философия модуль

30. Одними з перших організацією соціально-педагогічної діяльності з дітьми, які мали певні вади у своєму розвитку {проведенням короткочасного медико-педагогічного обстеження неповнолітніх) почали займатися лікарсько-педагогічні інститути. В Україні перший такий інститут було засновано у Києві в 1904 році під керівництвом доньки професора І.О.Сікорського.Масового розповсюдження соціально-педагогічна робота з підлітками, що мали фізичні та розумові вади набула у 20-30-ті рр. XX ст.

"Під дефективним дитинством (аномальними дітьми - Л.Ш.), - як зазначено в архівних матеріалах, - необхідно розуміти не тільки ту частину дитячого населення, яка має нервові, душевні, розумові, моральні й фізичні вади, що гальмують, або роблять зовсім неможливим розвиток соціально-корисних навичок у них в основних типах закладів соціального виховання УРСР, але і ту частину, яка схильна до всякого роду нервових, душевних та інших захворювань" [3, арк. 14]. Отже, до категорії "дефективних дітей" належали діти, що мали фізичні, моральні та розумові вади, а також душевно хворі неповнолітні.Як ми вже зазначали, у 20-30-ті рр. XX ст. порівняно успішно організовувалося виховання й навчання симптоматичних (глухонімих, сліпоглухонімих та сліпих) дітей.При вихованні симптоматично "дефективних" дітей, за справедливим переконанням Л.С.Виготського, доводилось мати справу не стільки зі сліпотою та глухотою самою по собі, скільки з тими конфліктами, "які виникають у самої дитини при входженні її у життя" [б, т. 2, с. З 94].Наукову роботу з проблеми дослідження "дефективного" дитинства здійснювали лікарсько-педагогічні кабінети і психологічні лабораторії, які існували при Психоневрологічному інституті. Їх мета полягала у всебічному вивченні психічних функцій дитячого організму; встановленні загальних закономірностей розвитку дитячої особистості, розробці й вдосконаленні методів наукового дослідження аномальних дітей. (Зміст роботи лікарсько-педагогічних кабінетів та психологічних лабораторій розкрито у статті Штефан Л.А. Форми і методи діяльності соціального педагога з дітьми, що мають фізичні і розумові вади (20-ті - 30-ті рр. XX ст.) // Гуманізація навчально-виховного процесу: Збірник наукових праць. Вип. XIII. / За загальною редакцією В.І.Сипченка Слов"янськ: Видавничий центр СДПІ, 2001. С. 30-36.).Вивчення та аналіз наукових праць дозволяє сформулювати основну мету соціально-педагогічної діяльності з дітьми, які мали фізичні й розумові вади. Дана мета у більш загальному вигляді полягала в організації виховання та навчання даної категорії дітячого населення і поверненні їх (по-можливості) до повноцінного житття.Завдання соціально-педагогічної роботи з дітьми, які мали будь-які відхилення у розвитку зводились до: вивчення й максімальної реалізації можливостей, що закладені у кожній дитині; розвитку у неповнолітніх самоповаги та впевненості у своїх силах; організації й захисту прав "дефективних дітей" у широкому значенні цього слова.Таким чином, завдання соціально-педагогічної діяльності з дітьми, які мали певні вади у своєму розвитку не відбивала особливостей даної роботи і носили більш узагальнюючий характер.Мета та завдання соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, що мали психофізіологічні й розумові недоліки, реалізовувались у спеціально створених закладах для аномальних дітей.Слід також звернути увагу, що у 20-30-ті рр. XX ст. в Україні, на відміну від інших країн світу, вперше було започатковано й заклади для виховання і навчання найскладнішої категорії дитячого населення - сліпоглухонімих. Засновником цих соціально-педагогічних установ був відомий український вчений І.О.Соколянський (1889-1960). Хочеться також зазначити, що дана робота проводилась науковцем саме у Харкові протягом 15-ти років (з 1923 по 1938 рік). Почалася вона з відкриття у 1923 році при педагогічній лабораторії досвідної станції Управління соціального виховання відділу сліпоглухонімих.З січня 1925 року при Харківському лікарсько-педагогічному кабінеті вже був організований окремий досвідний дитячий будинок - установа науково експериментального характеру на 25 "аномальних" дітей. З групою глухонімих дітей (5 чоловік) працював І.О.Соколянський. Це була єдина у світі, унікальна за своєю метою й змістом діяльності соціально-педагогічна установа. З 1926 року дана школа-клініка була підпорядкована науково-досвідному інституту педагогіки.До провідних суб"єктів у цій школі належали не тільки вчителі, а й лікарі. Мета започаткування закладу для сліпоглухонімих дітей, як свідчить науково-педагогічна література й дані музею Харківської обласної гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. В.Г.Короленка, полягала у науково-педагогічному вивченні процесів розвитку сліпоглухонімих дітей та вдосконаленні людського організму з метою '"попередження його виродження, старіня й смерті".І.О.Соколянський звертав постійну увагу співробітників досвідної установи на те, що сліпоглухонімі діти докорінно відрізнялися від інших категорій "дефективних" дітей, тому, що у розумовому відношенні вони були цілком нормальними.Вивчення наукових джерел і матеріалів шкільного музею приводить до висновку, що завдання школи - клініки для сліпоглухонімих дітей полягали:

- у навчанні даної категорії дитячого населення;- у поступовому "олюднюванні" сліпоглухонімих неповнолітніх;- в опануванні дітьми оточуючим матеріальним середовищем;- у захисті їх особистості й лікуванні;- в організації трудового виховання сліпоглухонімих дітей.

Як свідчать праці І.О.Соколянського та відзиви самих вихованців тих років, найскладнішим завданням було пізнання і вміння орієнтуватися в оточуючому матеріальному середовищі. Згадуючи своє перебування у даному дитячому закладі, одна із найбільш відомих учениць І.О.Соколянського -О.І.Скороходова (1914 - 1982) писала: "Наші вихователі, педагоги й сам І.О.Соколянський любили нас як своїх дітей. Робота почалася не з навчання словесної мови, а зі знайомства з оточуючим середовищем, з опанування цим середовищем, з орієнтування у просторі, часі. Це й була початкова освіта -надзвичайно копітка та важка" [9, арк. 2].Взагалі, життя й діяльність Ольги Іванівни - кандидата педагогічних наук, старшого наукового співробітника інституту дефектології при АПН СРСР, активного співробітника журналів ("Наша жизнь"та "Призыв"), автора широко відомих не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу трилогії "Як я сприймаю, уявляю та розумію оточуючий світ", служать яскравим доказом ефективності та життєвості соціально-педагогічної системи І.О. Соколянського."Ваше (О.І.Скороходової - Л.Ш.) життя і діяльність, - записано у матеріалах шкільного музею, - служать надихаючим прикладом не тільки для людей з недоліками слуху й зору, але і для багатьох поколінь тих людей, які чують і бачать" [9, арк. І].Дуже високо діяльність О.І.Скороходової оцінював і О.М.Горький, який був особисто з нею знайомий. Зокрема, у листі до Ольги Іванівни письменник відзначав: "... Згадую Вас як символ енергії, яка не може не проявити себе активно навіть і тоді, коли вона фізично обмежена"