2.1.3. Методи фізичної реабілітації контрольної та основної групи хворих

У контрольній і основній групах в умовах стаціонару додатково до базового лікування нами був застосований масаж поряд з комплексом спеціальної лікувальної фізичної культури, фізіотерапевтичних процедур.

У контрольній групі був проведений курс ЛФК, курс сегментарно-рефлекторного масажу з елементами класики, призначено методи фізіотерапії для загальнобіологічного впливу і з метою покращення гіпертонусу м’язів в реабілітаційний комплекс включали парафінотерапію.

У перші дні лікування в стаціонарі хворим був запропонований щадно-тренуючий режим рухової активності для найшвидшої адаптації.

Хворим обох груп було запропоноване заняття з лікувальної фізкультури, де вони виконували загальнорозвиваючі та спеціальні фізичні вправи, направлені на розвиток рухів у суглобах та зменшення контрактур.

Заняття проводилися за принципом кругового тренування з використанням тренажерів, після чого характер заняття мав індивідуальний підхід до кожного хворого.

Хворі контрольної групи за призначенням лікаря відвідували масажний кабінет, де їм проводився лікувальний масаж вражених кінцівок, спини та шейно-воротникового відділу в залежності від ураження. Курс лікувального масажу складав одну щоденну процедуру.

Розроблена комплексна програма для основної групи вміщувала такі засоби фізичної реабілітації, як лікувальна фізична культура, ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальний сегментарно-рефлекторний масаж з елементами класики та деякими прийомами гавайського масажу, пасивну лікувальну гімнастику, дозовану ходьбу та спеціальні маніпуляційні фізичні втручання.

Хворим основної групи проводили масаж вражених кінцівок, спини, шийно-воротникового відділу, верхніх та нижніх кінцівок в залежності від ураження. Тривалість масажу 15 хвилин. Курс лікування 15-20 процедур.

Масаж починали зі спини. Виконувалися рухи від поясничної області до шиї (особливо ретельно масажували паравертебральні області). Спочатку проводили підготовчий масаж (погладжування, розтирання та неглубоке розминання м’язів спини), потім – сегментрано-рефлекторний, на закінчення – знову погладжування. Після масажу спини переходили до масажу ягодичних м’язів та нижніх кінцівок (нижні кінцівки масажували з проксимальних відділів), потім масажували верхні кінцівки, грудь та живіт. Після масажу для знятті гіпертонусу м’язів здійснювали вплив на моторні точки спазмованих м’язів. Після кожного впливу на точку її (зону) погладжували, розтирали.

Заняття ЛФК починались із вправ на розслаблення. Не допускалися різкі рухи та стрімке збільшення навантаження. Хворі виконували індивідуальні комплекси, навантаження збільшувалося поступово, заняття супроводжувалися музикою, підтримувалося активне спілкування та позитивний настрій в групі.

Хворого привчали до спеціальних вправ на розвиток рухів у суглобах, зменшення контрактур, парезів, зниження гіпертонусу м’язів, укріплення м’язової системи, рівновагу та координацію рухів, розвиток міжполушарної взаємодії.

Формування рухів вироблялося в суворо визначеній послідовності, а саме, починаючи з голови, потім ідуть рука – тулуб, руки – тулуб – ноги та спільні рухові дії. При цьому рухи руками й ногами виконувалися спочатку у великих суглобах (плечовому та кульшовому), потім – поступово захоплювали середні суглоби (ліктьовий, колінний і далі зміщалися до променево-зап'ястного й гомілковостопного).

Кожну вправу хворі виконували 5-7 разів в повільному або середньому темпі, слідкуючи за правильним диханням, координуючи його із рухами. Особа увага приділялася кінцівкам, які найбільш уражені через ДЦП та відстають в розвитку. Помірно збільшувалася тривалість заняття за рахунок збільшення числа повторень кожної вправи. Основний комплекс ЛФК проводився протягом дня в 2 – 3 підходи.

Лікувальна гімнастика проводилась, як правило, після масажу, в комплексі з ЛФК. При спастичній диплегії використовували спеціальні вправи для розслаблення м’язів нижніх кінцівок, вправи на м’ячі. При геміпарезі навчання рухам починали з і здорової кінцівки. Використовували спеціальні вправи для корекції рухів, збільшення обсягу рухів у вражених кінцівках. Особлива увага приділялася нормалізації та розвитку рухів кисті та топи. При гіперкінетичній формі застосовувалася діагональна гімнастика, а також вправи на розслаблення з використанням надувних предметів. При атонічно-астатичній формі застосовувалися вправи для зміцнення м’язів тулуба та кінцівок, вправи, коригуючі поставу та ходу, вправи на опір, на рівновагу. При призначенні лікувальної гімнастики враховувалася ступінь функціональної готовності до виконання вправ та фізичний розвиток дитини.

Також ми використовували лікувальну гімнастику на м’ячі. Кожну вправу проводили 3-4рази. Діти виконували наступні вправи: покачування на м’ячі в положенні на животі, стегна розведені в сторони; покачування на животі з відштовхуванням стопами від поверхні полу; покачування на м’ячі з позбавленням опори верхньої частини тулуба; покачування в положенні на боку; покачування в положенні на спинів різноманітних направленнях, збільшуючи розмах рухів; вправи на опір – відштовхування від м’ячу, тренуючи опірність стоп.

Поряд з лікувальною гімнастикою ми проводили вправи на формування навичок самостійного стояння та навчанні ходьбі. Для цього діти столи у шведської стінки, тримаючи рівновагу. Виконувалися наступні вправи: опір на повну стопу; переніс тяжкості тал з ноги на ногу (фіксуючи п’ятку); приставні кроки вправо та вліво; по черзі стояти на одній нозі; виставлення правої та лівої ступні по черзі на нижню планку шведської стінки з помірним підйомом на наступну планку.

Для навчання ходьби використовували наступні вправи: ходьба на місці; ходьба з перешкодами, перешагуючи через палички; ходьба по слідам (на килимку); збільшення темпу ходьби; самостійна ходьба з мінімальною підтримкою. Тренування в ходьбі поєднували з вправами на керування диханням. На перших заняттях був такий ритм руху: на 1-2 кроки – вдих, на 3 – 4 – видих, поступово збільшуючи число кроків на видиху. В міру адаптації організму до руху відстань збільшували з поступовим підвищенням темпу руху і зменшенням кількості зупинок.

В період реабілітації після загострення захворювання ходьба дозувалась наступним чином:

а) темп ходьби поступово збільшувався від дуже повільного до нормального;

б) тривалість ходьби поступово збільшувалась з 5 хв до 1 години;

в) відпочинок під час ходьби поступово зменшувався з 10 хвилин відпочинку після кожних 10-30 хв ходьби.

Ходьба здійснювалася в залі ЛФК та по сходах, з дотримуванням відпочинку до та після ходьби, та контролем пульсу.