5.Сутність концепції непрофесійної фізкультурної освіти

5.1.Теоретичні основи концепції непрофесійної

Фізкультурної освіти

Системно-миследіяльнісна методологія (СМД методологія) виникла та оформилась в ході робіт Московського методологічного гуртка, створеного в 1953 році (керівник Георгій Петрович Щедровицький). В різні роки до складу ММК входили Олександр Зіновієв, Борис Грушин, Василь Давидов, Владислав Столяров та інші видні філософи, соціологи, психологи та педагоги. СМД методологія, як своєрідний спосіб практичного освоєння світу дійсністю мислення та діяльності, сформувала ряд нових понять, що доповнюють відомі філософські й наукові закони та категорії. Серед них ряд таких, у тому числі започаткованих Дніпропетровським методологічним гуртком, засновником керівником якого був один з авторів підручника, що використані при формуванні педагогічної технології фізкультурної освіти людини. Отже, підкреслимо, технологія непрофесійної фізкультурної освіти, як засіб переведення визначених концептуальних положень у план практичної педагогічної діяльності, створювалась також з опорою на положення СМД методології.

Серед них, насамперед, це відрефлектовані та наочно представлені картини світу, у рамках яких організується світосприймання людини. Картина світу (КС) – це максимально широка, розвинена система поглядів, що оформилась і поширилась у суспільстві, яка пояснює устрій, розвиток і функціонування Всесвіту, природи, суспільства й людини та має у своїй основі відповідні глибинні вихідні культурно-історичні підстави. Історія розвитку Європейської цивілізації дозволяє виділити ряд КС, у тому числі міфологічну, релігійну (християнську), причинно-механістичну, природниче наукову та миследіяльнісну.

На нашу думку, випускник сучасного університету повинен, як мінімум, мати уявлення про різні картини світу і розуміти як, у зв’язку з особливостями сприймання різних картин, влаштовані його власні свідомість та мислення. Тобто, яка з КС їм сприйнята, як базова, для влаштування своєї життєдіяльності? Ще більш важливо сучасній людині глибоко розумітись на особливостях кожної картини світу, бо саме це дозволяє розкрити, у границях окремої картини, всі можливості діючої людини, яка вирішує ті або інші питання організації своєї власної миследіяльності і життєдіяльності.

Оптимально, також, у зв’язку з вирішенням завдань гуманітаризації вищої освіти, сформувати здатність молодої людини сприймати як ціле, як систему різні картини світу. І, це є головним, вона повинна бути у змозі свідомо вибудовувати свою професійну діяльність й життєдіяльність взагалі в границях природниче наукової й миследіяльнісної КС, розуміти і застосовувати вимоги до організації людського життя, що випливають з релігійної КС.

До речі, як показав проведений нами педагогічний експеримент, описаний нижче, формування миследіяльнісної КС у студентів цілком можливо і в рамках такої дисципліни як „Фізичне виховання”, що ми покажемо далі в ході обговорення його результатів.

Справа в тім, що прийняття тієї чи іншої картини світу, як головної для себе, принципово впливає на відношення людини до різних аспектів власної життєдіяльності, у тому числі до свого здоров'я. Миследіяльнісна картина і, відповідно до неї, зайнята людиною позиція, цілком відповідає самовизначенню будівничого власного здоров’я. Тоді як перевага природниче наукової картини закономірно переводить людину в споживача медичних послуг, повною мірою залежного від якості роботи установ системи охорони здоров’я. Між тим, жодна з країн світу допоки не створила таку систему охорони здоров’я, яка б взяла на себе всю повноту відповідальності за дієву профілактику і надання своєчасних і якісних медичних послуг всьому населенню без виключення.

Як відомо, реформа охорони здоров’я у США, ініціатором якої став Президент країни Б. Обома, передбачає значне розширення кола осіб, що мають право на медичне страхування, а це означає лише більшу доступність для людей існуючої системи медичної допомоги. Але ж ми раніше зазначали: „здоров’я” і „відсутність захворювань” не одне й те саме. Ознаки дійсно здорової людини, це її спроможність самій управляти станом власної працездатності і після робочого відновлення, можливість свідомо та результативно підвищувати свій потенціал конкурентноздатності за рахунок набування якостей особи, котрі від неї вимагає отримане робоче місце, це також недопущення стану хронічної перевтоми тощо. Іншими словами, дійсно здоровою людиною, є та, яка такою себе робить, а періодично виникаючі збої у стані свого здоров’я вона здатна, отримуючи необхідну допомогу медиків, долати.

Що ж до релігійної картини світу, то її сприйняття дозволяє людині знайти відповіді на багато питань про своє життя та здоров’я і впливати на становлення власного здорового способу життя. Хоча, само по собі оволодіння здоров’ям у для людини релігійної не є самоціллю. Здоров’я тут випливає, як похідне від наслідків життєдіяльності, приведеної у відповідність до заповідей Спасителя. Бо ж, згідно догматів православ’я, хвороби людини виникають як покарання за скоєні нею гріхи. Гріхом же вважається будь-яка провина, удавана чи дією, котра є порушенням заповідей, даних нам Богом.

У той же час, виняткова увага православної релігії до стану духу людини, прагнення опанувати тілесністю й досягти придушення плоті, привели у свій час до культу аскези - усілякого гноблення плоті в інтересах зростання духовності. Сприймаючи відомі Божі заповіді, як безперечні моральні орієнтири, вкрай важливі для виховання людини і складання вимог до її життя в суспільстві, треба відзначити, що і в наш час релігійна картина світу істотно доповнює можливості миследіяльнісної КС в контексті формування моральності фізкультурно-діяльної особистості і будівничого власного здоров’я.

На підставі поданого зазначимо, важливим орієнтиром для визначення змісту, форм і методів непрофесійної фізкультурної освіти є досягнення такого світосприймання студентів, яке б відповідало самовизначенню діяльної особистості до опанування власним здоров’ям.

Далі. Важливою умовою запуску процесів фізкультурної освіти людини ми вважаємо штучне створення в навчальному процесі екстремальної ситуації, що породжує стан тривожності особи різного ступеню. Теорія педагогіки вже розпочала вивчати можливості використання окремих негативних емоцій, наприклад, страху. Приміром, О.Ф. Попова так формулює досліджені нею різні функції страху в навчальному процесі.

Оціночна. Тут страх виступає попередньою оцінкою ірраціональних модусів внутрішньої чи зовнішньої рефлексії. Ця функція, також, дозволяє визначити ступінь своєї залежності від іншої людини, чи самодостатності якостей іншого, для здійснення активної експансії у навколишній соціум.

Функція, що сигналізує. Вона визначає шляхи аналітичної роботи механізмів відображення, „фільтрації" сигналів, що усвідомлюються, в залежності від ступеню їхньої значимості для людини.

Регулююча функція. Складається з мобілізації наявних ресурсів на найбільш загрозливих ділянках, полягає у забезпеченні оптимального психофізіологічного стану людини в цілому та у його під структурах.

Евристична функція. Її суть складається в напрацюванні універсальних засобів передбачення, подолання й недопущення подальших деструктивних ситуацій та станів. Говорячи інакше, ця функція зв’язана зі звільненням людини від страху.

Нарешті, функція що активізує. Це функція самозбереження й розвитку душі, розуму людини (129, с.18).

Викликає інтерес представлена авторкою схематизація, з якої наочно видно вплив страху різного ступеню на емоційні стани людини в ході педагогічного процесу. Згідно з Поповою, лише жах, як крайній ступінь страху характеризується тут очевидно негативними наслідками (див. рис. 1).

Будь-яка діяльність людини, у тому числі й фізкультурна діяльність, ініціюється, підтримується і перестає існувати під впливом мотивів, емоцій і потреб людини. Однак, як затверджує автор дисертаційного дослідження „Мотиви як фактор ефективності навчальної діяльності студентів медичного вузу”, потреби самі по собі не спонукують людину до діяльності. Відбиваючись у вигляді мотивів, вони поєднуються із ситуаціями й умовами, у яких можуть бути задоволені.

Саме мотиви відповідають на запитання, заради чого здійснюється та чи інша діяльність. Специфіка мотивів, що спонукують людину до відповідної діяльності, визначається тими потребами, що й задовольняються в цій діяльності.

Позитивна значущість страху

тривога переляк страх жах

Сила негативної емоції від страху

Рис. 1. Позитивні й негативні стани людини, яка відчуває страх (за О.Ф.Поповою)

СМД методологія створила особливу практику освіти діяльної людини, а саме організаційно-діяльнісну гру (ОДГ) та організаційно-навчальну гру (ОНГ), у яких екстремальна ситуація задається штучно і є невід’ємним атрибутом ігор такого типу. Процес миследіяльності в умовах ОДГ та ОНГ, у даному випадку - важлива складова фізкультурної освіти людини, являє собою роботу по забезпеченню змін у свідомості людини в орієнтації на прийняття нею миследіяльнісної картини світу і, зрештою, на самовизначення до фізкультурної діяльності і діяльності будівництва здоров’я.

Свідомість людини являє собою унікальну, неповторну сукупність інтеріорізованих та суб’єктивно „розфарбованих” емоціями наслідків від отриманих вражень і знань, переломлених крізь індивідуальне світосприймання. Свідомість особистості, що формується, утворюється та змінюється, трансформується в основному в результаті зовнішніх впливів. В результаті таких впливів у людини складається власна базова система цінностей і потреб, мотивів і установок, понять і знань, що визначають суть того чи іншого її самовизначення щодо різних аспектів власної життєдіяльності.

При цьому, зазвичай доросла людина змінює себе, точніше, фрагменти сформованої системи світогляду, зміст і характер своєї життєдіяльності лише в надзвичайних, екстремальних обставинах. Поряд з можливим могутнім природним зовнішнім впливом, нерідко неочікуваним, роль такого спеціального, наперед передбаченого „пускового механізму” трансформації структури особистості через активізацію її власної миследіяльності (МД) може виконати спеціально влаштований, штучний педагогічний процес. При цьому, ми вважаємо за необхідне розрізняти діяльність і миследіяльність (остання необхідно пов’язана з конкретною людиною). І якщо ми вживаємо поняття миследіяльність, то мова завжди йде про цю дану особу, індивіда.

Можна припустити, що тип впливів, коли процеси МД особи свідомо педагогічно забезпечені, організовані й спрямовані, носить більш могутній характер, ніж випадкові зовнішні подразники. Такі впливи ведуть до переструктурування свідомості немов би „з середини” за рахунок виникнення та фіксації важливих для людини яскравих „прозрінь”, або ж нових образів, онтологічних картин, наукових та філософських понять, і які реально й „за адресою” впливають на потрібні педагогу зміни в структурі особистості.

Роль процесів МД тут варто зв’язувати зі здатністю особистості задіяти структури інтелекту, що пов’язані з проявом індивідуального „само-”. „Я” і „само-” не тотожні: самосвідомість і самодіяльність можливі, коли особистість, як суспільна людина, уже відбулася, що відзначається в педагогіці і психології настанням періоду дорослості, який припадає на період студентського життя.

Тільки тепер до засвоєного людиною історичного й соціального досвіду може додаватись те, що Л.С. Виготський назвав подвоєним досвідом: „Праця повторює в рухах рук і змінах матеріалу те, що колись зроблено в уявленні працівника мов би з моделями цих же рухів і цього ж матеріалу... Тепер нова частина формули поведінки людини прийме такий вигляд: історичний досвід, соціальний досвід, подвоєний досвід... Поведінка є системою реакцій, що перемогли” (35). Як видно з поданого, педагогічний вплив у процесі непрофесійної фізкультурної освіти людини, використовуючи представлені механізми, саме й повинен прагнути до реального впливу на поведінку і зміст життєдіяльності особистості студента.

Отож, завдяки екстремальності, що виникла:

- у людини виникає необхідна для процесів наступних змін організованість, „зібраність свідомості” подібна до відомого спортсменам передстартового стану;

- в результаті появи деякої ідеї щодо подолання екстремальності, формуються уявлення про можливий спосіб виходу з неї. А вже потім оформлюються ціль, розлогий задум, проект і програма фізкультурної діяльності чи діяльності будівництва здоров’я;

- в орієнтації на створені ідеальні конструкції настають процеси вольової самоорганізації, що підтримують наступні етапи фізкультурної діяльності, яка розгортається. „Мислення саме себе визначає до волі, - відзначав Гегель, - і перше залишається субстанцією останньої; тому що без мислення не може бути ніякої волі, і сама неосвічена людина також тільки до тієї міри є вольовою, наскільки вона мислить”;

- формується особливе середовище існування людини, як такий спеціально створюваний нею простір у навколишньому світі, де втілюються задумані проекти і програми будівництва здоров’я;

- нарешті, у випадку досягнення перших позитивних ефектів від витрачених зусиль й пережитого задоволення відчуття свого нового фізичного стану та ефекту здоров’я, що відчула діюча людина, відбувається закріплення у подальшій життєдіяльності цих нових форм поведінки та діяльності. Тепер вже можна вести мову про існуючий факт фізкультурної діяльності і діяльності будівництва здоров’я у життєдіяльності саме цієї людини.

Як бачимо, в екстремальності перевіряється і переглядається система цінностей особистості. Адже екстремальність, що веде до напруження всіх життєвих сил, найчастіше демонструє людині, що пасивний спосіб життя та де тренованість створюють загрозу не тільки здоров’ю, але й, інколи, самому її життю. Звідси неминучість непростого вибору: прагнути зберігати фізкультурно-пасивний спосіб життя, погоджуючись на очевидний ризик втрати зовнішньої привабливості, працездатності і здоров’я в надії на чудеса від медицини, чи приступати до його докорінної зміни, аби підвищити власний життєвий потенціал й не залежати від „чудес”?

Останнє в системі непрофесійної фізкультурної освіти стає можливим, коли студент співвідносить свої цінності з цінностями і способом життя близької йому за духом особистості (педагога, іншої відомої й авторитетної людини), що подає наочний діяльний приклад будівничого здоров’я. Адже ще К.Д. Ушинський підкреслював: „Людські вчинки є наслідком багатьох конкуруючих причин: по-перше – характеру і самовизначення людини; по-друге – впливу зовнішнього середовища і, по-третє, впливу суспільства, у якому вона живе, й того положення, що вона займає в суспільстві”.

Перехід через екстремальність, подолання її за рахунок розгортання фізкультурної діяльності і діяльності будівництва здоров’я насправді означає прийняття й використання людиною відповідних норм культури. Звідси, екстремальність – суть особливий механізм фізкультурної освіти людини, що немов би „примушує” її будувати нові образи свого власного майбутнього, а також онтології, поняття та способи нових же дій, без застосування яких екстремальність і новий, бажаний рівень здоров’я не можуть бути отримані.

Зв’язок і функціонування суспільної та індивідуальної свідомості репрезентує запропонована нами схема життєдіяльності людини (див. рис. 2).

Відповідно до символіки, використаної у схемі, рівень життєдії (жд) може бути охарактеризований рівнем засвоєної суспільної свідомості. Це функціонування „Я” - людини, як своєрідної „молекули” соціуму, у який вона занурена; це відтворення людиною загальноприйнятих, поширених норм і форм поведінки. Саме такий стан свідомості особистості, котрий „зливається” з масовою свідомістю, характеризував Карл Маркс, коли стверджував: „Свідомість ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей і є процес їхнього життя” (98, с.20). Іншими словами, якщо фізкультурна діяльність і діяльність будівництва здоров’я не характерні для даного суспільства чи соціальної групи, вони не можуть бути природним явищем й для їх окремого представника. Отож, цей вид діяльності не запускається у людини „автоматично”, на підставі закликів до неї.

Таким чином, „Я” - це прояв особистості в соціумі, так би мовити обличчя людини, звернене назовні. „Я”, що сформувалось, визначене впливами систем ідеології й виховання; у процесі ж подальшого виховання прагнуть впливати на „Я”, апелюючи до очікуваних бажаних позитивних властивостей особистості. Адже призначення виховання полягає в тім, щоб передати новим поколінням суспільно-історичний досвід, підготувати особистість до громадського життя та продуктивної праці. Таким чином, „про соціальне Я” формується у більшості людей, фактично, за будь-яких обставин, без чого життя людини як своєрідної „фракції соціуму” є неможливим. Як наслідок, у суспільної людини зрештою виникають соціальні ролі, що вона й виконує.

Тоді як людина змінює себе? У чому полягає механізм штучного (від techne), тобто підготовленого й цілеспрямованого, не випадкового, спеціально організованого впливу на свідомість і зміст життєдіяльності людини?

Ж