Висновок
Пізнання себе з антропологічної точки зору - це пізнання людиною своїх власних сил і засобів, їх організації.
Теорія самопізнання Сковороди була не тільки пантеїстичною філософською побудовою, але також, формою, теологічне учення. Її автор бачив в самопізнанні пізнання Бога, в якому він шукав «дійсну людину - подібну до бога», оскільки вважав, що знання людиною законів природи, повне звільнення від помилок і пороків в результаті «самопізнання» і «самовдосконалення» піднімає людину вище за Платона, Епікура, Сенеки і Декарта, тобто робить його «богоподібним».
Гносеологія Г. Сковороди - передове учення свого часу. Головні її виводи не тільки в умовах XVIII ст., але і пізніше грали велику роль в розвитку природознавства і філософії на Україні і у ряді інших, перш за все слов'янських, регіонів миру.
Григорій Сковорода вів розробку правових проблем у руслі природничо – правової доктрини. Поєднання людини і права, людини та природи висловлює філософсько – правову думку Сковороди. Ідея «сродності» виражає моральну автономію особи і справедливості. В поняття «сродної праці» Сковородою покладена сутність права. Право та справедливість виражають свободу людини. При цьому перевага віддається філософом внутрішній свободі людини. Ідея права висвітлюється філософом як не формально – владний примус з боку держави, а як регулювання життя людини з урахуванням ії буття в морально – ціннісній концепції. Таким чином, окремі права та свободи людини висувались Сковородою вперше в історії правової філософії.
Суспільно-політичні, філософські, педагогічні, етичні і естетичні погляди українського філософа з народу набули значного поширення за життя, а ще більше - після його смерті.
Вони зіграли значну роль в пробудженні самосвідомості селянства, в розвитку демократичного світобачення дворянської й різночинської інтелігенції України XVIII-XIX ст.
Сковорода не в малому ступені сприяв розвитку гуманізації знання і суспільного життя, затвердженню нового погляду на перспективи розвитку України та всього людства.
Відображаючи життєві устремління народних мас Сковорода виступав глашатаєм найбільш передових ідей свого часу.
Довгі покоління його філософські погляди вивчалися нащадками. Великі письменники, філософи та просто усі ти, хто цікавилися філософією, мораллю, культурою досліджували вчення великого українського філософа.
Хоча філософія Сковороди й не була спрямована на дослідження правових проблем, вона торкається й права. На зламі історичних епох, філософ розробив специфічну філософську теорію, етику. Її антропологічне значення потрібно не тільки правильно розуміти, а й використовувати за для блага народу. Розвиток суспільства, права вимагає особливого ставлення до людини. Сьогодні необхідно збагатити аксіологію права філософським спадком Сковороди.
Література
Багалій Д. Український мандрований філософ — Григорій Сковорода. Київ. АТ “Обереги”, 1993. – с. 75.
Головака І.П., Стогній І.П. “Філософ-гуманіст Г.С. Сковорода”. Київ. “Наукова думка”, 1972. – с. 46.
Григорій Сковорода. Твори в 2 т. Український науковий інститут Гарвардського університету. Інститут літератури ім. Шевченка НАНУ, м. Київ, Обереги, 1994. – с. 207.
Ісаєвич Я.Д. “З історії викладання філософії на Україні (XVI-XVIII ст.) — У кн. “Від Вишенського до Сковороди”, Київ, “Наукова думка”, 1972. – с. 56, 290.
Маковець Л.І. “Григорій Сковорода. Біографія”. Київ, “Наукова думка”, 1975 р. – с. 202.
Михейчук Н. Р. Культуротворчість. – Х.: Рада. – 2004. – с. 35, 76.
Нічик В.М. “З історії вітчизняної філософії кінця XVII — початку XVIII ст.”. Київ, “Наукова думка”, 1978 р. – с. 109.
Тарасенко М.Ф. “Історія філософії України”. Київ, “Наукова думка”, 1994 р. – с. 89.
Козуля О.Я. “Києво-Могилянська академія”. Київ, “Наукова думка”, 1991. – с. 158.
Шинкарук В.І. “Філософія Григорія Сковороди”. Київ, “Наукова думка”, 1972 р. – с. 324.