Післямова

Як було передбачено, у навчальному посібнику обґрунтована й викладена авторська позиція науковців і практиків щодо направленості інноваційної реформи дисципліни „Фізичне виховання” в сучасній вищій школі України. Очевидно, що лише та інноваційна реформа, яка має на меті зміну успадкованої від СРСР системи вищої освіти, здатна сприяти суттєвому покращенню якості життя українців. Нова якість життя, гідна справжньої європейської країни, якою ми прагнемо стати, не може бути забезпечена лише шляхом вдосконалення існуючої практики виховання та освіти. Адже тільки патріотично налаштована, високо моральна й професійно гарно наповнена, діяльна та здорова людина здатна брати на себе відповідальність за майбутнє країни. Але таку особу здатна викохати вже принципово інша за якістю вища школа.

Ми вбачаємо єдино можливим стрижнем докорінної, інноваційної реформи національної вищої школи саме педагогічну антропологію, яка найкращим чином прислуговується становленню свідомої, відповідальної й такої, що розвивається, особи випускника. При цьому ми включаємо до кола інтересів педагогічної антропології положення християнської антропології, яка подає викладачам, приклад виховання моральної людини. Це особливо важливо в умовах, коли моральні орієнтири виховання, що існували за часів СРСР, вже втрачені, а інші, приміром, зрозуміла й мобілізуюча народ національна ідея, не з’явились.

У посібнику узагальнені результати досліджень і розробок присвячених формуванню такого напрямку педагогічної валеології, як креативна валеологія. Саме креативна валеологія приймає на себе відповідальність за становлення творчої особи студентів, як фізкультурно-діяльних особистостей і будівничих власного здоров’я. При цьому, під креативною валеологією ми розуміємо не якійсь окремий розділ знань про здоров’я людини, але область розробки та використання дієвих педагогічних технологій, методологічною основою яких виступають положення педагогічної антропології, що сприяють становленню студентів, які щиро турбуються про власне здоров’я.

У посібнику представлено концепцію креативної валеології, а також обґрунтовану та експериментально перевірену педагогічну технологію непрофесійної фізкультурної освіти, актуального й важливого напрямку залучення студентів технічних і гуманітарних спеціальностей до надбань культури фізичної та накопичених валеологічних знань шляхом їх формування, як фізкультурно-діяльних особистостей й будівничих власного здоров’я.

У навчальних посібниках з такою ж назвою, виданих у 2004 і 2011 рр., ми писали і знов підтверджуємо, що беремо на себе сміливість ситуацію у вітчизняній теорії і практиці фізичної культури умовно поділити на період до та після видання цих посібників, а також ряду інших друкованих робіт за темою креативної валеології. Викладене в них показало історичну обмеженість, минущість у нинішній історичній ситуації зусиль, що продовжуються, по вдосконаленню практики фізичного виховання, жорстко орієнтованого лише на оптимізацію розвитку фізичних якостей студентів. Як самоціль, коли не звертається увага на формування діяльної особи будівничого власного здоров’я, ці зусилля можна впевнено назвати, дорогою у нікуди.

Якщо розвиток фізичних якостей, формування гами рухових вмінь та навичок й спеціальна фізична підготовка (приміром, у курсантів деяких типів військових училищ за обмеженою кількістю „не цивільних” спеціальностей), безперечно, важливі в умовах практики професійно-прикладної фізичної підготовки, то для сучасних потреб суспільства самих лише цих якостей випускників університетів принципово недостатньо. Адже добре відомо, якими б інтенсивними й методично правильно організованими не були заняття, проведені навіть протягом всього періоду навчання студентів у вузі, у пересічних (бездіяльних з точки зору турботи про власне здоров’я фізкультурників), вже через рік-два після їхнього випуску від багатьох сформованих фізичних якостей не залишиться й сліду.

Обґрунтовані підходи, напрацьовані поняття й педагогічна технологія передбачають використання абсолютно нових дефініцій (приміром, непрофесійна фізкультурна освіта, середовище мешкання діяльної людини, фізкультурна діяльність, будівництво здоров’я, будівничий здоров’я, кожне з яких прописане з тією чи іншою глибиною, обумовленою станом „переднього краю” сучасної методології й науки. І це не є чимось не доопрацьованим: „Поняття, - пише Кантор, - це форма руху мислення, що пізнає, спосіб його функціонування, його апарат. За своїм змістом вони відображення загального, сутності речей, відтворення реальних відносин” (Кантор И.М. Понятийно-терминологическая система педагогики: Логико - методологические проблемы. Предсл. члена-корреспондента АПН СССР М.Н. Скаткина. – М.: Педагогика, 1980. – с.32). І далі: „…Вже найпростіше узагальнення, перше й найпростіше утворення понять (суджень, зауважень etc.) означає пізнання…все більш і більш глибокого об’єктивного зв’язку світу” (с.161).

Як відомо, теорії будуються з понять. Поняття визначають, вказують на принципові явища і, таким чином, виділяють ті особливості світу, що у даний час вважаються дослідникам важливими. При цьому: „...поняття, корисні для побудови теорії, володіють однією особливістю: вони прагнуть передати однакове значення всім, хто ними користується” (Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. статья Г.В. Осипова. – М.: Прогресс, 1985. – с.29). Отже: „Теорії суть поняття, організовані групи суджень” (там же, с.31). Відомий методолог науки К. Поппер, підкреслює, що діяльність вченого саме й полягає у висуванні і перевірці теорій (Поппер К. Логика и рост научного знания. Избранные работы: Пер. с англ. /Составление, общ. ред. и вступ. статья В.Н. Садовского. – М.: Прогресс, 1983. – с.52). У цьому є зміст і виправдання існування кожного вченого.

Запропоновані науковцями теорії не можна оцінювати за емоційними кваліфікаціями на кшталт „правильна-не правильна”, „імпонує–не імпонує”, „подобається–не подобається”. За такими критеріями застосовувати чи відкидати їх не можна. Але, перш ніж теорії будуть використані, як надійна підстава для подальших практичних кроків, вони мають потребу у перевірці.

Припустимі способи такої перевірки К. Поппер виклав у своїй праці „Логіка та ріст наукового знання”. Саме тут Поппер вказує: „…Метод критичної перевірки теорій... завжди йде наступним шляхом. З деякої нової ідеї, сформульованої в попередньому порядку і ще не виправданої ні в якому відношенні – деякого передбачення, чи гіпотези теоретичної системи, - за допомогою логічної дедукції виводяться наслідки. Потім отримані наслідки порівнюються один з одним та з іншими відповідними висловлюваннями з метою виявлення наявних між ними логічних відносин (типу еквівалентності, виводимості, сумісності чи несумісності)” (там же, с.52-53).

При цьому можна: „... виділити чотири різних шляхи, за якими відбувається перевірка теорії. По-перше, це логічне порівняння отриманих наслідків один з одним, за допомогою яких перевіряється внутрішня несуперечність системи. По-друге, це дослідження логічної форми теорії з метою визначити, чи має вона характер емпіричної, чи наукової теорії або тавтологічної. По-третє, це порівняння даної теорії з іншими теоріями, в основному з метою визначити, чи надає нова теорія внесок у науковий прогрес у тому випадку, якщо вона виживає після її різних перевірок... По-четверте, це перевірка теорії за допомогою емпіричного застосування виведених з її наслідків” (там же, с.53).

Вказане торкається, як наших напрацювань, так і теоретичних розробок колег, науковців і педагогів, які докладають зусилля щодо визначення шляхів реформування національної вищої школи й дисципліни „Фізичне виховання” у тому числі.

Усе зазначене вище не просто бажано, але й вкрай важливо здійснити у подальшому, маючи на увазі необхідність дати об’єктивну оцінку виконаної нами роботи у контексті інноваційної реформи вищої школи. Очевидно, що модернізація системи вищої освіти неможлива без перебудови змісту викладання окремих навчальних дисциплін. На прикладі «Фізичного виховання» ми показали можливі шляхи бажаного поступу нашої вищої освіти вперед.