41. Концептуальні підходи до визначення влади

Розкриттю багатоманітності політичної влади, різних сторін та аспектів політичної влади сприяють різні концепції влади, основними з яких є телеологічна, реляціоністська, системна, біхевіористська, психологічна.

Телеологічна концепція влади характеризує її як здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів. При цьому владу розуміють досить широко — не тільки як стосунки між людьми, а й як взаємодію людини з довкіллям.

Реляціоністська концепція влади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один із них — субєкт — справляє визначальний вплив на іншого — обєкт. Субєктом і обєктом можуть виступати як окремі індивіди, так і різноманітні групи та організації. Влада — це взаємодія субєкта і обєкта, яка виявляється в тому, що субєкт контролює обєкт за допомогою певних засобів. Такі відносини є конфліктними і складають суть політики. Три основні різновиди реляціоністської концепції влади: спротиву, обміну ресурсами й розподілу сфер впливу.

Системна концепція влади розглядає владу як системоутворююче відношення в політичній системі суспільства. Влада, що в політичній системі виступає як політична влада, зєднує всі елементи системи в єдине ціле. Влада зєднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так і суспільства в цілому. Біхевіоризм розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються. Тому цю концепцію називають іще поведінковою. Подібно до реляціоністської концепції вона розглядає владу як відношення панування і підкорення, однак головну увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки в боротьбі за владу. При цьому прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини, яка визначає її політичну поведінку.

У частині мотивації політичної поведінки біхевіоризм є різновидом психологічної концепції влади. Головною особливістю цієї концепції є пояснення владних відносин психологічними мотивами.

42. Ресурси, функції, легітимність політичної влади

Найважливішою соціальною причиною підпорядкування одних людей іншим є нерівномірний розподіл ресурсів влади. Під ресурсами влади нерідко розуміють засоби її здійснення. Однак цей термін дещо ширший — ним позначаються не стільки задіяні, скільки потенціальні засоби здійснення влади, тобто такі, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади. Врахування ресурсів владарювання і ресурсів спротиву владній волі дає можливість визначити силу влади.

Ресурсами влади можуть бути наявні у розпорядженні її суб'єкта і важливі для об'єкта цінності, наприклад предмети споживання, кошти тощо, або засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотиви поведінки об'єкта, — преса, радіо, телебачення, засоби мистецтва, або знаряддя, за допомогою яких можна позбавити людину тих чи інших цінностей аж до життя включно, — каральні органи, зброя тощо.

Різноманітні ресурси влади можуть класифікуватись за різними ознаками. Так, за характером вони поділяються на утилітарні, примусові та нормативні. Утилітарні (від лат. utilitas — користь, вигода) ресурси — це матеріальні й соціальні блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини.

Примусові (силові) ресурси влади — це заходи адміністративного і кримінального впливу. Вони передбачають встановлення державою в законодавчому порядку адміністративної і кримінальної відповідальності.

Нормативні ресурси влади — це різноманітні соціальні норми, що регулюють багатоманітні суспільні відносини.

Як відомо влада є особливим видом суспільних відносин – відносин влади, їм властиві цілеспрямований вплив суб‘єкта влади або виконавця владних функцій на об‘єкт влади, причому владний вплив є тільки тоді, коли об‘єкт і суб‘єкт влади перебувають у відносинах панування і підкорення.

Основними функціями політичної влади є:

Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.

Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.

Однією із най­важливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітим­ною є влада, з існуванням якої погоджується народ. Дослідники приділяють багато уваги з'ясуванню суті легітимності. Зокрема, С. Ліпсет визначав легітимність як "здатність системи створю­вати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства".

Принцип легітимності політичної влади (лат.legitimus — законний, правомірний) відбиває її правомірність, що ви­ражається в готовності людей добровільно підкорятися владі. Інакше кажучи, легітимність — це переконаність лю­дей у тому, що ті, хто володіє владою, володіють нею по праву.

Легітимна влада авторитетна та ефективна, вона характеризується як правомірна та справедлива. Які основні ознаки легітимності політичної влади?

Найпершою ознакою довірливість відношень до неї пригніченої більшості населення, заснованого на вірі в те, що існуючий порядок є найкращий для даної країни, а влада здібна розв’язати важливі для суспільства та індивідів проблеми. Другою ознакою легітимності влади є визнання суспільством значимості, цінностей як самої влади, так і її організації. Влада сприймається не як зло, з яким неминуче треба вживатися, а як фактор, забезпечуючий порядок у суспільстві, що захищає життя людей. Легітимність влади затверджується тоді, коли вона проводить політику, відповідаючи інтересам, розумінню громадян.

Ще однією, не менш важливою ознакою легітимності влади є схвалення масами політики, яку проводить політичне та державне керівництво, і яке відображається у згоді з їх основними цілями, методами та засобами. Ця ознака розкриває суб’єктивне відношення людей до конкретного уряду, лідера. Маси з розумінням відносяться до використання навіть непопулярних засобів та методів, а у тому числі і насильницьких.