Розпорядження правами інт.власн. в Україні

Законодавством встановлено обов’язкові умови цього договору – однією зі сторін має бути “Замовник”, повинні бути викладені вимоги до об’єкта інтелектуальної власності, повинен бути визначений строк виконання замовлення, та визначені способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором. Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.

Згідно чинного законодавства про авторське право належність майнових авторських прав на об’єкти, створені на замовлення, прямо законом не обумовлена. Є лише посилання на “авторський договір замовлення”, за яким автор зобов’язується створити в майбутньому твір, на умовах цим договором обумовлених, і передати його замовнику.Також встановлено,що авторським договоромзамовлення може бути передбачено виплата замовником авторові авансу, як частини авторської винагороди. Зазначені положення кажуть, що поперше, у випадку створення твору за замовленням обов’язково має бути укладений відповідний авторський договір, а по-друге, обов’язкової наявності будь-яких інших, специфічних і окремих правочинів, крім тих положень, що будуть відображені в цьому договорі, законодавством прямо не передбачено.

1.4.1.4. Установчідоговори щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності в якості внесків до статутного фонду господарських товариств

Наступним, досить поширеним в останній час способом набуття майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти інтелектуальної власності юридичними особами є внесення майнових прав інтелектуальної власності в якості вкладу до статутного фонду такої юридичної особи.

Як відомо, юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом 42

об'єднанняосіб (учасників),які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено навіть однією особою.

В засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників.

Господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній

валюті.Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення, тобто з моменту проведення установчихзборів.

Таким чином, товариство набуває майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, внесений до її статутного фонду в якості засновницького вкладу, на підставі добровільного рішення власника таких прав передати їх юридичній особі та згоди інших засновників товариства з прийняттям юридичною особою зазначених майнових прав в момент прийняття рішення зборами засновників про заснування товариства, визначення ними вартості таких майнових прав. Набуття юридичною особою майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності засвідчується протоколом зборів

43

засновників товариства та укладенням відповідного Установчого договору.

При державній реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду до реєструючого органу подається документ, що підтверджує внесення засновниками вкладів до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом. Після державної реєстрації майнові права інтелектуальної власності ставляться на бухгалтерський облік юридичної особи і використовуються нею в господарській діяльності.

1.4.1.5. Договір застави

Одним з найбільш давніх правових способів забезпечення виконання зобов’язань є застава. Таке забезпечення було відоме ще за давньоримського права, збереглося та набуло поширення за часів Юстиніана. В сучасному українському праві встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Майнові права, що перебувають у спільній власності, також можуть бути передані в заставу, проте тільки за згодою всіх співвласників. Власне цим суттєво ускладнюється передача в заставу майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності створені в співавторстві,створені в порядку виконання трудового договору чи на замовлення. В таких випадках, або має бути згода співавторів (співвласників) чи співвласники повинні передати обов’язково свої права за договором заставодавцю.

Треба зазначити, що майнові права інтелектуальної власності, як предмет застави, є досить перспективними для їх господарського 44

обігу. Справді, вони не потребують вживати спеціальних заходів, необхідних для збереження предмета застави, не потребують утримання, їм фактично не загрожує знищення або пошкодження. Хіба що можуть виникнути деякі труднощі при реалізації предмета застави, на який звернене стягнення, у випадку невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

Згідно положення закону про заставу, заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави. Хоча саме право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, заставодержатель власне не набуває прав на предмет застави. У разі, коли зобов'язання забезпечене заставою не буде виконано у встановлений строк (термін), заставодержатель лише набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

При укладені договору застави майнових прав інтелектуальної власності, заставодержателю доцільно вимагати у заставодателя зареєструвати майнові права інтелектуальної власності (якщо така обов’язкова реєстрація не передбачена законом) у спеціально уповноваженому державному органі. Це дасть змогу більш точно та конкретно зафіксувати в договорі застави предмет застави, допоможе точно ідентифікувати його при виникненні суперечок щодо прав на такий об’єкт, та, у випадку накладення стягнення на майнові права, офіційно зафіксувати момент переходу майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності від заставодателя до заставодержателя.

1.4.2. Договори, щодо надання дозволу на використання об’єкту інтелектуальної власності

1.4.2.1. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності

З латині «ліцензія» (licentia) означає право, дозвіл. Надання ліцензій широко використовується в багатьох країнах світу в якості адміністративного заходу для регулювання підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. Ліцензії такого роду засновані на монополії держави у визначених сферах виробництва і, як

45

правило, видаються компетентними державними органами на здійснення певного виду фахової діяльності або окремих операцій, наприклад, дозвіл на діяльність у галузі освіти, медицини, видавництва або ліцензія на відстріл дичини, рибну ловлю тощо. Широке розповсюдження ліцензування одержало в зовнішньоекономічній діяльності в країнах, де практикується видача ліцензій на здійснення експортно-імпортних операцій.

На практиці досить часто виникає плутанина, пов’язана з нерозумінням сенсу слова “ліцензія”, стосовно права інтелектуальної власності, що потребує термінологічно відмежувати саме “ліцензію” в сенсі розуміння майнових прав інтелектуальної власності, від інших документів та актів, з такою ж назвою.

Поняття “ліцензія”, стосовно до обміну об'єктами інтелектуальної власності, виключні права на використання яких належать їх власникам, має особливе значення в силу особливостей їхніх споживчих властивостей при обігові на ринку в якості товарів.

До числа відмітних рис ліцензування, стосовно до обміну об'єктами інтелектуальної власності відносяться такі:

1. На відміну від ліцензій-дозволів, що видаються компетентними державними органами на здійснення певного виду діяльності або певних операцій і які є адміністративними актами державного регулювання підприємницької діяльності в країні, надання ліцензії на об'єкт інтелектуальної власності являє собою торгову угоду, що оформляється у вигляді ліцензійного договору. Умови цього договору визначаються в залежності від ситуації на ринку, у тому числі від попиту і пропозиції на предмет ліцензії, із врахуванням інтересів продавця і покупця, а також особливостей об'єкта наданих покупцю прав.

2. Сфера дії ліцензій-дозволів у якості адміністративних актів обмежується ринком країни, на території якої вони видані. Надана патентовласником ліцензія на об'єкт промислової власності може бути реалізована на ринках інших країн. Національні патентні та інші закони більшості країн містять положення, що регулюють питання надання і використання ліцензій. Проте, головні умови ліцензійних договорів, на відміну від зазначених вище адміністративних ліцензійдозволів, визначаються не тільки національними законодавчими

46

актами, але і ситуацією та умовами купівлі-продажу ліцензій-аналогів на світовому ринку ліцензій.

3. В сфері обміну науково-технічними досягненнями сформувалися міжнароднийі національні ринки ліцензій, де правовою базою комерційних операцій слугує як національне патентноліцензійне законодавство, так і створена на основі ряду міжнародних угод світова патентна система.

Згідно чинного законодавства, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Кодексу та іншого

закону.У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати коштів за використання

47

1. Патентні ліцензії (ліцензії на винахід, корисну модель, промисловий зразок).

Винаходом є результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технології, Об’єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини) або спосіб. Це технічне рішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне до промислового використання.

Корисною моделлю є результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технології. Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним.

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Це нове художньоконструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

2. Ліцензії на торговельні марки.

Торговельна марка - це зареєстровані в установленому порядку позначення за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від інших. Об’єктом товарного знаку можуть бути словесні (слова й абревіатури), зображувальні (композиціїліній, плям, фігур, форм на площині), об’ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки - флакони, пляшки тощо), комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об’ємних елементів) та інші позначення,виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

3. Ліцензії на компонуваннятопографії інтегральних мікросхем. Інтегральна мікросхема (ІМС) - мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

50