Розділ 2. Методика вивчення пунктуації

2.1 Методи і прийоми навчання пунктуації

«Опрацьовуючи пунктуацію, слід користуватися всіма існуючими методами теоретичного вивчення мови: словом учителя, бесідою, спостереженням над мовою, самостійною роботою з підручником. Їх використання залежатиме від того, наскільки матеріал уже відомий учням, чи під силу їм провести самостійний аналіз пунктуаційних явищ, з учнями якого класу проводиться робота, яка основа пунктуації тощо. Певна річ, що в 5 класі, коли вивчається до цього невідомий матеріал з пунктуації, буде широко використовуватися слово вчителя. За допомогою цього методу вчитель не тільки формулює мету і завдання вивчення певного пунктуаційного правила, а й пояснює значення розділового знака, розкриває зв'язок пунктуації з синтаксисом і інтонацією, аналізує дидактичний матеріал і формулює висновки» [1, с. 220].

«Даний метод може знайти своє місце і в 8 – 9 класах під час вивчення розділових знаків у реченнях з однорідними й неоднорідними означеннями, в безсполучникових складних реченнях, при цитатах тощо» [1, с. 220].

За допомогою методу бесіди можна вивчати, по-перше, той пунктуаційний матеріал, що вже частково опрацьовувався раніше. По-друге, метод бесіди вивчається й такі пунктуаційні правила, які безпосередньо відбивають граматичне членування і легко формулюється після вивчення відповідних синтаксичних понять. Так можна вивчати розділові знаки при вставних словах, у складнопідрядному реченні та ін.

Метод спостереження над мовою може бути корисним під час вивчення окремих пунктуаційних правил, що стосуються відокремлених членів речення, деяких розділових знаків у безсполучникових складних конструкціях тощо. За допомогою цього методу можна опрацьовувати матеріал про розділові знаки при відокремлених обставинах. Маючи загальні поняття про відокремлення, вивчивши правила вживання розділових знаків при відокремлених означеннях, учні можуть під керівництвом учителя проаналізувати дидактичний матеріал за системою запитань, підійти до усвідомлення основних випадків відокремлення обставин і сформулювати відповідні пунктуаційні правила.

У такий же спосіб можна, наприклад, організувати вивчення теми «Тире в безсполучникових реченнях». Учні спостерігають відповідні синтаксичні конструкції, аналізують їх, з’ясовують змістові відношення між частинами складних безсполучникових речень і приходять до висновку, що саме такі відношення передаються на письмі знаком тире.

«Окремі пунктуаційні правила можна вивчати методом самостійної роботи з підручником. Це стосується правил, які легко усвідомлюються учнями в процесі роботи з підручником, наприклад, уживання коми в складнопідрядному реченні з кількома підрядними, двокрапка і тире при узагальнюючих словах тощо» [1, с. 221].

Таким чином, усі методи теоретичного вивчення мови слід застосовувати в процесі роботи над пунктуацією. В кожному конкретному випадку вчитель вибирає найбільш доцільний метод, нерідко різні методи поєднує на уроці чи використовує при одному провідному елементи інших методів.

Вивчення пунктуації вимагає дбайливої методичної організації роботи над правилом, що повинно бути свідомо засвоєно на основі пізнання особливостей тієї синтаксичної конструкції, для якої воно призначене, а часом з урахуванням інтонації. Друга частина роботи над правилом – вироблення умінь і навичок застосовувати його на практиці, тобто співвідносити з відповідною синтаксичною структурою, не змішувати з іншою, чимось схожою. Цього можна досягти шляхом проведення системи тренувальних вправ, вибір яких залежить від характеру пунктограм.

«Пунктограма – це пунктуаційне оформлення речення в цілому або окремих його частин. Це оформлення може бути здійснено й одним і різними розділовими знаками, а місце їх і сам знак визначають пунктуаційним правилом» [1, с. 221]. Наприклад, одна пунктограма оформляє кінець речення, об’єднуючи різні розділові знаки (крапка, знак оклику, знак питання та ін..), бо існує загальне правило, за яким одне речення відділяють від другого. Проте ця пунктограма має різновиди, адже кожний розділовий знак у кінці речення виконує ще й свою особливу функцію і має специфічне правило для вживання його.

Пунктограма може мати і свої варіанти. Наприклад, різновид пунктограми «кома при однорідних членах речення» (пунктограма в цьому випадку: «Розділові знаки в реченнях з однорідними членами») має варіанти: кома між однорідними членами, пов’язаними протиставними сполучниками, повторюваними, єднальними та розділовими, і т. ін. Кожний варіант пунктограми також має своє пунктуаційне правило.

Таким чином, специфіка пунктограми, її різновидів і варіантів зумовлює методику закріплення пунктуації.

Важливим прийомом навчання пунктуації є зіставлення, в процесі якого яскравіше виявляється специфіка вживання кожного розділового знака, яка й відбивається у формулюванні пунктуаційного правила.

Прийом алгоритмізації слід також використовувати в процесі вивчення пунктуації. «Шляхом виконання системи розумових операцій учні глибоко усвідомлюють сутність пунктуаційних правил і вироблюють уміння застосовувати їх на практиці. Цінність цього прийому перш за все в тому, що він вчить аналізувати мовні явища, а потім, встановлюючи залежність одного явища від іншого, в процесі логічних роздумів, приходити до висновку, де і який саме розділовий знак треба ставити» [1, с. 222].

Наприклад, для застосування розділових знаків при однорідних членах речення можна скористуватися таким алгоритмом:

1. Знайти в реченні однорідні члени.

2. Визначити, як вони поєднані: сполучниками чи без сполучників.

3. Якими сполучниками: єднальними, розділовими, протиставними, подвійними, одиночними чи повторюваними.