29

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………… 3

Розділ І.Теоретичні особливості вивчення пунктуації ……………………. 6

1.1 Значення пунктуації та її основи. Місце пунктуації у шкільному курсі мови. Завдання навчання пунктуації ……………………………………….. 6

1.2 Найважливіші принципи навчання пунктуації……………….……… 10

Розділ ІІ. Методика вивчення пунктуації …………………………………. 14

2.1 Методи і прийоми навчання пунктуації …………………………... 14

2.2 Види вправ з пунктуації ……………………………………………. 17

2.3 Методика виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок. Робота над пунктуаційними помилками …………………………………… 25

Висновок ……………………………………………………………………… 27

Список використаної літератури……………………………………………… 28

Вступ

Сучасна освіта спрямована на різнобічний розвиток кожного учня. Тому її метою є виховання духовно багатої, національно свідомої мовної особистості, а головне: грамотної. Як відомо, грамотною можна назвати ту людину, що має високий рівень розвитку усної і писемної мови. Однією із складових загальної культури людини є її пунктуаційна вправність.

Правильне структурування шкільного курсу української мови спрямоване не тільки на підвищення рівня теоретичних та практичних умінь і навичок у засвоєнні системи мови, а й на формування мовної особистості, культури спілкування і цілісного світогляду. Ці завдання деякою мірою забезпечуються вивченням синтаксису і пунктуації, адже цей курс можна вважати центральним. Як зазначає дослідниця М. І. Пентилюк, «засоби кожного мовного рівня набувають повноти свого значення тільки в найменшій комунікативній одиниці (реченні), що є об’єктом вивчення синтаксису» [13, с. 224].

Особливість становлення пунктуаційної грамотності учнів полягає в тому, що відповідний теоретичний матеріал не виокремлено в самостійний розділ. А це спричинює певні труднощі для учнів у засвоєнні пунктуаційних умінь і навичок. Пунктуація вивчається у безпосередньому зв’язку з синтаксисом і спеціально спланованою роботою з розвитку мовлення учнів.

Однією з передумов успішного формування пунктуаційних навичок учнів є безперервність процесу роботи над пунктуацією.

Основні етапи вивчення пунктуації:

1) Практична робота над деякими пунктограмами у початкових класах. Тут головна увага звертається на виразне «читання» розділових знаків, тобто на правильне інтонування конструкцій, у яких вжито розділові знаки. Ця робота продовжується у всіх наступних класах.

2) Ознайомлення з елементами синтаксису і пунктуації. Опрацьовуються розділові знаки в реченнях з однорідними членами, прямою мовою, звертаннями, окремі випадки вживання коми в складному сполучниковому і безсполучниковому реченні. Етап цей особливо відповідальний — він закладає основи розуміння теоретичної зумовленості кожного розділового знака.

3) Робота над пунктуацією під час вивчення частини мови. На цьому етапі учні знайомляться з окремими видами відокремлення членів речення (дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти), розширюють свої знання про пунктуацію у складному реченні (відносні займенники, сполучники), закріплюють знання про пунктуацію при звертанні, прямій мові, однорідних членах речення.

4) Опрацювання пунктуації у зв'язку з вивченням систематичного курсу синтаксису.

5) Узагальнення всіх пунктуаційних відомостей на підсумкових заняттях у 9 класі.

Кожен із цих етапів є важливим, але найбільш системно пунктуація вивчається в курсі синтаксису у 8 класі. Сама на цей етап і буде орієнтуватися ця курсова робота.

Найбільш проблемним у виробленні пунктуаційних навичок є реалізація вивченого теоретичного матеріалу з пунктуації на практиці, тобто розроблення різноманітних вправ.

Актуальність дослідження. Оволодіння пунктуацією є одним із важливих елементів правописної грамотності учнів. Але у наш час пунктуаційні помилки займають перше місце у порівнянні з іншими типами помилок. Так, у середньому на одну орфографічну помилку у письмових роботах учнів припадає чотири - п’ять пунктуаційних помилок.

Мета дослідження – розглянути методику формування в учнів 8 класу пунктуаційних навичок.

Об'єктом дослідження є процес формування пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи.

Предметом дослідження є формування пунктуаційних умінь та навичок у процесі вивчення синтаксису у 8 класі.

Завдання дослідження :

1. Проаналізувати теоретичні особливості вивчення пунктуації.

2. Проаналізувати лінгвістичну методичну літературу з проблеми дослідження. складнопідрядне речення навчання пунктуація

3. Відібрати систему методів, прийомів та засобів навчання, що сприяють успішному формуванню пунктуаційних умінь та навичок.

4. Відібрати систему вправ для засвоєння уживання розділових знаків у реченні.

5. Розглянути методику виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок.

Практичне значення цього дослідження є в тому, що ця робота може використовуватися на уроках української мови.

Розділ 1. Теоретичні особливості вивчення пунктуації

1.1 Значення пунктуації та її основи. Місце пунктуації у шкільному курсі мови. Завдання навчання пунктуації

«Успішне навчання пунктуації як системи правил уживання розділових знаків вимагає обов'язкового врахування в усіх деталях значення пунктуації та її основ, від чого залежить вибір методів і прийомів роботи в кожному конкретному випадку» [1, с. 215].

Значення пунктуації полягає насамперед у тому, що за її допомогою текст розчленовується на певні відрізки з тим, щоб читач точніше, глибше, в повній відповідності до задуму автора зрозумів і сприйняв написане. Отже, розділові знаки допомагають виражати думки і почуття. Відомо, що зміна місця розділових знаків може видозмінювати зміст думки, вираженої реченням. Наприклад: А я рушаю в путь — нову стрічать весну (М. Рильський.) і А я рушаю в путь нову — стрічать весну.

Розділові знаки відділяють граматично і за змістом завершені відрізки мови: крапка відділяє речення, кома — прості речення в складі складного, однорідні члени, звертання і т. ін.

Проте пунктуація має й інше призначення. Вона вказує на змістові відтінки висловлення, на емоційність, схвильованість мовлення тощо. Не випадково у кінці речення можуть стояти різні знаки, які виконують подвійну роль. Наприклад:

1. День біжить, дзвенить, сміється, переголюється. (П. Тичина)

2. Степова далина! Чому ти так манлива, чому не відірвати від тебе зору? (О. Донченко)

3. Дякую, товариші!.. Пробачте, мені важко говорити. Я не можу зараз… Я прошу мене залишити на кілька хвилин… Спиніть оркестри, не треба музики, пробачте, але… може трохи пізніше… розумієте, трохи пізніше… (О. Корнійчук)

Нарешті, розділові знаки можуть вказувати на логічні відношення між частинами складного речення та між членами речення. Наприклад: 1. Кому жарти, кому смішки, а мені не все одно: у Керменщині толоку тридцять літ не орано. (П. Тичина) 2. Хочеш бути шахтарем – глибше корінь пускай у прославлену землю Донеччини.(С. Олійник) 3. Вітер війнув – листя з клена жовте, жовтаво-зелене полетіло. (П. Тичина)

Двокрапкою в першому реченні передано причино вий зв'язок, тире в другому реченні – умовний, третьому – причинно-наслідковий.

Отже, пунктуація виконує різні завдання, що визначає її основи і врешті зумовлює методику вивчення в школі.

В історії вивчення пунктуації по-різному визначає її основа, тобто те, на чому базується розстановка розділових знаків. Відомі три погляди на основи пунктуації: граматичний (синтаксичний), інтонаційний, змістовий.

Представники граматичного погляду на основи пунктуації (Я. Грот, С. Булич, Є. Істріна та ін.) вважали, пунктуація здійснює лише граматичне членування речення, а звідси – вона є показником граматичної будови, враховуючи особливості якої й формулюються правила вживання розділових знаків. Інтонаційну основу пунктуації відстоювали О. Востоков, О. Пєшковський та ін. Вони виходили з того, що розділові знаки на письмі відбивають паузи, ритмомелодику висловлювання.

Обґрунтування змістового принципу зв’язують з іменем С. Абакумова.

Л. Булаховський певною мірою поділяє інтонаційний напрям у пунктуації: «Ритмомелодична основа української пунктуації сходить принципово на вимогу – означувати розділовими знаками відповідаючи синтаксичним членуванням паузи логіко-психологічного характеру (в зв’язку із змінами тону) і моменти емоціонального порядку, що супроводять синтаксичні членування» [2]. Однак Л. Булаховський не відкидає й логіко-граматичного принципу, вважаючи, що він «виявляється в загальній вимозі, щоб граматичні пари без спеціальних підстав не розривалися розділовими знаками» [2]. Проте, на його думку, «єдиної принципової, свідомо обраної і послідовно проведеної системи наша пунктуація (як і пунктуація всіх інших письменств)… не має» [2].

Розгляд співвідношення між граматичною будовою, змістом висловлення, логічними зв’язками між частинами або членами речення, з одного боку, і пунктуацією, з другого, свідчить про те, що єдиної основи пунктуації немає і бути не може. Дійсно, чимало розділових знаків відбиває граматичне членування речень, їх уживання підпорядковано правилам синтаксису, проте в той самий час у більшості таких випадків відбувається й членування висловлення за змістом (кома в складному сполучниковому реченні, при відокремленні тощо). Розділовий знак у кінці речення відбиває граматичне членування, проте, напевно, перш за все ставиться на змістовій основі (знак питання вказує, що зміст речення питальний і т. ін.). Певна річ, коли б пунктуація в кінці речення виконувала функцію граматичного членування, то досить було б і одного знака. Наявність різних знаків виникла з потреби передати різні змістові й емоційні відтінки висловлювання.

Логічні (змістові) відношення між частинами і членами речення (у безсполучникових складних конструкціях, при однорідних членах з узагальнюючими словами тощо) вимагають і відповідних розділових знаків. Разом з тим ці самі знаки передають і граматичне членування.

«Існує співвідношення між інтонацією й пунктуацією, адже, як правило, паузам в усній мові відповідають ті чи інші розділові знаки на письмі. Записуючи текст під диктовку, учні повинні бути дуже уважними до ритмомелодики речення, що допомагає краще усвідомити зміст речення, граматичну структуру його, логічні зв’язки між членами і частинами речення і правильно поставити розділові знаки, бо інтонація є також важливим засобом вираження синтаксичних відношень, на що слід обов’язково зважати» [1, с. 217].

Таким чином, українська пунктуація базується на граматичній і змістовій основі, а також враховує інтонацію. Ці принципи взаємодіють між собою, що необхідно враховувати під час вивчення пунктуації.

Робота над пунктуацією розпочинається в початкових класах, де учні оволодівають навичками ставити розділові знаки і кінці речення та між однорідними членами. А далі вивчення пунктуації в чіткій системі здійснюється в 5 - 9 класах.

Відповідно до нових програм з української мови в 5 класі учні вивчають вступний курс «Загальний курс з синтаксису і пунктуації». Програма передбачає закріплення й поглиблення вивченого в початкових класах, а також опрацювання порівняно великого кола питань з пунктуації.

Таке нововведення в програму дуже доцільне, оскільки теоретично-практичне вивчення власне всіх мовних явищ у шкільному курсі проводиться на матеріалі речень і текстів.

Особливо велика цінність знань і навичок з пунктуації для розвитку зв’язного мовлення, що є невід’ємною ланкою роботи впродовж усього вивчення шкільного курсу української мови. Складання речень за опорними словами, перекази, твори та інші види робіт з розвитку мови не можна виконувати, , не знаючи найбільш поширених правил уживання розділових знаків і не маючи навичок їх застосування. Тому-то до 8 класу, тобто до часу систематичного вивчення пунктуації в зв’язку з синтаксисом, вивчені в 5 класі, а також в інших класах, пунктуаційні правила повинні бути добре засвоєні учнями. Щоб досягти цього, треба систематично пов’язувати заняття з пунктуації з вивченням різних питань курсу мови, проводити спостереження над ужитими розділовими знаками пояснювати їх використання, виконувати тренувальні вправи з пунктуації. Наприклад, з’ясовуючи правопис відмінкових закінчень іменників першої і другої відмін, звертаємо увагу на кличну форму, на роль її у реченні, закріплюємо вживання розділових знаків при звертанні, зміцнюємо навички виразного читання речень із звертаннями.

При оцінці контрольних диктантів, переказів чи творів після опрацювання «Загальних відомостей з синтаксису і пунктуації» в 5 класі, а також пунктуаційних тем у 7 класі потрібно враховувати й пунктуаційні помилки, які стосуються порушення вивчених правил. Контрольні роботи слід також аналізувати під кутом зору не тільки орфографії, а й пунктуації. Якщо ж робота над пунктуацією стане систематичною, чітко організованою й проводитиметься із збереженням наступності і перспективності, якщо дидактичний матеріал буде добиратися з настановою на закріплення знань і вироблених пунктуаційних навичок, тобто буде забезпечена практична спрямованість цієї роботи, то до 8 класу учні матимуть добру підготовку з пунктуації.

У 8 класі у зв’язку з опрацюванням синтаксису вивчається вся система правил уживання розділових знаків в українській мові. Цей етап роботи є вищою і завершальною ланкою в оволодінні як теоретичними знаннями, так і вміннями та навичками в галузі пунктуації. Тому на цей етап треба звертати більшу увагу.