Знаю, що хлопець читає книжку.

Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo є залежною синтаксичною конструкцією активного стану. Він залежить від окремих груп дієслів і безособових зворотів.

Аccusatīvus cum infinitīvo у ролі поширеного додатка вживається після дієслів, що стосуються сфери духовної діяльності людини і мають значення:

1. думати, вважати (verba putandi): puto, āvi, ātum, āre – вважати, cogĭto, āvi, ātum, āre – думати, мислити, credo, dĭdi, dĭtum, ĕre – вірити, scio, ivi, itum, ire – знати, spero, āvi, ātum, āre – споді-ватися, iudĭco, āvi, ātum, āre – думати, судити, censeo, ui, nsum, ēre – вважати, оцінювати, intellĕgo, lexi, lectum, ĕre – розуміти;

2. говорити, стверджувати (verba dicendi): dico, dixi, dictum, ĕre – говорити, promitto, misi, missum, ĕre – обіцяти, respondeo, ndi, nsum, ēre – відповідати, trado, dĭdi, dĭtum, ĕre – передавати, declāro, āvi, ātum, āre – заявляти, nuntio, āvi, ātum, āre – повідом-ляти, affirmo, āvi, ātum, āre – стверджувати;

3. відчувати (verba sentiendi): sentio, sensi, sensum, īre – відчу-вати, audio, īvi, ītum, īre – слухати, video, vidi, visum, ēre – бачити, animadverto, verti, versum, ĕre – звертати увагу;

4. бажати, дозволяти, забороняти (verba studii et voluntatis): studeo, ēre, studui – прагнути, cupio, īvi, ītum, ĕre – бажати, volo, ve-lle, volui – хотіти, nolo, nolle, nolui – не хотіти, malo, malle, malui – веліти, iubeo, iussi, iussum, ēre – наказувати, prohibeo, bui, bĭtum, ēre – забороняти, veto, vetui, vetĭtum, āre – забороняти, sino, sivi, si-tum, ĕre – дозволяти;

5. страдати, переживати, веселитися (verba affectuum): doleo, ui, ēre – сумувати, страдати, gaudeo, gavīsus sum, ēre – радіти, весе-литися, laetor, ātus sum, āri – веселитися, maereo, ui, ēre – сумувати, тужити;

Аccusatīvus cum infinitīvo у ролі поширеного підмета вживається після безособових дієслів і зворотів зі значенням „говорити”, „відчувати”: constat – відомо, notum est – відомо, interest – важливо, fama est – існує чутка, oportet – треба, appāret – очевидно, placet – подобається, decet – годиться, praestat – краще, necesse est – необхідно, proverbium est – існує прислів’я.

1. Iam antīqui putābant victoriam amāre curam. – Вже античні люди вважали, що перемога любить турботу.

2. Romāni tradunt multas urbes a Caesăre expugnātas esse. – Римляни передають, що багато міст були завойовані Цезарем.

3. Audio sorōrem meam carmen cantāre. – Я чую, що моя сестра співає пісню.

4. Belgae nolēbant Germānos diutius in Gallia versāri. – Бельґи не хотіли, щоб ґерманці довше перебували в Ґаллії.

5. Gaudeo te in Britanniam profectum non esse. – Я тішуся, що ти не відпривився у Британію.

6. Vetus proverbium est gladiatōrem in arēna consilium capĕre. – Існує старе прислів’я, що гладіатор приймає рішення на арені.