52

2. Конкурентне право

2.1. Загальна характеристика конкурентного права єс

Формування і розвиток конкурентного права ЄС (від первинного економічного об'єднання до сьогоднішньої європейської квазідержавної структури) ґрунтується на декількох складових. В першу чергу, це напрацьовані економічною теорією, різними економічними школами, поглядами вчених-економістів уявлення про «ринкову економіку», «конкуренцію», «монополію», «види конкурентного суперництва», «антиконкурентну поведінку на ринку», «недобросовісну конкуренцію», «монополізацію ринку» і т.п.; ідеї Спільного ринку, його трансформація в «Єдиний ринок», Євроінтеграція, ідея Європейського Союзу|спілки,сполучника|– єдиної Європи; становлення і розвиток правової думки|гадки|про необхідність захисту ринкової економіки в нових межах|кордонах|, в першу чергу -|передусім,насамперед|механізмами, підвладними конкурентному праву ЄС, а також конкурентному праву країн-учасниць Європейського Союзу|спілки,сполучника|. Істотну роль в сучасному конкурентному праві ЄС, його подальшій реформі, модернізації відіграють історичні передумови, які повинні розглядатися з позиції двох взаємопов'язаних блоків: ґенези національного конкурентного (картельного, антимонопольного і т.п.) законодавства країн-учасниць ЄС; євроінтеграційних процесів з відповідним правовим оформленням і внутрішнім наповненням¹. Визнаною є та обставина, що системний захист конкуренції в ЄС здійснюється в рамках загальної конкурентної політики, складовими якої виступають конкурентне законодавство, право ЄС в цілому і інституційний механізм ЄС. Подальше ж реформування конкурентного права ЄС, яке де-факто і де-юре здійснюється з початку нинішнього сторіччя, також пов'язується з інтеграційними та політичними процесами, що тривають в Європі сьогодні.

Конкуренція, конкурентна поведінка на ринку, здебільшого, визнаються позитивним чинником економічних відносин, достатньо дієвим механізмом подальшого розвитку ринкової економіки, з урахуванням балансування між інтересами споживачів і бізнес-структур, з одного боку; індивідуальними інтересами бізнес-структур різних масштабів, їх колективної практики, державним протекціонізмом національних підприємств, в цілому, - інтересами держав-членів ЄС¹. Так, наприклад, Е. Аннерс писав, що ринкове господарство, яке підтримує в суспільстві ефективність і баланс економічного життя, не може існувати інакше, ніж на основі західної, правової держави... ринкова економіка і правова держава пов'язані між собою нерозривно².

Існують різні точки зору щодо того, коли і де уперше виникло правове регулювання конкурентних відносин. Безумовно, вірною є думка про те, що країни Європи раніше інших здійснили спробу такого регулювання, а також те, що воно істотно відрізнялося, й у першу чергу, за обсягом, від сучасного правового регулювання. Тому часто дослідниками наводяться приклади з історії, які свідчать або про дуже персоніфіковане втручання держави у відносини між суб'єктами, або про встановлення визначених правил в окремій сфері господарювання, наприклад, шляхом заборони нечесних правил у торгівлі чи виробництві, недобросовісної конкуренції³. Однак варто визнати, що батьківщиною сучасного уявлення, розуміння, а також загальних механізмів правового опосередкування конкурентних відносин між суб'єктами господарювання є антитрестівське законодавство США. Історично походження цих законів бере свій початок від положень загального права, спрямованих на зменшення обмежень свободи торгівлі і в деякій мірі таких, що мають своєю метою оголошення поза законом монопольної влади і прибутку посередників⁴. Класична американська правова система регулювання конкурентних відносин в економіці започаткувала таке поняття як «американська модель» (США, Канада, Японія та ін.). Модель правового регулювання конкурентних відносин у Франції, Англії, Австрії, ЄС в цілому прийнято іменувати «європейською моделлю», тобто системою правового регулювання в більшій мірі проконкурентного, ніж антимонопольного напрямку. Проте конкурентне право ЄС сприйняло за основу свого формування не тільки національний досвід країн-учасниць ЄС (наприклад,|вибіркову|практика правового регулювання у Франції бойкотів, а також вертикальних домовленостей комерсантів, що обмежують конкуренцію¹, і законодавство Німеччини|Германії|, де правові норми були більш розробленими, - в першу чергу|передусім,насамперед| йдеться про Закон проти|супроти| недозволеної конкуренції 1909 р.)^2,3, але й більш ніж п'ятдесятирічний досвід американського антимонопольного правового регулювання⁴. Друга роль конкурентних норм ЄС (перша – конкуренція розглядалася як визначальна умова створення загальноєвропейського ринку) відповідає моделі США, яка була встановлена ще Законом Шермана 1890 р. Тому конкурентні норми ЄС встановлюють механізми, необхідні для боротьби з антиконкурентними угодами чи зловживанням домінуючим становищем з метою підтримки конкуренції, яка за неконтрольованого впливу ринкових сил може бути послаблена, а з часом і зникнути⁵.

У Європейському Союзі|спілці,сполучнику| звичайно йдеться про розуміння конкурентного права, як обов'язкового складового елементу конкурентної політики ЄС і, відповідно, конкурентного права як конкурентного законодавства ЄС. Під політикою ЄС в галузі конкуренції розуміється два напрями: один стосується приватних підприємств, інший – діяльності державних та фінансованих державою органів¹.

В рамках|у рамках| правового опосередкування| євроінтеграційних процесів в ст. 3 Римського Договору про ЄЕС були закладені основи європейської політики у сфері конкуренції, зокрема конкурентного права ЄС²|. Вона визначалася як одна з чотирьох загальних|спільних| політик Співтовариства разом з|поряд з,поряд із| наступними|слідуючими|: встановлення загального|спільного| митного тарифу і проведення загальної|спільної| торговельної|торгівельної| політики щодо|відносно| третіх країн; загальна|спільна| сільськогосподарська політика; загальна|спільна| транспортна політика. Більш того|більше того|, саме політика конкуренції повинна була відігравати провідну роль у створенні|створінні| і функціонуванні Спільного ринку (пізніше – внутрішнього ринку) відповідно до принципу відкритої|відчиненої| ринкової економіки з|із| вільною конкуренцією, що відбито у ст. 4 ДзЄС³.

Визначаючи цілі права конкуренції ЄС, виділяють три основні положення|становища|, які лежать в основі політики конкуренції: інтеграція, справедливість, ефективність.

Інтеграція породжує взаємну відкритість економік держав-членів. Право конкуренції служить цілям інтеграції, оберігаючи підприємства від створення|створіння| нових бар'єрів для вільної торгівлі, ліквідованих засновницькими|установчими| договорами. Тому Суд ЄС вирішив|розв'язав|, що «операція|угода|.., яка може привести до відновлення бар'єрів між державами у області торгівлі, повинна розглядатися|розглядуватися| як така, що руйнує найважливішу мету|ціль| Співтовариства. Договір, преамбула і зміст|вміст,утримання| якого мають на меті ліквідацію бар'єрів між державами.., не може дозволити підприємствам відновити такі перешкоди. З цією метою і була розроблена ст.85 (1) Договору про ЄЕС|»⁴. Таким чином, норми конкуренції стають перешкодою руйнуванню інтеграції з боку компаній.

У шістнадцятому звіті Комісії ЄС (1986 р.) мета|ціль| політики конкуренції «справедливість або чесність» була визначена через три напрями|направлення|: 1) рівність можливостей|спроможностей|; 2) захист малих і середніх підприємств; 3) розвиток споживання|вжитку| у загальних рисах. Рівність можливостей|спроможностей| зосереджується| на: допомозі держави, відносинах між приватним і державним секаторами економіки, а також рівноправ'ї|рівноправності| щодо|відносно| неєвропейських комерсантів, які діють в межах ЄС.

Щодо|відносно| державної допомоги, що є частиною|часткою| політики конкуренції в ЄС,|з'являється,являється| Європейська комісія уважно стежить, щоб уряди не надавали допомогу своїм комерсантам шляхом надання безкоштовних фінансових та інших переваг, заподіюючи|спричиняючи| явні збитки їх конкурентам з|із| інших держав, які не одержують|отримують| аналогічної державної допомоги. Щодо|відносно| державних і приватних компаній Комісія стежить, щоб державні підприємства не одержували|отримували| фінансових або інших переваг щодо|відносно| своїх конкурентів (тієї ж самої країни або з|із| інших країн). Комісія ЄС наполягає|настоює| на тому, що для досягнення цієї мети необхідна фінансова гнучкість у відносинах між державними і недержавними організаціями, щоб можна було легко перевірити, чи на рівних умовах змагаються державні і приватні підприємства. Щодо|відносно| відношення|ставлення| до комерсантів з|із| країн за межами ЄС, то Комісія запевняє|увіряє|, що такі комерсанти, незалежно від того, чи діють вони в просторі ЄС через філії або іншим способом, повинні дотримуватися тих же самих правил, що і підприємці з|із| країн ЄС. Щодо|відносно| підтримки малих і середніх підприємців, Комісія усвідомлює необхідність їх захисту і заохочення, як прояву справедливого підходу до різних форм ринкових відносин. Щодо|відносно| значення споживання|вжитку| в широкому розумінні, право конкуренції спрямоване на захист користувачів, споживачів і працівників. У здоровому ринковому середовищі|середі| має існувати баланс між попитом і пропозицією^1,2|реченням|.

Занепокоєні відставанням європейської економіки у 1990-х роках, лідери ЄС на саміті в Лісабоні у березні 2000 року взяли на себе сміливе зобов’язання…: до 2010 року перетворити ЄС на «найконкурентнішу й найдинамічнішу в світі економіку, основану на знаннях, здатну гармонійно зростати й створювати нові й кращі робочі місця»¹.

Відповідно до Лісабонського договору, що змінює Договір про Європейський Союз і Договір про заснування Європейського Співтовариства («Лісабонський договір» / «Договір про реформу»), а саме – відповідно до ст. 3 Договору про Європейський Союз, Преамбули і ст. 3 Договору про функціонування Європейського Союзу, Протоколу про внутрішній ринок і конкуренцію², Європейський Союз створює внутрішній ринок. Він прагне забезпечити стійкий розвиток Європи на основі збалансованого економічного зростання і стабільності цін, наявність у високому ступені конкурентноздатної соціальної ринкової економіки, прагнучої до повної зайнятості і соціального прогресу, а також високий рівень охорони і поліпшення якості навколишнього середовища. При цьому встановлення правил конкуренції, необхідних для функціонування внутрішнього ринку, віднесено до виняткової компетенції Союзу³.

А.Татам указує|вказує| на правила конкуренції, як такі, що регулюють комерційну поведінку торговців (або «підприємств»). Вони запобігають порушенням ринкового механізму, наприклад, перешкоджають підприємствам, які домінують на ринках, брати надмірну ціну з покупців або нав'язувати їм умови несправедливої торгівлі. Вони також перешкоджають конкуруючим підприємствам домовлятися про встановлення споживчих цін на свою продукцію. Отже очевидно, що мета|ціль| правил конкуренції – захист споживачів від постачальників⁴.

В. Кернз використовує терміни «конкурентне право ЄС» і «норми щодо|відносно| політики конкуренції» як певну систему правил поведінки суб'єктів в конкурентних (ринкових) відносинах. При цьому автор виділяє і обумовлює|оговорює,обмовляє| дію цих правил в двох секторах: приватному секторі і державному (публічному|прилюдному|) секторі⁵.

С.В.Водолагін визначає конкурентне право ЄС як нормативну базу проведення політики ЄС в області конкуренції. Право конкуренції при цьому охоплює цілий ряд|лаву,низку| предметних|предметних| сфер регулювання. В першу чергу|передусім,насамперед| право конкуренції регулює права і обов'язки учасників ринкових відносин: на їх комерційну діяльність накладаються обмеження; встановлюються умови і процедури створення|створіння| і реорганізації компаній; передбачаються можливості|спроможності| обмеження використання прав інтелектуальної власності; вводяться|запроваджуються| підстави і наслідки|результати| недійсності операцій|угод| і т.д. У цій частині|частці| аналіз предмету регулювання права конкуренції ЄС дозволяє віднести цю галузь до приватноправової сфери.

З іншого боку, право конкуренції ЄС встановлює систему контролю за дотриманням правил конкуренції і відповідно систему штрафних санкцій за їх порушення, що накладаються Комісією в адміністративному порядку|ладі|. Для права конкуренції часто|частенько| характерний|вдача| імперативний метод регулювання. Окрім|крім| цього цілий ряд|лава,низка| приписів|приписів| з питань конкуренції відноситься до держав-членів| ЄС. У цій частині|частці| можна говорити про публічно-правовий характер|вдачу| права конкуренції ЄС².

В.Скордамалья зазначає, що конкурентне право ЄС є|з'являється,являється| сферою, де юридична і економічна думка|гадка| йдуть поряд|поруч|, і яка для чіткого осмислення значення багатьох понять вимагає як юридичного, так і економічного досвіду³|досліду|.

Вузьке, суто юридичне тлумачення використовують автори навчального посібника «Вступ до права Європейського Союзу|спілці,сполучнику|», які визначають законодавство Співтовариства про конкуренцію як сукупність норм, які забороняють антиконкурентні угоди між суб'єктами підприємницької діяльності, а також зловживання такими суб'єктами своїм домінуючим становищем|становищем| на ринку¹.

Слід погодитися з|із| думкою, відповідно до якої право конкуренції ЄС, як і європейське право в цілому|загалом|, має властивість системності, яка полягає в тому, що характер|вдача| нормативно-правових актів, що приймаються, повинен адекватно відповідати потребам об'єкту регулювання і відображати|відбивати| специфіку предмету регулювання. Об'єктом регулювання права конкуренції ЄС є|з'являються,являються| економічні відносини і дії, що впливають на конкуренцію на спільному ринку. Предметом регулювання виступають|вирушають| права і обов'язки учасників згаданих відносин і дій².

У літературі виділяють основні характерні|вдача|риси|межі|права конкуренції Європейського Союзу|спілки,сполучника|. Так, В. Кернз указує|вказує|на: універсальність, значний внесок в створення|створіння|прецедентного права; принцип екстериторіальності; ідеологічний прагматизм і застосування|вживання|санкцій щодо|відносно|дій, які негативно впливають на торгівлю в межах Співтовариства³.|розгледимо|

Універсальність конкурентного права ЄС зводитися до того, що загальні|спільні|конкурентні норми охоплюють все, що може складати предмет комерційних операцій|угод|. Тобто|цебто|вони стосуються не тільки|не лише|товарів, а і послуг і навіть прав інтелектуальної власності. Положення|становища|Договору про заснування ЄС мають загальні|спільні|формулювання і повною мірою вимагають подальшого|дальшого|тлумачення Судом ЄС. Проте|однак|відчувається і значний вплив похідного законодавства. Наприклад, це стосується норм такого характеру|вдачі|, які викладені в регламентах. Такі норми значною мірою є|з'являються,являються|самовиконавчими документами, що регулюють конкурентні відносини. Право конкуренції Європейського Союзу|спілки,сполучника|застосовується до всіх підприємств, дії яких мають відношення до спільного ринку, незалежно від того, засновані вони в державі-члені ЄС чи ні|або ні|.

Питання про екстериторіальне застосування|вживання| конкурентного права ЄС розглядалося|розглядувалося| в судовому порядку|ладі|. У справі Dyestuffs Комісія наклала штраф на виробників продукції з країн ЄС і зовні його кордонів. Суд ЄС вирішив|розв'язав|, що юрисдикція має під собою підстави. Він визначив|постановив|, що материнські і дочірні фірми утворюють єдине економічне підприємство. Отже, сам факт, що материнська фірма з|із| країни, що не є членом ЄС, має дочірню фірму в межах ЄС, є|з'являється,являється| достатнім для застосування|вживання| ст. 81 Договору про ЄС. Юрисдикція, таким чином, залежить від здатності|здібності| контролювати дочірню компанію з боку материнської фірми, і така здатність|здібність| повинна встановлюватися відповідними фактами. Діяльність на території ЄС компаній у вигляді посередників, філій і т.п. дала Співтовариству територіальну прив'язку, яка, згідно з правилами приватного міжнародного права підлягає його юрисдикції. В цьому випадку Суд ЄС не зобов'язаний керуватися доктриною впливу. Справжня|теперішня,дана| перевірка буде необхідна, коли Суд ЄС розглядатиме|розглядуватиме| зовнішню угоду без фізичного зв'язку із|із| Співтовариством, що створюватиме обмеження в межах ЄС¹. Таким чином, Суд ЄС в рішенні|розв'язанні,вирішенні,розв'язуванні| ухвалив|постановив|, що Комісія ЄС має право начитати судові справи|речі| проти|супроти| підприємств відповідно до ст. 85 і 86, коли їх дії негативно впливають на торгівлю в межах Співдружності, навіть якщо їх представництва не зареєстровані в Європейському Союзі²|спілці,сполучнику|.

Право Співтовариства вимагає застосування|вживання| санкцій лише проти|супроти| підприємств або національних органів влади в тих випадках, коли їх дії впливають на торгівлю між державами-членами. Це не залежить від того, якою мірою торгівля в межах Співтовариства відчуває такий негативний вплив. Навіть коли відповідна діяльність полягає|перебуває,складається| лише в укладанні угоди між двома підприємствами, розташованими|схильними| на території однієї держави-члена, до цієї угоди можуть бути застосовані санкції, якщо вона впливає на торгівлю між державами-членами. Суд ЄС в рішенні|розв'язанні,вирішенні,розв'язуванні| у справі Brasserie de Haecht v Wilkin¹ встановив загальну|спільну| формулу, в якій ухвалив|постановив|, що незаконна практика повинна мати певний вплив, прямий або непрямий, на торгівлю між державами-членами, який призводить|призводить,наводить| до розподілу ринку і перешкоджає впровадженню економічного взаємопроникнення, до якого прагне Договір (йдеться про Договір про ЄЕС|)².

Найважливіші правила конкуренції містяться|утримуються| в Главі|на чолі| І „Право конкуренції” Розділу VI ДзЄС |³. Вони сформульовані в двох підрозділах:

1. правила, які застосуються до підприємств (підрозділ 1);

2. державна допомога (підрозділ 2).

Умовно підрозділ перший прийнято підрозділяти ще на дві частини|частки|відповідно в рамках ст. 81 (колишня ст. 85) та ст. 81 (колишня ст. 86)ДзЄС. Сюди також слід віднести встановлення контролю над концентрацією підприємств Регламентом ЄС № 139/2004⁴, підґрунтям якого слугують положення, закріплені у ст.ст. 83 і 308ДзЄС. Таким чином, слід враховувати, що другою складовою частиною конкурентного права ЄС є|з'являється,являється|вторинне|повторне|законодавство – рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування|, що приймаються Європейським парламентом, Радою|порадою|та Комісією. Окрім|крім|цього роз'яснення Суду ЄС, а з 1989 р. - і Суду першої інстанції, з відповідних проблем, тобто|цебто|прецедентні норми, також включаються до кола джерел конкурентного права ЄС. Розподіл компетенції між Комісією і Судом ЄС випливає безпосередньо із|із| структури засновницьких Договорів ЄС. З моменту|із моменту| заснування Суду першої інстанції, апеляції на рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| Комісії в цьому секторі розглядаються|розглядуються| саме цим судовим органом, рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| якого також можуть бути оскаржені|заперечені| в Суді ЄС, але|та| тільки|лише| з питань права¹. Довідкові та інформаційні повідомлення, керівні принципи Комісії хоча і не є обов’язковими для виконання, також є дуже важливими у сприянні реалізації конкурентної політики ЄС ².

В Європейському Союзі|спілці,сполучнику|співіснують два рівні права конкуренції: право конкуренції ЄС і право конкуренції держав-членів. Конкурентні норми ДзЄС застосовуються, якщо встановлено|установлено|, що існує порушення або загроза|погроза|порушення конкуренції на «спільному ринку» і торгівлі між державами-членами. Якщо ж буде встановлено|установлено|, що норми ЄС про конкуренцію непридатні, то застосовним може виявитися національне законодавство³. В цілому|загалом|ж застосування|вживання|правил конкуренції ЄС здійснюється як на національному рівні – органами держав-членів (норми засновницьких|установчих|договорів є|з'являються,являються|нормами прямої дії), так і на наднаціональному рівні – органами ЄС, що безпосередньо закріплено в положеннях засновницьких Договорів⁴. Попри те, що європейське законодавство, практика прийняття рішень Комісією та практика Суду ЄС в цілому залишаються кодексом норм, на які посилаються члени Євросоюзу, кожна з країн, що входять до нього, має власний юридичний орган і здійснює конкурентну політику відповідно до національних традицій та особливостей⁵.

Важливу інституційну роль в реалізації конкурентної політики, відповідного законодавства відіграє спеціальний адміністративний орган з питань захисту конкуренції - Генеральний директорат «Конкуренція», що є|з'являється,являється|в рамках Комісії спеціалізованим структурним підрозділом з питань конкуренції, яким керує один із єврокомісарів - членів Комісії⁶|перебуває|. Відповідно до Договору про ЄЕС,|Комісія створювалася як головний орган, який повинен примушувати|змушувати,силувати|до дотримання політики конкуренції в рамках|у рамках|права ЄС. Суд ЄС постановив|постановив|, що надання повноважень для перевірок і покарань|наказань|однієї інституції не порушує основні принципи права Співтовариства. Суд ЄС також підтвердив сферу повноважень Комісії щодо|відносно|перевірок у справіNationalPanasonic, відкинувши|відхилюючи|аргумент, що такі повноваження можуть порушувати права людини як основні принципи права Співтовариства. Однак|однак|Суд взявся забезпечити підприємства, які перевірялися, правом висловити свої аргументи на будь-якому процесі, спрямованому проти|супроти|них¹.

Накопичена практика застосування конкурентного права ЄС; подальший розвиток не тільки законодавства у сфері конкуренції в країнах-учасницях ЄС, а і відповідної, зокрема, правової культури по підтримці і захисту конкуренції на релевантних ринках; розширення ЄС призвели до модернізації законодавства, пов'язаної як з переглядом цілого ряду відповідних законодавчих приписів, так й зі зміною підходів у співвідношенні положень європейського конкурентного права і конкурентного права країн-учасниць; у взаєминах Генерального директората «Конкуренція» Комісії ЄС і національних відповідних відомств і т.п.² Мова йде, наприклад, про заявлену співпрацю в рамках спеціальної мережі конкурентних органів - ЄКМ (Європейська конкурентна мережа)³. Відповідно до Повідомлення Комісії щодо співробітництва в рамках Мережі органів з питань захисту конкуренції (2004/C 101/03)⁴ Регламент (ЄС) №1/2003 від 16 грудня 2002 року щодо імплементації правил конкуренції, визначених статтями 81 та 82 Договору¹ встановлює систему паралельної компетенції, в рамках якої Комісія та органи з питань захисту конкуренції держав-членів (далі – «НКО») можуть застосовувати статті 81 та 82 ДзЄС. Разом НКО та Комісія складають мережу органів публічної влади („Європейська мережа органів з питань захисту конкуренції” - ЄМОК): вони діють у публічних інтересах та тісно співпрацюють з метою захисту конкуренції. Мережа є інструментом, за допомогою якого здійснюється обговорення та співпраця у питаннях застосування та забезпечення дотримання політики конкуренції ЄС. Вона створює рамки співпраці для європейських органів з питань захисту конкуренції у випадках, коли підлягають застосуванню статті 81 та 82 ДзЄС, а також є основою для створення та підтримки спільної конкуренційної культури у Європі.

Проте слід мати на увазі, що «…метою Європейського Співтовариства ніколи не було досягнення досконалого конкурентного середовища, як би цього не бажали економісти, - але забезпечення розумного практичного рівня конкуренції, тому застосування правил конкуренції обмежується (так званим „правилом розумності”): мінімальне порушення конкуренції не може вплинути на торгівлю між державами-членами, що є однією із принципових умов для застосування даних правил (правила de minimis²); обмеження на користь державної влади, якщо конкуренція не буде порушеною…; стосунок правил конкуренції із свободами внутрішнього ринку... ці свободи і непорушена конкуренція не знаходяться на одному рівні: конкуренція під наглядом Співтовариств може бути обмеженою у разі, якщо існують технічні, економічні чи соціальні причини, зазначені в ст. 81 та 87 ДЄС… Дотримання ефективної конкуренції може бути проігнороване через намагання досягти захисту інших цілей, зокрема, основних свобод, у разі, якщо це є неуникненним для досягнення таких цілей, і якщо це не призводить до усунення конкуренції із істотної частини внутрішнього ринку…».¹