2). Види пам’яті
Пам’ять людини є надзвичайно складною і багатогранною, а тому залежно від вибраної ознаки її можна класифікувати по різному. Якщо за ознаку класифікації вибрати зміст матеріалу, який запам’ятовують, то виділяють образну, рухову, емоційну і словесно-логічну пам’ять.
Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів і уявлень про предмети і явища та властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою, залежно від аналізаторів, які використовуються при запам’ятовуванні. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам’яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більше узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні образи – яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам’яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам’ять зустрічається у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Фізіологічною основою образної пам’яті є передусім нервові зв’язки першо-сигнального характеру при участі другої сигнальної системи.
Рухова пам’ять полягає в запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає при різних видах людської діяльності. Вона є основою для формування навичок ходьби, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам’яті є фізична вправність людини. Цей вид пам’яті ґрунтується на першо-сигнальних і друго-сигнальних нервових зв’язках.
Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. Безпредметних переживань немає, а тому вони завжди запам’ятовуються разом з об’єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби і інтереси людини, як складаються її стосунки з іншими людьми, Тому емоційна пам’ять має дуже важливе значення в житті людини.
Словесно-логічна пам’ять – це специфічно людський вид пам’яті, що проявляється в запам’ятовуванні і відтворенні наших думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам’ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. В ній провідна роль належить другій сигнальній системі. На відміну від раніше названих видів пам’яті, які в простіших формах є у тварин, ця пам’ять властива тільки людині. Від неї залежить розвиток всіх інших видів пам’яті.
Всі чотири види пам’яті є у всіх людей, але рівень їх розвитку залежить від основної діяльності, якою люди займаються. Якщо за ознаку класифікації вибрати час збереження матеріалу, то пам’ять поділяють на сенсорну, короткочасну і довготривалу.
Сенсорна пам’ять характеризується дуже коротким часом (до 2 сек.) збереження сприйнятої інформації, яка фіксується в рецепторах (на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб’єктивно це переживається як відгук події, яка тільки відбулася (стоїть перед очима, звучить у вухах тощо). Залежно від аналізатора вона має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам’ять. Завдяки сенсорній пам’яті людина одержує можливість розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування.
Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і швидким забуванням. Вона пристосована до обслуговування ситуативних моментів діяльності і має обмежений обсяг. Дж. Міллер показав, що залежно від складності об’єктів запам’ятання, він коливається від 5 до 9 об’єктів. І. Хофман вказує, що обсяг короткочасної пам’яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації. Встановлено, що в основі короткочасної пам’яті лежать процеси активного приговорювання, тобто повторення інформації індивідом.
Довгочасна пам’ять забезпечує довготривале збереження матеріалу нерідко значного об’єму. Основним механізмом введення інформації в довгочасну пам’ять і її фіксації є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам’яті. Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривале запам’ятання. В процесі збереження поступово відбувається деяка структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткіше виділяється його структура і основний зміст.
Якщо за ознаку класифікації вибрати мету діяльності людини, то пам’ять поділяють на мимовільну і довільну. Мимовільною пам’яттю називають процеси запам'ятовування і відтворення, в яких відсутня спеціально поставлена мета щось запам’ятати чи відтворити. Мимовільне запам'ятовування відбувається ніби само по собі. Воно виступає як побічний продукт діяльності, яку виконує людина, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам’ятання будь-яких об’єктів є активна взаємодія з ними.
Довільна пам’ять – це запам'ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати. Тоді запам'ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій, до яких входять включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошук способів організації матеріалу для його запам’ятання і відтворення та ін.
Мимовільна і довільна пам’яті являють собою дві послідовні ступені розвитку пам’яті. За допомогою мимовільної пам’яті без спеціальних мнемічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам’ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам’яттю. За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам’ятовується, пам’ять поділяють на смислову і механічну.
Смислова пам’ять пов’язана з розумінням матеріалу, який запам’ятовується. Вона спирається на смислові зв’язки, які являють собою різні за складністю системи словесних і образних асоціацій. Запам’ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, пов’язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється, Смислове запам'ятовування розвивається разом з розвитком мовлення і мислення. Воно буває мимовільним і довільним.
Механічна пам’ять існує в тих випадках, коли не забезпечується розуміння засвоюваного матеріалу. Вона починає діяти тоді, коли матеріал надто важкий для розуміння або коли його розуміння підмінюється простим повторенням. Іноді невірно вважають, що механічне і смислове запам'ятовування є ступенями розвитку пам’яті. Це не так. Механічне запам'ятовування не є обов’язковим. Навпаки, з ним треба боротись, бо воно стримує розвиток смислової пам’яті.
У пам´яті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів пам´яті; у переважанні пам´яті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам´яті.
Загальними характеристиками продуктивності процесів пам´яті є обсяг матеріалу, який може запам´ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам´ятовування матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам´яті і готовність до його відтворення. Ці параметри значно розходяться в різних людей, оскільки певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів пам´яті в осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників із сильним. Однак вони краще запам´ятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів зумовлює високу швидкість запам´ятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запам´ятовування. У представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна пам´ять, а в осіб із інертною нервовою системою – довільна. Але на продуктивність пам´яті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості пам´яті формуються в процесі мнемічної діяльності людини, у результаті тренувань. Крім індивідуальних відмінностей, пам´ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам´яті: рухової, емоційної, образної та словесно-логічної. Переважання певного типу пам´яті в людини залежить від особливостей діяльностей, з якими пов´язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам´яті є образний, словесно-логічний і проміжний. Людині з образним типом пам´яті простіше запам´ятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запам´ятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тієї чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами. Людям зі словесно-логічним типом пам´яті просто запам´ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу. Якщо в людини не переважає певний тип оперування матеріалом, то вона представляє проміжний тип пам´яті. Тип пам´яті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І навпаки, коли людина оперує у своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу, це зумовлює розвиток відповідного типу пам´яті, у людини формується професійна пам´ять. Образний тип пам´яті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам та аналітикам притаманний словесно-логічний тип пам´яті. Є люди, які мають феноменальну пам´ять, ознаки якої – незвичайно великий обсяг інформації, тривалість зберігання слідів і надзвичайно сильна образність. Такі люди можуть утримати в пам´яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запам´ятовування.
Індивідуальні особливості пам´яті: - швидкість запам´ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам´ятовування нового матеріалу; - точність запам´ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам´ятовували, та кількістю допущених помилок; - міцність запам´ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування); - готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості. Індивідуальні відмінності пам´яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв´язків пов´язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам´ятовування. Індивідуальні відмінності пам´яті виявляються також у тому, який матеріал краще запам´ятовується, – образний, словесний чи однаковою мірою продуктивно той та інший. У цьому контексті у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний або проміжний типи пам´яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином – умовами життя та вимогами професійної діяльності.
3). Засвоєння мови в ранньому дитинстві розширює можливості пізнавальної діяльності, сприяє розвиткові словесно-логічної пам'яті. Пам'ять набуває більшої стійкості й міцності, тривалішим стає зберігання запам'ятованого. Ще домінує мимовільна пам'ять, однак уже з'являється довільне запам'ятовування.
Для дошкільного дитинства характерний інтенсивний розвиток мимовільної пам'яті, чому значною мірою сприяє ігрова діяльність. Дошкільники починають відображати предмети не тільки за зовнішніми, а й за внутрішніми, істотними їхніми властивостями та зв'язками. Розвиток доцільної діяльності й мови поступово зумовлює виникнення і початкове формування довільної пам'яті. Це - головне надбання дошкільного віку, що відкриває шлях до навчальної діяльності в школі. Розвиток мови сприяє засвоєнню абстрактних положень і закономірностей, приводить до формування поняттєвого логічного мислення - друга умова готовності до школи.
У молодших школярів розвиваються всі види пам'яті. Але особливо інтенсивно формується словесно-логічна пам'ять як умова й результат успіхів у навчанні. Відомо, що в знаннях, якими оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний, а не абстрактний. Однак вивчаючи природничі предмети, вони ознайомлюються з причинними зв'язками, простими узагальненнями.
Проте довільна пам'ять у дітей ще достатньо не сформована. Тому учні молодших класів стикаються з труднощами, не вміють проконтролювати осмислення матеріалу, перевірити себе. Вихід вони бачать у механічному заучуванні. Нагальною потребою для них є засвоєння прийомів логічного запам'ятовування. Тому треба вчити дітей розрізняти у своїй роботі завдання розуміти матеріал і завдання його запам'ятати, поступово виробляти досконаліші прийоми заучування.
Процес запам'ятовування в них ще розгорнутий, тому, приділяючи увагу одному, вони не можуть одночасно займатися іншим. Формування навичок і вмінь удосконалює та згортає цей процес, розвантажує свідомість, і в молодших школярів з'являється можливість поєднувати різні завдання.
Подальший розвиток мимовільної й довільної пам'яті відбувається в підлітків у процесі оволодіння складнішою системою знань. Перехід від елементарних понять до вивчення законів природничих і суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від конкретно-логічної до абстрактно-логічної пам'яті. Завдання в тому, щоб навчити підлітків швидко здійснювати аналіз і синтез тексту, розуміти зміст, головні факти, робити висновки. У міру формування в учнів уміння розуміти, осмислювати матеріал удосконалюється також їхня логічна пам'ять, спочатку мимовільна, а потім і довільна. Існує залежність формування вміння запам'ятовувати від формування вміння розуміти матеріал. Загальне оволодіння цими вміннями сприяє продуктивності логічної пам'яті, особливо абстрактно-логічної й довільної.
Для розвитку абстрактно-логічної пам'яті у старших школярів характерний високий рівень оволодіння складною системою узагальнених умінь розуміння і запам'ятовування. Це відкриває можливість подальшого розвитку абстрактно-логічної пам'яті учнів, формування таких прийомів, які допомагають запам'ятовувати складні системи фактів, понять, законів, їхнього пояснення й доведення.
Отже, пам'ять потрібна для засвоєння нових знань, а набування їх сприяє вдосконаленню пам'яті. Тому цей процес не завершується у старшому шкільному віці: удосконалення пам'яті триває і в дорослих завдяки професійному навчанню. Зростання самостійності в навчальному процесі збільшує роль довільного запам'ятовування, абстрактно-логічної пам'яті студентів.
Далі в період пізньої юності загальний розвиток пам'яті відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи максимальних значень. Мислення в цей період значно відстає від рівня розвитку пам'яті, що знижує ефективність запам'ятовування і зберігання, бо засвоюваний матеріал належно не опрацьовується. Першою умовою нових досягнень є подальша інтелектуалізація процесів пам'яті, що сприяє інтенсивнішому розвиткові мислення. У взаємодії розвитку пам'яті та мислення помітна пульсація змін, які чергуються між собою. Піки максимумів розвитку пам'яті готують основу для подальшого розвитку мислення, а пікові значення змін у мисленні створюють сприятливі умови для нових зрушень у розвитку пам'яті.
Уже в зрілому віці розвиток пам'яті тісно пов'язаний з професійною діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань і вмінь, яких потребує виконання обов'язків, а потім фаховим зростанням. Ініціативна, творча робота вимагає величезного досвіду і безперервного засвоювання нових знань, високої лабільності процесу відтворення відомостей, що зберігаються в пам'яті. Отже, зростає мотивація до діяльності, підвищуються компетентність та інтерес, відбувається становлення професійної майстерності особистості.
У похилому віці продуктивність пам'яті дещо знижується. Однак посилення мотивації у виробничій діяльності й наявність значного досвіду компенсують потреби в даних пам'яті для продуктивної праці.
Доведено, що розвиток пам'яті залежить від того, як забезпечено управління цим процесом. Пам'ять погіршується від неповного її використання.
Розвиток пам'яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Що вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб'єкта, то успішніші результати запам'ятовування. При цьому запам'ятовування є результативним незалежно від того, чи було поставлено мету запам'ятати.
Розвиток пам'яті нерозривно пов'язаний з вихованням самої особистості. Для розвитку пам'яті в учнівської молоді треба виховувати передусім позитивні мотиви навчання і праці, любов до знань і трудової діяльності, зацікавленість у результатах діяльності та почуття відповідальності за виконання своїх обов'язків. Тільки повноцінна діяльність особистості сприяє розвиткові доброї пам'яті. Зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам'ятовуванню.
Важливим для запам'ятовування є перше враження, його якість і глибина. Воно посилюється комплексним сприйняттям об'єкта різними органами чуття. Всю інформацію органи чуття мають сприймати як щось змістовно ціле й значуще, логічно пов'язане. Краще, якщо вона є предметом активної діяльності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виокремлення головного, істотних зв'язків, структурування, аргументації тощо.
Розвитку пам'яті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті. Тренування не має бути ізольованим актом, штучним повторенням того самого. Тренуючи пам'ять, щоразу потрібно виявляти наполегливість, волю та впевненість, постійно домагаючись поліпшення результатів запам'ятовування.
Необхідною умовою ефективного запам'ятовування є дотримання певних правил. Запам'ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запам'ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Потрібно опрацьовувати інформацію для запам'ятовування, порівнюючи різні відомості, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виокремлюючи опорні сигнали («вузлики на пам'ять»). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв'язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам'яті.
Засвоєння понять та іншої інформації в процесі багаторазового повторення створює базу для подальших асоціацій з новим матеріалом запам'ятовування. Тому на початкових етапах навчання, коли нову інформацію нема з чим пов'язувати, виникають значні труднощі й доводиться багато разів повторювати, щоб добре запам'ятати. Оволодіння поняттєвим апаратом і знаннями певної галузі значно збільшує можливості швидкого й міцного запам'ятовування нової інформації завдяки смисловій пам'яті.
Способом поліпшити пам'ять людини є формування вміння запам'ятовувати й відтворювати. Пам'ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам'ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.
4). Темперамент (від латинського tempero - змішую в належному співвідношенні):
індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності. (Г. С. Костюк).
індивідуальна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки.
В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють природу темпераменту.
1. Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть (від латинського humor -- волога) пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища організму.
Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людей здійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н. ери). Він вважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, які є в організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці рідини називають "красис". Пізніше римські лікарі позначили це поняття лат. temperamentum, що означає "необхідне співвідношення частин" > термін темперамент.
Далі римський лікар та послідовник Гіппократа Гален дійшов висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі. Якщо переважає кров - людина - сангвінік (sanguis - кров), слиз - флегматик (phlegma - слиз), жовта жовч (сhole - жовч) - холерик, чорна жовч - меланхолік (melaina chole). Ця теорія дістала назву гуморальної теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. До середини XVII ст. всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові.
2. Соматичні теорії. (гр. soma - тіло) пов'язували якості темпераменту із будовою тіла. Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - реакцій травлення, фізичне середовище - моторних реакцій, соціальне середовище - мозкових реакцій.
Переважання певної системи призводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотири основних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний, травний, мускульний та мозковий.
Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці "Будова тіла та характер" стверджував, що "люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань". Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями і визначав типи темпераменту, що залежать від типу будови тіла:
лептосоматик (leptos - слабкий) - тендітна будова, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс - тип темпераменту шизотимік;
пікнік (pyknos - товстий) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова - тип темпераменту циклотимік;
атлетик (athlon - боротьба) - розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі кістки обличчя - тип темпераменту іксотимік;
диспластик (dys - погано; plastos - сформований) - будова безформна, неправильна. Можливі різні деформації тіла. Тип темпераменту змішаний або не визначається зовсім.
3. Нервова теорія І. П. Павлова. Основа темпераменту - властивості центральної нервової системи, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Поєднання цих властивостей створює певний тип нервової системи, який обумовлює і тип темпераменту, тобто індивідуальні особливості протікання психічних процесів. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку.
Криза нервової теорії зумовила появу у середині ХХ ст. конституційної теорії темпераменту.
4. Конституційна теорія темпераменту - своєрідний синтез попередніх підходів до вивчення природи темпераменту. (Василевський, Русалов, Стреляу).
Згідно з цією теорією, темперамент ґрунтується на роботі цілісного організму в сукупності його біохімічного, соматичного і нейродинамічного рівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикою найвищого рівня і тому вони найщільніше пов'язані з властивостями темпераменту. Принаймні вплив на властивості обмінних процесів організму опосередковується впливом нервової системи.
Загалом ж, темперамент базується не на властивостях нервової системи самих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організму людини, закріпленої в її спадковому апараті.
Таким чином, протягом історії проблема темпераменту вивчалася в межах гуморальної, соматичної, нервової та конституційної теорій. Кожна з них бере за основу темпераменту ті чи інші властивості організму.
Темпера́мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».
У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.