10. Кирило мефодіївске брацтво т.Шевченко.

Кири́ло-Мефо́діївське товариство — українська таємна політична організація,

що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського

визвольного й автономістського руху. Членами товариства, які називали себе

братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського

університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко,

Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства

його ідеологія зазнавала істотних змін. У березні 1847 року за доносом

провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.

Напередодні цієї події у будинку на Подолі, власником якого був протоієрей

Андріївської церкви Завадський, з'явився новий мешканець — дев'ятнадцятирічний

Олексій Петров, студент юридичного факультету Київського університету св. Володимира.

Т.Шевченко

Передова група цієї організації (а до неї й належав Т. Шевченко) висувала такі

вимоги: відміну кріпацтва, звільнення всіх слов'янських народів від національного

гніту, об'єднання їх у вільну федеративну республіку із парламентською владою,

рівні права усім народностям. Саме кирило-мефодіївці ставили питання про

створення української держави, яка б увійшла до республіканської федерації

слов'янських народів. Сам Шевченко вважав, що таке об'єднання може відбутися

в результаті всенародного повстання. Своєю славетною збіркою «Кобзар» він

започаткував нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у

духовності. Думки Шевченка-поета, бор-ця-революціонера завжди звернені

до майбутнього, вони надихають нові покоління. Ця людина завжди служила

правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі

поет зробив слово:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

10. Стан українців на зах укр землях в складі австро-угорщ.

До Австрійської імперії входили чотири самостійні територіальні

угруповання українських земель:

Галичина — південно-східна частина колишньої Речі Посполитої, захопленої

Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 p.;

Буковина, яка згідно з Константинопольською австро-турецькою

конвенцією 1775 р. увійшла до Австрійської імперії;

Буковина з центром у Чернівцях спочатку була підпорядкована військовим

інстанціям, з 1787 по 1849 р. на правах окремого округу входила до складу

Галичини, а з 1849 по 1918 р. мала статус окремого коронного краю.

Закарпаття перебувало у складі Пожонського (Братиславського) намісництва.

Отже, входячи до складу однієї імперії, західноукраїнські землі залишались

адміністративно розмежованими.

10. Розвиток культ 19 ст (освіт наук тетр живопис)

Театр

Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році і

пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Вони

стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка

генерал-губернатора Малоросії М. Репніна, керівництво групою

Іваном Котляревським, гра геніального актора Михайла Щепкіна, тоді ще

кріпака. Театр діяв у Полтаві у 1818–1821 роках. Професійна ж українська трупа

була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній

займався Михайло Старицький, режисурою — Марко Кропивницький.

Творцем української соціальної драми став Іван Карпенко-Карий (Тобілевич).

У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн»)

лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.

Живопис Загалом у живописі початку XIX столітті переважаючим художнім стилем

був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна —

«нова Італія», як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були

просто даниною моді. Поєднання мистецтва з усвідомленою національною ідеологією

вперше відбувається в творчості С. І. Васильківського. Випускник Петербурзької

Академії, він повернувся з тривалої зарубіжної поїздки, володіючи прекрасним професійним

рівнем. Свою майстерність він повністю віддає Україні: пише пейзажі Подніпров'я,

Поділля, Слобожанщини, архітектурні пам'ятники, жанрові картини, історичні

полотна (зокрема «Козаки в степу», «Козача левада», портрет Т. Шевченка).

В цей же час відбувається спорудження пам'ятників видатним людям — 1823–1824 —

А.Рішельє в Одесі (автор Б.Мартос), 1853 — князю Володимиру — у Києві.

Освіта

ирішальне значення для піднесення культури мала освіта. Царський уряд

робив усе, щоб народні маси залишалися неписьменними. Шлях до освіти

був відкритий дворянству, чиновництву, духівництву. Міністерство народної

освіти, яке почало діяти в p., вирішило провести реформу системи освіти і

затвердило «Попередні правила народної освіти», а в 1804 р. — статут

навчальних закладів. За «Попередніми правилами» передбачалися

чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї, яких

в Україні було три: Рішельєвський в Одесі (заснований у 1817 p.),

Кременецький на Волині, створений у 1819 р. на базі гімназії і

Ніжинський, в який було у 1832 р. перетворено Гімназію вищих наук,

засновану в 1820 р. на кошти братів О. А. і І. А. Безбородьків.

Усі середні школи, гімназії, яких були одиниці і в яких навчалися діти поміщиків,

духівництва, чиновників, працювали на латинській та німецькій мовах.

Наука

Царський уряд, кріпосники-дворяни Росії негативно ставилися до розвитку

наукової думки, особливо природничих наук, боячись поширення матеріалістичних

поглядів і підриву панівної самодержавно-релігійної ідеології. Для поширення науки

, освіти і культури у західноукраїнських землях мала велике значення діяльність науково

-дослідного інституту «Оссолінеум» — інституту Оссолінських, заснованого у Львові в 1817 р.

Ю. Оссолінським — польським просвітителем, літературознавцем та істориком. В інституті

були бібліотека і музей, в яких уже на кінець 30-х років було зібрано близько 500 тис. книг

із філософії, літератури, географії, права, багатющі колекції зброї, рідкісних монет, картин,

гравюр та ін. пам'яток старовини й мистецтва.