Види соціальної адаптації

Аналіз літератури показав, що єдина класифікація соціальної адаптації відсутня. Це тим, що людина входить у широку систему професійних, ділових, міжособистісних, соціальних відносин, котрі дозволяють йому адаптуватися у цьому соціумі. Система соціальної адаптації включає різновиди адаптивних процесів:

-виробнича і також фахова адаптація;

-побутова (вирішує різні аспекти у формуванні певних навичок, установок, звичок, спрямованих до розпорядком, традиціям, існуючим відносин між людьми у колективі, групи поза зв'язку з сферою виробничої діяльності);

-досуговая (передбачає формування установок, здібностей до задоволенню естетичних переживань, прагнення підтримці здоров'я, фізичного вдосконалення);

- політична й економічна;

- адаптація до форм суспільної свідомості (наука, релігія, мистецтво, мораль й інші);

- до природи й ін.

Як вважають Р. Д. Волков, М. Б.Оконская всі види адаптації взаємопов'язані між собою, але домінуючим тут є соціальна. Повна соціальна адаптація людини включає:

управлінську,

економічну,

педагогічну,

психологічну,

професійну,

виробничу адаптацію [2, с. 140].

Розглянемо докладніше перелічені види соціальної адаптації.

Управлінська (організаційна) адаптація. Без управління неможливо надати людині сприятливі умови (на роботі, у побуті), створити передумови у розвиток його соціальній ролі, проводити нього, забезпечувати діяльність, що відповідає інтересам нашого суспільства та особистості.

Економічна адаптація це дуже складний процес засвоєння нових соціально-економічних і принципів економічних відносин індивідів, суб'єктів. Для технології Школі соціальної роботи тут важливий так званий «соціальний блок», до складу якого адаптування до реального соціальної дійсності розмірів допомоги безробітним, рівню зарплати, пенсій і допомоги. Вони мають відповідати як фізіологічним, а й соціокультурними потребам людини.

Педагогічна адаптація це пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда.

Психологічна адаптація. У психології адаптацію розглядають як процес пристосування органів почуттів до особливостей діючих ними стимулів з метою їхнього кращого сприйняття й запобігання рецепторів від зайвої навантаження.

Професійна адаптація це пристосування індивіда новим видом професійної діяльності, новому соціальному оточенню, умов праці і особливостям конкретної спеціальності.

Виробнича адаптація трудова активність, ініціатива, компетентність і самостійність, вдосконалюються професіоналізм.

Отже, соціальна адаптація передбачає способи пристосування, регулювання, гармонізації взаємодії індивіда з середовищем. У процесі соціальної адаптації людина постає як активний суб'єкт, який адаптується всереде відповідно до своїми потребами, інтересами, прагненнями і активна самовизначається. Існують механізми соціальної адаптації особистості, процес створення яких невіддільне на всі види перетворень індивідів, як-от: діяльність, спілкування і самосвідомість. По суті механізмів соціальної адаптації лежить активна діяльність людини, ключовим моментом якої є потреба у перетворення істотною соціальної дійсності.

Вплив соціального середовища на процес соціалізації особистості

Розглядаючи адаптацію як процес і результати пристосування індивіда до середовища, слід зазначити поняття «середовище».

Довкілля — це:

- сфера проживання і правоохоронної діяльності людства;

- навколишній людини природний і створений ним матеріальний світ.

Соціальна середовище як головний чинник формування та розвитку особистості зізнавалася завжди. Педагоги, соціальні й ті психологи протягом століть у процесі розвитку науки, культури, суспільства вивчали взаємовплив і зміцнити взаємодію довкілля та людини [14]. До. Д. Ушинський вважав, що людина формується під впливом відновлення всього комплексу впливів, пов'язаних із середовищем.

Глибокої вірою на людину, у його розвиток і удосконалювання просякнуті ідеї російських демократів XIX У. Р. Бєлінського, М. Р. Чернишевського, М. А.Добролюбова та інші. Відоме висловлювання Бєлінського у тому, що створює людини природа, але розвиває і утворить суспільство.

Проблема середовища широко розроблялася у другій половині 20-х – 30-х рр. М. Крупська, А. У. Луначарський, З. Т. Шацький підкреслювали, що потрібно вивчати все чинники, формують індивіда: і організовані, і стихійні. Середовище і її впливом геть людини вивчалася й теоретично, й у формі конкретних досліджень матеріальних, житлових, побутових і культурних умов життя людей. Простежувалася залежність між економічним та соціальним становищем сім'ї та рівнем освіти, виявлялися специфічні особливості життя покупців, безліч впливом геть їхній розвиток. Траплялися спроби вносити в довкілля людей певні зміни щодо. Дослідження середовища велося з класових позицій, про що свідчать терміни: пролетарська, робітничо-селянська,обобществленная, інтелігентська й інша середовище [7, с. 66].

Оскільки характер впливу середовища залежав від якості, то дослідники минулих років, розробляючи ідеальну модель її використання, бачили середу здорової, моральної, доцільною, раціонально організованою тощо. Пропонувалося, що ця середовище повинна плекати ідеали, створювати хороші домінанти, розвивати активність, творчість, самостійність, виробляти навички розумного дисциплінованого поведінки й т. буд. [7, с. 67].

З вище сказаного І. А. Карпюк і М. Б. Чернова визначають поняття «соціальне середовище».

Соціальна середовище – частина довкілля, що складається з взаємодіючих індивідів, груп, інститутів, культур тощо.

Соціальна середовище – це об'єктивно соціальна реальність, що є сукупність матеріальних, політичних, ідеологічних, соціально-психологічних чинників безпосереднього взаємодії особою у процесі її життя і з практичної діяльності [7].

Основними структурними компонентами соціального середовища є:

- громадські умови життя людей;

- соціальні дії людей;

- відносини людей процесі роботи і спілкування;

- соціальна спільність.

Природна соціальне середовище, навколишня людини, є зовнішнім чинником його розвитку. У процесі соціалізації особистості відбувається перетворення біологічного індивіда в соціальний суб'єкт. Це безперервний, багатогранний процес, що триває протягом усього життя. Найінтенсивніше він відбувається у дитинстві і юності, коли закладаються все базові ціннісні орієнтації, засвоюються соціальні норми й стосунку, формується мотивація соціального поведінки.

Процес соціалізації індивіда відбувається в взаємодії з безліччю різноманітних умов, більш-менш активно які впливають їхній розвиток. Ці які діють людини умови прийнято називати чинниками.

Отже, соціальне середовище надає великий вплив на соціалізацію особистості у вигляді соціальних, чинників. Можна відзначити, що людина як залежить від соціального середовища, а й своїми активними діями видозмінює, а водночас і розвиває себе. А способом гармонізації індивіда з середовищем є стратегія соціальної адаптації.