Туриніна .Психологія творчості

Вступ

Унаслідок інтенсивних економічних змін, пов’язаних із переорієнтацією на ринкові відносини, виходом на світовий ринок і прискореним розвитком певних галузей економіки в Україні, а також культурноговідродженнякраїни,гуманізаціїсуспільстванинізростаєпотреба у кваліфікованих кадрах нового типу, які вміють ефективно й творчо розв’язувати поставлені завдання. Позаяк творчий підхід дає змогу якнайефективніше вирішувати посталі проблеми, то цілком зрозуміло, чому виникло гостре соціальне замовлення на виявлення творчих особистостей і виховання фахівців відповідного складу. Активізація творчих можливостей, потенціалу людини забезпечує повноцінну соціальну реалізацію особистості, що, у свою чергу, прискорює культур- но-економічний прогрес у країні, підвищення рівня життя її громадян.

Тема 1

Творча діяльність особистості

та її загальна характеристика

•Поняття про творчість

•Психофізіологічні механізми творчості

•Творчість як біологічний і соціальний феномен

Питання творчості стало нині настільки актуальним, що його можна віднести до проблем століття. Багато десятків років як закордонні, так і вітчизняні психологи досліджують феномен творчості, проте довгий час він вислизав від точного психологічного експерименту, тому що реальні життєві ситуації не вкладалися в його рамки, бо вони завжди обмежені певною діяльністю, поставленою метою.

Термін “творчість” позначає й діяльність особистості, і створені нею цінності, які з фактів її персональної долі стають фактами культури. Творчість як культурно-історичне явище має психологічний аспект: особистісний і процесуальний.

Особистість має здібності, мотиви, знання й уміння, завдяки яким вона може створити новий, оригінальний і унікальний продукт. Дуже велике значення в розкритті й розширенні творчих можливостей особистості мають її уява, інтуїція, неусвідомлювані компоненти розумової активності, а також потреба в самоактуалізації.

Творчість як процес спочатку розглядали як самоспостереження діячів мистецтва та науки. Так, вивчаючи специфіку психічної регуляції процесу творчості, К. С. Станіславський уважав надсвідомість вищою концентрацією духовних сил особистості в ході породження продукту творчості.

З розвитком кібернетики виникли спроби моделювати процеси творчості на ЕОМ (евристичне програмування). Водночас передання технічним пристроям функції доступної формалізації розумових операцій різко підвищило інтерес до процесів творчості, які неможливо формалізувати. Позаяк від них залежить науково-технічний прогрес (відкриття, винаходи тощо), психологи спрямували свої зусилля на розробку методів діагностики творчих здібностей і стимуляції творчості. Властивості психології творчості залежать від царини, у якій вона реалізується (виробництво, техніка, мистецтво, наука, політика, педагогіка й ін.). Проблемам феномена творчості та його природі, формуванню та прояву творчих здібностей, їх діагностиці присвячено багато досліджень у психологічній науці. Зокрема, цим займалися В. Н. Ананьєв, Д. Б. Богоявленська, Л. С. Виготський, Л. С. Рубінштейн, Б. М. Теплов, Я. А. Пономарьов, А. Цибуля, В. О. Моляко, В. А. Роменець, В. Д. Шадриков та ін. Проблему творчості розглядали й зарубіжні дослідники: Дж. Гілфорд, Е. П. Торренс, Е. де Боно, Г. Айзенк, С. Мідник, К. Роджерс, Р. Стернберг, М. Воллах, З. Фрейд, Е. Фромм, Н. Коган, Т. Рібо, К. Юнг та ін.

Головна характеристика творчості — створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість розглядають як діяльність, спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей; основну увагу приділяють критеріям об’єктивної новизни й оригінальностіпродуктівтворчоїдіяльності.Другийпідхідпов’язуєтворчістьіз самореалізацією людини, з розвитком мотивації її творчої діяльності. Критерій творчості в такому розумінні, її цінність — особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.

Отже, творчу діяльність можна охарактеризувати за допомогою таких параметрів: суб’єкта творчості; продукту творчості; умов, у яких проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа — сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність.

У загальній структурі творчої діяльності як системи можна виділити кілька основних підсистем:

•процес творчої діяльності;

•продукт творчої діяльності;

•особистість творця;

•середовище;

•умови, у яких проходить творчість.

У свою чергу, у кожній із названих підсистем можна також ви­ окремитиїхскладові.Наприклад,процесдіяльностімаєтакіскладники: постановка задачі, формування задуму, його реалізація. Особистість творця характеризується здібностями, особливостями розуму, темпераментом, віком, характером тощо. Середовище й умови являють собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар’єри у творчій діяльності й ін.

Творчий процес людини — це послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості. На сучасному етапі розвитку наука не дає поки що вичерпної відповіді на те, як система механізмів мозку діє у творчому акті, проте за допомогою досліджень нейрофізіології, психології та психотерапії можна охарактеризувати решту психофізіологічних механізмів творчого процесу людини.

На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове.

Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційне переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.

Творчість у біологічній еволюції. Найважливіший творчий акт із часу формування земної поверхні — виникнення життя. Розглянемо біохімічні передумови приведення в дію дарвінівських механізмів еволюції. Це насамперед здатність до самовідтворення та пов’язана

знею можливість виникнення різноманіття.

Удобіологічній (“хімічній”) фазі розвитку серед численних інших виникли два незалежні класи молекулярних сполук:

1) протеїни, які завдяки слабкому енергетичному зв’язку мали потенційно велике комбінаторне різноманіття,

2) нуклеїнові кислоти, менш варіативні, консервативні щодо хімічної структури, але з інструктивною здатністю, зумовленою сильною спорідненістю еквівалентних хімічних компонентів.

Ці структурні утворення виникли незалежно, проте коли вони вступили у взаємозв’язок, між ними виник замкнений і самовідтворюваний круговий процес. На його основі вступили в дію селективні

процеси. Така циклічна реакція проходить у кожній клітині, кожному багатоклітинному організмі. Це основа для включення “пам’яті” в клітині структури.

Отже, можна дійти такого висновку: якщо дві функціонально різні системи, які виникли незалежно одна від другої, вступають у взаємодію, виникає неодмінна передумова того, що виникне нова якість, котра в первинних системах перетворюється на підсистему нової функціональної єдності.

Тепер проаналізуємо приклади з еволюції психічних процесів, які загалом проходять аналогічно.

Гомеостатичне регулювання виникає разом з обміном речовин між клітиною та живильним середовищем. Так, рух війчастих — це прик­ лад взаємозв’язку гомеостатичного регулювання та руху. Утворення органів чуття для приймання інформації та нервових клітин для регулювання (в остаточному підсумку — координування) руху — це інший процес. Так само здатність протеїнів у нервових клітинах, подібно до всіх протеїнів, нагромаджувати інформацію — незалежна селективна властивість, породжена як біологічною активністю, так і біохімічними компонентами. Коли ж процеси гомеостатичного оцінювання стану та нервового координування сполучаються, виникає форма поведінкової установки, яку називають мотивацією. Взаємодія обох систем уможливлює регуляцію поведінки відповідно до потреб.

На вищому ступені існує аналогічна цілісність: лише після виникнення мотивованих, керованих потреб поведінки може утворитися пам’ять, що ґрунтується на навчанні. Будь-яка інша форма нагрома­ дження інформації не мала б позитивного селективного значення. Тут важлива інформаційна ємність нервових клітин як компонентів системи. Відповідність потребам збереження інформації та зумовлена нею адаптивність поведінки становлять сутність елементарних (і, можливо, вищих) форм навчання. Виникнувши один раз, ця єдність стає нерозривною. Отже, мотивація та пізнання утворюють певну діалектичну єдність.

Про аналогічні феномени свідчить і такий приклад з пізньої фази еволюції. Зорове сприйняття глибини часто виникає у філогенезі, особливо якщо є порівняно широке бінокулярне поле зору. У деяких видів птахів, насамперед хижих, утворюється два Foveae zentralia (пункти гострого зору), завдяки яким глибинний зір стає значно гострішим, незважаючи на дивергентне розміщення очей.

Прямостійність тіла також багато разів виникала в процесі еволюції, але вона не сполучалася з формуванням рукоподібних кінцівок (наприклад, у ящурів або кенгуру). Тільки коли глибинний зір і хапальні рухи передніх кінцівок унаслідок прямостійної ходи вступили у взаємодію, стала можливою (разом зі стимулом до поліпшення координації руху в полі зору) реалізація стимулу до утворення витонченої моторики рук.

Тепер розглянемо ще один приклад, узятий із пізнішого етапу розвитку — початку становлення людського суспільства. У процесі використання речей, у діяльнісно мотивованому, сенсомоторному поводженні з ними виникає класифікація об’єктів за їх призначенням і найперші поняття щодо діяльності. З іншого боку й незалежно від цього, відбувається диференціація звукових сигналів, використовуваних для встановлення взаєморозуміння. Комунікативні сигнали починають впливати на поведінку партнера. З виникненням поділу праці, обміну й розподілу продуктів виникає потреба в комунікації відносно речей.

Відомо, що продукт людських рук не такий досконалий, як продукт природи. Наприклад, молюск наутилус може перебувати на глибині 750 м і переміщатися реактивним способом. Жук-бомбардир має систему оборони, подібну до ракети ФАУ-1. Павутина втричі міцніша за сталевий дріт із такою самою товщиною, а міцність клейових з’єднань павука перевищує міцність нитки.

Людина опанувала багато методів природи й широко застосовує їх у техніці та науці. З’явилися суміжні науки: біотелеметрія, біоакустика, біометалургія, біотерморегуляція, біоінженерія, біотехнологія, біоелектрика, біоенергетика, біохімія, біомагнетизм, біо­ електроніка, біолюмінесценція, біокібернетика, біомеханіка й ін. У 20-х роках XX ст. в нашій країні професор А. Л. Чижевський створив нову науку геліобіологію. Для ознайомлення з цими галузями потрібні були б окремі навчальні плани, проте прокоментуємо тут деякі явища.

Японська фірма “Соні” ще 1987 р. запатентувала спосіб виробни­ цтва високоякісних акустичних систем з використанням бактерій, живильне середовище яких утворюють азот, вуглець і органічні солі. За кілька днів бактерії виробляють целюлозу у формі гелю, яка після обробки перетворюється на матеріал зі стільниковою структурою.

Дуже широко властивості живої природи використовують для виявлення дефектів. У США дресировані грифи допомагають виявля-

ти аварії газопроводів. До газу додають речовину із запахом тухлого м’яса, і в разі просочування газу гриф кружляє над місцем аварії. З такою самою метою в Чехії та Словаччині вздовж газопроводів висаджують люцерну, яка контактуючи з газом змінює свій колір. Шахтарі тримають у шахтах канарок, дуже чутливих до рудникового газу метану. Цьому винаходу вже сотні років.

Кукурудзяні висівки зменшують ризик виникнення канцерогенних речовин. Це саме можна сказати й про зелений чай, який не тільки тонізує, але й запобігає утворенню пухлин у шлунку та травному тракті. Антимутаційну дію мають петрушка, шпинат і зелена цибуля.

Рибалки з країн Карибського басейну перед виходом у море жують корінь імбиру, що цілком попереджає захитування.

На жаб, які живуть у болотах, не діє ніяка інфекція. У шкірі жаби проходять протиінфекційні процеси, а це дає генетикам і мікробіологам можливість створити новий клас антибіотиків.

Треновані собаки допомагають шукати наркотики на митниці, а в мусульманських країнах цим займаються мангусти. Акваріумні рибки гупі допомагають визначити якість очищення води (до речі, гупі — перша рибка, яка побувала в космосі.)

Дуже корисні для людини живі “барометри” та “сейсмографи”. У Бірмі рибалки беруть із собою на риболовлю пітона, який відчуває небезпеку, що наближається, і відразу пливе до берега. Відомий такий історичний факт: змії та сарана за два тижні до катастрофи залишили район Везувію, попереджаючи Помпею про небезпеку. У Японії спеціально розводять рибу-сейсмографа, яка сигналізує про наближення цунамі. Медуза, уловлюючи інфразвук моря, іде на глибину за кілька годин до шторму.

За даними досліджень сила вереску свині сягає 120 децибелів, тому на кораблях вітрильного флоту тримали свиней, бо їх вереск у тумані давав змогу уникнути зіткнення.

Розглянемо ще один цікавий приклад. На кулькопідшипниковому заводі для якнайточнішого контролю над якістю кульок звернулися по допомогу до спеціально натренованого голуба. Маючи надзвичайно гострий зір, він легко впорався із завданням і за кожну відбраковану кульку одержував насіннячко.

Прикладом біометалургії може слугувати практика переробки бактеріями відвалів руд. Для біоочищення озер у Німеччині використовують дафній (водяних бліх). В Ізраїлі прісну воду очищують за допомогою риб і сонячних променів.