Педагогічна творчість
.docАктуальність і доцільність дослідження. У наш час життя й здоров’я людини як найвищі цінності згідно з Конституцією України є показниками цивілізованості суспільства, головним критерієм ефективності діяльності всіх без винятку його сфер.
Не викликає сумніву, що в розв’язанні проблеми формування здоров’я людини як стану її повного благополуччя в усіх аспектах – фізичному, психічному, соціальному й духовному – пріоритетне значення має школа. Ідеями виховання здорового покоління, свідомого ставлення особистості до свого здоров’я та здоров’я інших пронизані найважливіші завдання сучасної шкільної освіти (закон України «Про загальну середню освіту», «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», Державна програма «Діти України»).
Одночасно доводиться констатувати, що реальна шкільна практика поки ще не забезпечує збереження і покращення стану здоров’я учнів. Так, за статистичними даними, до 80-90 % дітей шкільного віку мають відхилення у здоров’ї; за період навчання з 1 по 9 класи кількість здорових дітей зменшується в 4 рази. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), значна частина захворювань дітей і молоді має так звану дидактогенну природу (дидактичні неврози, стреси, перевантаження, стомлення учнів), тобто напряму викликана або спровокована школою.
Практична реалізація завдань створення здоров’язберігаючого життєвого простору дитини залежить насамперед від учителя, завдяки якому процес навчання будь-якій шкільній дисципліні має стати невід’ємною частиною здоров’язбереження учня. Не менш важливим є й те, щоб учитель слугував взірцем здорового образу життя.
Виключно важлива роль в організації збереження й зміцнення здоров’я дітей належить учителеві початкової школи, що зумовлено передусім віковими особливостями молодших школярів. З одного боку, дитина цього віку – віку інтенсивного розвитку, формування організму – занадто чутлива й вразлива щодо будь-яких несприятливих зовнішніх факторів. З іншого боку, молодший учень має високу здатність до ідентифікації себе з оточенням, потребу в авторитеті вчителя, наслідуванні зразків його поведінки, що створює необхідні передумови для виховання здорових звичок, усталеної мотивації на здоровий спосіб життя. Отже, вчитель початкової школи як безпосередній і основний організатор навчально-виховного процесу може систематично й найбільш ефективно впливати на здоровий розвиток дитини.
Водночас проведене опитування 300 учителів початкових класів свідчить, що більшість з них (76,7 %) недостатньо розуміють свою роль у здоров’язберігаючому навчально-виховному процесі, хоча всі (100 %) відзначають важливість такої роботи; неготові до перебудови стереотипу як викладання (56,0 %), так і взаємин з учнями (70,7 %).
Таким чином, реальна освітня практика вимагає розв’язання проблеми здійснення вчителем початкової школи професійно-педагогічної діяльності, спрямованої на збереження й розвиток здоров’я дитини, запобігання негативних впливів навчального процесу.
Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем здоров’я учнів засвідчує, що питання здоров’язбереження у процесі навчання вивчаються в таких основних напрямах: медичному (М.Амосов, Г.Апанасенко, Т.Бойченко, Л.Боярська, Е.Казін, Л.Попова та інші), валеологічному (І.Бабін, І.Брехман, М.Гончаренко, М.Гриньова, Г.Зайцев, Н.Субота та інші), психологічному (І.Бех, О.Хухлаєва та інші) й педагогічному.
У сучасній освіті формування здоров’я учнів здійснюється на основі різних підходів, найважливішими з яких є: гуманістичний (В.Безрукова, І.Бех, В.Бобрицька, Є.Бондаревська, Є.Вайнер, Г.Зайцев, Е.Казін, О.Іонова, Ю.Науменко, О.Савченко, В.Сухомлинський, І.Якиманська та інші), відповідно до якого дитина і її здоров’я виступають найважливішими педагогічними цінностями, а отже, не дитину треба пристосовувати до освітнього процесу, а цей процес – до дитини; культурологічний (Г.Апанасенко, В.Бобрицька, Е.Вайнер, С.Волкова, В.Горащук, С.Кириленко, В.Морозова, В.Оржеховська, Л.Попова, О.Савченко, Л.Татарнікова та інші) – розгляд культури здоров’я як невід’ємної частини загальної культури людини; компетентісний (Н.Бібік, Л.Ващенко, О.Локшина, О.Овчарук, О.Пометун, О.Савченко та інші), згідно з яким результатом освіти має бути набуття учнем здоров’язберігаючої компетентності, тобто властивостей, спрямованих на збереження здоров’я – свого та оточення.
Разом з тим у педагогічній науці проблема професійно-педагогічної діяльності вчителя початкової школи з організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу не вивчена належним чином, не здійснено всебічного аналізу змісту та структури цієї діяльності.
Такий стан наукового знання зумовлює необхідність розв’язання суперечностей, що об’єктивно мають місце в теорії та практиці педагогіки: між вимогами до педагогічного процесу в школі та станом здоров’я учнів; між гуманістичними засадами освіти й технократичним, утилітарним, прагматичним характером її реалізації; між потенційними можливостями процесу навчання та недостатньою професійною підготовкою вчителя початкових класів до здійснення здоров’язбереження учнів.
Отже, актуальність проблеми забезпечення здоров’я молодших учнів через освіту, а також необхідність розв’язання означених суперечностей зумовили вибір дослідження «Особливості професійно-педагогічної діяльності вчителя початкових класів з організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах» (РК№ 1-200199U004104). Тему дослідження затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол № 3 від 30.06.2006 р.) і узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 28.11.2006 р.).
Мета дослідження – визначити особливості професійно-педагогічної діяльності вчителя початкових класів з організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити модель цієї діяльності.
Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:
1. З урахуванням факторів ризику здоров’я учнів у процесі навчання розкрити сутність здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу та дослідити напрями його здійснення.
2. Визначити специфіку професійно-педагогічної діяльності вчителя початкових класів з організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу, розробити та експериментально перевірити модель такої діяльності.
3. Уточнити критерії, показники, виявити умови ефективного впровадження моделі професійно-педагогічної діяльності вчителя із здоров’язбереження учнів.
4. Розробити науково-методичні рекомендації щодо організації професійно-педагогічної діяльності вчителя із здоров’язбереження молодших школярів.
Об’єкт дослідження – професійно-педагогічна діяльність учителя початкової школи.
Предмет дослідження – специфіка професійно-педагогічної діяльності вчителя з організації здоров’язбереження молодших школярів у процесі навчання й виховання.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що ефективність здійснення професійно-педагогічної діяльності вчителя з організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу визначається реалізацією науково обґрунтованої моделі цієї діяльності з дотриманням таких педагогічних умов, як: організація системи науково-методичної підготовки вчителів з проблем здорового розвитку дитини; забезпечення науково-методичної та матеріальної бази навчального закладу; координація зусиль усіх учителів; тісна взаємодія працівників школи, учнів, їхніх батьків, громадськості.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять:
філософські, психологічні, педагогічні положення про людину та її здоров’я як найвищі цінності суспільства; гуманістичний, компетентнісний, культурологічний, особистісно-діяльнісний підходи до формування особистості (К.Абульханова-Славська, Б.Гершунський, С.Гончаренко, О.Іонова, В.Лозова, В.Лутай, Л.Сохань, Р.Штайнер та інші);
концептуальні положення нормативних документів щодо освіти України (закон України «Про загальну середню освіту», «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», національні програми «Діти України», «Фізичне виховання – здоров’я нації», Державний стандарт початкової загальної освіти);
загальнотеоретичні засади навчання й виховання особистості (Ш.Амонашвілі, І.Бех, Н.Бібік, А.Бойко, Л.Виготський, В.Євдокимов, О.Леонтьєв, В.Лозова, О.Савченко, В.Сухомлинський, Р.Штайнер, І.Якиманська та інші);
ідеї педагогів-класиків (Я.Коменський, Дж.Локк, В.Лесгафт, А.Макаренко, Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський, Р.Штайнер та інші) про збереження здоров’я людини та історико-педагогічні дослідження сучасних учених (Н.Василенко, В.Горащук, Н.Побірченко, Г.Приходько, Г.Шепеленко та інші) в галузі здоров’язберігаючої педагогіки;
питання розвитку здоров’я дитини через освіту, формування культури здоров’я учнів, здоров’язберігаючої компетентності особистості (Ш.Амонашвілі, М.Безруких, В.Безрукова, Н.Бібік, Т.Бойченко, Н.Гаркуша, В.Горащук, Е.Дорошенко, О.Дубогай, Г.Зайцев, О.Іонова, С.Кириленко, В.Ковалько, І.Мальчевська, В.Оржеховська, Н.Побірченко, Т.Ротерс, О.Савченко, Г.Серіков, О.Шалар, В.Шахненко, В.Шкуркіна та інші);
проблеми професійно-педагогічної діяльності вчителя (В.Гриньова, В.Кан-Калік, Н.Кузьміна, В.Лозова, А.Маркова, А.Мудрик, О.Пєхота, І.Прокопенко, В.Семиченко, В.Сластьонін, Г.Троцко та інші), зокрема й у галузі збереження здоров’я зростаючого покоління (В.Бобрицька, Е.Вайнер, С.Волкова, Т.Волченська, М.Гончаренко, Т.Савустьяненко, Л.Татарнікова та інші).
З метою виконання визначених завдань було використано такі методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення й систематизація у процесі вивчення наукових джерел) для визначення основних понять і стану розробленості досліджуваної проблеми, а також метод моделювання для розробки моделі професійно-педагогічної діяльності вчителя з організації здоров’язберігаючого педагогічного процесу; емпіричні (анкетування, бесіди, метод експертних оцінок, тестування, психолого-педагогічна діагностика, вивчення шкільної документації, аналіз продуктів професійної діяльності вчителів та навчальної роботи учнів) для виявлення ефективності здійснення здоров’язбереження дитини у процесі навчання; методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.
Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вперше:
визначено сутність здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу як такого, що не наносить прямої або опосередкованої шкоди здоров’ю учнів, створює безпечні й комфортні умови перебування дітей у школі, забезпечує індивідуальну траєкторію навчання й виховання дитини, запобігання стресів, перевантаження, втоми вихованців і тим самим сприяє збереженню й зміцненню здоров’я школярів;
виявлено особливості професійно-педагогічної діяльності вчителя початкової школи з організації збереження здоров’я учнів: трансформація педагогічної самосвідомості (зміни у ставленні вчителя до дитини як активного суб’єкта своєї життєдіяльності; до навчально-виховного процесу як засобу підтримки й зміцнення здоров’я учнів; до себе й свого здоров’я), усвідомлення власного впливу на здоров’я вихованців і здійснення діяльності з позиції здоров’язбереження учнів;
розроблено й експериментально перевірено модель професійно-педагогічної діяльності (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, процесуальний, аналітико-результативний компоненти), реалізація якої сприяє формуванню професійної спрямованості вчителя, розвитку його знань, умінь, здібностей, що дозволяють запобігати шкідливі для здоров’я дитини впливи, забезпечувати її здоровий розвиток;
виявлено умови ефективного впровадження моделі професійно-педагогічної діяльності вчителя із здоров’язбереження учнів (організація системи науково-методичної роботи з учителями, спрямованої на підвищення кваліфікації педагогів з проблем здорового розвитку дитини; забезпечення науково-методичної та матеріальної бази навчального закладу; координація зусиль усіх учителів; тісна взаємодія працівників школи, учнів, їхніх батьків, громадськості).
Уточнено напрями здоров’язбереження учнів у процесі навчання (медичний, психологічний, педагогічний); критерії й показники успішності проведення професійно-педагогічної діяльності вчителя із здоров’язбереження учнів. Подальшого розвитку набули засоби, форми та методи здійснення здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу.
Практична значущість результатів дослідження полягає в розробці науково-методичного забезпечення професійно-педагогічної діяльності вчителя початкових класів з організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу, що може застосовуватися в системі вищої й післядипломної педагогічної освіти для підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Теоретичні й методичні результати дослідження, науково-методичні матеріали «Професійно-педагогічна діяльність учителя початкових класів з організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу» можуть використовуватися вчителями в організації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів загальноосвітніх навчальних закладів, а також у підготовці підручників, навчальних посібників з теорії та методики навчання й виховання учнів, написанні студентами курсових і дипломних робіт у вищих педагогічних навчальних закладах. Матеріали дослідження впроваджено в навчальний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 01/352 від 20.03.2007 р.), Харківських загальноосвітніх навчальних закладів № 46 (довідка № 265 від 28.12.2006р.), № 114 (довідка № 17 від 15.01.2007 р.), «Школа вільного розвитку» (довідка № 119 від 20.02.2007 р.).
Особистий внесок автора у працях, написаних у співавторстві, полягає в розкритті сутності здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу, визначенні особливостей професійно-педагогічної діяльності вчителя із збереження й зміцнення здоров’я молодших школярів.
Вірогідність та обґрунтованість висновків дисертації забезпечено теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, використанням комплексу методів дослідження, адекватних меті, об’єкту, предмету й завданням дослідження, експериментальною перевіркою гіпотези, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих результатів, а також позитивними наслідками їх упровадження.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр загальної педагогіки, теорії та методики професійної освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, а також на міжнародних науково-практичних конференціях «Освіта і доля нації» (Харків, 2005, 2006), «Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку» (Харків, 2005-2007).
Публікації. Основні результати дослідження викладено в 9 публікаціях (7 одноосібних): у 5 статтях, опублікованих у провідних фахових виданнях, у 3 статтях збірників матеріалів наукових конференцій та у брошурі науково-методичних матеріалів.
Принципи педагогічної творчості вчителя, реалізація яких сприяє творчому розвитку особистості
Принцип суб'єктивності навчання і виховання передбачає визнання слухача як суб'єкта педагогічної взаємодії, використання вчителем у процесі навчання і виховання переважно діалогічних форм комунікативної взаємодії із слухачем.
Принцип діагностики передбачає побудову і корекцію навчально-виховного процесу на основі психолого-педагогічних діагностичних досліджень, а саме: оцінювання рівних розвитку творчих можливостей дітей і дитячих колективів, з якими педагог вступає у взаємодію.
Принцип оптимальності. Оптимальною творчою педагогічною взаємодією педагога і вихованця вважаємо таку, яка забезпечує не тільки успішне засвоєння знань, умінь, навичок, а й позитивну динаміку розвитку творчих можливостей дітей в конкретних умовах педагогічної праці педагога.
Принцип оптимальності передбачає роботу педагога з відбору таких дидактичних засобів, які відповідають рівню розвитку творчих можливостей більшості дітей, враховують рівень розвитку творчих можливостей меншості, а тому сприяють розвитку творчих можливостей.
Принцип взаємозалежності відображає взаємозумовленість творчого особистісного розвитку суб'єктів взаємодії системи "педагог-вихованець"; відбиває взаємозалежність і взаємзумовленість творчої педагогічної праці вчителя і творчої навчальної діяльності дітей.
Принцип фасілітації передбачає розуміння формування творчої особистості вихованця у навчально-виховному процесі як процес полегшення, сприяння творчій навчальній діяльності дитини, стимулювання його творчої активності. Це пов'язане з необхідністю створення на занятті, в позаурочній діяльності слухачів творчої атмосфери (співдружності, співтворчості, співробітництва), яка б сприяла розвитку мотивів творчої діяльності, надихала вихованців на творчість.
Принцип креативності відображає необхідність виявлення можливостей змісту навчального матеріалу для посилення його орієнтації на формування творчої особистості дитини. При плануванні та організації взаємодії педагога і вихованця в процесі навчання зміст навчального матеріалу повинен максимально використовуватися для розвитку мотивів, характерологічних особливостей, творчих умінь і психологічних процесів, які мають провідне значення для творчої діяльності, і забезпечувати насамперед розвиток дивергентного мислення, умінь генерувати нові ідеї, знаходить нетрадиційні шляхи вирішення проблемних завдань. Реалізації принципу в практичній діяльності сприяє аналіз змісту навчального матеріалу з метою його креативного посилення, застосування навчальних і навчально-творчих задач, методів і прийомів стимулювання творчої активності учнів, використання завдань психологічної діагностики для розвитку творчих якостей особистості.
Принцип доповнення передбачає посилення розвитку творчих можливостей дітей за рахунок реалізації додаткового змісту в організаційних формах навчально-пізнавальної діяльності. У практичній діяльності реалізація принципу означає введення таких додаткових курсів, які б компенсували прогалини в розвитку творчих умінь і психічних процесів, що сприяють успішній творчій діяльності людини і на розвиток яких об'єктивно не вистачає часу в процесі виконання державного компонента навчального плану.
Принцип варіантності виражає необхідність подолання одноманітності змісту, форм, методів навчання. Для ефективності взаємодії у системі "педагог-вихованець" принцип варіантності має регулятивне значення, визначає мету та стратегію проектування педагогічної взаємодії.
Принцип самоорганізації відображає особливості управління процесом формування творчої особистості дитини, які зумовлені особливостями управління нелінійними системами та орієнтують педагога на внутрішній вплив, на узгодження розвитку вихованця з власними тенденціями розвитку, а також на необхідність "збуджувати" та ініціювати творчу активність, при цьому управління повинно бути непомітним, мінімальним у своєму зовнішньому впливі й здійснюватися опосередкованими методами. Саме в цьому разі можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління.