Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

54

.pdf
Скачиваний:
8
Добавлен:
06.02.2016
Размер:
419.42 Кб
Скачать

БАНКІВСЬКИЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ.

ПРОДУКТИ ДЛЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ТА РОЗДРІБНИХ КЛІЄНТІВ*

Вступ

Сучасний етап становлення ринкових відносин в економічній системі України характеризується постійним підвищенням ролі банківської системи у стимулюванні економічного зростання. Процес ринкових перетворень у нашій державі об’єктивно розпочинався саме з банківських установ, які є центральною ланкою ринкової системи організації економічних відносин. Отже, стрімкий розвиток українських банків став основою для формування повноцінних ринкових інститутів та сукупності тих базових елементів, які пов’язані з рухом фінансових ресурсів та без яких узагалі неможливе функціонування ринкового господарства.

Сучасний банківський бізнес – це сфера найрізноманітніших послуг клієнтам у всіх секторах економіки – від традиційних кредитно-депозитних і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошовокредитних відносин та інструментів фінансового ринку. При цьому всі головні аспекти діяльності банків об’єднані єдиною стратегією управління банківським бізнесом, мета якої полягає у забезпеченні належного рівня дохідності і стабільності банківських установ.

Запровадження новітніх інформаційних технологій відкриває перед банками широкі можливості щодо розвитку сучасних, прогресивних форм обслуговування клієнтів, диверсифікації їхньої діяльності, збільшення можливостей управління ризиками. Водночас постіндустріальний період розвитку економіки і подальший технічний прогрес у фінансовій сфері значною мірою розмивають бар’єри між традиційною банківською діяльністю та функціонуванням небанківських посередників грошового ринку, що загострює конкурентну боротьбу, змушуючи банки до постійного пошуку шляхів удосконалення власних операцій і розробки щораз нових форм взаємодії зі своїми клієнтами.

Цілком очевидно, що цей процес потребує банківських спеціалістів з високою кваліфікацією, які володіють усім арсеналом прийомів, методів і знань, які вже накопичені у розвинутих країнах та які узагальнюють величезний досвід ефективної організації банківської справи. Тому метою конкурсу «Навчайся та працюй з Укрексімбанком» є саме пошук та підготовка спеціалістів, спроможних на високому теоретичному рівні засвоїти основи функціонування банківської системи та реалізації основних банківських операцій, а також оволодіти базовими практичними навичками користування основними роздрібними банківськими послугами.

ФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Розпад СРСР, прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. У березні 1991 р. на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.

1

Декларація про державний суверенітет та Закон ―Про економічну самостійність Української РСР‖, яку законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків.

У процесі формування банківської системи України можна виділити чотири етапи: 1 етап – 1991-1992 рр. – перереєстрації та реорганізації.

Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.

У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

2 етап – 1992-1993 рр. – виникнення банків ―нової хвилі‖.

На цьому етапі виникає наука комерційних банків. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки ―міністерського‖ капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів ―Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України‖. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших комерційних товариств.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних ―кишенькових‖ банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції.1992-1994 рр. , використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор.

3 етап – 1994-1996 рр. – це етап банкрутства.

Активізація роботи Національного банку України і побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі.

На кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.

4 етап 1996-1998 рр. – стабілізація та впровадження національної валюти – гривні.

Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему:

створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

здійснено перший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти – українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;

створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків;

2

введено в дію банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності по друкуванню банкнот та карбуванню монет;

розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

діяльність НБУ, його монетарна політика позначилася позитивно на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

В процесі становлення банківської системи, а також розвитку економіки України реєструються все нові комерційні банки, а ті банки, які не виживають в таких жорстких умовах ліквідуються або банкрутують.

Протягом останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування інститутів в умовах ринкової економіки.

У 1995-1996 рр. завершився етап екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена в цілому в період з 1989 по 1994 р.

Саме слово ―банк‖ походить від італійського banko, що означало стіл міняли, на якому той викладав пригошні монет.

Банкам передували середньовічні міняли – представники грошово-торгового капіталу; вони приймали грошові вклади у купців та спеціалізувались на обміні грошей різних міст та країн. З часом міняли стали використовувати ці вклади а також власні грошові кошти для надання кредитів і отримання процентів, що означало перетворення мінял у банкірів.

Українська банківська система, не дивлячись на ще недавній строк її автономного існування все ж має свою історію, котра органічно пов’язана з історією банківських систем Російської та Австрійської імперій, Польщі та Румунії, тобто тих держав, в склад яких входили землі сучасної України.

Сьогодні банки у своїй діяльності мають керуватися Конституцією України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-III , Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою НБУ за № 368 від 28.08.2001, Постановою Правління НБУ "Про деякі питання регулювання грошово-кредитного ринку" за № 248 від 19.06.2012 та іншими законами України, нормативно-правовими актами Національного банку України.

7 грудня 2000 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України ―Про банки і банківську діяльність‖. Стаття 4 Закону встановила дворівневу банківську систему в Україні: банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних, кооперативних), тобто є дворівневою.

Статтею 2 Закону України ―Про банки і банківську діяльність‖ визначено термін ―банк‖: банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків‖.

3

Необхідно відмітити, що в статті 1 Закону України ―Про Національний банк України‖ який був прийнятий 20 травня 1999р. (з подальшими змінами та доповненнями) дається визначення банків, хоча воно і не таке всеохоплююче, але все ж розкриває зміст поняття: ―банк – це юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України, здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах.‖

Організаційно-правова форма банків: банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Національний банк виконує такі основні завдання:

1)визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2)монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3)виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4)встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5)організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6)визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7)визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських технологій;

8)здійснює банківське регулювання та нагляд;

9)веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій;

10)складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11)представляє інтереси України у центральних банках інших держав, у міжнародних банках та інших кредитних установах;

12)здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами;

13)забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14)аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15)організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право їх інкасації та перевезення;

16)реалізує державну політику з питань захисту державних таємниць у системі Національного банку;

17)бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18)здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції.

Національний банк України має право встановлювати для окремих юридичних осіб, які мають намір здійснювати банківську діяльність, залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний розмір статутного капіталу на момент їх державної реєстрації, але не нижче 120 мільйонів гривень.

Комерційний банк – це кредитно-фінансова установа, що, на підставі відповідних ліцензій, виданих НБУ, здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам усіх галузей. До таких послуг належать:

1)приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2)відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3)розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

4

Банк, крім перелічених, має право здійснювати такі операції та угоди:

1)операції з валютними цінностями;

2)емісію власних цінних паперів;

3)організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4)здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

5)надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі.

6)придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

7)лізинг;

8)послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9)випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10)випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11)надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати інші операції, передбачені чинним законодавством.

Одне з основних завдань банків – це отримання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту співробітників банку тощо. Прибуток є найважливішим показником діяльності комерційних банків. Він використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на підставі їх балансів.

Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошових коштів і наданні їх у позику або інвестуванні за більш високими відсотковими ставками. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні грошові кошти, і тими, кому вони потрібні. Метою та рушійним мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку. Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх у капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому.

Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави та населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик у практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів.

В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу та розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.

На сучасному етапі в сфері діяльності банків спостерігається тенденція до універсалізації, що пояснюється впливом конкуренції. В рамках даної тенденції (при паралельному збереженні і розвитку спеціалізації) змінюється концепція взаємовідносин банків з клієнтами, створюються принципово нові напрямки розвитку банківської справи.

5

Розвиток комерційної діяльності банків пов’язаний з розширенням сфери банківських послуг для клієнтів. Банки пропонують своїм клієнтам широкий спектр послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахункове, касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами. Ці операції приносять банку доходи, як правило, у вигляді винагороди та інших видів оплати послуг. Частка цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від виконуваних операцій та їх обсягів. Більшість банків беруть плату зі своїх клієнтів за здійснення розрахункових операцій: переказних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати витрати банку на здійснення розрахункових операцій, у тому числі плату банку регіональній розрахунковій палаті за здійснення електронних платежів, касово-регіональному центру регіонального управління НБУ за ведення ним кореспондентського рахунка банку та інші операції. Велика кількість банків бере плату зі своїх клієнтів за здійснення касових операцій з готівковими коштами – інкасацію готівки та її видачу. Розмір цієї плати в різних банках неоднаковий і залежить від можливостей банку та його зацікавленості у збільшенні або зменшенні кількості клієнтів. Банківськими послугами можна вважати також дії банку, які супроводжують його основні функції і направлені на зростання доходності діяльності банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, що стягуються за користування кредитами. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з’явилася тимчасова потреба в цих коштах.

Таким чином, комерційний банк – це перш за все кредитна установа, яка будує свою діяльність на таких принципах:

прибутковість. Прибуток банку утворюється з різниці відсотків, які стягуються з клієнтів та які виплачуються ним за банківськими операціями, а також за рахунок комісійних зборів за надані послуги. Показник прибутку офіційно вважається основним показником діяльності банку. Значення цього принципу полягає в тому, що без доходності банк не може існувати;

стратегія банку повинна полягати в найдешевшому придбанні капіталу і продажу його за найвищою ставкою;

комерційний банк – ризикове підприємство, але ризикувати він може лише величиною свого капіталу, тобто повинно діяти правило: все для клієнта, для його безпеки на основі партнерських відносин, за принципом взаємної зацікавленості.

РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ В УКРАЇНІ.

З метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності, постановою Правління НБУ затверджено Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні (Інструкція) (Постанова НБУ від 28.08.2001 № 368 з доповненнями та змінами). Дія цієї Інструкції поширюється на всі банки України незалежно від форм власності. За надання Національному банку недостовірної інформації щодо економічних нормативів банки несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України.

Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" НБУ установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

1.Нормативи капіталу:

-мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),

-достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2),

6

-співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3),

-норматив співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань (Н3-1);

2.Нормативи ліквідності:

-миттєва ліквідність (Н4),

-поточна ліквідність (Н5),

-короткострокова ліквідність (Н6);

3.Нормативи кредитного ризику:

-максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

-великих кредитних ризиків (Н8),

-максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),

-максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4.Нормативи інвестування:

-інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11),

-загальної суми інвестування (Н12);

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н3, Н3-1, Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10, Н11, Н12 є статутний капітал банку.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Під час розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу. Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн. грн. Розмір регулятивного капіталу банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії.

Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника достатності (адекватності) регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку; і навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал банку в будьякій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу. Норматив адекватності регулятивного капіталу

7

встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав зважених за ступенем кредитного ризику.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не менше ніж 10 відсотків. Для банків, що розпочинають банківську діяльність, цей норматив має становити: протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) - не менше 15 відсотків, протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків, надалі - не менше 10 відсотків.

Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3) відображає розмір регулятивного капіталу, необхідний для здійснення банком активних операцій. Норматив Н3 установлює мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 9 відсотків.

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов'язань банку. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов'язань протягом одного операційного дня. Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків. У разі наявності в банку розрахункових документів, що не виконані в строк з його вини, значення нормативу миттєвої ліквідності дорівнює нулю з часу виникнення цих зобов'язань.

Норматив поточної ліквідності (Н5) визначається як співвідношення активів з кінцевим строком погашення до 31 дня (уключно) до зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (уключно). Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов'язань протягом одного календарного місяця. Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків. У разі наявності в банку розрахункових документів, що не виконані в строк з його вини, значення нормативу поточної ліквідності дорівнює нулю з часу виникнення цих зобов'язань.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) визначається як співвідношення активів до зобов'язань з кінцевим строком погашення до одного року. Цей норматив

8

установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов'язань протягом одного року. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 60 відсотків.

Вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будьяке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов'язані дотримуватися таких вимог:

а) під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з компаніями, що вважаються асоційованими чи дочірніми компаніями8 банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш сприятливі умови, ніж звичайні;

б) загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих управлінському персоналу, не повинна бути більшою за 10 відсотків статутного капіталу банку.

З метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов'язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства особі, яка належить до управлінського персоналу банку, здійснюється за спільним письмовим рішенням правління та ради банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів), якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує 120000 грн. (гривневий еквівалент).

До управлінського персоналу банку належать: голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку; головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

Банки мають протягом трьох робочих днів надіслати письмове повідомлення територіальному управлінню Національного банку (структурному підрозділу центрального апарату, що безпосередньо здійснює нагляд за діяльністю банку) про будь-яке надання кредиту, позики, авансу готівкою, гарантії, поручительств чи індосаменту, якщо в кожному

9

окремому випадку вони перевищують 500000 грн. (гривневий еквівалент), фізичній особі, яка належить до управлінського персоналу банку.

Повідомлення також має містити інформацію щодо поточного розміру загальної суми кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих управлінському персоналу банку, та співвідношення цієї заборгованості до статутного капіталу банку.

Банкам забороняється для придбання власних цінних паперів прямо чи опосередковано надавати кредити будь-якій особі.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента (або групи пов'язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку, невідкоригованого на суму перевищення нормативів Н7 та Н9 (норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру).

Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку, має прийматися правлінням та/або радою банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) без підстав, визначених Інструкцією, то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Якщо за результатами інспекційної перевірки (або на підставі статистичної звітності банку) установлені факти невиконання банком вимог Інструкції, то він має відкоригувати (зменшити) регулятивний капітал на розмір перевищення нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), починаючи з наступного дня після дати виявлення такого порушення.

У разі невиконання вимог цієї глави Національний банк має застосовувати до банку та керівників банку заходи впливу відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кількох груп пов'язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.

Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою).

10

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]