48.Типологія та шляхи формування політичних еліт

Політична еліта не є соціально однорідна. Вона внутрішньо диференційована та має складну структуру, яку складають різні типи і види еліт, що дає право говорити про неї у множині. Виокремлення елементів структури політичної еліти, її поділ на типи й види можуть здійснюватись за різними ознаками. Найбільш загальними з них є місце в політичній системі та обсяг владних повноважень.

В. Парето за місцем у системі розподіляв еліту на правлячу та неправлячу, або контр-еліту. До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, до контр-еліти – особи, які наділені характерними для еліти якостями, але внаслідок свого соціального статусу або різних перешкод не мають доступу до управління. Контр-елітою може виступати політична опозиція, що прагне послабити владу правлячої еліти та взяти на себе частину її повноважень.

За часом і засобами утвердження панування політичні еліти розподіляються на традиційні та сучасні. Влада традиційних еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю й релігійні заслуги тощо. Відповідно до цінностей виокремлюються такі складові політичної еліти, як родова знать, земельна аристократія, воєнна еліта, релігійні ієрархи тощо. Влада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, щодо яких належать промисловий (особливо фінансовий) капітал, освіченість чи професійні досягнення. Відповідно, до сучасних еліт належать підприємці, політичні лідери, наукова-технічна інтелігенція, та не всі, а лиш ті, котрі безпосередньо чи опосередковано займають владні позиції або мають можливість істотно впливати на прийняття політичних рішень.

Близьким до цієї типології є розподіл еліт залежно від основи їх формування на еліту крові, еліту власності та еліту інтелектуальної продуктивності. Сучасні еліти за обсягом владних повноважень поділяються на вищі, середні та адміністративні. Чітких критеріїв поділу немає. Залежно від масштабів діяльності еліти поділяються на загальнонаціональну й регіональні. Регіональні політичні еліти відіграють важливу роль у федеративних державах, де організація влади в суб'єктах федерації повторює організацію влади в державі. За таких умов політична еліта суб'єктів федерації має таку ж структуру, як і загальнонаціональна еліта. В унітарних державах до регіональних політичних еліт належать керівний склад органів державного управління вищих адміністративно-територіальних одиниць, депутати органів місцевого самоврядування цих одиниць. Окремі еліти формуються в автономних утвореннях.

49.Сутність, витоки і функції політичного лідерства

Лідерство визначається як «один із механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або ж частина соціальної групи виконує роль лідера, тобто об’єднує, спрямовує дії всієї групи, яка приймає і підтримує його дії».

Політичне лідерство є вищим рівнем лідерства взагалі, адже воно відображає владні відносини в суспільстві на найвищому – державному – рівні. Лідерство є вияв не авторитету влади, а влади авторитету. Оскільки лідера створює авторитет, він ніким офіційно не призначається й навіть не затверджується. Лідерство фіксує такі морально-психологічні відносини між суб'єктом та об'єктом політики, суть яких полягає у свідомому й добровільному підкоренні лідеру тих, хто за ним іде. Вказане дає можливість взнати співвідношення між лідерством й керівництвом у політиці. Керівництво та лідерство розрізняються мірою використання авторитету. Під керівництвом розуміють управління, здійснюване в межах офіційних повноважень, виконання волі керівника відбувається завдяки його владі. На відміну від керівництва, лідерство – вплив особистого авторитету лідера на свідомість або ж поведінку певної спільності людей на базі їхніх цінностей і норм життєдіяльності.

Функції політичного лідерства:

1. Новаторська функція: для того, щоб постати лідером, обійняти певну керівну посаду, претендент на лідерство повинен запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником;

2. Інтегративна функція політичного лідерства полягає в тому, ніби на основі пропонованої лідером програми ведеться інтеграція дій його конституентів. В ідеалі програма лідера має передбачати задоволення інтересів і потреб кожної групи населення тієї чи іншої території.

3. Організаторська, або прагматична, функція політичного лідерства полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством, відображені у програмі лідера, в конкретні дії. Йдеться про мобілізацію народних мас на втілення політичних програм і рішень у життя.

4. Комунікативна функція лідерства полягає в забезпеченні лідерами зв'язку як між масами й політичними інститутами, так самими політичними інститутами, у тому числі між очолюваними лідерами вищими органами держави – зокрема парламентом, урядом, главою держави, вищими судами.