Нейрофізіологічні механізми болю

Ноцицептори. Больовий подразник сприймають вільні нервові закінчення аферентних нервів, тобто це - первинночутливі рецептори. На шкірі їх значно більше, ніж тактильних і температурних.. Серед них можна знайти механо- і хемоноцицептори.

Механоноцицептори збуджуються у разі дії механічних подразників (порізи, уколи тощо), вони здатні до адаптації (за тривалої дії подразника гостро­та больового відчуття зменшується).

Хемоноцицептори розташовані переважно у шкірі, м'язах, внутрішніх органах (найбільше їх у стінках дрібних артерій). У хімічних ноцицепторів практично відсутня здатність до адаптації.

Аналіз больової інформації у центральній нервовій системі

Першим рівнем переробки висхідних больових сигналів є спин­ний мозок. Тут у крайовій зоні сірої речовини заднього рогу локалізовані нейрони, від яких збудження надходить у таламус.Механізм обробки ноцицептивної інформації на рівні спинного мозку одержав назву ворітного механізму. У спин­ний мозок раніше надходять імпульси по небольових аферентах й активу­ють гальмівні нейрони заднього рогу. За такої умови гальмуються нейро­ни, до яких адресуються імпульси від больових рецепторів (ворота закриті). У разі посилення больового подразнення частота імпульсів по больових аферентах збільшується, що призводить до активації нейронів, які сприймають імпульси від ноцицепторів (ворота відкриті). У резуль­таті цього ноцицептивна імпульсація проходить далі до головного мозку, де і відбувається усвідомлення болю.

Інформація зі спинного мозку надходить до багатьох нейронів головно­го мозку:

• ретикулярної формації,

• центральної сірої речовини ядер се­реднього мозку,

• таламуса,

• гіпоталамуса,

• соматосенсорної ділянки кори ве­ликого мозку.

Проходячи через стовбур мозку, волокна, що проводять імпульси больо­вої чутливості, віддають колатералі до ядер ретикулярної формації, де ноцицептивні імпульси підсилюються і надходять до інших структур - до ядер зорового горба, гіпота­ламуса, смугастого тіла та лімбічних відділів мозку.

Таламус серед усіх зазначених структур мозку є головним підкірковим центром больової чутливості (як і для інших видів рецепції). Йому нале­жить здатність грубої, нічим не пом'якшеної чутливості.

На відміну від цього, кора великого мозку здатна диференціювати сиг­нали тонкої чутливості, пом'якшувати і локалізувати відчуття болю. Саме кора відіграє провідну роль у сприйнятті й усвідомленні болю. Тут виникає його суб'єктивна оцінка.

Гіпоталамічні структури через підключення лімбічних відділів мозку беруть участь в емоційному забарвленні больових відчуттів (страх, страж­дання, жах, розпач тощо). Через цей відділ підключаються і різноманітні автономні реакції.

Таким чином, відповідна реакція на біль є результатом складної взаємодії нейронних систем. У підсумку розвивається цілий комплекс ре­акцій організму у відповідь на больові подразнення.

Антиноцицептивні системи

Упродовж усього шляху перенесення інформації від больових рецеп­торів здійснюється контроль над нею. У результаті запускаються не тіль­ки механізми захисту, спрямовані на припинення подальшої дії больового стимулу, але й ті, що знижують проведення больових імпульсів на різних рівнях ЦНС, тобто антиноцицептивні (анальгетичні) системи мозку.

Антиноцицептивні системи мозку утворені групами нейронів або гумо­ральними механізмами, активація яких зумовлює пригнічення або повне виключення діяльності різних рівнів аферентних систем, що беруть участь у передаванні й обробці ноцицептивної інформації.

Нині відомо чотири види антиноцицептивних систем:

• дві нейронні,

• дві гормональні.