06. Склад лексики сучасної української літературної мови з погляду її походження

Словниковий склад української мови об'єднує дві групи лексичних одиниць:

1) споконвічно українські (корінні українські) слова;

2) слова, запозичені з інших мов.

Становлення споконвічно української лексики можна представити у такій хронологічній послідовності: індоєвропейський лексичний склад -► праслов'янський лексичний склад -> власне український лексичний склад.

У складі споконвічної української лексики виокремлюють такі тематичні групи слів, успадковані з індоєвропейської мовної єдності: o назви предметів і явищ довкілля: небо, сонце, земля, день, ніч, зима, весна, літо, море, вогонь;

o назви рослин, тварин, риб, птахів і комах: береза, верба, осина, вовк, бобер, видра, вівця, щука, лосось, оса;

o назви спорідненості й родинних зв'язків: тато, батько, мати, син, дочка, брат, сестра, свекор, зять;

o назви житла та його частин, знарядь праці, продуктів харчування: дім, двір, мед, м ясо, сіль, віз, колесо, вісь;

o назви дій і станів: жити, сидіти, їсти, відати, знати, спати;

o назви органів і частин людського тіла: мозок, волос, око, брова, язик, коліно, долоня;

o назви чисел: один, два, три, чотири, п 'ять, шість, сім, вісім, дев 'ять, десять, сто, тисяча.

Наведені вище слова є спільними для усіх або більшості мов індоєвропейської сім'ї.

вживання синонімів у професійному мовленні

Синоніми (від грец. "однойменний") - слова, що мають спільне, близьке або тотожне значення, але відрізняються відтінками значень чи стилістичними забарвленнями.

Кілька синонімів утворюють синонімічний ряд. Домінанта -стрижневе, або опорне слово, що виражає найзагальніші значення й не має стилістичних відтінків. У діловій сфері, зазвичай, функ­ ціонують домінанти, оскільки вони є стилістично нейтральними і мають пряме значення.

бути сполучникові і безсполучникові ре­ чення; речення з від­ окремленими члена­ ми, вираженими діє­ прикметниковими або дієприслівниковими зворотами, і речення з підрядними частинами.

з питань спеціальних (віль- них) економічних зон; Кабінету Міністрів Укра- їни вирішити в місячний строк питання, що пов'я- зані з утворенням Агент- ства з питань спеціаль- них (вільних) економіч- них зон.

вживання антонімів у професійному мовленні

Антонімами називаються слова з протилежним значенням, наприклад: любов

— ненависть, тепло — холод, рух — спокій, день — ніч, початок — кінець,

добре — погано, весело — сумно, чорний — білий, твердість — м'якість,

говорити — мовчати, сидіти — стояти. Характерною рисою пари антонімів є

їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара — це завжди

слова однієї частини мови:

іменники: друг — ворог (ставлення), зима — літо (пора року);

прикметники: солодкий — гіркий (смак), високий — низький (зріст),

швидкий — повільний (темп);

дієслова: йти — стояти (рух), сміятися — плакати, жити — вмирати (дія);

прислівники: холодно — жарко (стан), вниз — угору (напрям), рано —

пізно (час).

Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні

засоби. З них утворюється стилістична фігура — антитеза.

У діловій мові явище антонімії застосовується досить рідко.

омоніми вживання омонімів у професійному мовленні

Омоніми (від грец. homos – однаковий) - це слова, які однаково звучать, але

мають різне значення. Явище омонімії - наслідок випадкового збігу звучання,

у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, напр.:

дід - батьків або материн батько; дід - будяк; дід - сніп соломи чи

очерету; дід - їжа з пшона та борошна; дід - назва танцю; або стан -

стоянка; воююча сторона; стан - талія; стан - умови, ситуація; стан -

пристрій.

23. Стиль літературної мови - різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на власному місці.

Кожний стиль має:

сферу поширення і вживання (коло мовців);

функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

22. Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

20. Телефонна розмова — один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:

співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);

обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).

Отже, якщо ви людина ділова й цілеспрямована, передбачлива, якщо ви турбуєтеся про власний авторитет, а також престиж своєї фірми і звикли враховувати все до найменших дрібниць, то вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні є просто необхідним і незамінним.

абревіатура (італ. аЬЬгеуіаШга від лат. аЬЬгеуіо - скорочую)- скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою озна­кою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та -як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом на­бувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури34, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООНтощо. Основні умови їхнього функ­ціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають „лексичними скороченнями"