DIPLOM / Новая папка / Часть 6

6 Охорона навколишнього середовища та раціональне природокористування

6.1 Законодавча база у сфері охорони довкілля та раціонального

використання природних ресурсів

В Основному законі України - Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р., визначено майже всі головні засади для сприяння поліпшенню екологічної ситуації в Україні. Наприклад, у ст . 50 Конституції передбачається, що "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди". Також у цій самій статті кожному гарантується "право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення", і така інформація "ніким, не може бути засекречена". На жаль, донині все це є декларативним стосовно сучасного екологічного стану України, але дуже важливим з правового погляду.

У ст. 16 Конституції України визначаються такі обов'язки держави: "забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу".

Застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища в Україні передбачається здійснювати у таких напрямах:

- складання та затвердження екологічних нормативів природокористування (щодо надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

- складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарських структур.

За роки незалежності в Україні практично створено нове природоохоронне законодавство, тобто прийнято й затверджено такі основні закони та нормативно-законодавчі акти:

- Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p.;

- Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264 -XII;

- Закон України "Про природно-заповідний фонд" від 16 червня 1992 p. № 2456-ХІІ;

- Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 p. № 2707-ХІІ;

- Закон України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 p. № 46/95-ВР;

- Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. N" 40/95-ВР;

- Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" від ЗО червня 1995 p. № 256/95-ВР;

- Закон України "Про відходи" від 5березня 1998р. № 187/98-ВР;

- Закон України "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 р. № 591-XIV;

- Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 p. № 1908-ІІІ;

- Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015роки" від 21 вересня 2000 p. № 1989-ІІІ;

- Закон України "Про мисливське господарство та полювання" від 2 лютого 2000 p. № 1478-XIV;

- Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру" від 8 червня 2000 р. № 1809-ІІІ;

- Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2000 p. № 2245-ІІІ;

- Закон України "Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами" від 14 вересня 2000 р. № 1947-ІІІ;

- Закон України "Про тваринний світ" від 13 лютого 2001 р. № 2894-ІІІ;

- Закон України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р. №3055-ІІІ;

- Закон України "Про питну воду і питне водопостачання" від 10 січня 2002 p. № 2918-Ш;

- Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. № 3852-ХІІ;

- Водний кодекс України від 6 червня 1995 p. № 213/95-ВР;

- Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ;

- Кодекс України "Про надра" від 27 липня 1994 р. № 133/94-ВР.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і Державний комітет природних ресурсів України формують, забезпечують та реалізують державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів. Ці органи здійснюють нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання та відтворення. Ще зовсім недавно цю функцію виконувало Міністерство екології й природних ресурсів, яке згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів" від 15 вересня 2003 р. (зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 6 березня 2004 р.) було реорганізоване у дві державні установи:

• Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності;

- Державний комітет природних ресурсів України

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Основними завданнями Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і Державного комітету природних ресурсів України е:

- проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження та відтворення безпечного навколишнього середовища для існування живої та неживої природи;

- забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу внаслідок забруднення навколишнього середовища;

- досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи,захист екологічних інтересів України.

Контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства здійснюють також інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади: Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп), Державний комітет земельних ресурсів (Держкомзем), Державний комітет України з водного господарства (Держводгосп), Державний департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики та ін. їх головні завдання полягають у:

- підвищенні ефективності екологічного контролю з метою забезпечення неухильного дотримання чинного природоохоронного законодавства;

- постійному вдосконаленні законодавчо-нормативної бази;

- поширенні сучасних методів і технологій ведення моніторингу;

- поліпшенні методичного та довідково-інструктивного забезпечення природоохоронної діяльності;

- контролі за використанням та охороною земель, надр, у тому числі підземних вод;

- контролі за використанням та охороною поверхневих вод, морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу;

- контролі за використанням та охороною атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, в тому числі боротьбою з браконьєрством;

- контролі за використанням й охороною територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

- контролі за поводженням із небезпечними речовинами, в тому числі токсичними промисловими і побутовими відходами, за дотриманням норм радіаційної безпеки;

- контролі за додержанням норм екологічної безпеки під час переміщення через державний кордон транспортних засобів та вантажів.

Україна прийняла філософію принципу "Сплачує той, хто забруднює", згідно з яким субсидування скасовується, а підприємства мають сплачувати екологічні платежі залежно від обсягів забруднювальних речовин, які їх утворюють. Основне джерело екологічного права Європейського Союзу

- директиви, яких у цій сфері прийнято дуже багато, вони стосуються широкого кола питань. Директиви є зручним способом урегулювання проблем за допомогою права Співтовариства у державах-членах, але держава сама вибирає способи імплементації певних положень у внутрішнє законодавство.

Стратегічні напрями формування екологічної політики пропонуються Програмами дій з навколишнього середовища. За час проведення Європейським Співтовариством екологічної політики було прийнято шість таких програм. Першу прийняли у 1972 р., а у 2002 р.

- шосту програму дій Співтовариства в сфері навколишнього середовища терміном на 10 років. Вона стосується регулювання еколого-правової політики в таких сферах: зміна клімату; природа і біологічне різноманіття; навколишнє середовище, здоров'я та якість життя; природні ресурси і відходи. Ця програма ґрунтується, зокрема, на принципі "забруднювач платить", принципі попередження і превентивних дій, а також принципі усунення джерел забруднення.

Ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля". Розроблено низку законодавчих і нормативних актів з метою реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар. Запроваджено ліцензування експорту й імпорту озоноруйнуючих речовин. Відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими у цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи. Набув чинності й виконується Закон України "Про програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки".

Відповідно до європейських вимог національна екологічна політика має постійно вдосконалюватися і розвиватися. Те, що було прийнято у 90-х роках минулого століття, нині потребує актуалізації з урахуванням нових глобальних, європейських і національних реалій, рішень Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі. Проблема полягає у бракові постійно діючого національного законодавчого механізму актуалізації стратегічних рішень з екологізації розвитку держави, інтеграції цілей екологічної політики з цілями соціально-економічної, інноваційної та інших політик розвитку.

18 березня 2004 р. набув чинності Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу". У цій Програмі визначається механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі, що включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, потрібні для ефективного правотворення та правозастосування.

Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, які висуває Європейський Союз (ЄС) до держав, що мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - пріоритетна складова процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, у свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Acquis communautaire (acquis) правова система Європейського Союзу, до якої належать акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського Співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки й Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. Адаптація законодавства;

- процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність до acquis communautaire. З метою гармонізації природоохоронного законодавства України з європейським прийнято низку нових законодавчих актів:

- Закон України "Про екологічну мережу України" від 24 червня 2004 p. № 1864-IV;

- Закон України "Про екологічний аудит" від 24 червня 2004 p. № 1862-IV;

- Закон України "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату" від 4 лютого 2004 р. № 1430-ІУтощо.

24 червня 2004 p. був прийнятий Закон України "Про екологічний аудит", за яким визначаються основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту; він спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Положення цього закону поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності.

Екологічний аудит здійснюється у процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також для потреб екологічного страхування, у разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім природним середовищем, а також виконання господарської та іншої діяльності.

15 березня 1999 р. Україна підписала Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. Згідно з угодою Україна бере на себе зобов'язання підтримувати рівень викидів парникових газів до 2008 - 2012 pp. на рівні 1990 р. (так само як і Росія та Нова Зеландія), в той час як Швейцарія, більшість країн Центральної і Східної Європи та Європейський Союз мають зменшити викиди на 8, США - на 7, Канада, Угорщина, Японія та Польща - на 6 %. 4 лютого 2004 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату".

Отже, до національних пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні належать такі:

- гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- поліпшення екологічного стану басейнів річок України та якості питної води;

- стабілізація та покращення екологічного становища в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

- будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного становища;

- формування збалансованої системи природокористування, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві" сільському господарстві та на транспорті.

6.2 Загальні відомості щодо впливу підприємства на навколишнє природне середовище

- екологічність продукції, що розробляється (частка продукції з покращеними екологічними показниками: випуск екологічно чистої продукції);

- вплив на водні ресурси (обсяги води за різноманітними дже­релами; використання води на виробничі цілі; обсяги води, яка передається іншим підприємства і організаціям; стічні води, що були скинуті; частка забруднених стічних вод; концентрація шкідливих речовин у забруднених стічних водах; ступінь очи­щення стічних вод; зміна обсягів і якості стічних вод);

- вплив на повітряні ресурси (обсяг використаного атмосферно­го повітря; кількість шкідливих речовин за видами і джерелами; кількість шкідливих речовин, що поступають на очисні споруди; частка знешкоджених шкідливих речовин від загальної кількості, шкідливих речовин, які поступають в атмосферу після очи­щення за видами; зміна обсягів і якості викидів шкідливих речовин в атмосферу у порівнянні з попереднім періодом);

- вплив на матеріальні ресурси і відходи промисловості (обсяг утилізованих шкідливих речовин, що були видобуті з шкідли­вих вод, кількість твердих відходів, що утворюють кількість ути­лізованих твердих відходів, ступінь вилучення основних компо­нентів з мінеральної сировини);

- вплив на земельні ресурси (коефіцієнт забудови - відношен­ня площі, яка зайнята під споруди і будівлі, до загальної площі підприємств; обсяг продукції підприємств, який випускається з одного гектара землі; співвідношення основних, допоміжних і обслуговуючих площ; величина виробничої площі на одного робітника, одиницю обладнання, агрегату; загальна площина або протяжність комунікацій, під'їзних шляхів, водопостачання, каналізації, енергопостачання; площа земель, які відводяться під культурне, побутове і житлове будівництво; частка площі, яка зайнята під відходи підприємства; частка площі, яку займає санітарно-захисна зона; площа рекультивованих земельних на­ділів);

У ролі покупців організаційно-технічного рівня природоохо­ронної діяльності підприємства можна виділити:

- оснащення джерел забруднення очисними спорудами (кіль­кість джерел шкідливих викидів; кількість неорганізованих дже­рел шкідливих викидів);

- пропускна здатність, яку мають очисні споруди (кількість і потужність основного технологічного обладнання, функціо­нування якого супроводжується виділенням певних видів за­бруднення; частки певного виду забруднення, яке виникає при виробництві одиниці основної продукції; кількість і потужність природоохоронного обладнання, яке призначене для очищення певних видів забруднення);

- прогресивність очисного обладнання, що застосовується (КПД застосованого очисного обладнання, частка очисного обладнан­ня з високими ККД, частка шкідливих викидів, які очищені на обладнанні з високими ККД);

- контроль за функціонуванням очисного обладнання (рівень за­безпеченості очисного обладнання контрольно-вимірювальною апаратурою; коефіцієнт фактичного використання контрольно- вимірювальної апаратури; частка прогресивних приладів у за­гальній кількості контрольно-вимірювальних приладів, які застосовуються; частка очисних споруд, які працюють під контр­олем прогресивних приладів; частка очисного обладнання, яке працює під централізованим контролем над викидами; в загаль­ній кількості обладнання, яке працює під контролем);

- раціональність існуючої організаційної структури природоохо­ронної діяльності (наявність природоохоронних служб і відді­лів; рівень централізації управління природоохоронною діяль­ністю; оперативність керівництва природоохоронних служб і відділів при прийнятті рішень; оснащеність природоохоронних служб і відділів обчислювальною технікою; інформаційна забез­печеність; ступінь економічної самостійності природоохоронних служб і відділів);

- інші показники (відношення результатів природоохоронної ді­яльності до вартості основних виробничих фондів; відношення результату природоохоронної діяльності до вартості знешко­джувального обладнання; відношення результату природоохо­ронної діяльності до вартості матеріалів, які використовуються; відношення результатів природоохоронної діяльності до загаль­ної чисельності робітників та чисельності робітників, які зайня­ті природоохоронною діяльністю);

Виділяють загальні і часткові показники для аналізу витрат на при­родоохоронну діяльність. У вигляді загальних показників використо­вуються відношення економічного ефекту від застосування природо­охоронних заходів до загальної величини витрат на їх проведення. У ролі часткових показників можуть бути використані:

- частка капітальних витрат на природоохоронні заходи у загаль­ному обсязі капітальних витрат підприємства;

- частка поточних витрат на природоохоронну діяльність у за­гальному обсязі поточних витрат підприємства;

- частка витрат на охорону повітряного басейну у загальному об­сязі витрат на природоохоронну діяльність;

- частка витрат на охорону і раціональне використання водних ре­сурсів у загальному обсязі витрат на природоохоронну діяльність;

- частка витрат на зниження і знешкодження твердих і рідких відходів у загальному обсязі витрат на природоохоронну діяль­ність;

- частка витрат на оплату послуг стороннім організаціям на приро­доохоронну діяльність у загальному обсязі витрат підприємства.

6.3 Заходи, щодо зменшення впливу підприємства на навколишнє середовище

- необхідно проводити подвійну очистку стічних вод, щоб забезпечити якнайменше потрапляння шкідливих речовин до водоймищ та у грунт;

- залучати сучасні методи та обладнання з очистки стічних вод та випаровувань;

- проводити очистку мастила, щоб залишок не потрапляв до водоймищ та у грунті.

Ос­но­в­ним дже­ре­лом за­бру­д­нен­ня по­ві­т­ря є на­грі­ва­ль­ні пе­чі, ма­ши­ни во­г­не­во­го за­чи­щен­ня, тра­ви­ль­ні аг­ре­га­ти, ста­ни га­ря­чої про­ка­т­ки. Утво­рять­ся пи­ло­викиди, що над­хо­дять че­рез ае­ра­цій­ний лі­х­тар в ат­мо­с­фе­ру.

Ви­ки­ди на­грі­ва­ль­них пе­чей мі­с­тять ок­си­ди азо­ту. З ма­шин во­г­не­во­го за­чи­щен­ня з від­смо­к­ту­ють­ся че­рез їх­ні укрит­тя га­за­ми ви­но­сить­ся пил, що мі­с­тить до 90 % ок­си­дів за­лі­за.

Для очи­щен­ня га­зів ма­шин во­г­не­во­го за­чи­щен­ня за­сто­со­ву­ють­ся скру­бе­ри, ве­н­те­ри, еле­к­т­ро­фі­ль­т­ри.

При тра­в­лен­ні ме­та­лів у ки­с­ло­тах в ат­мо­с­фе­ру ви­ді­ля­єть­ся ве­ли­ка кі­ль­кість шкі­д­ли­вих га­зів і па­рів: ок­си­ди азо­ту, фто­ри­с­тий во­день, па­ри сі­р­ча­ної ки­с­ло­ти, со­лі ме­та­лів. Для зне­шко­джен­ня цих ви­ки­дів за­сто­со­ву­ють газоочисну си­с­те­му.

Сті­ч­ні во­ди, що утво­рять­ся в про­ка­т­но­му ви­ро­б­ни­ц­т­ві, скла­да­ють від 30 до 50% за­га­ль­ної їх­ньої кі­ль­ко­с­ті. Сті­ч­ні во­ди утво­рять­ся при охо­ло­джен­ні ва­л­ків, їх­ніх ши­йок і під­ши­п­ни­ків, зми­ві і транс­по­р­ту­ван­ні ока­ли­ни, при охо­ло­джен­ні пи­лок, но­жи­ців і ін­ших до­по­мі­ж­них ме­ха­ні­з­мів. Сті­ч­ні во­ди мі­с­тять ока­ли­ну, олію, ему­ль­сію, ки­с­ло­ти, то­к­си­ч­ні ре­чо­ви­ни. Во­да за­бру­д­ню­єть­ся ока­ли­ною при гі­д­ро­зби­ві і гі­д­ро­зми­ві. При хі­мі­ч­ній і еле­к­т­ро­хі­мі­ч­ній об­ро­б­ці утво­рять­ся сті­ч­ні во­ди, що мі­с­тять з'єд­нан­ня амо­нію, ки­с­ло­ти, ме­та­ли, сір­ко­во­день, кре­м­ній, су­ль­фа­ти, хлор, хло­ри­ди, су­ль­фі­ди й ін­ше.

На під­при­єм­с­т­вах пе­ред­ба­ча­єть­ся три­сту­пі­н­ча­с­та си­с­те­ма очи­щен­ня обо­ро­т­ної во­ди:

- яма для ока­ли­ни, ра­ді­аль­ні від­стій­ни­ки з ка­ме­ра­ми фло­ку­ля­ції і сі­т­ча­с­ті фі­ль­т­ри.

- спе­ці­а­ль­ні фі­ль­т­ри: ан­тра­ци­т­но-­ква­р­це­ві чи з не­по­лі­с­ти­ро­ль­ним за­ва­н­та­жен­ням, що пла­ва­є.

Промивні ки­с­ло­т­ні стічні во­ди ней­т­ра­лі­зу­ють­ся ва­п­ня­ним мо­ло­ком, пі­с­ля чо­го осві­т­лю­ють­ся у від­стій­ни­ках. Шлам ски­да­єть­ся в шла­мо­на­ко­пи­чу­ва­чі чи зне­шко­джу­єть­ся на фільтр-­пре­сах.

Для зне­шко­джен­ня сті­ч­них вод, що утво­рять­ся при хі­мі­ко-­те­р­мі­ч­ній об­ро­б­ці ме­та­лів, за­сто­со­ву­ють­ся еле­к­т­ро­хі­мі­ч­ні ме­то­ди; для зне­шко­джен­ня ци­н­ко­мі­с­тя­чих сті­ч­них вод ви­ко­ри­с­то­ву­ють ва­п­ня­не мо­ло­ко, рі­д­кий хлор, гі­по­хло­рит на­трію чи каль­цію, хло­р­не ва­п­но, ма­р­га­н­це­вий ка­лій.