7. Корисність благ. Функції корисності.

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називаютьблагами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважатикорисністьблаг — їх здатність задовольняти потребу. Корисність — поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага— блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисностіяк певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

, (2.1)

де — рівень корисності;— кількість споживаних благ, одиниць;— кількість видів благ.

Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів, з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корис­ності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та порядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною функцією

(2.2)

можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага Xза незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (скажімо, в умовних одиницях —ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називаєтьсясукупною корисністю(TU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю —граничною корисністю (MU).

Рис. 2.1. Зміна сукупної та граничної корисності блага Ху процесі його пропорційного споживання

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благомХспоживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобтогранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується.Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх еко­номічних благ і називаєтьсязаконом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці. Проілюструвати дію закону можна за допомогою графіків сукупної і граничної корисності, що відповідають один одному (рис. 2.1).

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ задля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кош­ти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

, (2.3)

де MU_X, MU_Y — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль; P_X, P_Y— ціна, відповідно, благаXтаY, грош. од.

Рівняння (2.3) розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

, (2.4)

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни благаХозначатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падінняMU_Х. Це буде продовжуватися до відновлення рівності (2.4). Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товаруХприведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.