10. Білоцерковська угода умови підписання

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1651

– мирна угода між гетьман. урядом Б.Хмельницького і

представниками польс. короля Яна II Казимира Ваза, укладена 28(18)

верес. в м. Біла Церква, після Берестецької битви 1651 та осінньої

кампанії 1651.

Підписанню угоди передували гострі дебати сторін, у ході яких

поляки наполягали

на зменшенні козац. реєстру до 12 тис., звільненні шляхетських

маєтностей

від перебування в них козаків, розірвання союзницьких стосунків

Війська Запорозького з Кримським ханством. Укр. сторона вимагала

підтвердження умов Зборівської угоди 1649. Виписані з реєстру козаки

були зобов’язані повернутися до попереднього соціального

стану. Козац. тер. визнавалися тільки землі Київського воєводства,

де козаки мали право жити лише в королівщинах. . На відміну

від Зборівської угоди, у Б.д. не було пункту про лінію розмежування

козац. земель з тер. Речі Посполитої, що означало зниження

статусу політ. автономії Війська Запороз. до рівня станового

імунітету козацтва.

10. Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада,

скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті

Переяславі для вирішення питання про взаємовідносини

між Військом Запорізьким та Московською державою.

Хмельницький намагався побудувати автономне утворення

в межах Речі Посполитої, просив військової допомоги у

російського царя і його воєвод, з часом — схилявся до рішення

стати васалом Османської імперії, що стало чинником, який

вплинув на рішення Земського собору у 1653 р.

наслідки

У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між

гетьманським та царським урядами було укладено

воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії.

Березне́ві статті́ 1654 року угода між московським царським

урядом і українською козацькою старшиною, комплекс

документів, які регламентували політичне, правове, фінансове

і військове становище України після Переяславської ради.

Статьї військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

військовим суддям — 300 польських злотих;

судовим писарям — 100 польських злотих;

польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

гетьманському бунчужному — 50 злотих.

полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

полковим осавулам — 200 польських злотих;

військовим осавулам — 300 польських злотих;

сотникам — 100 польських злотих;

кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

10. Причини виникниня руїни.

Руї́на — період історії України другої половини XVII століття,

що відзначився розпадом української державності та

загальним занепадом. Причини Руїни

1)Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити

справу Богдана Хмельницького після його смерті;

2)глибокий розкол серед української політичної еліти з питань

внутрішньої та зовнішньої політики;

3)егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити

державні інтереси вище від кланових та особистих;

4)перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань

Московії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок

внутрішньої міжусобної боротьби.

Гетьмани епохи Руїни

Іван Виговський

Юрій Хмельницький

Іван Самойлович

10. Станов. Укр в період руїн

Під час «Руїни» країна, через внутрішню боротьбу козацьких кланів

різних претендентів на єдиноправ'я в її межах, 1667-го року,

внаслідок Андрусівського перемир'я, була поділена по Дніпру

на Лівобережну та Правобережну поміж Річчю Посполитою та

Московським царством. Українську Православну Церкву в 1686

було підпорядковано Московському патріархатові. Українські лідери

цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не

могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці:

(Іван Брюховецький, Микола Ханенко, Юрій Хмельницький,

Степан Опара, Іван Сірко).

10. П.Дорошенко

Петро́ Дороше́нко (1627 — 19 листопада 1698) — визначний

український військовий, політичний і державний діяч.

Гетьман Війська Запорозького Правобережної України (1665–1676),

очільник Гетьманщини (1668–1670).Гетьманщина

У 1663–1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із

1665 — полковник Черкаського полку.

У 1665 році Петро Дорошенко був обраний гетьманом

Правобережної України, замінивши на цій посаді Павла Тетерю,

який у своїй політиці орієнтувався на Польщу.

10 жовтня 1665 правобережні полковники обрали Дорошенка

тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня

1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. У 1665–1666

Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську

булаву — Василя Дрозденка і Степана Опару. Об'єднання з Лівобережжям

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на

чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час

тривало антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі

під Опішнею козаки вбили гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня

1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України. Союз з Османською

Імперією. Відсутністю Дорошенка в Лівобережній Україні скористалися противники

гетьмана. В середині березня 1669 році в Глухові вони проголосили гетьманом

Дем'яна Многогрішного, який уклав з Росією новий договір — Глухівські статті.

Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу в боротьбі

проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 року

уклав союзний договір із Османською імперією. Цей союз був затверджений

Генеральною Військовою Радою 10-12 березня 1669 року в Корсуні.

 В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Дорошенко

вирішив зректися булави. Восени 1676 30-тисячна московська

армія і полки І. Самойловича знову обложили Чигирин. 19

вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку

обороняв всього двохтисячний загін серденят. Після кількагодинного

запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища,

переконав козаків припинити опір. І зрікся булави.

10. Ліква козацтва Катерина 2

Ліквіда́ція Запорі́зької Січі́ 1775 ро́ку — насильницьке знищення

московськими військами українського козацького утворення —

Підпільненської Січі, та остаточна ліквідація Запорізької Січі як козацької

автономії. Ліквідація Січі Така нагода припала на 1775 рік, коли

закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві

допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. На початку

червня 1775 року російські війська під командуванням Петра Текелія

, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. 16 червня

1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно

та козацькі архіви було вивезено до Петербурга

10. І. Мазепа розбудова укр держави,

І. Державно-політична діяльність.

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з

царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн.

В.Голіциним, так і з їх наступником – царем Петром І, що врятувало Україну

від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.

ІІ. Підтримка освіти та культури

Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався

навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси

Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також

були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

ІІІ. Меценатська діяльність

Коштом І.Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькiсть

церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як

Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський,

Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський

, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський,

Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський,

Любецький, кафедральнi собори у Києвi – Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi

церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.