ОТВЕТЫ НА ЖКЗАМЕН ПО ФИЛОСОФИИ / 73.Схоластика.Номіналізм і реалізм

73.Схоластика.Номіналізм і реалізм.

Подальший розвиток середньовічної філософії пов’язаний з посиленням ролі церкви і релігії як у державних, так і в громадських справах. Сакралізація громадської свідомості і призвела до поєднання релігії та філософії. Завданням останньої стає пошук раціональних доказів усього, що проголосила церква, і здійснювався він у релігійних навчальних закладах, монастирських школах. Звідси назва етапу – схоластика(грецьк. «школа», «шкільний»). Суть методу: з протилежних тез, положень «за» і «проти», шляхом виявлення різниці вивести методи для доказу абстрактних і навіть спекулятивних концепцій християнства. Батьком схоластики вважають Іоанна Скота Еріугену, який висунув положення, суть якого в тому, що справжня релігія і є справжньою філософією і навпаки. Розвиток схоластичної філософії поділяється на два напрями: номіналізм і реалізм. Реалізм приписує реальне існування лише загальним поняттям. Номіналізм(від лат. «ім’я»), навпаки, не припускає об’єктивного існування універсалій. Загальне, стверджували номіналісти, існує лише після речей, окрім одиничних речей нічого не існує. Номіналізм проводить лінію Демокріта, відроджує аристотелівську орієнтацію на світ одиничних об’єктів. Серед найбільш визначних представників реалізму був англійський архієпископ Ансельм Кентерберійський. Він проголосив тезу «віра шукає розум». Це означало: Святе Писання показує, що є істина, але не пояснює, чому. Доказ істини слід шукати в існуванні загальних позачуттєвих сутностей. Тільки віра в реальність загальних понять, незалежних від свідомості людини, може виправдати перед лицем розуму догмати християнства. Найвищого розвитку схоластична філософія досягла у 7-8 ст., коли зростає інтерес до праць античних авторів, особливо Аристотеля. Енциклопедія наук і вся концепція Аристотеля стали основою античної середньовічної філософії.