Новый документ в формате RTF

них політиків саме в етичному аспекті. Серед них чимало відвер-

тих прихильників Макіавеллі або носіїв екстремістських поглядів.

Для демократично мислячого політика принциповим є визнання

пріоритетів морального чинника, гуманістична орієнтованість, обо-

в’язкове врахування моральних наслідків політичних рішень і дій.

76

Пріоритетність вимог політичної етики зумовлена особли-

востями ситуації, в якій діє політик. Політик у владі й політик в

опозиції, політик-переможець та переможений політик, професій-

ний політик та людина, яка випадково опинилася в центрі по-

літичного життя, по-різному використовують принципи політич-

ної моралі у своїй публічній політичній діяльності.

У перехідний період розвитку суспільства до влади прихо-

дить багато випадкових людей, а політична етика передбачає на-

явність моральних переконань і відповідальності за свої вчинки.

Це, насамперед, стосується професійних політиків, якими є

партійні лідери, члени партій, народні депутати, які повинні керу-

ватися не кон’юнктурними міркуваннями, а мислити державними

категоріями, зіставляти свої дії з моральними цінностями та нор-

мами, оцінювати наслідки цих дій. Тому моральна культура полі-

тика, міністра, керівника 1088 кдержавного інституту, народного депу-

тата передбачає не просто професіоналізм у роботі, а й виняткову

увагу до інтересів країни та її громадян, уміння раціонально кори-

стуватися владою, демократично поводитися з опонентами, опо-

зицією, бути здатним до компромісів, принципово відстоюючи

державну і громадянську позиції. Свідченням моральної цілісності

державних і громадсько-політичних діячів є їх високі вольові та

моральні якості, уміння дотримуватися єдності слова і діла, реалі-

стично оцінювати власні результати і державну політику, нетер-

пимість до некомпетентності, догматизму, застою тощо.

Відомо, що особливості політичної етики українського сус-

пільства зумовлені географічним положенням нашої країни; вона

“розташована” на так званому розломі культур, соціально-політич-

них орієнтацій: якщо центральні, західні регіони орієнтуються на

європейські стандарти, то на Сході більш популярними є євроазі-

атські. До того ж, якщо цілі й ідеали української громадськості

близькі до західних, то спосіб життя - до східного. Україна завжди

прагнула брати участь у європейській політичній грі, але при цьо-

му часто користувалася методами східного походження, оскільки

завжди була залежною від східних стереотипів, від імперій, адже

350 років вона була державою з чужими правилами політичної

гри та ідей, перебувала під чиїмось впливом.

77

Безліч прикладів історії переконує, що східна політика орі-

єнтована на могутність, силу, а не на право чи політичну етику. В

Україні частіше проводилася саме така політика і, зрозуміло, в її

політичній етиці можна знайти чимало “азіатських” слідів - авто-

кратію, геронтократію, патріархальність, таємну дипломатію,

схильність до силових методів тощо.

Зрозуміло, що дотримання політичної етики не розв’язує

проблему “зла як таку”. Політик не може ігнорувати те, що по-

ступки на користь одного, як правило, пов’язані з певними втрата-

ми для іншого. Політик діє морально, якщо добро від його вчинків

переважає зло. А взагалі не творити зла він просто не може, дово-

диться жертвувати одними частинами добра заради інших. Ця да-

леко не беззаперечна думка містить у собі раціональне зерно: по-

літична діяльність, в основу якої покладені моральні критерії, має

враховувати і негативні моменти, які супроводжують політичне

рішення; якщо в процесі такої діяльності неможливо розв’язати

проблему зла, то, принаймні, слід передбачити небажані наслідки,

мінімізувати їх, компенсувати людям втрати від нього.

Тим важливішим стає оволодіння етикою, методологією і

технологією діалогового спілкування, оскільки це єшляхом до роз-

в’язання соціально-політичних конфліктів, ефективний засіб роз-

витку особистості політика. Участь у діалозі передбачає толерантне

сприйняття аргументів іншої сторони, вміння протиставити їм

власні. У взаємних звинуваченнях, чварах, стихійних суперечках

виявляються здебільшого нестримувані емоції; у діалозі, дискусії -

інтелект, ерудиція, помірковане мислення, сила логіки і переко-

нання, якщо вони є. В сучасному українському політикумі перева-

жають надмірна емоційність, моральний тиск та агресія.

Дотримання етики в політичній діяльності безпосередньо

пов’язано з питанням виникнення конфліктів у партійних органі-

заціях та способами, механізмами їх розв’язання. Кожна партія,

навіть найбільш ідеологічно єдина, складається з громадян, які

мають різні інтереси внаслідок різного становища в суспільстві,

місця 8ﾃZu1083у партійній ієрархії тощо. Членам партії притаманні також

відмінні ціннісні орієнтації. Усе це згідно з теорією конфліктів є

78

об’єктивною підставою для виникнення внутрішніх партійних

конфліктів. Але наявність відмінностей ще не є свідченням конф-

лікту або неминучості його виникнення. Конфлікт стає реальні-

стю завдяки переконанням та настроям його учасників і розв’я-

зується так, як підказує їх вихованість, особиста компетентність

та практика життя.

Тому важливими в політичній етиці є засоби розв’язання

конфліктних ситуацій з метою недопущення розгорання конф-

ліктів. За підрахунками американського професора Д.Шарпа, існує

близько 200 методів ненасильницького розв’язання політичних

проблем - ненасильницький протест і переконання, відмова від

соціального, економічного, політичного співробітництва, ненасиль-

ницьке втручання та ін. Ацьомупотрібноцілеспрямовано вчитись за

допомогоюспеціалістів-конфліктологів. Такіфахівці вУкраїні є, проте

їхні можливості використовуються далеко не повністю.

Сучасний політик має володіти всім арсеналом “політичної

технології”, бути здатним гнучко й оперативно використовувати

його в публічній політичній діяльності, враховуючи нові реалії

суспільного життя, нетипові проблеми, вирішення яких потребує

нового концептуального мислення. Такомумисленню сприяє інно-

ваційна освіта, яка в сучасних ВНЗ реалізована, проте в Україні не

здійснюється ротація політико-управлінської еліти, незатребува-

ними залишаються молоді талановиті фахівці, оскільки керівні

посади займають “родичі, друзі, куми, діти можновладців”. Мис-

ляча молодь творить “Силіконову долину” в СШАта реалізує себе

за солідну платню в західних інституціях. Це є наслідком неефек-

тивності роботи багатьох державних чиновницьких структур та

наукових установ.

Особливості поведінки політика залежать і від аудиторії, з

якою він взаємодіє. Але моральні переконання неможливо взяти

“напрокат” - люди швидко розпізнають показну етику. Істотною

рисою сучасної культури політичної діяльності є відмова від мо-

нологічного стилю спілкування на користь діалогічного (політич-

ний та моральний плюралізм). Політична етика вимагає ставлен-

ня до всіх суб’єктів суспільно-політичного життя як до рівноправ-

79

них, визнає правочинність їх моральних цінностей. “Атакуйте

проблему, а не партнерів, ставтеся до переговорів не як до змаган-

ня, а як до процесу пошуку спільного рішення, намагайтеся пере-

конати опонентів у справедливості й обґрунтованості ваших по-

зицій замість того, щоб просто зламати їхню волю” - ці поради

американських політологів Р.Фішера і С.Брауна варто взяти до

уваги сучасним українським політикам, щоб їх політична

діяльність була ефективною.

Практично в усіх розвинутих країнах депутати не пов’язані

юридичними обов’язками щодо своїх виборців. Вони вважаються

представниками не відповідних виборчих округів, а всього народу і

не можуть бути відізвані виборцями. Тим самим їхній мандат не має

імперативного характеру, тобто він є вільним. У сучасних українсь-

ких політичних колах імперативний мандат застосовується (БЮТ).

Вільний мандат у зарубіжній конституційній теорії розгля-

дається як такий, що найповніше забезпечує для політиків, депу-

татів можливості займатися тими справами, які віднесені до ком-

петенції загальнонаціонального представницького органу. Він

надає їхній діяльності публічного політичного характеру і не зво-

дить її до рівня роботи уповноважених з місцевих справ. Разом з

тим в умовах прийняття імперативногомандата зовні встановлюєть-

ся більш тісний зв’язок між парламентаріями та їхніми виборцями,

що певною мірою є доцільним для країн перехідного періоду.

Зарубіжний досвід свідчить, що відсутність імперативного

мандата в депутатів парламенту зовсім не означає, що між ними

та їхніми безпосередніми виборцями не існує прямих зв’язків. Ці

зв’язки мають різноманітний і тривалий характер, а робота з ви-

борцями потребує багато часу у парламентарів та їх помічників.

Зрештою, від активності діяльності депутата у виборчому окрузі

багато в чому залежить його подальша парламентська кар’єра.

Корисний досвід роботи політика, депутатів різних рівнів є види-

мим для громадян, тобто публічним.

На нашу думку, проблема “протистояння” політики і моралі

не є нерозв’язною. Етизація політики - необхідна умова утверд-

ження гуманістичних засад в усіх сферах суспільногожиття. Спра-

80

ведливість, доброчесність мають перетворитися на стимулюючі

мотиви публічної політичної діяльності політиків, державних і

громадських діячів. Попри стійкі упередження, суспільство праг-

не зробити політику моральною, а мораль - діяльною. Але це не

означає розчинення моралі в політиці, втрати її контролюючих

можливостей. Між політикою і мораллю завжди має зберігатися

відстань. Адже ототожнення політики і моралі криє в собі загрозу

моралізування будь-якої політики (прикладом є політичні проце-

си 1937 р., коли суто політичні цілі видавали за високоморальні).

Драматичний досвід політичного життя дає підстави ствер-

джувати, що мораль є первинною щодо політики. Влада та на-

слідки її політики мають перебувати під постійним моральним

контролем суспільства. У противному разі неминучою є загроза

деформації публічної політичної діяльності та її наслідків. У ста-

більних демократичних країнах моральні взаємовідповідальні

відносини влади і суспільства підтримувати значно легше, ніж у

кризових суспільствах, які впроваджують демократичні зміни. Втім,

за будь-яких обставин посилання на практичну доцільність не мо-

жуть виправдати брудні, аморальні дії. “Не так політика псує ха-

рактери, як характери - політику” - писала свого часу Л.Українка.

Отже, ми пропонуємо такі заходи впливу на підвищення

моральної відповідальності політиків, народних депутатів перед

громадянами України у процесі їх публічної політичної діяльності:

- налагодження системи зворотного зв’язку депутата з вибор-

цями (наприклад щомісячне звітування, обов’язкова, раз на місяць

протягом тижня робота в окрузі з прийомом громадян тощо);

- установлення прозорості у фінансуванні діяльності партії

(загальнодоступна інформація про те, хто і скільки грошей надав

партії) та формуванні виборчих списків партії;

- підвищення вимог до кандидатів у народні депутати (віко-

вий ценз (від 25 до 60 років), наявність вищої освіти, управлінсь-

кого та життєвого досвіду, належність до титульної нації 77,8%

депутатів, гендерне представництво (принаймні, 30% жінок), мо-

ральність, декларування доходів та сплата податків, відсутність

сімейних зв’язків з представниками уряду та іншими депутатами);

81

- введення в штат партійних осередків, апарату Верховної

Ради психологів-соціологів;

- формування чіткого механізму відзиву депутата виборцями;

- повернення до змішаної мажоритарної виборчої системи

тощо.

Насамкінець зауважимо: якщо велика частина соціально-

політичних відносин випадає зі сфери суспільного і правового кон-

тролю, це свідчить про неадекватність соціальної системи сус-

пільній практиці. У прийнятних обсягах ця неадекватність може

компенсуватися політичною мораллю, у непомірних призводить

до розкладу політичної моралі, руйнування соціальної системи.

Факти аморальності політиків, представників вищої влади сприй-

маються сьогодні для деякого в Україні як моральна індульгенція

для широких верств населення, що виражається в ухилянні від

оподаткування, ліцензування професійної діяльності, у незаконній

діяльності, подвійній бухгалтерії, співробітництві правоохорон-

них органів із тіньовими структурами, відсутності моральної та

громадянської відповідальності тощо. Доки така практика полі-

тиків та їх публічної політичної діяльності визнаватиметься насе-

ленням морально припустимою, про реалізацію ідеалу соціаль-

но-правової держави в Україні не може бути й мови.