Галузі психології

Зоопсихологія — вивчає особливості психіки тварин.

Вікова і педагогічна психологія — вивчає психологічні особливості людей різного віку, а також закономірності розвитку особи в процесі навчання і виховання

Соціальна психологія — вивчає соціально-психологічні прояви особи людини, його взаємини з людьми, соціально-психологічні прояви у великих групах.

Психологія праці — розглядає психологічні особливості трудової діяльності людини, закономірності розвитку трудових навиків.

Інженерна психологія — вивчає закономірності процесів взаємодії людини і сучасної техніки.

Медична психологія — вивчає психологічні особливості діяльності лікаря і поведінки хворого, розробляє психологічні методи лікування і психотерапії

Патопсихологія — вивчає відхилення в розвитку психіки, розпад психіки при різних формах мозкової патології.

Юридична психологія — вивчає психологічні особливості поведінки учасників кримінального процесу, психологічні проблеми поведінки і формування особи злочинця.

Диференціація психології на галузі доповнюється зустрічнимпроцесом інтеграції, в результаті якої відбувається стиковка психології практично зі всіма науками: через інженерну психологію – з технічними науками; через педагогічну психологію – з педагогікою; через соціальну психологію – з суспільними і соціальними науками.

2. Етапи становлення і напрями психологічної науки

Становлення психологічної науки можна умовно розділити на 4 етапи:

1 етап – психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дане більш 2-х тисяч років назад. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини.

2 етап – психологія як наука про свідомість. Виникає в 17 столітті у зв'язку з розвитком природних наук. Здатність думати, відчувати, бажати назвали свідомістю.

3 етап – психологія як наука про поведінку. Виникає в кінці 19 – початку 20 століть. Завдання психології – ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна побачити – поведінка, вчинки, реакції людини.

4 етап – психологія як наука, що вивчає закономірності, прояви і механізми психіки.

З якнайдавніших часів потреби суспільного життя примушували людину враховувати особливості психічного складу людей. Перші психологічні уявлення позначилися на стародавньому світі у зв'язку із спробами мислителів того часу дав відповідь на питання: що таке душа? При цьому виділилися, різні підходи до вивчення суті душі – матеріалістичний і ідеалістичний.

Прихильник першого підходу Демокріт(близько 460—370 до н.е.) стверджував, що душа складається з рухомих атомів, які приводять тіло в рух. Із смертю тіла гине і душа.

Платон(428— 348 до н.е.), навпаки, стверджував, що душа безсмертна. Мета душі — пізнання ідей, які існують вічно і самі по собі, утворюючи особливий мир, що протистоїть миру матерії.

Ідеї античних філософів були систематизовані і розвинені Арістотелем(384—322 до н.е.) в трактаті «Про душу». Цей трактат був першою власне психологічною працею, у зв'язку з чим Арістотеля часто називають засновником психології. У його уявленні душа – безтілесна суть живого тіла, за допомогою якої людина відчуває і мислить.

В середні віки в результаті посилення позицій релігії душу розглядається в основному як божественний, надприродний початок, керівний людиною в його пошуках вищого сенсу життя. В той же час накопичується знання про анатомо-фізіологічні особливості організму людини як одній з основ психіки. У зв'язку з цим особливо слід зазначити діяльність арабських учених Ібн-сини (Авіценни, 980—1037), Ібн-рушди (Аверроеса, 1126—1198), а також видатного діяча епохи Відродження Леонардо да Вінчі (1452—1519).

Другий етап в становленні психології пов'язують з розвитком природних наук в XVII столітті, коли ведучі учені того часу намагалися сформувати нові уявлення про світ і людину, розглядаючи психологію як науку про свідомість. Так, французький учений Р. Декарт (1596—1650) в своїх працях зробив спробу розкрити механізми поведінки людини, використовуючи як аналог закони механіки і ввівши нове поняття — рефлекс. Б.Спіноза(1632—1677) іГ.Лейбніц(1646—1716), які розробляли питання про співвідношення фізіологічного і психічного, а такожДж.Локк(1632—1704), який ввів в психологію поняття асоціації (від латів. associatio — з'єднання, зв'язка) — зв'язку між явищами, при якому виникнення одне з них викликає поява іншого. Саме це поняття було покладене в основу виниклої в XVIII столітті асоціативної психології (Д. Гартлі, 1705—1757), в рамках якої затверджувалося, що нервова система підкоряється фізичним законам і, отже, явища свідомості утворюються шляхом асоціації (механічної зв'язки) простіших елементів. У цей же періодГ. Коніський(1717—1795) указував на активний характер відображення психікою об'єктивної реальності.Г. С. Ськоворода(1722—1794) необхідною умовою пізнання дійсності вважав самопізнання людиною себе, своїй суті.

Початком третього етапу – становлення психології як самостійної експериментальної науки — можна рахувати 60—70-і роки XIX століття, коли в психологію прийшов експеримент. Розвиток експериментальної психології пов'язують перш за все з німецьким ученим В.Вундтом(3832—1920), що відкрив в 1879 році першу в світі психологічну лабораторію.

На основі накопичених експериментальних даних, робіт І.М.Сеченова(1829—1905),І.П.Павлова(1849—1936),З. Фрейда(1856—1939) і багатьох інших видатних учених був зроблений вивід про неможливість обмеження предмету психології однією свідомістю, використання асоціацій як універсальна категорія, що пояснює всю психічну діяльність.

Це привело до виникнення в XX в. декількох нових напрямів психології, кожне з яких по-своєму визначало, що ж повинна вивчати ця наука: поведінка, несвідома і ін.