1.2 Найважливіші принципи навчання пунктуації

В основі навчання пунктуації, як і в основі вивчення всіх розділів шкільного курсу мови, лежать загально дидактичні та методичні принципи, характерні тільки для опрацювання даного розділу. Специфічними методичними принципами для навчання пунктуації є зв'язок її з синтаксисом, розвитком мови і мислення учнів, з виробленням навичок виразного читання.

«Зв'язок у навчанні синтаксису і пунктуації зумовлений значенням пунктуації та її змістовою і граматичною основою. Пунктуація використовується перш за все в реченні як основній комунікативній одиниці, за допомогою якої відбувається передача інформації, обмін думками. А речення, його структура й типи вивчаються в синтаксисі. То й природно, що пунктуація вивчається у зв’язку з опрацюванням синтаксису, на що й орієнтує програма з української мови» [1, c. 218].

«Пунктуаційні правила в більшості випадків формулюються на синтаксичній основі, а щоб усвідомити і засвоїти їх, потрібно добре знати структуру речень, уміти без будь-яких утруднень аналізувати їх будову. Саме в цьому і полягає принцип зв’язку пунктуації з синтаксисом» [1, с. 218].

Запровадження цього принципу передбачає усвідомлення й запам’ятовування пунктуаційного правила на основі глибокого знання синтаксису, а шляхом проведення системи тренувальних вправ виробляються вміння й навички застосовувати ці правила на практиці.

Під час вивчення пунктуації потрібно домогтися того, щоб учні завжди ставили розділові знаки в процесі запису речень, тексту, аналізуючи й осмислюючи будову синтаксичної конструкції, особливості змістовних відношень між членами і частинами речень тощо. Це забезпечить природність передачі думки на письмі, свідоме застосування вивчених правил на практиці, а відтак успішне оволодіння пунктуаційними навичками. Практика показую, що учні, які розставляють розділові знаки в реченні чи тексті після запису, допускають порівняно більше помилок, бо часом забувають місце, де розділовий знак необхідний, забувають наявне співвідношення між інтонацією й пунктуацією, не мають можливості знову осмислити зміст і будову синтаксичних конструкцій.

Зв'язок у навчанні пунктуації з розвитком і мисленням – це також один із важливих методичних принципів. «Цей зв'язок зумовлений тим, що вміння ставити розділові знаки безпосередньо чи опосередковано пов’язано з усвідомленням змісту висловлення, з урахуванням логічних відношень між частинами речення. А це викликає необхідність вдумливого аналізу змісту речення, тексту в єдності з особливістю будови синтаксичної конструкції і з урахування розстановки відповідних розділових знаків за певними пунктуаційними правилами» [1, с. 219].

У процесі передачі своєї думки на письмі той, хто пише, вибирає найбільш потрібну синтаксичну конструкцію, розчленовує її на змістові й граматичні відрізки і відповідно до цього членування ставить розділові знаки. Як відомо, змістова основа пунктуації тісно поєднується з граматичною, хоч у конкретних випадках уживання розділових знаків перевага за однією з основ, на чому й слід зосередити увагу, працюючи над пунктуацією.

Інколи правильна розстановка розділових знаків в окремих реченнях певною мірою залежить від інших речень контексту. А тому робота над виробленням пунктуаційних навичок бажана із зв’язним текстом. Такий текст дає простір для роздумів над особливостями змісту й емоційної наснаженості, над розкриттям авторського задуму, над стилістичним умотивуванням вживання розділових знаків. В процесі таких обмірковувань розвиваються мислення і мовлення учнів.

Зв'язок у навчанні пунктуації з виробленням навичок виразного читання зумовлюється тим, що пунктуація як засіб писемної мови співвідносна з інтонацією – засобом усного мовлення. Пунктуаційному членуванню в усній мові відповідає своєрідна інтонація, паузи, ритмомелодика. Робота над правильним інтонуванням речень, над їх ритмомелодикою і є виробленням навичок виразного читання, тобто «інтонаційно правильного читання, завданням якого у донесення такого звучання, яке закладене в тексті того чи іншого твору» [3]. Вивчення інтонації в свою чергу має неабияке значення для оволодіння пунктуаційними навичками. Розуміння інтонації, ритмомелодики допомагає краще усвідомити зміст висловлення, відношень між членами і частинами речення, синтаксичну структуру в цілому, а все це є запорукою правильного використання пунктуації.

Реалізація цього принципу передбачає розвиток мовного слуху в учнів, тобто розвиток уміння і навичок розуміти всі елементи і інтонації (логічний наголос, паузи різного характеру, підвищення й зниження голосу, темп мовлення та ін.), що в свою чергу допомагає правильно, глибоко й повноцінно сприймати і передавати думки й почуття. Розвинений мовний слух в учнів дає змогу глибоко й чітко усвідомити зміст речення, його емоційну наснаженість, а отже, зрозуміти і пунктуаційне оформлення.

У взаємозв’язку з розвитком мовного слуху в учнів знаходиться й оволодіння навичками виразного «читання» розділових знаків, тобто встановлення на основі пунктуації правильного розуміння змісту й емоційної наснаженості в усному мовленні.

«Вироблення навичок виразного читання, пов’язане з умінням правильно розставляти розділові знаки, а потім «читати» їх, передавати засобами ритмомелодики. Все це передбачає необхідність у кожному конкретному випадку усвідомлювати зміст речення в усіх його відтінках, емоційне наснаження, граматичну будову і передавати на письмі, користуючись належною пунктуацією, а в усній мові – відповідною інтонацією» [1, с. 220].

«Вивчення пунктуації української мови вимагає реалізації принципу взаємозв’язку у вивченні російської і української мов. Цей принцип застосовується в одному аспекті, адже обидві братні мови мають однакову пунктуаційну систему, однакову основу пунктуації, а тому зіставлення проводиться по лінії спільності у формулюванні правил і застосуванні їх на практиці. У процесі первинного вивчення того чи іншого пунктуаційного правила необхідно спиратися на знання з тієї мови, де матеріал відповідно до програми опрацьовується раніше» [1, с. 220].