13.Політичні вчення у Стародавньому Римі

Для політичних вчень Стародавнього Риму є притаманні наступні атрибути:

1) ідеї кругообігу форм правління та змішаної форми правління як найкращої;

2) ідеї панування закону у державі та розробка засад правової системи, котра ґрунтується на природньому праві ("римське право").

Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н. е.) був знаменитим римським оратором,

юристом та державним діячем. Поміж його численних праць основною із проблем держави є "Про державу".

Державу Цицерон визначає як справу, надбання народу. Звідси й походить і її назва – республіка. Основну причину походження держави він вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Ще однією причиною утворення держави є необхідність охорони приватної та державної власності. Розрізняв три простих форми правління: царську владу (чи монархію), владу оптиматів (аристократію) й владу народу (демократію). Найкращою формою держави є змішана форма, утворювана шляхом рівномірного поєднання достоїнств 3 простих форм правління.

Августин. (Наступне питання)

14.Політичні погляди Августина

Аврелія Августина (354-430 рр.), за заслуги перед церквою прозваного Блаженним. Свої погляди він виклав головним чином у праці "Про град Божий". Спираючись на біблійні положення, Августин усю історію людства й всі соціальні, державні та правові установи й настанови подає як наслідок гріховності людини. Форми державного правління Августин розрізняє залежно від обов´язків, покладених на верховну владу. Головними з них він вважає моральні й релігійні обов´язки, зокрема повагу до Бога і до людини.

Несправедливого правителя, як і несправедливий народ, він називає тираном, несправедливу аристократію – клікою. Вважає прийнятними всі форми правління в тому випадку, якщо в державі зберігаються втілена у праві справедливість і повага до релігії.

15.Політична думка епохи Середньовіччя: ф. Аквінський, м. Падуанський, в. Оккам

Політичні вчення Середньовіччя наділені наступними особливостями: розвиток політичної думки зусиллями релігійних діячів; обґрунтування теологічної теорії політичної влади; з'ясування ролі релігії держави в політиці.

Найвідомішим представником ідей християнської доктрини був Фома Аквінський (1226 - 1274). У своїх вченнях він пристосував філософські й політичні погляди Арістотеля до потреб церковної ідеології, запозичивши в нього погляд на людину як на істоту політичну, інтереси якої повинні бути підпорядковані державним. Водночас держава існує лише для того, щоб піклуватися про загальне благо.

Проте Аквінський рішуче заперечував соціальну рівність і вважав вічними станові відмінності. Більшість членів суспільства повинна працювати фізично, лише меншість здатна займатися розумовою працею й управляти. За його тлумаченням, сутністю влади є такий порядок відносин панування та підкорення, за якого воля осіб із верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами суспільства.

Серед форм державного правління Фома Аквінський вирізняє монархію, аристократію, тиранію, різновидом якої є демократія. Найкращою формою державного правління у Аквінського є монархія. Влада доброго та справедливого монарха має бути відображенням влади бога у світі. Він проголошує необхідність безумовного підкорення світської влади владі духовній, оскільки вищою метою і сенсом існування суспільства є досягнення небесного блаженства, привести до якого може тільки церква. Усі ці постулати лягли в основу вчення під назвою "Томізм", яке стало фундаментом доктрини католицької церкви.

Одними з представників світської доктрини були Марсілій Падуанський (1275 - 1340) та Уільям Оккам (1285 - 1349). Зокрема Падуанський дійшов висновку, що ні церква, ні держава не мають божественної природи, але є різними формами людської влади. При цьому церква повинна бути відокремлена від держави і має підпорядковуватися світській владі. Основою політичного вчення Марсилія Падуанського постає його трактування народного суверенітету, згідно із яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до концепції, народ створює закони держави. Він призначає уряд (або правителя) та контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх. Важливою функцією народу-законодавця є контроль за тим, щоб закони переслідували "загальну користь", справедливість. Виконавчі функції у державно-правовій концепції Падуанського виконує уряд, на чолі якого стоїть правитель, який обирається народом і йому підзвітний. Головне завдання правителя – це проводити на практиці те, що вважає необхідним народ-законодавець. Важлива функція правителя – здійснювати правосуддя. Марсилій виступає за монархію, тобто правління одного, але за монархію виборну, оскільки у такому випадку народ завжди зможе вибрати найкращого.

Оккам також вважав, що духовна і світська влади повинні існувати окремо, а духовна влада – обмежуватися лише церковними справами і проблемами релігії. На його думку, при ідеальному політичному устрої реалізація загальнодержавних завдань має узгоджуватися з правами та свободами громадян, які не можна порушувати ні правителям світським, ні, тим більше, духовним. Держава має бути засновано за допомогою суспільного договору. Метою держави є загальне благо, що охороняється законами.