4. Одна і таж морфема може мати різні форми. Різні звучання морфеми спостерігається як у словоформах, так і в різних словах: тихо-тиша, козацький, студентський.
По відношенню один до одного різні форми однієї морфеми є або аломорфами, або варіантами. Аломорфи – (грец. інші форми) – це однакові за значенням морфеми, звукова відмінність між якими пояснюється їх позицією в слові: стежка-стежці.
Варіантами морфем називають морфи, які мають однакове значення, займають тотожне положення в слові і замінюють одне одного в будь-яких позиціях. Варіантами морфем є другові і другу.
При членуванні слова на морфеми необхідно враховувати випадки омонімії й багатозначності. У словах вода і водити виявляються морфеми-омоніми вод. У словах заїхати й забагато омонімічною є морф за, бо в першому випадку вказує на спрямовану дію, а в другому – на надлишкову кількість. У словах обіцяю й міддю флексійна морфема – омонім – у.
У словах ленінградець і ленінець виділяється одна і та ж морфема із значенням особи чоловічого роду –ець. Це багатозначна морфема, бо в першому випадку означає особу за місцем проживання, а в другому – за переконанням. При багатозначності є щось спільне у словах. Наприклад, у граматичному значенні. При омонімії нема нічого спільного. При розмежуванні багатозначності й омонімії морфем використовується семантичний критерій, інколи залучаються й дані етимологічного аналізу (етимологія – походження).
Поряд із морфемами омонімами можемо спостерігати й морфеми синоніми. Так, синонімічними бувають суфіксальні морфеми –н- і –к-: читальня-читанка; -иць- і -ик-: вовчиця-вовчиха. Морфеми-синоніми між собою не пов’язані. Цим вони відрізняються від варіантів морфем.
Для афіксальних морфем характерна і антонімія: прилетіли-відлетіли, зав’язати-розв’язати.
5. Морфемний аналіз — аналіз окремого слова, групи подібних за структурою чи за якоюсь граматичною ознакою слів, нарешті, морфемний аналіз мови в цілому починається тоді, коли вже встановлено словотвірну структуру слова, з'ясовано значення (у тому числі словотвірне) кожної морфеми і структурну функцію кожного відрізка, що вичленовується в слові.
Мета морфемного аналізу — виявити, з яких значущих частин складається слово, вказати значення виділених морфем, їх роль і функції в аналізованому слові.
Під час морфемного аналізу слід додержувати певних вимог.
Перша вимога — знати значення аналізованого слова, це важливо для правильного визначення характеру основи і семантики префіксів, суфіксів, сполучних голосних і закінчень. .
Розбір слова за будовою необхідно починати з виділення закінчення. Розрізняються змінні слова, що мають основу і закінчення: іменники (сúл/а), прикметники (сúн/ій), дієслова (жú/ти), займенники (як/úй), числівники (чотúр/и), дієприкметники (схован/ий), і незмінні, що не мають закінчення: прислівники (твердо), дієприслівники (працюючи), безособові форми на -но, -то (створено, відкрито), службові слова (чи, над, якби), модальні слова (безперечно), вигуки (нумо), окремі іменники та прикметники (кіно, бордо).
При виділенні закінчень треба пам'ятати, що, крім матеріально виражених (батьковій), є ще й закінчення, не виражені звуками, нульові (бать-ків-0). Нульове закінчення може виступати лише в змінних словах, тому прислівники типу вверх, убік нульових (як і матеріально виражених) закінчень не мають.
Як правило, закінчення стоїть у кінці слова, звідси і його назва, тому певні труднощі викликає також виділення внутрішніх закінчень, після яких слідують постфікси (у шкільній практиці суфікси) -ся, -сь, -небудь: зі/й/тú/ся, котр/úй/сь, як/ий/-небудь.
Обов'язковою,
головною значущою частиною слова є
корінь. Це його смисловий центр. У ньому
міститься спільне значення всіх
споріднених слів. Щоб знайти корінь,
добирають споріднені слова. Наприклад,
у словах писати,
виписувати, запис, напис, список спільна
частина -пис-
виступає
з процесуальним значенням, це корінь.
Через зовнішню подібність деяких спільних частин інколи важко виділити корінь. Наприклад: граф, графа, графин, графік, графіка, графіт. У кожному сумнівному випадку слід звертатись за довідками про значення кореня до тлумачного Словника української мови.
Необхідно зважати і на структуру (склад) префіксів. Вони можуть бути простими: з/чúст/и/ти, без/пере/шкод/н/ий і складними: зне/сил/и/ти, зне/бол/и/ти. Щоб правильно виділити префікс (префікси), потрібно спочатку встановити твірне слово. Наприклад, з'ясовуємо, що дієслова знеболити, знесилити утворені від іменників біль, сила (пор.: знеболити — усунути відчуття болю, знесилити — позбавити сили), звідси й відповідне морфемне членування: зне/бол/и/ти (а не з/не/бол/и/ти).
Особливої уваги заслуговує місце префікса в слові. Традиційне визначення «перед коренем» у навчальній практиці часто заважає пізнавати префікси в середині складного слова, у складі другого компонента: мал/о/у/діú/н/ий (-у-), вод/о/о/чúс/н/ий (-о-).
Певну трудність становить аналіз слів з похідними суфіксами. Наприклад, у прикметнику ялтинський як правило, виділяють два суфікси - знайомий суфікс -ськ-, і неіснуючий суфікс -ин-, називають закінчення -ий, корінь -ялт-. При такому механічному членуванні забувається найважливіша функція суфікса, відбита в його визначенні,— словотворча (або формотворча), тобто те, що за допомогою суфіксів утворюються слова (або форми слів). Прикметник ялтинський утворений від іменника Ялта, відділивши закінчення -ий і визначивши твірну основу ялт-, одержуємо суфікс -инськ-. Не можна виділяти в слові частину -ин- як суфікс, бо вона нічого не утворює. Словотворчими є лише такі афікси, що дорівнюють компонентам, які відрізняють основи твірних слів від похідних. Як єдині цілісні афікси (суфікси, префікси) вони виділяються і при аналізі будови слова.
Отже, при виділенні суфіксів теж необхідно вводити елементи словотвірного аналізу. Вони вкрай потрібні при розборі слів з кількома суфіксами. Так, у слові рук/авúч/к/а із зменш.-пестл. значенням два суфікси, а не три, тому що воно мотивоване словом рук/авúц/я (виріб, який надівають на кисть руки), яке в свою чергу розвинулось від рука за допомогою суфікса -авиц-я. Слово виконаний має два суфікси, бо утворене від дієслова виконати, в якому вже є суфікс -а-, отже, суфікс -н- самостійний. Про два (чи більше) суфікси в слові можна говорити лише тоді, коли й твірна основа містить у собі суфікс (суфікси).
Складні слова добирати для морфемного аналізу можна лише після вивчення способів їх творення, тому що морфемна будова їх тісно пов'язана зі словотвірною структурою. У словах орденоносець, фабрúчно-заводськúй, утворених складанням, о — сполучний голосний, а в словах вічнозелений, малозаселений, утворених зрощенням (злиттям сполучень слів), -о - суфікс прислівника.
Основна відмінність морфемного аналізу від словотвірного в тому, що при морфемному аналізі враховується значення слова в цілому і смислові зв'язки його з іншими спільнокореневими словами, а також формами одного слова сучасної мови, при словотвірному аналізі встановлюється смислова і формальна співвідносність похідного слова з твірним. Але розбирати слово за будовою не можна шляхом його зіставлення з будь-якими спільнокореневими словами. Правильний морфемний аналіз не можливий без урахування зв'язків між твірною і похідною основами, без послідовного виділення в ньому значущих частин відповідно до того, як в його будові відображений словотвірний процес.