Seneka_fedra

Вуста проходу не дають моїм словам; ;

їх пре велика сила, більша стримує.

Боги небесні, будьте свідками, чого

605 Я хочу (я не хочу).

ГШПОЛІТ

Душа бажає, та не може висловитись?

ФЕДРА

Малі журби - говорять, а мовчать - страшні.

ПППОЛІТ

Свою журбу, матусю, ти довір мені.

ФЕДРА

Ім'я велике й надто горде матері:

610 Ім'я скромніше личить почуттям моїм.

Сестрою, Гіпполіте, чи слугою зви.

Слугою краще: рабство я перенесу.

Не завагаюсь, як накажеш нам іти

Глибоким снігом на верх Пінду льодовий,

615 Піду через багаття й лави ворогів,

Наставлю груди на загрозливі мечі.

Візьми собі мій скіпетр і мене, слугу:

Наказ тобі лицює, слухатись - мені:

Не жінки справа царством мужа правити:

620 Ти ж в юнім розквіті ще першої весни,

Візьми за батька владу, будь царем, керуй,

Мене ж прийми на лоно як благальницю

Й слугу. Вдову помилуй!

ПППОЛІТ

Хай могутній бог Ознаку цю відверне!

Прийде батько знов.

ФЕДРА

625 Німого Стікса і скупого царства цар

Вже вороття не дасть, хто світ цей залишив:

Викрадача дружини, може, пустить він?

Хіба що сам Плутон коханню потура.

ГІПОЛІТ

Боги небесні з ласки вороття дадуть.

630 Та поки ще в непевності нас бог трима,

Я ніжно приголублю дорогих братів,

Й тебе, щоб ти не думала, що ти вдова,

То я при тобі місце батька сам займу.

ФЕДРА

Надіє легковірна всіх закоханих!

635 Обманливий Амуре! Досить сказано?

Просім. Помилуй: - вислухай німих благань.

Сказати можна й сором.

ГШПОЛІТ

Шо ж за лихо це?

ФЕДРА

Ти б не повірив падає на мачуху.

ГІППОЛІТ

Непевний голос твій, неясні теж слова.

640 Скажи відверто.

ФЕДРА

Серце божевільний шал

У мене палить.

Глибоко, аж в кісточках,

Шаліє дико і струмує жилами

Внутрі вогонь кохання тайного немов

Пожар, що іскрами проходить по даху.

ГІППОЛІТ

645 Коханням чистим до Фесея ти гориш?

ФЕДРА

Так, Гіпполіте, я люблю його лице,

Те з давніх літ, що в юності своїй він мав.

Коли ще засівалась чиста борода,

Як він у темний дім потвори Кносської

650. йшов і довгу нитку вив крутим шляхом.

Він цвів красою! У пов'язці кучері,

Стида рум'янець ніжні щоки малював,

На юних плечах м'язи сильні вже були,

Лице мав Феба, може Феба нашого,

655 Твоєю скоріше, так! Такий, такий він був.

Як ворогу сподобавсь, гордо ніс чоло:

Твоя краса природна більш промінням б'є;

У тобі чистий батько, змішаний однак

З ним дикий чар якийсь твоєї матері.

Суворість скіфську видно в грецькому лиці.

Якби ти разом з батьком йшов до крітських вод,

Сестра тобі скоріше пряла би нитки.

Тебе, сестрице, де б на небі зорянім

Ти не світила, кличу в справі, як твоя:

Зачарувала двох сестер одна сім'я.

Отець тебе, а син - мене.

Дивись, лежить

Благальниця царівна, при твоїх ногах!

Невинна, чиста, дотепер неторкана,

Змінилась я для тебе. Впала до прохань:

670 Цей день закінчить біль або моє життя.

Ти пожалій закохану.

ГШПОЛІТ

О владарю

Богів, ти чуєш терпеливо, бачиш гріх?

Коли ж ти кинеш грім із грізної руки,

Як нині небо ясне? Хай западеться

675 Воно. Хай чорні хмари вкриють світло дня,

А зорі хай повернуться, підуть назад

Незвичним шляхом.

Ти ж, голівко зоряна,

Титане сяючий, на злочин дивишся Онуки?

Світло погаси, тікай у тьму!

680 Чому ж твоя правиця, царю всіх богів

Й людей безмовна?

Чом від полум'я твого

Світ не згорів?

Вдар в мене і пробий, нехай

Грім спопелить, бо сам винен, заслужив,

Я мачусі сподобавсь. Перелюбства варт?

685 Лиш я здаюся легким спільником гріха

Великого? Чи за суворість приз такий?

Ти весь жіночий рід проступком перейшла,

Взять хочеш більший гріх, ніж мати-виродок,

Яка тебе родила!

Перелюбством лиш

690 Вона споганила себе, за тайний гріх

Подвійну форму сина вивела на світ.

Гібрид страшним обличчям матір вкривав

За гріх: - а лоно це ж носило і тебе.

О три й чотири рази щасні ті, що їх

695 Заїли, придушили і дали на смерть

207Кожна хвиля і день щось бере із краси

Тіла нашого як здобич свою собі.

Врода - щось нетривке: і чи якийсь мудрець

Вірить в тривкість таку?

Поки можеш вживай.

775. Час поволі тебе їсть, по хвилині знов,

Що минула давно, гірша за неї йде.

Чом в пустиню ідеш?

Може гадаєш, що

Там безпечна краса: в лісі таємному,

Як Тітан досягнув неба середини,

780 Там оточить тебе пристрасний гурт Наяд

Гарних хлопців вони звикли в'язнйть в струмках.

А коли ти заснеш, кинуть на тебе сіть

Хтиві діви лісів, що там блукають вкруг.

За якими женуть шпилями гір Пани.

785 Чи сузір'я тебе Зірка побачить та,

Що вродилась пізніш, ніж аркадійців рід,

І не зможе котить срібний візочок свій.

Червоніла щойно й ясне її лице

Не затемнювала жодна хмариночка.

790. Ми стривожені всі діви затемненням,

Були певні, що це чари Фессалії,

Б'ємо в мідний тимпан: ти ж засмутив її.

Ти затримав також!

Ночі богиня як

Тебе вздріла, свій віз стримала враз швидкий.

795. Щоб це личко мороз лютий не так палив,

Щоб це личко жара сонця не досягла.

То ясніло би більш мармуру з Паросу.

Що за миле лице, горде по-мужньому!

Брови гострі твої, мов у дозрілого.

800. Шию можна твою з Фебовою рівнять:

Бо волосся його все розкуйовджене,

Криє плечі й також їм надає краси. :

Лоб високий тобі більш лицює і чуб,

Втятий, в неладі весь; можеш страшних богів

805 Войовничих також силою перейти,

Також станом своїм тіла великого;

М'язи маєш круті - рівні Гераклові,

Груди маєш мов Марс, бог, опікун війни.

Якби ти захотів сісти на рисака,

810 Ти б вправніше, ніж Кастор, вуздою міг,

Кілларом керувать, славним у Спарті конем.

Пальців пучками ти пращу лиш натягни,

Натужись з усіх сил й ратищем кидай ген:

Дальшу візьмеш мету, ніж лучники Крітян,

210

Вправні з лука пускать стріли загострені.

Як волієш однак стріли у небо слать,

Як параф'яни самі, жодна хай без птаха,

Впившись в тіло його тепле, не поверта.

Лиш з середини хмар здобич нехай несе.

Нечисленні мужі (прослідкуй ти віки)

Все безкарні були. Хай ласкавий нам бог

Потурає тобі і хай краса твоя

Гарна стане гидким образом старості.

На що не зважиться шал жінки пристрастний?

На юнака готує жалоби страшні.

О злочин! Волосся це розпатлане

Для неї доказ.

Сльози ллє, дере лице.

Усе готує хитрістю жіночою,

І Та хто ж це йде там?

Хто це з гідністю царя

1830 Так високо і гордо голову несе?

З обличчя схожий на

Піттея внука він,

Якби не хвора блідість на його виду

Й на голові волосся розкуйовджене!

Вернувсь нарешті знов на землю цю Фесей!

ФЕСЕЙ

«35 Нарешті втік я з краю ночі вічної,

Склепіння, що в'язницю душ затінює,

І ледве очі терплять світло бажане.

В Елевсі вже четвертий раз ідуть жнива.

Зрівняла ж стільки раз Вага із ніччю день,

840 Як я в непевності, що суджено мені,

Між смертю і життям жив серед злісних лих.

З життя у смерті ще залишилось одне:

Чуття. Кінець терпінням положив Алкід,

Коли тягнув собаку, що вкрав з Тартару.

845 Він вивів і мене також на денний світ.

Відвага втомлена не має давніх сил;

Трясуться ноги. Ох!

Який великий труд

З дна Флегетонта вийти на повітря знов,

Втекти від смерті, за Алкідом вгору йти.

850 Та що це за ридання в вуха вдарили?

Хай скаже хтось мені! Як?

Скарги, сльози, біль;

Вже на самім порозі лемент і плачі!

Достойна зустріч гостя, що йде з Аду дна!

НЯНЬКА

Покінчити з життям у Федри на меті.

855 На наші сльози не зважає, йде на смерть.

ФЕСЕЙ

Чому?

Вмирає, як вернувся чоловік?

НЯНЬКА

Повернення якраз на смерть її веде.

ФЕСЕЙ

Слова неясні, ні, не знаю тайни їх.

Скажи одверто, що за біль на душу ліг?

НЯНЬКА

860. Не звірилась нікому, таємничий сум. '

Зло, від якого гине, хоче взяти в гріб.

Спішись, спішись, благаю: треба поспішать.

ФЕСЕЙ

Хоромів царських двері відчиніть мені!

ФЕСЕЙ, ФЕДРА, НЯНЬКА (мовчить)

ФЕСЕЙ

Суложнице моя, так мужа вороття

865. І вид приймаєш?

Ти ж повинна б ждать його.

Чи ж не відкинеш меч з руки й життя мені

Не вернеш і не скажеш, що тебе жене Зі світу?

ФЕДРА

Леле!

На ц Фесею благоппяний

870 Леле! На цей скіпетр влади твій,

Фесею благородний, на твоїх синів,

Твій поворот, клянусь, це тіло - зараз прах.

Молю, дозволь умерти.

ФЕСЕЙ

Вмерти? Що таке?

ФЕДРА

Відкрить причину смерті - знищить овоч твій.

ФЕСЕЙ

Ніхто, крім мене, не почує більш цього.

ФЕДРА

Цнотлива лиш боїться чоловіка вух.

ФЕСЕЙ

Скажи: я тайну вірно в серці збережу.

ФЕДРА

Як хочеш, щоб мовчали інші, сам мовчи.

ФЕСЕЙ

Спромоги вмерти жодної тобі не дам.

ФЕДРА

Хто хоче вмерти, той напевно знайде смерть.

ФЕСЕЙ

Скажи, який гріх смертю хочеш одкупить.

ФЕДРА

880 Що ще живу.

ФЕСЕЙ

Не зворушу тебе плачем?

ФЕДРА

Прекрасна смерть: вмирать при сльозах родичів.

ФЕСЕЙ

Мовчить уперто.

Няня ж в путах під бичем,

Розкаже все, що ця не хоче виявить. і (до рабів)

Закуйте у кайдани. Сила батогів

880 Всі тайни витягне.

ФЕДРА

Стривай: сама скажу.

ФЕСЕЙ

Чом очі сумно відвертаєш?

І чому Обличчя закриваєш ти від сліз рясних?

ФЕДРА

Тебе на свідка, творче неба, кличу я,

Й тебе, о ясна Зоре, світлих просторів,

890 Прабатьку, від якого йде увесь наш рід:

Погрозам опиралась, просьбам і мечу.

Не зрадив дух мій, тіло лиш зґвалтоване.

Але ганьбу цю честі змиє наша кров.

ФЕСЕЙ

Скажи, хто посягнув і викрав нашу честь?

ФЕДРА

895 Ти б і не думав.

ФЕСЕЙ

Хочу знати це. Скажи!

ФЕДРА

Цей меч розкаже, що його у збудженні

Спокусник залишив, гайнувши навтьоки.

ФЕСЕЙ

Ох, що за злочин!

Бачу я потворну річ!

Емблема вказує на батьківські знаки;

900. Слонова рукоятка - славить рід Афін!

Куди ж він сам утік?

ФЕДРА

Це бачили раби. Як в страху розгубившись, швидко він втікав.

ФЕСЕЙ

Свята Любове!

О небесний царю, й ти

Володарю у другім царстві хвиль морських,

905 Звідкіль чума ця з роду підлого іде?

Чи Греція, Тавр Скіфський породив його,

Чи Фас Колхідський?

Вдався він в батьків,

Бо звиродніла кров показує свій рід.

Ось божевілля племені воєнного.

910 Венерою гордує й після чистоти

Розпусне віддається всім.

Гидкий це рід.

Не кориться моралі благородніших Країн!

Та ж перелюбства уникає звір,

Та несвідомий сором в нього вже в крові.

- стриманість,

Де ж чоловіча гідність - маска на лиці,

І дикий вигляд, що наслідує старі

Звичаї первісні та почуттів вагу?

О ти життя обманне, що приховуєш

Думки й ганебні нахили під маскою!

Безстидність криє встид, зухвальство –

Побожність - злочин; шельми правду визнають,

Розпусники - суворість.

Жителю лісів,

Суворий, чистий і цнотливий, без вини,

Ти ждав на сором мій?

Від мого ложа ти

Й гріха страшного мужність думав починать?

Ах, вже богам небесним дякую тепер,

Що Антіопа згинула від рук моїх,

Що ідучи на Стікса дно, не залишив

Я матері твоєї. На вигнання йди,

930 Далеко в край чужий, десь на край світу, ген,

Щоб Океан тебе від мене відділяв.

Хоч би ти навіть жив по другий бік землі,

І заховався в недоступнім закутку,

І перейшов жахливе царство півночі,

І зиму залишив та білі там сніги,

Холодного Борея подуви страшні

В їх шалі, ти за злочин свій спокутуєш.

Тебе в утечі по криївках всіх

Шукатиму: всі замки, сховки, манівці

940 Країн далеких я пройду без перешкод:

Ти знаєш, звідки йду. Куди не кину стріл,

Туди пішлю прокльони.

Дав Нептун мені

Обіцянку бажання виконати три,

І подарунок свій він Стіксом присягнув.

945 О царю, виконай мені страшний обіт!

Хай Гіпполіт не бачить більше світла дня,

Хай юним йде до тіней, батька ворогів.

Цю послугу жахливу синові зроби.

Останнього обіту, що ти дав мені,

950 Не витрачав би я, якби не горе це.

На дні Тартару, в царстві Діта темного,

Я не злякавсь погроз підземного царя,

Обіту пощадив, тепер сповни його.

Мій батьку, баришся? Чом хвилі мовчать?

955 Тепер з хмар чорних, що женуть вітри, ти ніч

Тчи й небо зоряне нам забери з очей,

Розлий моря, потвори поскликай морські,

З дна Океану хвилі збурені поклич.

ХОР

О природо велика, ти мати богів,

960 І ти, царю Олімпу, в блискучім вогні,

Що розсипані зорі по небу несеш,

І планети блудні, що по небу біжать,

Крутиш полюс також весь на осі швидкій.

Чому в тебе така безнастанна журба

965. Скерувати тіла по небесних шляхах,

Що ось раз холоди снігової зими

Оголяють ліси, раз деревам їх тінь

Повертається знов, раз у сильній жарі

Гриви Лева горить весь Церерин посів.

970. Раз вгамовує знов рік шаленість свою?

Але чом же це ти, що керуєш всіма

Перемінами і зберігаєш також

Рівновагу всіх тіл безконечних небес,

І планетних шляхів, а про людей

975 Ти не дбаєш ніяк й не на думці тобі

Добрим допомагать, а карати нікчем?

Але справи людей у безладі усі,

Ними доля рядить за капризом своїм;

І наосліп рука її сипле дари

980 І нікчемним сприя; вбив чесноту порок.

І панує обман у хоромах царів.

І злочинцям дає радо владу народ,

І ненавидить тих, хто шанує їх сам.

А чеснота сумну нагороду бере

985 За свою правоту; за цнотливістю йде

Вслід убогість страшна, а пороки й розгул

Мають владу в руках! О чесното марна,

Твоя слава пуста!

Але чому це посланець сюди біжить?

990 ' Чом ллються сльози по сумнім лиці?

ПОСЛАНЕЦЬ

О Доле прикра і тверда, неволенько

Тяжка, чом кажеш сповіщать страшну печаль?

ФЕСЕЙ

Не бійся, люте горе сміло розкажи:

Готове в мене серце взяти всю біду.

ПОСЛАНЕЦЬ

995 Язик не хоче вимовить печалі слів.

ФЕСЕЙ

Скажи, яке нещастя впало на мій дім!

ПОСЛАНЕЦЬ

Страшною смертю - леле –

Гіпполіт помер!

ФЕСЕЙ

Я, батько, знав давно, що сина вже нема:

Тепер спокусник згинув.

Розкажи ж про смерть.

ПОСЛАНЕЦЬ

1000 Коли він, як вигнанець, місто залишив,

5 І біг щосили в грудях, поспішаючи,

Копитогучні коні швидко запрягав

До воза й віжками їх морди здержував,

Щось сам до себе говорив і проклинав

1005 Свій рідний край і кликав батька кілька раз.

А розпустивши віжки, ременем потряс:

Аж раптом заревіло море з глибини,

Підялось до небес.

Ні вітру не було На морі.

Ціле небо ясне, лагідне.

1010. Лише спокійні хвилі буря підніма.

Так Австер не хвилює вод Сіцілії,

Іонське море не підносить бурних хвиль,

Коли царює Кор, а під напором вод

Тремтять обриви, піна об Левкаду б'є.

1015. Безмежне море горами здіймається,

Страшна потвора в лютім шалі б'є.

Не проти суден ця чума страшна звелась:

Це грозить суші; хвилі сильно пруть вперед.

В своїм важкому лоні жах несе вода.

1020 Яка ж земля покаже зорям голову

Нову? Нова Кіклада може вирина?

1025 Коли ми остовпівши думали таке,

Все море скаженіло, а від скель луна

Пішла. Не видно божих Епідаврських скель,

102:3 Ні злочинами славних риф Скіронових,

102:4 Ні перешийка, що єднає два моря.

Гори вершина струменіє хвилями

І піниться й плює по черзі ріками,

Мов кит, що пробігає моря глибину,

1030 3 пащеки воду випускає горами.

І захиталась, задрижала куля водяна,

І лопнула і розлилась по берегах,

Немов страхіття, море землю залива,

Йде за потворою, а ми жахнулися.

1035 Що за страшний вид тіла велетенського!

Бик, що підносив вгору шию голубу;

А на чолі зеленім грива їжилась;

Прямі, косматі вуха, очі кольору

Мінливого, як в пана стала дикого,

1040 Як в того, що вродивсь в воді: раз полум'ям

Іскряться, раз промінням синім мерехтять;

Потужна шия сильні мускули несе,

Розкриті ніздрі страшно віддихом ревуть;

Вкриває груди і підгруддя водорость;

1045 Боки червоніють плямами,

А сам кінець хребта потворний з вигляду

Страшна тварюка тягне довжелезний хвіст Лускатий.

Так Пила на морі крайньому

Ламає й топить вітром гнані кораблі.

1050. Земля дрижить, тікає скот наляканий

Полями навмання, не думає пастух

Іти за стадом, звірі всі втекли з лісів.

Мисливцям в жилах кров застигла зі страху.

Єдиний Гіпполіт не налякавсь того,

1055. Сполошених він коней віжками щосил

Стягає і знайомим голосом накликує.

До Аргосу крута дорога холмами

Веде і доторкає берегів морських;

Тут ця потвора скаженіє і готує лють.

1060. Набравши духу, і провіривши себе,

До пробної атаки ринула вперед,

У бігу ледве доторкаючись замлі,

Перед сполошеними кіньми стрималась,

А їй назустріч виступив твій грізний син,

1065 Обличчям не змінившись, голосно кричить:

"Мене не зломить так опудало пусте:

Моя спадковість - це перемагать биків".

Та раптом коні, віжкам вже не корячись,

Понесли віз, зі свого шляху збилися,

1070 Біжать, куди жене їх божевільний страх:

В розгоні сильнім кинулись на стрімчаки.

Він, мов керманич той на морі збуренім,

Тримає корабель, щоб він не нахиливсь,

Мистецтвом хвилі дурить, возом так швидким

1075 Керує: то вудила коням натяга,

То батогом шмагає сильно по хребтах,

Але потвора вперто йде за ними вслід.

То поруч з ними мчить, то забіжить вперед,

І страху завдає їм із усіх боків.

І1080 Тікати далі годі: перед ними став

Морський упир рогатий в цілій ширині.

Тоді гучнокопопитні в страху дикому,

Не слухають владики, рвуться з упряжі.

Ридван перевертають, ставши на диби.

1085. Він впав на голову, у віжки замотавсь,

Неначе в сіті: і що більш звільнитися

Хотів, то ще сильніше віжки затягав.

Відчули коні волю й без хазяїна

Туди з ридваном мчать, куди веде їх страх.

1090 Так звичного не пізнаючи тягару,

Сердитий, що день Сонцю мнимому дали,

Віз, Фаетона скинув з неба, де блукав.

Кривавиться широке поле, голова

Розбилася об скелю, а волосся рве

1095. Тернина, гострий камінь зогидив лице.

Краса нещасна гине в ранах і в крові.

Колеса тягнуть тіло вже конаюче,

Аж обгорілий гострий пень затримує

Його, ввіткнувшись в тіло юнака, в пахву.

1100. На мить затримавсь віз.

Пробитий Гіпполіт

На перешкоді коням, та шалені рвуть

Хазяїна, шматують тіло півживе

Чагарники та гострі дерну колючки.

І кожний пень взяв тіла часточку якусь.

1105 Юрбою слуги жалібні пішли в поля,

По тих місцях, де Гіпполіт пошарпаний

В шматки, доріжку довгу кров'ю позначив.

Сумні собаки за кривавим слідом йдуть.

Та вперта праця жалібних ще не змогла

1110 Всього зібрати тіла. Це його краса?

Недавно славний співучасник трону, він

Як спадкоємець певний, мов зоря світив,

Тепер його збирають на сумний вогонь,

Щоб поховати.

ФЕСЕЙ

Ох, ти всемогучая

1115 Природо, що дітей з батьками зв'язуєш,

Як любимо тебе, хоч і не хочемо.

Я винного карав, а плачу, як помер.

НЯНЬКА

Не гарно плакати, як сам цього хотів.

ФЕСЕЙ

Для мене найгарніше це з усіх нещасть,

1120 Що доля ці бажання кляті сповнює.

НЯНЬКА

Як ще ненавидиш, чом сльози ллєш?

ФЕСЕЙ

Я плачу не тому, що вбив, а що - згубив.

ХОР

1123 Які зміни страшні нищать людське життя!

Не шаліє так доля супроти малих,

1125 І їх слабість боги тільки легко разять;

Своє скромне життя у спокою ведуть,

У хатинках живуть аж до старості літ.

А в палаци, що аж до ефіру знялись,

Ударяє і Евр, буреносний б'є Нот

1230 І Борей, що несе грозу,

Й Кор, що зливу прино

сить. Дуже рідко зате ударяють громи

У долину вогку.

Та Юпітерів гнів, що в повітрі гримить,

1135 Б'є в могутній Кавказ і Фрігійські ліси

І Кібели-прамами: Юпітер в страху

За свої небеса, б'є, хто йде до висот;

У маленьких хатках, тих плебейських, низьких,

Ні потрясень, ні змін там ніколи нема:

1140 Кругом троні в гримить.

І година летить та непевним крилом

І підводить усіх ця Фортуна хитка.

Той, що бачити міг новий зір поворот

Ясносяйних небес,

1145 Ясний день світляний, залишаючи смерть,

Тепер плаче сумний над своїм вороттям,

А в хоромах батьків його стрінув прийом

Жалюгідний ще більш, ніж в Аверні самім

О Палладо, рід наш тебе шанує!

1150 Що Фесей твій знову побачив світло

Денне й залишив болота Стігійські,

Чиста, ти нічого не винна дядькові

Жадному: цар Аду тіні не втратив.

Та що це за ридання чути із палат? .

1155 Що загадала Федра із мечем в руці?

ФЕСЕЙ

Який це шал терпіння в тобі збуджує?

Що значить тут цей меч і голосіння ці

Й гіркі плачі, над трупом цим ненависним?

ФЕДРА

Мене, мене, жорстокий царю хвиль морських,

160 Удар, мене вишли з голубих глибин,

Що тільки там на дні Тефідаукрива

У свому лоні та що Океан блудний

Ховає в хвилях у бездонній глибині.

Фесею дикий, що ніколи до своїх

1165 Не повертаєш певно: смертю батько й син

Твоє повернення сплатили; нищиш дім,

Коли жінок ти любиш чи ненавидиш. '"

О Гішюліте! ось таким твоє лице

Я бачу, я зробила це? Який Прокруст

1170 Чи Сініс члени порозкидував твої,

Чи бик, що ревом дім Дедала наповня,

Двовидий, лютий і з рогами на чолі,

Роздер тебе? Ой леле!

Де ж краса твоя,

Де очі, наші зорі?

Мертвий тут лежиш?

1175 Ходи до мене і послухай слів моїх

Соромного я не скажу нічого, ця

Рука помстить за тебе, я проб'ю мечем

Безбожні груди,

Федру від вини звільню,

Піду з тобою я по багнах Тартару,

1180 І через Стікс, вогненні ріки, навісна.

Твою благаю тінь: з побитого чола

Візьми цей кучер, взятий в мене з голови.

Злучити душі не судилось, долю ще Можливо.

Як ти чесна, для дружини вмри, -

1185 Нечесна - для любові. Що?

У ложе йти Сплюгавлене гріхом?

Бракує ще цього:

Вдавати вірну жінку в ложі помщенім!

О смерть, єдиний лік любові грішної,

О смерть, найкращий захисте знеславлених,

1190 До тебе йду: ласкаво лоно нам відкрий.

Ви, афінянки, слухайте, і батьку, ти,

Гірш мачухи: я розкажу вам наклепи,

Що зводила сама, у серці навіснім

їх почала. Ти, батьку, покарав дарма.

1195 Юнак цнотливий впав з вини негідниці,

Невинний, чесний! - То ж прийми свою хвалу.

Ось справедливий меч безбожну грудь відкрив,

Героєві святому в жертву кров тече.

Що ж ти, убивши сина, будеш діяти,

1200 Учись від мачухи: сховайся в Ахеронт,

ФЕСЕЙ

Гирла хмурного Аверна, ви, печери Тенару,

Милі вбогим води Лети, ви, багнистії стави.

Ви безбожника вхопіте, в вічні муки закуріть.

Йдіть сюди тепер жорстокі, ви, потвори вод морських,

1205 Ті, що їх Протей ховає у найбільшій глибині.

Ви мене в безодню киньте, бо гріхами я пишавсь.

Батьку, ти, що завжди схильно люті потурав моїй,

За гріхи я недостойний вмерти смертю легкою,

По полях я сам розсіяв члени сина рідного.

1210 Злочин я карав фальшивий, сам же справжній учинив.

Небо, підземелля, води сповнились мого гріха:

Царства три, що дав їх жереб, добре знають всі мене!

На це я повернусь? На світ відкрився шлях,

Щоб смерті дві побачить, похорони два.

1215 Щоб факелом одним вдівець і сирота,

Багаття сина й жінки разом підпалить?

Алкіде, ти, що дав мені цей чорний день,

Верни дар Дітові, і знов мене віддай

В підземне царство, грішник, я молю дарма,

1220 Забуту смерть, о лютий майстре гибелі!

Страшну ти згубу видумав, нечувану,

Тепер собі ти кару слушну підбери.

Чи треба сосну до землі вершком нагнуть,

Щоб потім піднялась до неба і на дві

1225 Частини розірвала тіло це моє.

Чи кинутись зі скель Скіронських? Бачив я

Страшні муки в Флегетонті вогнянім:

І знаю те, яка й де кара жре мене.

Вступіться грішні тіні, хай на плечі ці,

1230 На руки стомлені хай ляже камінь той,

Труд віковічний Боліда старика.

Хай грається обманно при моїх вустах

Ріка; хай лишить дикий коршак Ітія.

За кару хай печінка вічно відроста!

1235 Ти також, батьку, мого Періфоя, ляж,

Хай в швидких обертах ці члени понесе

Те колесо, що вічно обертається.

Ти земле розступися; хаосе страшний,

Прийми мене: до тіней це слушніший шлях:

1240 Іду за сином. Царю тіней, не лякайсь:

Приходжу чистим, в вічний дім прийми мене

Навік. Проханння не зворушують богів:

Якби я злочин просив, послухали б.

ХОР

1255. Фесею, вічність залишається на плач.

Тепер, що треба слушно синові віддай

І поховай це тіло пошматоване.

ФЕСЕЙ

Сюди, сюди, несіть останки дорогі;

Давайте груди й члени складені навгад.

Це Гіпполіт? Я пізнаю свою вину.

1250 Я вбив його; та винуватий не я сам

У злочині такому, зваживсь, батько я,

Покликать батька. Даром тішуся його!

О самото страшна у старості важкій!

Ці рештки членів мого сина обійми свого,

1255 Нещасний, притули їх до грудей, зігрій.

ХОР

Ти, батьку, члени тіла порозкидані,

В порядку всі склади на місце, впорядкуй:

Ось місце правої сміливої руки,

Тут ліву поклади, що вміла керувать

1260 Уздою; тут я лівий бік розпізнаю.

Та скільки членів ще для сліз недостачає!

Дрижачі руки, видержіть у жалібнім труді.

Пекучі очі, здержтеся від сліз рясних,

Ще поки батько лічить члени синові

1265 І ліпить тіло.

ФЕСЕЙ

Що це без усяких форм,

Гидке, покрите ранами з усіх боків?

Яка частина - я не знаю, та твоя:

Тут, тут, клади, на місце не своє - пусте.

Чи це обличчя, що сіяло мов зоря,

1270 Ламало очі ворогів? Ах, де ж краса?

Жорстока доле, люта милосте богів!

Так за моїм бажанням син мені вернувсь?

Ось цей останній батьків дар прийми, тебе ж

Не раз ховати треба нині хай вогонь