Завдання:

1. Спираючись на фрагмент «Поетики» Аристотеля, охарактеризуйте арістотелевське поняття «мімезис» в аспекті: а) предметів наслідування, б) засобів наслідування, в) способів наслідування. Як судження автора готують поділ поезії на три роди: лірику, епос і драму?

Оскільки усі імітатори наслідують дійових осіб, останні ж бувають або хорошими, або поганими (характер майже завжди наслідує лише це, оскільки стосовно характеру усі відрізняються або порочністю, або доброчесністю), то, зазвичай, наслідувати доводиться або кращих за нас, або гірших, або навіть таких, як ми. Так, Гомер представляє кращих, Клеофонт – звичайних, а Гегемон Фасосець, перший творець пародій, і Нікохар, творець «Деліади», – гірших. Така ж відмінність і між трагедією і комедією: остання прагне змальовувати гірших, а перша – кращих, ніж ті, що нині існують.

До цього додається ще третя відмінність, що полягає в тому, як наслідувати в кожному з цих випадків. Наслідувати в одному й тому ж і одному і тому ж можна, розповідаючи про події, як про щось відокремлене від себе, як це робить Гомер, або ж так, що, той, хто наслідує, залишається сам собою, не змінюючи свого обличчя, або репрезентуючи всіх зображуваних осіб як діючих і діяльних.

Епічна поезія, за винятком лише свого поважного розміру, наслідувала трагедію, як наслідування серйозного; вона відрізняється від трагедії тим, що має простий розмір і представляє собою оповідь, а, окрім того, вони розрізняються за обсягом: трагедія намагається, наскільки можливо, вміщувати свою дію в межі одного дня або незначно порушувати ці межіі, а епос не обмежений в часі, чим і відрізняється від трагедії.

Отже, трагедія є наслідування дії важливої і завершеної, такої, що має певний обсяг, [наслідування] за допомогою мовлення, в кожній з своїх частин різноманітно прикрашеною; за допомогою дії, а не розповіді, що здійснюється шляхом співчуття і страху очищення від подібних афектів». «Отже, необхідно, щоб в кожній трагедії було шість частин. Частини ці: фабула, характери, розумність, сценічна обстановка, словесне вираження і музична композиція». «Та найважливіше в цьому – склад подій, оскільки трагедія є наслідування не людям, а дії і життю, щастю й нещастю, а щастя й нещастя полягають у дії; і мета [трагедії змалювати] певну дію, а не якість; люди ж бувають будь-якими за своїм характером, а за діями – щасливими або навпаки.

2. Використовуючи текст «Поетики», визначте, в яких аспектах Аристотель піддає аналізу жанр трагедії. За якими параметрами визначається сутність трагедії? Виділіть принципи побудови трагічного дійства у Аристотеля?

Про поетичне відтворення в гекзаметрах і про комедію ми поговоримо пізніше, а тепер скажемо про трагедію, приймаючи те визначення її суті, яке випливає з усього сказаного.

Трагедія є відтворення прикрашеною мовою (причому кожна частина має са­ме їй властиві прикраси) важливої і закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не розповіддю, а дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почу­вань. Прикрашеною я називаю таку мову, яка має в собі ритм і гармонію, тобто мелодію; неоднаковість між прикрасами полягає в тому, що одні частини трагедії виконуються тільки метрами, а інші ще й співаються.

А що відтворення в трагедії провадиться дією, то насамперед одним з її елементів обов'язково буде оздоблення сцени, потім музична композиція і спосіб вислову, бо саме цими засобами здійснюється відтворення.

Під способом вислову я розумію саме сполучення віршових розмірів, а під музичною композицією те, що має для всіх очевидне значення.

Далі, тому що трагедія є відтворення дії, а діють ті або інші особи, які обов'язково мають певні властивості характеру і мислення, – за ними даємо й діям певне визначення. З цього природно виникає дві причини дій–мислення і характер, і відповідно до них усі дії або успіх мають, або зазнають невдачі.

Відтворення дії є фабула. Під фабулою я тут розумію зв'язок подій, під характерами –те, в залежності від чого ми визначаємо властивості дійових осіб, а під мисленням– те, на підставі чого вони щось доводять або висловлюють свої думки.

Отже, в кожній трагедії повинно бути шість складових елементів, що від них залежить, якою саме буде трагедія. Ці елементи – фабула, характери, мислення, сценічна обстановка, спосіб вислову і музична композиція.До засобів відтворення належать два елементи, до його способів–один, до об'єкту відтворення–три, і інших крім них не­має. Немало поетів, а можна сказати, і всі вони, користуються цими елементами, бо кожна трагедія має і сценічну обстановку, і характер, і фабулу, і певний спосіб вислову, і иузичну композицію, і мислення.

Але найважливіший за все це –зв'язок подій, оскільки трагедія є відтворення не людей, а подій та життя, щастя і нещастя. А щастя і нещастя полягають в дії, і мета трагедії–дії людей, а не їх властивості. За своїм характером люди бувають такі чи інші, а в залежності від подій бувають щасливі чи навпаки. Тому-то діють у трагедії не для того, щоб відтворювати характери, хоч і вони виявляються завдяки дії. Дії і фабула–ось мета тра­гедії, а мета–найважливіша від усього. До того ж, трагедії без дії і не могло б бути, а без характерів вона можлива. В нових трагедіях, наприклад, здебільшого немає виразних ха­рактерів, і взагалі серед поетів є багато схожих на художників Зевксіда і Полігнота, ад­же Полігнот чудово зображає характери, а в творах Зевксіда характери відсутні.

Далі. Якщо хто-небудь прикрасить свою мову характерними висловами, добірними зворотами і думками, то він не виконає завдання трагедії. Значно краще досягне цього твір, який хоч і менше використовує всі ці прийоми, але має зате фабулу і певний зв'язок між подіями.

Окрім того, найважливіше, чим трагедія захоплює душу– це елементи фабули – перипетії та впізнавання; ще один доказ: ті, хто починає творити, раніше досягають вправ­ності в мові і в змалюванні характерів, ніж у сполученні подій, як, наприклад, ми це спос­терігаємо майже у всіх стародавніх поетів.

Отже, основа і немовби душа трагедії –це фабула,а характерамналежить у ній друге місце. Подібне буває і в живопису: якщо хто-небудь розмаже без ладу хай навіть і найкращі фарби, він не дасть глядачеві такого задоволення, як той, хто лише накреслить малюнок крейдою. Так само в трагедії, яка є відтворенням дії, і переважно через неї–зма­люванням дійових осіб.

Третє в трагедії – мислення.Вона полягає в умінні говорити по суті і відповідно до обставин, що в промовах є завданням політики і ораторської майстерності. Стародавні по­ети виводили в своїх творах дійових осіб, що розмовляють, як політики, а в сучасних–пер­сонажі говорять, як оратори.

Характер –це те, в чому виявляються схильності людини. Тому-то не відбиває ха­рактеру та мова, з якої не ясно, до чого саме прагне людина або чого уникає. Мислення виявляється в тому, чим доводять існування або неіснування чого-небудь або взагалі що-небудь висловлюють.

Четверте в трагедії –це спосіб вислову.Як уже й раніше говорилось, під способом вислову я розумію вміння художньо висловлювати свою думку, що має однакову силу як у поезії, так і в прозі.

З решти елементів п'ятий – музична композиція – є найважливіша окраса трагедії, а сценічна обстановка хоч і захоплює душу, але зовсім не належить до нашого мистецтва і дуже далека від поезії, – адже сила трагедії залишається і без вистави, тобто без акторів; до того ж, у постановці спектаклів більше значення має вмілість декоратора, ніж поета.

3. Визначте складові поетичної мови за Аристотелем. Як розглядається лексичний склад трагедії?

4. Сформулюйте сутність арістотелевського вчення про катарсис. Використайте цитати з трактату «Поетика».

Основні поняття: поетика, мистецтво, характер, катарсис, трагедія, комедія, епос, лірика, драма, наслідування, мімезис, перипетія.

Література

Тексти

1. Аристотель Поэтика / Пер. В.Г. Аппельрота. – М.: Искусство, 1957. – 187 с. // http://philosophy.ru/library/aristotle/poet.html

2. Аристотель Поэтика / Пер. М. Гаспарова // Аристотель и античная литература. – М.: Наука, 1978. – 478 с.

3. Античная литература. Греция: Антология / Сост. Н.А. Федоров, В.И. Мирошенкова. – Ч.1. – М.: Высшая школа, 1989. – 512 с.

4. Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія / Упорядники: Михед Т.В., Якубіна Ю.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 952 с.

5. Дератани Н.Ф., Тимофеева Н.А. Хрестоматия по античной литературе. Т.І.: Греческая литература. – М.: Просвещение, 1965. – 680 с.

Основна:

1. Лосев А.Ф. История античной естетики. Аристотель и поздняя классика. – М.: Наука, 1975. – С. 425-471. // http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Losev4_HistEst/52.php

2. Миллер Т.А. Аристотель и античная литературная теория. – М.: Искусство, 1978. – 369 с.

3. Петровский Ф.А.Сочинение Аристотеля о поэтическом искусстве // Аристотель. Об искусстве поэзии. – М.: ГИХЛ, 1957. – С. 7-35.

4. Лейдерман Н.Л. «Поэтика» Аристотеля и некоторые вопросы теории жанра // Проблемы жанра в зарубежной литературе. – Свердловск, 1976. – Вып. 1. – С. 5-32.

5. Силантьев И.В. Фабула как конструктивное начало жанра в «Поэтике» Аристотеля // http://www.nsu.ru/education/virtual/discourse34_23.htm

6. Шестаков В.П. Поэтика Аристотеля и теория поэзии // http://svr-lit.niv.ru/svr-lit/articles/shestakov-poetika-aristotelya.htm

7. Захарова В.И. Поэтика Аристотеля. – Варшава: Типография Михаила Земкевича, 1885. – 157 с. // http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2154695

Додаткова:

1. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література. – К.: Либідь, 2004. – 718 с.

2. Тронский И.М. История античной литературы. – М: Высшая школа, 1988. – 508 с.

3. Лосев А.Ф., Сонкина Г.А., Тахо-ГодиА.А. Античная литература. – М.: Просвещение, 1986. – 494 с.

4. Галич О.А., Дмитренко В.І.,Фоменко В.Г. Історія зарубіжної літератури. Античність. Середньовіччя. – Луганськ: Янтар, 2003. – 228 с.

5. Радциг С.И.История древнегреческой литературы. – М.: Высшая школа, 1982. – 488 с.

6. Гиленсон Б.А. История античной литературы. – Книга 1. Древняя Греция. – М.: Наука, 2002. // http://historylib.org/historybooks/Boris-Aleksandrovich-Gilenson_Istoriya-antichnoy-literatury--Kniga-1--Drevnyaya-Gretsiya/