18. Види метонімії

Метонімія місця; Метонімія часу; Метонімія засобу; Метонімія належності; Метонімія матеріалу.

* синекдоха – один з поширених видів метонімії

Питання 13. Зміст і форма художнього твору.

Зміст — це головний елемент художнього твору; він виникає у процесі творчості митця під впливом об’єк­тивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність об’єк­тивних і суб’єктивних начал у художньому творі, єдність теми, ідеї та авторської оцінки.

Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступ­них поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктив­но-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої дум­ки і почуття іншим. Ця об’єктивація змісту може відбуватися у найрізноманітніших матеріалах: у слові, звучанні музичних інстру­ментів, камені, дереві, на папері, полотні тощо — у будь-якому матеріалі, доступному зоровому і слуховому сприйняттю.

Отже, взаємозв’язок змісту і форми полягає у тому, що зміст вимагає відповідної форми, такої, яка найбільш повно і пра­вильно втілювала б творчий задум митця. Такий взаємозв’язок є об’єктивною закономірністю естетичного розвитку. Кожний ху­дожній твір характеризується певною мірою єдності змісту і форми, а цінність художнього твору залежить від того, наскільки високопрофесійно, високохудожньо створені всі складові елемен­ти художнього твору, в тому числі й елементи змісту і форми.

Питання 27. Стиль і стилі в літ.

Стиль - сукупність усіх виразних засобів — мовних, композиційних, жанрових, вживаних для втілення змісту твору 

Розмовний стиль, художній стиль, науковий стиль, публіцистичний стиль, офіційно-діловий стиль.

Питання 28. Творчий метод.

Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного від­творення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнан­ня, поняття художнього методу — спосіб образного пізнання дійсності.

В історії літератури можна виокремити такі художні методи: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм, модернізм.

Питання 36. Постмодернізм у літературі.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві.

Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи Умберто Еко «Ім'я троянди» , П. Зюскінда «Запахи» , Д. Апдайка «Версія Роджерса,Томаса Пінчона «Веселка гравітації»

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, С. Процюка, В. Медведя, О. Забужко, В. Кураша та інших.