2. Масово-інформаційна діяльність у стародавньому світі

Зачатки комунікації можна побачити ще в первіснообщинному суспільстві, задовго до появи писемності. Публіцистика - своєрідна сходинка між журналістикою і літературою, вищий вид журналістики - зародилася в Древній Греції, разом з публікою, яка вміла самостійно мислити і потребувала в обговоренні нагальних проблем суспільства і влади.

В античному світі з'явилися і елементи пропаганди. У Середньовіччі термін пропаганда носив релігійний характер. Пропагандою називалося звернення в віру, і латинські християнські місіонери іменувалися пропагандистами.

Використання писемності було одним з перших усвідомлених дослідів комунікації. Про писемності ми говоримо як про засіб закріплення мовної інформації. Становлення писемності тісно пов'язано з потребами формуються суспільств і держав: потрібна була точна фіксація управлінської, господарської, статистичної інформації, а також записи правових і релігійних ритуалів і т.д. У суспільстві, ще не знавшем алфавіту, лист носило предметний, знаковий характер. На різних етапах розвитку суспільства і цивілізацій практикувалися також піктограми, вузликове письмо, логограми, з яких згодом з'явилися ієрогліфи і клинопис. Перші ідеографічні системи виникли в IV тисячолітті до Різдва Христового у Єгипті та Месопотамії. Клинописом користувалися навіть ті народи, які використовували ієрогліфічне письмо. З давньогрецької мови слово ієрогліфи перекладається як «священні письмена», що, безумовно, говорить про сакральному відношенні стародавніх людей до писемності.

На базі ієрогліфів з'явилася абетка. Перше буквене лист (де не було голосних літер) створили фінікійці приблизно в середині II тисячоліття до Р.Х. До фінікійського письма сходять всі європейські системи письма, у тому числі і кирилиця, а також єврейське, арабське письмо, писемності Індії, Центральної Азії. Перший же алфавіт створили древні греки в IX-VIII століттях до Р.Х.

До появи стабільних способів письмової фіксації інформації публіцистика носила усний характер. У Стародавній Греції вона знайшла відображення насамперед в ораторському мистецтві, яке зародилося в V столітті до Р.Х. і стало таким же шанованим, як героїчний епос і класична драма. У грецькому пантеоні богів була навіть богиня красномовства Пейто. Навчання риториці, ораторському майстерності було вищим ступенем античного освіти. Аристотель у праці «Риторика» розділив мови на три види: дорадчі (або політичні), судові та урочисті (епидиктичні). Дорадчі промови стосувалися питань миру і війни, фінансів, торгівлі, законодавства. Мета судових промов була звинуватити чи виправдати. Урочисті промови зводилися до похвали або осуду.

Особливим видом красномовства були судові мови. В афінському суді, що складався з п'ятисот чоловік, не було інституту прокурорів і адвокатів: позивач сам звинувачував суперника, так само як і обвинувачений захищав себе сам. Всього суд присяжних, який збирався для вирішення найбільш важливих і спірних питань, налічував шість тисяч чоловік. Така кількість суддів покладалося щоб уникнути їх підкупу зацікавленими особами.

Але далеко не кожен умів грамотно написати судову промову, і тоді приходив на допомогу логограф, який за певну плату становив клієнтові мова, а також навчав ораторським прийомам та особливостям її виконання. Цю промову клієнт вчив напам'ять і від першої особи вимовляв в суді.

Найдавнішим оратором і найбільшим для своєї епохи теоретиком і вчителем красномовства був Горгій (485-380 роки до Р.Х.). Він приїхав з Сіцілії в Афіни в 58 років (цей вік вважався глибокою старістю) і всіх вразив чистотою і красою мови. За Олімпійську промову він удостоївся золотої статуї в Олімпії. До нас дійшли тільки дві мови Горгія, написані на сюжети міфів про «Троянській війні», - «Похвала Олені» і «Виправдання Паламеда». На прикладі першій промові, яка була для Горгія шкільним риторичним вправою, можна простежити як способи переконання невинності Олени, так і риторичні фігури, винайдені Горгій і отримали назву горгіеви (або горгіанскіе) фігури: антитезу, равночленность і співзвуччя закінчень.