ekzamen

3) Звукопоглинальні матеріали. Особливості будови. Застосування.

Звукпоглин. мат-ли знижують енергію звукових коливань, що падають на них, і використовуються для боротьби з повітряним шумом. Основна акут. х-ка крєфіцієнт звукопоглинання: а= Е погл/Е пад, де Е погл, Е пад – к-ть енергії звукових коливань, які поглинаються матеріалом та падають на поверхню, що ізолюється, за одиницю часу.

До звукопоглин. мат-лів належать ті, в яких серед. частота а > 0,2. У таких матеріалів висока, переважно відкрита пористість.

Ефективними мат-лами на основі мінеральних волокон є плити амігран ( вигот. з мінерал. чи скляної гранульованої вати та зв’язки з крохмалю, карбоксил целюлози й бетоніту; плити завтовшки 20 мм) і акмініт (замість бетоніту каолін, формують залив. у форми.) Для обох плит коеф. звукопоглинання 0,8…0,9. Викор. для декорат.-акустичного оздоблення стель, верхніх частин стін.

Деревоволокнисті пористі плити з сер.густиною 200…3000 кг/м3

Також для звукопоглин. викор. акустичні бетони й розчини Вигот. з суміші пористих заповнювачів з портландцементом і формують у вигляді плит, блоків. Застос. плити й блоки ніздрюватої структури з ніздрюватого бетону, піноскла, поропластів.

Гіпсові акустичні плити, армовані скловолокном, з наскрізною перфорацією викор. у підвісних конструкціях. 

Білет № 10

Регулюючи мінеральний склад і структуру клінкеру, тонкість помолу та зерновий склад цементу, а також уводячи у процесі помолу мінеральні та органічні добавки, одерж. портландцементи з поліпшеними властивостями.

- Швидкотверднучий – інтенсивніше нарощю міцності в початковий період твердіння. Застосовують для зменшення строків тепловологової обробки, прискор. темпів будівництва, виконувати буд. роботи на морозі.

- Пластифікований – вигот. тонким подрібненням портландцементного клінкеру з двоводним гіпсом з додаванням лігносульфанату технічного чи інш. пластифікуючи добавок. Відрізняеться здатністю надавати сумішам більшої рухливості. Виеорист. для зменшення водоцемент. відношення й підвищення щільності, морозостійкості, водопроникненості бетону.

- Гідрофобний – Зменшена гігроскопічність, підіищена морозостійкість, водопроникненість, корозійну стійкість. Недолік – сповільнене зрост. міцності в початковий період твердіння. Застос. для конструкцій які працюють у умовах зволоження та заморожування.

- Сульфатостійкий стійка щодо дії вод, що містять сульфатні аніони. Для вигот. бетонів, що працюватимуть у морській воді і для бетонів підвищеної морозостійкості.

- Дорожній висока міцність, підвищ. морозостійкість і стійкість до агресивних середовищ (марка не нижче 400)

- Білі та кольорові – декоративне призначення

- З активними мін. добавками

-шлакопортландцемент Підвищена стійкість в мякій і сульфатній воді. Помірна водопотреба , вища повітро- і морозостійкість, використ. для зведення наземних, підземних і підводних частин споруд. вартість на 5-20% нижче звич. портландцементу. Випускають трьох марок 300, 400, 500. Недолік – повільно набираю міцність у початковий період твердіння

3)основні властивості полімерних матеріалів і галузі їх використання.

Сер. густ. 900…2200 кг/м3. Найбільш на середню густину впливають наповнювачі. Густину можна регулювати, змінюючи пористість.

Пластмаси мають високу механічну міцність та коефіцієнт конструктивної якості = 1…2

Властивості пластмас щодо води залежать від їхньої структури й ступеня гідрофільності. Водопоглинання щільних гідрофобних полімерних мат. = 0,1…0,5 %, а високо пористих з гідрофіл. наповнювачами чи відер. пористістю – 30….90 %. Завдяки цьому пластмаси широко викор. для гідроізоляції.

Пластмаси- хороші діелектрики, але вони аккумудюють статичну електрику на поверхні. Результат – вловлювання пилу, утвор. електростатичного заряду, шкідливого для людини.

Пластмаси мають низку теплопровідність та стиранність( важливо при вик. дл підлог). Хімічна стійкість залеж. від полімеру, наповнювача, пластифікатора та інш. компонентів. Завдяки хім.. стійкості пластмаси викор. для захисту від корозії буд. конструкцій у воді, розчинах солей, кислот та інших агресивних середовищах.

Пластмаси мають високі декоративні якості, що дає змогу викор. їх для опорядження стін та покриття підлог.

У пластмас низька теплостійкість, вони є горючими, виділ. отруйні гази при горінні, легко спалахують, виділють токсичні речовини.

Пластмасам х-на поверхнева твердість.

При дії розтягальних напруж. багато пластмасс х-ються відносним видовженням 20…300% Це важливо врах.в розрахунках гідроізоляції дахових покриттів, трубопроводів, тощо.

Полімери викор.

- для покриття підлог (лінолеуми, килимові матеріали,плитки для підлог, мастикові безшокові мат-ли.)

- конструкційні мат-ли (деревношаруваті пластики, склопластики, полімер бетони.

- опоряджувальні мат-ли (декор ат. паперово-шаруватий пластик, полістирольні плитки, полістирольні листи, полівінілхлоридні плівки, лінкруст,текстовініт)

- гідроізоляцію, покрівельні та герметизуючі мат-ли (плівки, мастики, лаки, фарби)

- Теплоізоляц. мат-ли ( пінопласти, поропласти, сотопласти, тощо)

Білет№11

1.Властивості і особливості застосування матеріалів і виробів із скляних розплавів.

Структура скла зумовлює ряд його специфічних властивостей, в тому числі прозорість, міцність, стійкість до атмосферних впливів, водо та газонепроникність. Найбільш важливими для скла є не тільки оптичні власт., що перетворюють його в унікальний матеріал, але й механічні, оскільки його використання є багатоцільовим. Застосування: буд і декор. скло(віконне і візерунчасте скло), безпечне скло(армоване і ламіноване скло), облицювальні матеріали(марбліт, смальта, ситал).

2. Декоративні буд розчини. Способи отримання. Застосування.

Застосування: для заводського оздоблення лицьових поверхонь, стінових панелей, великих блоків, для опорядження фасадів будівель і елементів міського благоустрою, для штукатурення всередині громадських приміщень. Для приготування декор. розчинів як в'яжуче застосовують портландцемент(звичайний, білий, кольоровий). Вапно чи п/ц викор. для лицьового оздоблення панелей із силікатного бетону, вапно чи гіпс – для кольорового штукатурення всередині будівель.

3. Пластмаси: склад, властивості, застосування у будівництві.

Пластичними матеріалами назив. матеріали, які містять у своєму складі високомолекулярні органічні речовини полімери й на певній стадії виробництва набирають пластичності. Застосування: матеріали для підлог( лінолеум, ковролін), конструкційні матеріали( склопластик, тришарова панель), оздоблювальні( полістирольна панель, ПВХ-плівки). Склад: полімер, полімер + наповнювач, пластифікатор, стабілізатор, барвник. Властивості: міцність(1...2), водопоглинання(0,1...0,5%).діалектрики, теплопровідність, хім. стійкість, стираність, опір удару, теплостійкість.

Білет 12

1)Основні властивості скла.Галузі застосування склянних матеріалів.

Скло — це аморфне тіло, одержуване переохолодженням розплаву

незалежно від складу і температурної області затвердіння.

Властивості скла звичайно підрозділяють на механічні, електричні, оптичні і хімічні.

Крихкість.Щільність.теплоємність, коефіцієнт термічного розширення і термічна стійкість.пропущення, поглинання, переломлення, розсіювання і відображення світла.

Кварцове скло застосовують для виготовлення лабораторного посуду, тиглів, оптичних приладів, ізоляторів.

На промислових підприємствах, для засклення приміщень,вікон, дверей, перегородок.Вітдажів, дзеркал. 

2)Збірний і монолітний залізобетон.Порівняльна характеристика.

Залізобетонні конструкції за способом виготовлення поділяють на монолітні та збірні.

Монолітній залізобетон використовують, коли треба підвищити архітектурну виразність будівель і споруд, при нестандартності та малій повторюваності елементів і при особливо великих навантаженнях. Досвід монолітного домобудування виявив техніко – економічні переваги цього методу будівництва порівняно з цегельним, великоблоковим і навіть і навіть великопанельним. Проте при виготовленні монолітного залізобетону затрачується велика кількість ручної праці, збільшуються строки будівництва, ускладнюється бетонування в зимовий час.

Перевага збірного залізобетону порівняно з монолітним – в істотному підвищенні продуктивності праці та поліпшені якості будівництва за рахунок випуску на спеціалізованих підприємствах великорозмірних елементів підвищеної заводської готовності, в скороченні строків будівництва. Крім того, скорочуються витрати лісоматеріалів, спрощується виконання робіт у зимовий час.

Проте збірні залізобетонні вироби мають значну масу та розміри, що потребує потужного спеціалізованого підіймально-транспортного обладнання. Основними напрямами розвитку збірного залізобетону є укрупнення конструктивних елементів, зниження матеріало- та металомісткості, підвищення ступеня заводської готовності.

3)Асфальтні розчини і бетони.Кольорові асфальтобетони.

До бетону дорожніх і аеродромних покриттів пред'являються вимоги довговічності в тяжких умовах експлуатації. Причому, згідно ГОСТ 10268—80, вони залежать від призначення дорожнього бетону: 1) для одношарових покриттів і верхнього шару двошарових покриттів; 2) для нижнього шару двошарових покриттів; 3) для підстав вдосконалених капітальних покриттів. Найбільш жорсткі вимоги пред'являються до заповнювачів для першого вигляду бетону. Вимоги до морозостійкості заповнювачів, крім того диференційовані для кліматичних районів залежно від середньомісячної температури найбільш холодного місяця.

Асфальтобетон — штучний будівельний матеріал, що отримується в результаті твердіння ущільненої асфальтобетонної маси, що складається з ретельно перемішаних компонентів: щебеня (гравію), піску, мінерального порошку і бітуму. Асфальтобетон без крупного заповнювача називають асфальтовим розчином.Кольоровий асфальтобетон складається з дрібного щебеня (розміри часток 5 - 7 мм), піску, мінерального порошку, єднального, пластифікатора і пігменту. Єднальною речовиною в кольоровому асфальті служать кумаронові, гліфтальовиє, поліетиленові, полівінілхлоридні і інші полімери. Кольоровий асфальтобетон застосовують для оформлення площ, скверів, зупинок міського транспорту і інших об'єктів міста. 

Білет 13

Скло — сплави різних силікатів з надлишком діоксиду силіцію.

1) Декоративне скло використовують для влаштування внутрішніх перегородок,прозорих стін,ліхтарів,для скління дверей,декорування стін, стель,художнього панно та картин.

Скло "Зпметіль", "Мороз", армоване кольорове скло.

2)Попереднє напруження у залізобетонних конструкціях:

Арматура є важливим компонентом залізобетону.Арматурою назавають сталеві стрижні та каркаси й сітки, рожмішені у масі бетону згідно з характером роботи конструкції.

Для виготовлення попередньонапружених виробів потрібно створити у бетоні по всьомуперерізу попереднє обтискування, еке перевищує напруження hjpnzue?oj виникаэ у бетоны gsl час експлуатацыъ.Зазвичай попереднэ обтискування бетону становить 5...6 МПа.Обтискування осягається силамипружної післядії натягтутої арматури ,що передаються бетону за рахунок зчеплення арматури з ним, або за допомогою анкерних пристроїв.Його можна виконувати до й після бетонування конструкції.

3)Потімерні будівельні матеріали.Основні компоненти пластмас.Їх призначення:

Пластмамса — неорганічний матеріал, основою якого є синтетичні або природні високомолекулярні з'єднання (полімери). Виключно широке застосування отримали пластмаси на основі синтетичних полімерів. Назва «пластмаса» означає, що цей матеріал під дією нагрівання і тиску здатен формуватися і зберігати після охолоджування задану форму. Процес формування супроводжується переходом з пластично-деформівного стану до склаутворення. Залежно від природи полімеру і характеру його переходу в склоутворюючий стан при формуванні виробів пластмаси ділять на термопласти і реактопласти.

Полімери:поліефіри,пластмаси,полівінілхлориди,поліетилени,епоксидні,поліппропілени,поліуретанові,фенолальдегідні.

- спеціальні пластмаси або пластмаси спеціального призначення, які

використовують для виготовлення виробів з гарантією забезпечення тих, чи

інших властивостей. Наприклад, пластмаси діелектрики – для виготовлення

електротехнічних виробів – вимикачів, розеток та ін.; хімічностійкі

пласт-маси – для виготовлення посуду для хімічних реактивів;

антифрикційні пластмаси – для виготовлення підшипників ковзання.

Білет 14

3)Азбестоцеме́нтні ви́роби — будівельні вироби, що виготовляються з суміші портландцементу, азбестового волокна і води.Застосування:

Широко вживаються : хвилясті покрівельні листи, покрівельні плитки, труби, а також збірні вентиляційні коробки, зливні лійки, підвіконні дошки, карнизи, електроізоляц. щитки тощо.

Властивості:

вогнестійкість, висока міцність на розтяг,морозостійкість,мала тепло- та електропровідність.(недоліки:крихкість, короблення при зміні вологості)

2)Декоративні бетони застосовують для надання художньої виразності фасадам та інтер'єрам будівель,

при облицюванні стін і підлог.

Способи отримання:

Одностадійна та двостадійна технологія

Двостадійна:

1-й етап:формування основи(декоративного бетону)

2-й етап:просочування поверхневого шару різними складами(полімерцементними або органомінеральними)

Технологія TREMIX,ЩО ПЕРЕДБАЧАЄВАКУУМУВАННЯ БЕТОННОЇ СУМІШІ ПРИ УКЛАДАННІ ДОРОЖНІХ БЕТОННИХ ПОКРИТТІВ, 

15 білет

 1)Осадові гірські породи виникли внаслідок відкладення (механічного, хімічного, органічного) з води та повітря продуктів руйнування магматичних і метаморфізованих порід, решток живих організмів тощо. Осадові гірські породи утворюються головним чином внаслідок:

перенесення і відкладання продуктів руйнування вивержених та інших порід,

відкладів рослинних та тваринних організмів,

хімічних відкладів.

( пісок, гравій, галька;глини, суглинки, боксити, пісковики, граніти, діабази, ґнейси.)

Застосування у будівництві

вапняк черепашник-як стіновий матеріал,для виготовлення щебеню, для легкого бетону

крейда-для виробництва вапна,замазок, цементу, скла,шпатлівок

опока-як стіновий матеріал,заповнювч для легкого бетону

барит-для приготування фарб

гіпс-для вигоровлення портландцементу,внутрішнього облицювання

доломіт-для виготовлення скла,в'яжучих речовин

пісковики-для виготовлення абразивних виробів

2)Бетони за основним призначенням діляться на:

- конструкційні;

- спеціальні (жаростійкі, хімічностійкі, декоративні, дорожні,корозійностійкі,радіаційнозахисні, теплоізоляційні і ін.).

структурою:

Щільні, поризовані,ніздрюваті,крупнопористі.

за середньою густиною:

важкий, або звичайний (2200...2500 кг/м?), з заповнювачами з щебеню або гравію з щільних порід, застосовується в залізобетонних та бетонних конструкціях, де потрібна висока міцність і щільність;

особливо важкий ( понад 2500 кг/м?) з заповнювачами з бариту, залізних руд або металів; застосовується для захисту від г-променів на атомних електростанціях, в лабораторіях і т. п.;

легкий бетон (500...2000 кг/м?) — шлакобетон, пемзобетон та ін., з легкими заповнювачами відзначається малою теплопровідністю і застосовується для огороджувальних конструкцій та покрить;

особливо легкий(менше 500 кг/м?) — ніздрюватий бетон (пінобетон, газобетон) на основі штучних пористих заповнювачів.

3)Полімери – це високомолекулярні сполуки,які складаються з елементарних (мономерних) ланок ,об'єднаних у макромолекули різної будови.

Властивості:

+низька стираність

+декоративність

-повзучість

-схильність до старіння

+хімічна стійкість

+теплостійкість

+діелектричність

+високий опір удару

Галузі застосування:

Для вироблення лінолеумів,деревошаруватого пластику,склопластику, полістирольних плит,труб.клеїв, полівініл хлоридних плиток.

Білет 16

1)Граніти,їх властивості.Застосування.

Граніт (італ. granito, від латів. granum — зерно) — кисла магматична гірська порода. Складається з кварцу, плагиоклаза, калієвого польового шпату і слюди — біотіта і мусковіту. Граніти дуже широко поширені в континентальній земній корі.

Граніт є одній з найщільніших, твердіших і міцніших порід. Використовується в будівництві як облицювальний матеріал. Крім того, граніт має низьке водопоглинання і високу стійкість до морозу і забруднень. Ось чому він оптимальний для мощення як усередині приміщення, так і зовні. У інтер'єрі граніт застосовується також для обробки стенів, сходів, створення столешніц і колон.

2)Легкі бетони.Властивості,застосування у будівництві.

Легкі бетони виготовляють на пористих заповнювачах (керамзит, аглопорит, спушений шлак, пемза, туф).

До особливо легких бетонів відносяться пористі бетони (газобетон, пінобетон), які отримують спученням в’яжучого, тонкомолотої добавки і води спеціальним способом, та великопористий бетон на легких заповнювачах.

застосовують для виготовлення суцільних і пустотілих плит перегородок.Газобетон представляет собой экономичный и эффективный строительный материал, свойства которого позволяют в сжатые сроки сооружать долговечные промышленные объекты, общественные здания, школы, сады. Что касается жилых зданий, то использование этого материала возможно при реализации различных проектов: от типовых коттеджей до высотных зданий. При будівництві великих будинків залізобетонна коробка заповнюється блоками з газобетону. Залежно від побажання клієнта зовнішня стіна може бути виконана або цілком з блоків, або з обробкою із зовнішньої цегельної кладки, сайдінга або вагонки. Завдяки порам в газобетонних блоках досягаються оптимальні показники режиму температурної вологості, що особливо важливе для житлових будинків

3)Полімерні матеріали для покриття підлог.Ефективність застосування у будівництві.

Підлоги з полімерних матеріалів міцно увійшли в наш побут. Це підлоги з лінолеуму і килимових покриттів. Велику популярність вони заслужили простотою укладання, легкістю заміни та зручністю у збиранні.

Підлоги з лінолеуму гігієнічний, вологостійкий, достатньо міцні. Такі підлоги вражають різноманітністю колірних рішень і високою якістю малюнків, що імітують паркет, мармур, килими, мозаїку. До недоліків можна віднести відносну недовговічність лінолеуму.Застосовується для укладання полови в житлових приміщеннях, дитячих садах, школах і так далі Різноманіття малюнків дозволяє реалізувати найсміливіші ідеї: різні структури дерева, гранітна крихта, плитковий орнамент, дитячі малюнки - це всього лише мала доля того, що пропонуємо ми для створення теплої атмосфери комфортного житла.

1. Природними кам'яними матеріалами називають матеріали і вироби, які одер­жують механічною обробкою (подрібненням, розколюванням, розпилюванням тощо) гірських порід, не змінюючи їхньої природної структури та властивостей. Серед будівельних матеріалів природні кам'яні матеріали займають одне з основ­них місць. Загальна частка затрат у будівництві на ці матеріали перевищує 20%.

В усьому світі розширюються галузі застосування природного каменю і, на думку спеціалістів, достойної заміни цьому матеріалу поки що не передбачається.

Гірські породи - це природні мінеральні утворення, які сформувались внас­лідок геологічних процесів у земній корі, відрізняються ступенем щільності, скла­даються з одного або кількох мінералів, характеризуються відносно сталим міне­ралогічним складом, певними будовою та властивостями і мають досить великі площі залягання. Залежно від кількості породотвірних мінералів гірські породи поділяють на мономінеральні, що складаються лише з одного мінералу, та полімінеральні - з двох або більше мінералів. Більшість гірських порід є полімінеральними.

Природні мінерали — це новоутворення, що відрізняються постійними хіміч­ним складом, структурою й властивостями та беруть участь у формуванні гірських порід.

У будівництві природні кам'яні матеріали застосовують з глибокої давнини, про що свідчать пам'ятки архітектури багатьох країн світу, у тому числі і нашої країни. І в наш час практично всі монументальні споруди виконуються з вико­ристанням природного каменю, що обумовлено його високою довговічністю і де­коративністю.

Залежно від виду обробки природні кам'яні матеріали бувають подрібнені (щебінь, висівки), колоті (бутовий камінь, шашка), пиляні (блоки, плити) та штучні вироби різного ступеня обробки.

У сучасному будівництві визначилися такі основні напрями використання згаданих матеріалів:

• штучне каміння та вироби для зведення стін будівель, улаштування під­лог, сходів тощо;

• облицювальні (декоративні) вироби - плити, каміння, профільовані вироби;

• каміння та вироби для дорожнього будівництва - брущатка, шашка для брукування, плити, бордюрний камінь;

• каміння та вироби різних типів для гідротехнічних та інших споруд;

• нерудні матеріали - бутовий камінь, заповнювачі для бетону (щебінь, гравій, пісок).

Гірські породи широко застосовують не лише для виготовлення кам'яних матеріалів, а й як сировину для одержання мінеральних в'яжучих речовин, керамічних, скляних та інших виробів. При цьому під дією спеціальних технологічних процесів (випалювання, спікання, плавлення тощо) принципово змінюються будова та властивості вихідних порід.

2. Будівельний розчин — це штучний камінь, отриманий при твердінні раціо­нально підібраної і ретельно перемішаної суміші, що складається з мінеральної в'яжучої речовини, дрібного заповнювача (піску), води та добавок. До затвердін­ня суміш цих компонентів називають розчиновою сумішшю. Будівельними роз­чинами нового покоління є матеріали, отримані на основі сухих будівельних су­мішей - порошкоподібних композицій, що виготовлені у виробничих умовах і складаються з мінеральної (або полімерної) в'яжучої речовини, мікронаповнюва-чів, заповнювачів та добавок. Оцінка властивостей отриманого штучного каменю на основі затверділого будівельного розчину здійснюється за такими показниками: середня густина, міц­ність при стиску, розтяг при розколюванні, розтяг при згині, усадка, середня гус­тина, вологість, водопоглинання та морозостійкість. Обов'язковим для усіх видів розчинів є визначення міцності при стиску, інші властивості визначають у випад­ках, які передбачені проектом.

За середньою густиною будівельні розчини при природній вологості поді­ляють на важкі (середня густина від 1500 кг/м3) та легкі (середня густина менше 1500 кг/м3). Відхилення середньої густини будівельного розчину допускається не більше 10% від проектного значення.

Міцність при стиску будівельного розчину визначають у термін, встанов­лений стандартом на даний вид розчину. Встановлені такі марки: М4, М10, М25, М50, М75, М150, М200 .

Для розчинів, що піддаються навперемінному заморожуванню та відтаван­ню у зволоженому стані в конструкціях будівель і споруд, існує поділ на марки за морозостійкістю: Р10, Р15, Р25, Р35, Р50, Р75.

Враховуючи умови експлуатації будівельних розчинів, додатково можуть бу­ти визначені міцність на осьовий розтяг, на розтяг при розколюванні, міцність при згині, при зрізі, міцність зчеплення з основою, показники деформативності, вологість, водопоглинання, коефіцієнт фільтрації, водонепроникність, порис­тість, теплопровідність, теплоємність, гранично допустима температура застосу­вання, корозійна стійкість, естетичні показники, кольоростійкість, наявність ви-солів, показник рівня радіаційного захисту, показники екологічної та радіаційної чистоти.

Будівельні розчини використовують для з'єднання окремих будівельних еле­ментів (кладка), додаткового захисту конструкцій від атмосферних та інших впливів, створення рівної поверхні та оздоблення. До цієї групи будівельних матеріалів ставлять деякі спеціальні вимоги: відсутність розшарування; добра пластичність та легкоукладальність розчинової суміші для отримання добре заповнених швів і якісної штукатурки; висока адгезія до основ; достатня міцність для забезпечення несучої здатності кладки, а також стійкість проти атмосферних впливів та механічних навантажень; еластичність для забезпечення релаксації напружень без тріщиноутворення; відповідна пористість (для дифузії водяної пари, а також для створення ефекту ізоляції), наприклад, штукатурка в житлових приміщеннях повинна забезпечувати вологоповітряний обмін із зовнішньою атмосферою.

Будівельні розчини:

1. Розчини для кам”яних кладок та монтажу (цементні, цементно-вапняні, вапняні, легкі)

2. Монтажні розчини (опоряджувальні, суха штукатурка, зовнішня штукатурка, внутрішня штукатурка, декоративна кам”яна штукатурка, теразитові штукатурки)

3. Спеціальні розчини (для заповнення швів, ін”єкційні, гідроізоляційні, водонепроникні, кислотостійкі, жаростійкі, вогнетривкі, акустичні)

3.Основні властивості деревини

Фізичні властивості деревини: істинна та середня густина, вологість, уси­хання, розбухання, короблення, теплопровідність, пористість та ряд інших.

Істинна густина деревини приблизно однакова для різних порід і становить 1,53...1,55 г/см3.

Середня густина деревини залежить від виду породи, вологості та пористос­ті і може бути в межах 450...900 кг/м3.

Вологість значною мірою зумовлює якість деревини. Розрізняють гігроско­пічну вологу, зв'язану в стінках клітин, та капілярну, яка заповнює міжклітинний простір. При висиханні деревина спочатку втрачає вільну (капілярну) вологу, а далі починає виділяти гігроскопічну.Вологість деревини, що дорівнює 12%, умовно вважається стандартною

Деревина, маючи волокнисту будову й високу пористість, легко поглинає водяні пари з повітря (є гігроскопічною). При тривалому перебуванні на повітрі при сталих умовах деревина набуває вологості, яку називають рівноважною. Стан деревини в момент, коли в її структурі відсутня вільна волога, називають межею гігроскопічної вологості (для різних порід вона становить 23...35% відносно маси сухої деревини).

Усихання, розбухання, короблення деревини відбуваються зі зміною вологос­ті. При висушуванні деревини до межі гігроскопічної вологості її лінійні розміри не змінюються. Зменшення лінійних розмірів та об'єму деревини при видаленні з неї гігроскопічної вологи називають усиханням.Лінійне усихання визначають упоперек волокон у двох напрямах - танген­ціальному та радіальному

Усихання щільних (важких) порід більше, ніж усихання деревини м'яких (легких) порід.

Із зволоженням сухої деревини до досягнення нею границі гігроскопічнос­ті, стінки деревних клітин потовщуються, розбухають, що призводить до збіль­шення розмірів та об'єму виробів. Цей стан називають розбуханням.

Короблення деревини виникає внаслідок неоднакового усихання в різних напрямах. Широкі дошки дужче коробляться, ніж вузькі, а тому ширина дощок, які зазнають під час експлуатації навперемінного зволоження й висушування (підлоги, зовнішня обшивка будівель), не повинна перевищувати 12 см.

Щоб запобігти коробленню й розтріскуванню дерев'яних виробів, треба зас­тосовувати деревину з такою вологістю, яка відповідала б умовам її експлуатації. У колодах тріщини усихання з'являються насамперед на торцях. Щоб зменшити розтріскування торців, їх зафарбовують сумішшю вапна та клею.

Теплопровідність деревини залежить від породи, напряму волокон та во­логості. З підвищенням вологості теплопровідність деревини зростає. Теплопровідність також вища в радіальному напрямі, ніж у тангенці­альному. Теплозахисні властивості деревини широко використовують у будів­ництві.

Електропровідність сухої деревини досить незначна, вона є добрим ізолято­ром, має питомий електричний опір 1013...1015 Ом-м і її відносять до полярних діелектриків.

Стійкість деревини до дії агресивних середовищ досить висока. Слаболужні розчини майже не руйнують деревини; у кислому середовищі руйнування почи­нається при рН<2. У морській воді деревина зберігається гірше ніж у прісній, наприклад, річковій або озерній.

Механічні властивості (міцність при стиску та розтягу, при згині та ско­люванні).

Міцність деревини характеризується здатністю чинити опір зовнішнім меха­нічним впливам і залежить від деревної породи, вологості, наявності вад, місця в стовбурі, де її визначають, тощо.

Механічні властивості деревини визначають на зразках стандартних розмі­рів, які не мають вад, враховуючи рівень їхньої вологості.

Міцність при стиску деревини визначають уздовж та впоперек волокон на зразках-призмах перерізом 20x20 мм і завдовжки 30 мм. Міцність деревини на стиск уздовж волокон у 4...6 разів більша за її міцність впоперек волокон. Міц­ність деревини зменшується зі збільшенням її вологості.

Міцність при розтягу деревини вздовж волокон у 2...З рази більша за міц­ність при стиску й у 20...30 разів вища за міцність при розтягу впоперек волокон. Для окремих порід границя міцності при розтягу досягає 100...200 МПа.

Міцність при розтягу деревини хвойних порід мало залежить від вологості, а для деревини листяних порід цей вплив є значнішим.

Міцність при статичному згині деревини перевищує міцність при стиску вздовж волокон, але менша за міцність при розтягу і становить для різних порід 50...100 МПа. Високі значення при статичному згині дають змогу широко засто­совувати деревину в конструкціях, які працюють на згин (балки, крокви, бруски, настили тощо).

Міцність при сколюванні деревини вздовж волокон становить у середньому 3...13 МПа. Міцність при сколюванні впоперек волокон у 3...4 рази вища за міц­ність при сколюванні вздовж волокон (табл. 10.1), але чистого зрізу практично не буває, оскільки одночасно відбувається стиск і згин волокон.

Статична твердість деревини дорівнює навантаженню, потрібному для вдавлювання в поверхню зразка половини металевої кульки на глибину 5,64 мм (площа відбитка дорівнює 1 см2).

Твердість деревини у поперечному напрямі на 15...50% вища, ніж у радіаль­ному та тангенціальному.

Вади деревини - це недоліки окремих її ділянок, які знижують якість і об­межують можливості використання. Вади деревини можуть бути пов'язані з від­хиленнями від її нормальної будови, пошкодженнями та захворюваннями.

їх поділяють на такі групи: тріщини, сучки, пошкодження комахами, гри­бами, трухлявини, дефекти форми стовбура, вади будови деревини, рани, ненор­мальні відкладення в середині деревини, хімічні забарвлення. Вплив вад на при­датність деревини для будівельних потреб залежить від їхнього місця розташуван­ня, виду, розмірів ураження, а також від призначення деревини.

Пиломатеріали, погонажні вироби, вироби для підлоги - це продукція з де­ревини, виготовлена поздовжнім розпилюванням колод на частини та поздов­жнім і поперечним розкроюванням утворених частин. її випускають у вигляді брусів, брусків, дощок, шпал, обаполів тощо.

Дошки й бруски з деревини осики та вільхи застосовують тільки в житло­вих будинках, лікарнях, дитячих садках і яслах. Дошки для підлог мають гребінь і шпунт, зміщені до нелицьової поверхні.

Паркет штучний призначений для влаштування підлог у приміщеннях жит­лових, громадських, а також допоміжних будівель промислових і сільськогоспо­дарських підприємств.

Дошки паркетні призначені для влаштування підлог у житлових будинках.

Паркетні щити відомі досить давно (ще з XVIII століття) і спочатку засто­совувалися при наборі художнього паркету з різних порід дерев, а зараз викорис­товуються переважно для влаштування підлог у житлових і громадських будівлях.

Мозаїчний паркет виготовляють у вигляді килимів, які складаються з окре­мих планок, наклеєних лицьовою поверхнею на папір або еластичний біостійкий матеріал. Мозаїчний паркет, як і інші види паркету, призначений для влаштуван­ня підлог у житлових і громадських будівлях.

Щити паркетні художні призначені для покриття підлог унікальних буді­вель. Це двошарова дерев'яна основа з лицьовим покриттям із паркетних планок з прямими ребрами, наклеєних на основу у вигляді квадратних елементів, які роз­ташовані у шаховому порядку. Лицьове покриття щитів набирають не менше ніж з трьох різних порід деревини.

В сучасному будівництві застосовують матеріали не тільки з деревини, але й з кори. Наприклад, з кори пробкового дуба виготовляють широкий асортимент тепло- та звукоізоляційних матеріалів, покриттів для стін та підлоги.

Сучасні покриття для підлог із пробки - це багатошарові конструкції, основою яких є агломерована (пресована) пробка, лицьова поверхня якої покрита декоративним шпоном із пробки або цінних порід деревини та кількома шарами захисного лаку або полімерними (вініловими, акриловими, поліуретановими) композиціями.

Для обробки приміщень застосовують фанеру, облицьовану струганим шпо­ном, декоративну фанеру, фанеру бекелізовану і фанерні плити.

Фа­неру підвищеної водостійкості використовують для обшивання зовнішніх стін та виготовлення опалубки, середньої й обмеженої водостійкості - для влаштування внутрішніх перегородок, обшивки стін і стель приміщень.

Деревношаруваті пластики використовують для облицювання внутрішніх приміщень громадських і адміністративних будівель та як конструкційний матеріал.

Деревноволокнисті плити використовують длявнутрішньої обробки будівель, обшивки салонів літаків і кают пароп­лавів застосовують тверді плити; надтверді використовують для покриття підлог.

Цементностружкові плитирекомендується застосовувати для внутрішньої та зовнішньої обшивок панелей стін, плит покриттів, плит перекриттів малопо­верхових будівель; обшивок каркасних перегородок, підвісних стель, санітарно-технічних кабін, екранів, огорож, облицювань, елементів підлог, столярно-будівельних виробів.

Фібролітмає стабільні фізико-механічні властивості й високу якість по­верхні. Його застосовують як декоративний та акустичний матеріал для ізоляції стін та перекриттів.

Білет18

1. Візерункове кольорове та безбарвне скло (ГОСТ 5533) виготовляють методом безперервного прокатування. Воно відрізняється від звичайного тим, що по всій його поверхні на одному чи обох боках є рельєфний візерунок. Випускають візе­рункове скло у вигляді листів завширшки 400... 1200 мм і завдовжки 600... 1600 мм (для стекол завтовшки 3,5 і 5,0 мм) та завширшки 800... 1600 мм і завдовжки 1000...2500 мм (для стекол завтовшки 6 і 7 мм). Світлопропускання візерунково­го скла з візерунком на одній поверхні становить не менш 75%, а з візерунком на двох поверхнях - не менш 65%. Різновидами візерункового скла є стекла типу «Мороз» та «Заметіль».

Декоративне скло типу «Мороз» — це скло, одна поверхня якого є матовою, одержаною за допомогою механічної обробки (піскоструменем чи шліфуванням). Далі на цю поверхню наносять шар міздрового клею, після чого скло просушу­ють при температурі 50...60°С протягом 6... 12 год. Під час сушіння клей зменшу­ється в об'ємі, при цьому відривається шар його разом з тонкими лускатими плівками скла завтовшки до 0,25 мм. Внаслідок цього утворюється характерний візерунок, подібний до візерунка на склі при морозі. Скло такого типу може випускатися безбарвним або забарвленим завтовшки 3...6 мм і розмірами до 1800x1000 мм.

Скло «Заметіль» виготовляють методом прокатування. Воно має на повер­хні хвилеподібний неповторюваний візерунок із матовими ділянками у вигляді виступів, що створюють своєрідний декоративний ефект. Залежно від характеру візерунка товщина такого скла може бути 3...8 мм, максимальний розмір листа 1500x1300 мм та 1900x800 мм.

Скло «Заметіль» може бути безбарвним або кольоровим. Одна поверхня скла термічно полірована, інша має візерунок.

Кольорове та художнє скло виготовляють з кольорової скломаси. Його поді­ляють на два види — забарвлене у масі (глушене) і накладне (на одну з поверхонь наносять шар забарвленого скла завтовшки 0,2...1,5 мм).

За характером забарвлення кольорове скло буває прозоре та глушене.

Основні кольори прозорого скла: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний і синій з відтінками - чорним, місячно-білим, лимонним та молочним.

Кольорове листове скло виготовляють методом вертикального витягування з фарбованої прозорої або глушеної скломаси.

Максимальний розмір кольорових стекол 1000x750 мм при товщині 3 мм, розмір скла молочного відтінку 1000x1000 мм при товщині 4,5 мм.

Прозоре кольорове скло використовують для виготовлення вітражів, техно­логія виготовлення яких була започаткована ще в XI ст. Сучасні вітражі викону­ють як з використанням класичної техніки монтажу, так і сучасних технологій. Незважаючи на високий рівень останніх, як і в стародавні часи, художня якість вітражів залежить від таланту та майстерності виконавців.

2. Фібробетон є перспективним конструкційним матеріалом для багатоцільо­вого застосування у будівництві, в якому як армуючий компонент використову­ють фібри (короткі або перервні волокна), що рівномірно розподіляються в об'ємі бетонної матриці. Для дисперсного армування придатні різні види метале­вих та неметалевих волокон мінерального й органічного походження. Армування може здійснюватись як одним видом фібр, так й їхньою сумішшю (різної довжи­ни і різного складу).

Методи дисперсного армування передбачають отримання направленої або довільної орієнтації волокон в об'ємі бетону. Направлена орієнтація реалізується в основному при використанні безперервних структур (тканих і нетканих сіток, розріджених тканин та інших матеріалів). Подібний вид орієнтації може здійсню­ватись при армуванні бетонів короткими волокнами, наприклад, сталевими фіб-рами при формуванні виробів у магнітному полі.

Армування в'яжучих матеріалів волокнами дозволяє підвищити міцність це­ментного каменю при розтягу та згині на 50...240%. Міцність при стиску може бути підвищена на 90% для цементного розчину і на 15% для бетону. Ударна в'яз­кість, опір стиранню, морозостійкість бетонів при армуванні волокнами може зростати на 200...300%.

Технологія виготовлення і властивості фібробетонів на основі портландцемен­ту. Склад композицій і укладання бетонної суміші залежать від матеріалу воло­кон, які застосовуються. Зазвичай вводять 1...4% фібри за об'ємом суміші. Як правило, армуючий компонент додають в останню чергу до добре гомогенізова­ної бетонної суміші, в складі якої обмежена максимальна крупність заповнювача (10 мм), а витрата цементу становить 400...500 кг/м3. Легкоукладальність таких сумішей погіршується, що обумовлює необхідність додавання води вище норми або застосування пластифікаторів. Доцільно також використовувати зовнішнє вібрування суміші.

Фібробетон формують різними методами: центрифугуванням, розпиленням, екструзією, прокатуванням, литтям під тиском, вібруванням та ін. До перспек­тивних методів отримання відносять забризкування під тиском (подібно до тор-кретування) з одночасним подаванням волокон на великій швидкості. Розпилен­ня суміші і волокон виконують у декілька проходів, що забезпечує однорідний розподіл волокон як по усій площі, так і по товщині виробів.

При виготовленні виробів круглого перерізу (труб, стовпів) із порівняно ве­ликою кількістю арматури застосовують метод втискування, який базується на принципах центрифугування та окремого (роздільного) пресування.

Фібробетони на поліпропіленових волокнах розроблені в інженерній лабора­торії армії СІЛА і початково призначались для захисних оболонок паль, а також бетонних плит покриттів. На цей час волокна застосовують у конструкційному бетоні для морських споруд (укріплень), мостів та водосховищ, а також у збірно­му бетоні та торкрет-бетоні. Нові розробки включають антибактеріальний бетон, «тонкий» бетон для покриття асфальтованих доріг, «шорсткий» бетон з оголеним заповнювачем та бетон із низькою здатністю до вибухового відколювання при дії вогню.

Кількість та тип волокна, що додається до бетонної суміші, залежать від ви­мог проекту. Зазвичай додають 0,1% за об'ємом або 0,6...0,9 кг волокна на їм3бе­тону. Для зручності використання волокна постачають у мішках, здатних до роз­чинення, масою по 0,6...0,9 кг. Такий мішок подають у змішувач на бетонному заводі або безпосередньо в автобетономішалку. Достатнім є 5 хв перемішування Для рівномірного розподілу волокон в об'ємі бетонної суміші.

Введення 0,1 — 1% поліпропіленових волокон за об'ємом позитивно впливає на якість бетонної суміші та готової продукції: підвищується однорідність бетон­ної суміші та зменшується її здатність до розшарування (відповідно полегшуєть­ся подача бетонної суміші при перекачуванні насосом); бетон набуває здатності до деформації без руйнування при тужавленні, що запобігає утворенню мікротріщин в середині затверділого бетону та гальмує розширення поверхневих тріщин, які виникають при пластичній усадці.

3. Металами називають матеріали, які мають велику електро- і теплопровід­ність, непрозорі, знатні до значних пластичних деформацій, що дає можливість обробляти їх під тиском: прокатуванням, куванням, штампуванням, волочінням. Вони добре зварюються, працюють при низьких та високих температурах.

Металічний блиск і пластичність - це основні властивості, які притаманні всім металам. Усі метали в твердому стані мають кристалічну будову. Розташу­вання атомів (іонів) у кристалічній речовині зображують у вигляді елементарної комірки, яка є найменшим комплексом атомів. Багаторазове повторення її відоб­ражає розташування атомів у об'ємі всієї речовини.

Для металів характерні, в основному, три типи кристалічних ґраток: об'ємо-центрична кубічна (ОЦК); гранецентрична кубічна (ГЦК) і гексагональна щіль­но упакована (ГЩУ) Метали й сплави поділяють на чорні й кольорові. До чорних металів нале­жать залізо та сплави на його основі (чавун, сталь, феросплави), а до кольорових - мідь, алюміній, цинк, нікель та ін. Як правило, використовують не чисті мета­ли, а їхні сплави, що дає змогу значно підвищити властивості кінцевого продук­ту

Особливості структури металів обумовлюють їхні фізичні властивості, тобто високу густину, твердість, тепло- та електропровідність, тугоплавкість, ковкість.

Істинна густина металів змінюється в широких межах: найлегшим є калій -0,86 г/см3, найважчим - осмій (22,5 г/см3). Метали з густиною до 5 г/см3 відно­сять до легких, а з густиною більше 5 г/см3 - до важких. Більшість з відомих металів є важкими.

Висока електропровідність металів пояснюється наявністю вільних електро­нів, які переміщуються в потенціальному полі ґратки. З підвищенням температу­ри збільшуються коливання іонів (атомів), утворюються вакансії та порушується правильна періодичність потенціального поля, що ускладнює рух електронів та призводить до збільшення електроопору. При низьких температурах коливальний рух іонів зменшується і електропровідність збільшується. Деяким металам, внас­лідок утворення пар електронів (при Т<20 К), притаманне явище надпровід­ності.

Висока теплопровідність металів обумовлюється більшою рухливістю віль­них електронів, а висока пластичність — періодичністю їх атомної будови та від­сутністю спрямованості металевого зв'язку. Наприклад, при прокатуванні заліз­ного бруска товщиною 80... 100 мм отримують дріт товщиною 4 мм та менше. Мідь можна витягувати у дріт товщиною менше кілька сотих часток міліметра, а вольфрам - 0,015 мм. При пластичній деформації (кування, прокатування) мета­лу відбувається зміщення окремих його об'ємів, але зв'язок між іонами не пору­шується. Для порівняння, кристали з іонними та ковалентними зв'язками є крих­кими, оскільки при деформації ці зв'язки порушуються.

Метали відрізняються температурами плавлення (ртуть — 39°С, а вольфрам 3370°С), твердістю (найм'якіший - свинець, можна подряпати навіть нігтем, найтвердіший - хром). Деякі метали мають магнітні властивості і тому називаються феромагнітними (залізо, кобальт, нікель). При нагріванні до певної температури ці метали втрачають магнітні властивості, наприклад, залізо змінює свої характе­ристики при Т=770°С, кобальт при Т=1100°С, нікель при 350°С.

Сталеві конструкції виготовляють з прокатних виробів, а також із гнутих та зварних профілів (ДСГУ 10079-2002)

Найчастіше використовують прокатні вироби, які поділяють на чотири гру­пи: сортову сталь, листову сталь, спеціальні види прокату, труби. З прокатних профілів збирають найрізноманітніші ґратчасті та суцільні конструкції: колони, балки, бункери, щогли, башти, трубопроводи, резервуари тощо.

Кольорові метали, на відміну від чорних, мають вищу пластичність при нормальних температурах, більшу стійкість проти корозії, більш тепло- і елек­тропровідні, мають нижчу температуру плавлення. У будівництві кольорові мета­ли використовують у вигляді сплавів.

Ливарні сплави АЛ8, АЛ13 застосову­ють для виготовлення виробів та деталей, які несуть високі та середні статичні й ударні навантаження та працюють в умовах контакту з корозійноактивними се­редовищами.

Для будівельних конструкцій використовують сплави з магнієм (магналії), які відрізняються здатністю до зварювання та високою корозійною стійкістю; сплави з магнієм та силіцієм (авіалії); сплави з міддю та магнієм (дюралюміни), що мають високу міцність, але меншу корозійну стійкість порівняно з магна-ліями.

- Сплави алюмінію використовують для виготовлення зварних деталей, тру­бопроводів, бункерів та інших деталей і виробів.

Вироби та конструкції з алюмінієвих сплавів є антимагнітними, вогне- та сейсмостійкими, при ударі не дають іскор. Вони економічні, мають добрий зов­нішній вигляд, не потребують додаткової обробки лицьової поверхні, легко об­робляються різанням.

Останнім часом алюміній набуває широкого використання у будівництві (для виготовлення конструкцій, в тому числі панелей зовнішніх стін та покриттів 'безперервного типу, підвісних стель, збірно-розбірних та листових конструкцій.

В несучих конструкціях використання алюмінію є невигідним, за винятком бага-топрогонних покриттів та експлуатації в умовах дії агресивного середовища.

Вироби з алюмінієвих сплавів у вигляді листового прокату, гнутих і пресо­ваних профілів широко застосовують для виготовлення огороджувальних кон­струкцій та вікон і дверей. Пресування дає змогу отримати алюмінієві профілі, не тільки схожі із сталевими, а й ряд інших, у тому числі досить складної форми.

Ях конструхтивнпй метал чисту мідь в машинобудуванні використовують рідко. Частіше її застосовують для утворення сплавів (латуні, бронзи, мельхіору, нікеліну тощо).

У зв'язку з малою міцністю (в литому стані ств=30 МПа) і малою корозійною стійкістю технічно чистий магній як конструкційний матеріал не використовують.

Незважаючи на відносно високу температуру плавлення титану (1668°С), титанові сплави тривалий час можуть експлуатуватися лише при температурі до 550°С.

Корозійностійкі сплави нікелю широко використовують у хімічному апарато­будуванні, різноманітних галузях техніки, а також у побуті.

Жаростійкі сплави нікелю призначені для експлуатації при температурі до 900°С. Другим основним компонентом в сплавах є хром, тому їх називають ніх-ромами, використовують для виготовлення камер згоряння, деталей газових тур­бін, газопроводів, хімічної апаратури.

Технічне олово застосовують для лудіння металів і виготовлення фольги; свинець - для футерування електролітних ванн і сірчанокислотних камер, виго­товлення фольги і кабельних оболонок.

Сплави олова і свинцю з іншими елементами використовують як антифрик­ційні матеріали і легкоплавкі припої.

Тугоплавкі метали та їхні сплави використовують в авіаційній, космічній і ядерній техніці, приладобудівній та хімічній промисловості. Значна кількість цих металів витрачається для легування залізовуглецевих сплавів - сталей і чавунів та деяких кольорових металів.

Білет 19

1. Істинна густина р - це маса одиниці об'єму матеріалу в «абсолютно» щіль­ному стані (без пор, пустот), найчастіше її визначають у г/см3.

Майже всі будівельні матеріали мають пористу будову, за винятком скла, кварцу, ситалу, сталі та деяких інших, які можна вважати «абсолютно» щільни­ми. Тому, щоб визначити «абсолютний» об'єм випробовуваного твердого матері­алу, його висушують до сталої маси тс й тонко подрібнюють, щоб кожна частин­ка не мала в собі пор. Одержаний порошок засипають у спеціальний прилад (пік­нометр або об'ємомір), заповнений інертною рідиною по відношенню до речови­ни, що випробовується (водою, бензином, гасом тощо), і за об'ємом витісненої ним рідини встановлюють «абсолютний» об'єм матеріалу Va.

Істинна густина

p = mc/Va

Для рідких та в'язких будівельних матеріалів (рідинне скло, розчини хіміч­них добавок тощо) р визначають за допомогою ареометра, занурюючи його в рі­дину й фіксуючи рівень рідини за шкалою як показник істинної густини.

Для більшості неорганічних природних і штучних будівельних матеріалів істин­на густина становить 2,4...3,3 г/см3, за винятком металів (для сталі р=7,85 г/см3), а для органічних матеріалів - 0,8...1,6 г/см3.

Показник р - довідкова величина, яка застосовується для виконання дея­ких розрахунків, наприклад, визначення показника пористості.

Істинна густина одного й того самого матеріалу в звичайних умовах лиша­ється сталою.

У природі абсолютно щільних матеріалів дуже мало, переважна більшість -це пористі матеріали, об'єм яких у природному стані V складається з об'єму твер­дого тіла Vа і об'єму пор Vп, які можуть бути заповнені повітрям Vпов і водою Vв:

V = Vа + Vп

Vп = Vпов + Vв

Середня густина рт - це маса одиниці об'єму матеріалу в природному ста­ні (разом з порами і пустотами):

pm = m / V

Середня густина найчастіше вимірюється у кг/м3, проте можна також вико­ристовувати одиниці г/см3 і т/м3.

У разі потреби середню густину встановлюють для матеріалів, що перебува­ють у будь-якому стані: зволоженому, повітряно-сухому або сухому (тобто вису­шеному до сталої маси). Для визначення середньої густини масу випробовувано­го матеріалу знаходять зважуванням, а об'єм для зразків правильної геометричної форми - звичайним вимірюванням, неправильної форми (для пористих матеріа­лів - після покриття тонким шаром парафіну або повного насичення водою) - в об'ємомірі за об'ємом витісненої інертної рідини.

Середню густину сипких матеріалів (цементу, вапна, піску, щебеню, гравію тощо) називають насипною густиною.

Насипна густина рн - це відношення маси сипкого матеріалу до його об'єму, включаючи простір між частинками. її визначають для зернистих і по­рошкоподібних матеріалів. Наприклад, для кварцового піску насипна густина становить рн =1450... 1600 кг/м3, в той час як істинна - р =2,50...2,65 г/см3.

Середня густина залежить від хімічного та мінералогічного складів матеріа­лу, але більшою мірою - від розміру та кількості пор і пустот. Чим їх більше, тим легший матеріал. З підвищенням вологості показник рт збільшується.

Середня густина має велике практичне значення для виконання різних роз­рахунків (обсягів транспортування, складування матеріалів, міцності конструк­цій). Вона тісно пов'язана з іншими властивостями будівельних матеріалів (по­ристістю, міцністю, теплопровідністю, водонепроникністю), що дає змогу, орієнтуючись на показник рт, визначати доцільні галузі їхнього використання у будів­ництві.

За середньою густиною іноді матеріали поділяють на марки (позначають літерою D), при цьому марка – це середня густина матеріалу в інтервалі, визначе­ному стандартом.

У ряді випадків використовують поняття відносної густини d, тобто відно­шення середньої густини матеріалу рт до густини стандартної речовини (наприк­лад води, для якої рв= 1000 кг/м3); d - безрозмірна величина.

Відносна густина, як і істинна, має допоміжне значення. її використовують для визначення інших властивостей, наприклад, орієнтовної теплопровідності, коефіцієнта конструктивної якості.

2. Армоване кольорове та безбарвне скло (ТОСТ 7481) виготовляють методом безперервного прокатування з одночасним армуванням металевою сіткою. Поверхня листа може бути гладкою чи візерунчастою.

Для армування застосовують зварну сітку зі сталевого дроту діаметром 0,5...0,60 мм із захисним покриттям.

Армоване скло випускають довжиною 800...2000 мм, шириною 400...1600 мм і товщиною 5,5 мм для безбарвного й 6,0 мм для кольорового скла. Таке скло характеризується підвищеною безпечністю й вогнетривкістю, оскільки при його руйнуванні уламки утримуються сіткою.

Хвилясте армоване скло жорсткіше за плоске. Його застосовують для склін­ня великих прогонів.

Скло плоске загартоване (ДСТУ Б В.2.7-110-2001) характеризується підви­щеною механічною міцністю, термостійкістю та безпечним характером руйнуван­ня. Гартування скла передбачає його термообробку, тобто нагрівання до темпе­ратури 600...900°С з наступним різким, але рівномірним охолодженням поверхне­вого шару повітрям або рідинами. Загартоване скло поділяють на поліроване (ЗПП) і неполіроване (ЗП). При експлуатації допустимим є перепад температур не менше 120°С. Границя міцності при згині досягає 250 МПа. Загартоване скло не піддається різанню, свердлінню, фрезеруванню й іншим видам механічної об­робки; зазвичай його розміри встановлюють відповідно до специфікації спожива­ча, передбачаючи при цьому необхідні отвори для кріплення, які мають викону­ватись до початку загартування. Випускають скло розмірами 2100x3000 мм при товщині від 4 до 19 мм.

Скло загартоване призначене для безпечного скління світлопрозорих буді­вельних конструкцій (віконних і дверних блоків, вітрин, лоджій, балконів). Скло може використовуватися як складовий елемент скляних конструкцій, в тому чис­лі багатошарових. Використання загартованого скла практично виключає можли­вість його руйнування у склопакеті при добових перепадах температур до 90°С по внутрішній поверхні зовнішнього скла у пакеті.

Різновидом загартованого скла є стемаліт.На його основі отримують лис­ти (панелі), які широко застосовують для зовнішнього та внутрішнього облицю­вання в будівлях різного призначення. Стемаліт — це загартоване емальоване скло завтовшки 5,0...7,5 мм, одна поверхня якого покрита кольоровою силікат­ною фарбою.

Багатошарове ламіноване скло, яке в літературі відоме як «триплекс», скла­дається з кількох листів полірованого чи неполірованого скла, міцно склеєних між собою прозорою еластичною прокладкою. Як склеювальний матеріал засто- совують бутафоль-полівінілбутираль, пластифікований дибутилсебаціанатом. Внутрішня плівка має високу прозорість, світло- та теплостійкість, високу адге­зію до скла. Наявність плівки забезпечує основну властивість триплексу - безос-колковість при руйнуванні скла.

Існує дві основні технології виготовлення триплексу:

- «плівкова» (полівінілбутиральна плівка ПВБ розташовується між листами, які склеюються між собою при автоклавній обробці);

- «заливна» (між листами скла заливається рідкий полімер, який полімери-зується (залежно від типу полімеру) або під дією температурного фактора, або ультрафіолетового випромінювання). Триплекс, виготовлений за першою техно­логією, має кращі оптичні характеристики, а за другою - міцнісні (за рахунок ре­гулювання товщини полімеру).

Товщина триплексу становить не менше 9 мм, а маса їм2 — біля 20 кг. За рахунок великої товщини триплекс характеризується найбільшим термічним опо­ром та високою здатністю до звукоізоляції. Світлопроникнення триплексу залеж­но від типу й товщини скла становить 69...78%, термостійкість — понад 100°С, теплостійкість в межах 100...110°С.

Ламіноване скло доцільно використовувати для структурного скління будівель, балконів, улаштування скляних підлог, бокових поверхонь ескалаторів та східців.

Різновидом багатошарового скла є моліруване (гнуте) скло, яке отримують з використанням спеціальних технологій, що передбачають термічну обробку та гнуття по фіксованому радіусу в одній площині з утворенням S, V, J - подібних форм або у двох площинах. Таке скло використовується для виготовлення деко­ративних елементів при оздобленні приміщень.

3.Органічні в'яжучі речовини - це природні або штучні тверді, в'язко-плас­тичні та рідкі матеріали, які складаються із хімічних сполук, молекули яких міс­тять атоми карбону. Органічні в'яжучі речовини можна розглядати як дисперсні системи, представлені сумішшю різних сполук, в тому числі метанових СпН2п+2, нафтенових СпН2п, ароматичних СпН2п_б, та гетероциклічних, а також високомо-лекулярними вуглеводнями та неметалевими похідними.

Властивості вуглеводневих сполук значною мірою залежать від характеру зв'язків між окремими атомами. Здатність атомів вуглеводнів утворювати лан­цюжки, кільця, складні решітки, в які входять інші елементи - гетероланцюгові сполуки (О, N, Si, S) бумовлює на сьогодні існування більше мільйона речовин, число яких безперервно зростає.

Органічні в'яжучі є гідрофобними та горючими матеріалами, більшість з яких здатні розчинятись в органічних розчинниках (бензолі, толуолі, гасі, лігро­їні ), а деякі тільки набухати в них. Вони також характеризуються достатньою ад­гезією до більшості матеріалів органічного та неорганічного походження.

Сировиною для виробництва органічних в'яжучих речовин є продукти ор­ганічного походження, в тому числі: нафта, кам'яне вугілля, горючі сланці, торф.

бітумні (природні, нафтові, сланцеві) речовини, які складаються із вугле­воднів метанового, нафтенового та ароматичного рядів, а також їхніх кисневих, сірчаних і азотних похідних;

дьогтьові (кам'яновугільні, торф'яні, деревні) речовини, які складаються із суміші ароматичних вуглеводнів та їхніх кисневих, азотних або сірчаних похідних;

За механізмом твердіння органічні в'яжучі речовини поділяють на коагуля-ційні (бітуми, дьогті) і поліконденсаційні (або полімеризаційні). Враховуючи особ­ливе значення полімерів у сучасному будівництві, їх розглянуто в главі 12.

Залежно від властивостей, хімічного складу, виду сировини та технологіч­ного процесу, органічні в 'яжучі речовини коагуляційного твердіння поділяють на:

бітумнополімерні, які складаються з нафтових бітумів та полімерів; гумобітумні, одержані в результаті спільної переробки нафтових бітумів та старої гуми;

гумодьогтьові, одержані спільною переробкою старої гуми та дьогтьопродуктів.

Бітумні та дьогтьові в'яжучі входять до групи органічних в'яжучих матеріа­лів, що складаються з високомолекулярних вуглеводнів та їхніх неметалевих по­хідних (сполук вуглеводнів із сульфуром, оксигеном, нітрогеном). Основними оз­наками цих в'яжучих є розм'якшення (розрідження) їх при нагріванні та віднов­лення своєї початкової в'язкості при охолодженні.

їх застосовують переважно для отримання гідроізоляційних матеріалів. Так, ще 4500...5000 років тому природний бітум використовували при будівництві єги­петських і вавилонських споруд: храмів, ритуальних басейнів та гробниць. В 6 ст. до н.е. бітум було застосовано у Вавилоні при будівництві каналів для пропускан­ня вод Євфрату, ізоляції тунелів, а також при влаштуванні асфальтових дорожніх покриттів.

Властивості бітумів визначаються їхньою природою, складом та технологі­єю отримання. Для бітумів, на відміну від мінеральних в'яжучих речовин, харак­терні гідрофобність, атмосферостійкість, підвищена деформативність, здатністьрозм'якшуватися при нагріванні. Густина бітумів залежить від складу і колива­ється у межах від 800 до 1300 кг/м3. Теплопровідність має значення, теплоємність, коефіцієнт об'ємного теплового розширення при Г=25°С

Основними якісними показниками бітумів є в'язкість (твердість), деформа-тивність та теплостійкість. За цими показниками тверді та напівтверді бітуми по­діляють на марки.

За необхідністю визначають також інші властивості бітумів - температуру спалаху, крихкість, розчинність тощо.

Бітумні речовини є гідрофобними, вони не змочуються і не розчиняються у воді, що дозволяє їх використовувати як основний компонент гідроізоляційних матеріалів.

Наведені властивості бітумів зумовили їх застосування в гідротехнічному та дорожньому будівництві, а також для виробництва покрівельних, гідроізоляцій­них та антикорозійних матеріалів.

захисту.

Бітуми є хімічно інертними до водних розчинів мінеральних солей, лугів та кислот, наприклад, вони добре чинять опір дії лугів (при концентрації до 45%), фосфатній кислоті (при концентрації до 85%), сульфатній (при концентрації до 50%), хлористоводневій (соляній) (при концентрації до 25%). Менш стійкі біту­ми в атмосфері, яка містить оксиди азоту, вони руйнуються при дії концентрованих розчинів кислот, розчиняються в органічних розчинниках. Відносна хімічна інертність бітумів дозволяє використовувати їх у будівництві для антикорозійно­го захисту.

Кам'яновугільний дьоготь не розчиняється в жодному з відомих розчинни­ків і відрізняється підвищеною біостійкістю. У дьогтях міститься велика кількість ненасичених вуглеводнів ароматично­го ряду, які піддаються окиснювальній полімеризації при контакті з киснем та водою, впливу ультрафіолетових променів. Атмосферостійкість дьогтьових мате­ріалів нижча порівняно з бітумними. Нестійкість дьогтів до процесів старіння пов'язана з випаровуванням летких складових з дьогтю навіть при слабкому наг­ріванні на сонці, а також з тим, що сполуки, які містяться в ньому, є ненасиче-ними і тому легко вступають у хімічну взаємодію з речовинами зовнішнього се­редовища, змінюючи свій склад та структуру, що призводить до появи тріщин, крихкості та втрати водовідштовхувальних властивостей.

Однак дьогті (порівняно з бітумами) внаслідок великого вмісту речовин з полярними групами, відзначаються підвищеною адгезією до інших матеріалів. Вони мають вишу біостійкість, що пояснюється токсичністю фенолу, який міс­титься в їхньому складі. Дьогті використовують у тих самих галузях будівництва що й бітуми, але їхнє застосування більш доцільне там, де є загроза виникнен­ня біокорозії

1.Міцність - це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутріш­ніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень. У про­цесі експлуатації будівель і споруд будівельні матеріали найчастіше зазнають апружень стиску, згину, розтягу, зрізу та удару.

Будівельні матеріали неоднаково сприймають різні навантаження. Це за­лежить від хімічного та мінералогічного складів матеріалу, структури й будови. Так, риродні кам'яні матеріали, цегла та бетон добре працюють настиск але погано на розтяг і згин. На розтяг вони витримують навантаження в 10...15 разів менші, ніж на стиск. Тому такі матеріали застосовують переважно в кон­струкціях, які працюють здебільшого на стиск (колони, стіни). Матеріали з во­локнистими наповнювачами мають підвищену міцність на згин, показник якої порівняно з міцністю на стиск нижчий усього лише в 1,5...3 рази (наприклад, азбестоцементні покрівельні вироби). Ряд будівельних матеріалів, наприклад, деревина, сталь, деякі полімерні матеріали (склопластики) мають високі показ­ники міцності на стиск і згин, а тому їх застосовують в таких несучих кон­струкціях, як балки, фермід^труби^

Міцність будівельних матеріалів характеризується границею міцності при стиску, згині тощо. Вона чисельно дорівнює напруженню в матеріалі, яке від- повідає навантаженню, що призвело до руйнування зразка і вимірюється в ме- гапаскалях (МПа).

Оскільки будівельні матеріали неоднорідні, то границя міцності визнача­ється як середній результат випробування ссрїі зразків (не менше трьох). Зраз­ки будівельних матеріалів випробовують, як правило, на спеціальних пресах до руйнування, а границю міцності при стиску, МПа

Міцність матеріалу одного виду, наприклад, цегли, залежить від його середньої густини і буде тим більшою, чим вищий цей показник. На міцність міцність матеріалу впливає також ступінь насиченості його водою. Внаслідок зволоження міцність багатьох буд.мат. знижується.

2.До неорганічних в'яжучих речовин належать переважно порошкоподібні матеріали, що утворюють при змішуванні з водою або іншою рідиною пластичне тісто, яке внаслідок певних фі-зико-хімічних процесів перетворюється у каменеподібне тіло.

Узагальнення сучасних уявлень про механізми виявлення в'яжучих власти­востей дозволяє зробити деякі висновки щодо природи та властивостей мінераль­них в'яжучих речовин різного типу:

1) до в'яжучих речовин відносять безводні або напівводні сполуки, які вза­ємодіють із водою (або розчинами деяких електролітів) з утворенням істинних або колоїдних розчинів;

2) ця взаємодія повинна протікати з визначеною, але не дуже високою швидкістю;

3) в'яжучі матеріали мають бути у пухкому або порошкоподібному стані.

4) причому при взаємодії з рідкою фазою вони переходять у дисперсний колоїдний стан з утворенням пересичених систем, що трансформуються у пластичні пасти, здатні з часом до твердіння;

5) міцнісні та спеціальні властивості затверділого штучного (цементного) каменю в загальному випадку пов'язані з його структурою, яка при заданих тех­нологічних умовах виготовлення є похідною від фазового складу продуктів гідра­тації;

6) склад та послідовність кристалізації гідратних фаз визначаються найбіль­шою термодинамічною вірогідністю їхнього утворення, яка залежить як від тех­нологічних факторів (температури, тиску, швидкості та тривалості змішування та ін.), так і від складу в'яжучої системи;

7) при встановленні здатності мінеральних в'яжучих речовин до гідратацій­ного твердіння вимоги щодо обмеження розчинності слід висувати не до речо­вин, що входять до вихідного складу в'яжучих, а до продуктів гідратації;

8) довговічність утвореного штучного каменю визначається ступенем нероз­чинності та термодинамічною стабільністю сполук, що входять до складу продук­тів твердіння.

3. З усіх кольорових металів у будівництві найбільш поширеним є алюміній. Його масова частка у земній корі становить 8,8%, густи­на - 2,7 г/см3, температура плавлення - 660°С. Алюмінієвими рудами є боксити, нефеліни, апатити й алуніти.

Для виробництва алюмінієвих сплавів, фольги, кабельних та струмопровід-них виробів використовують алюміній технічної чистоти, який містить 0,15...1% домішок.

Сплави з алюмінію поділяють на дві групи: сплави, що деформуються, з яких прокатуванням, пресуванням, волочінням, куванням і штампуванням отримують різноманітні вироби, і ливарні, призначені для виготовлення відливок.

Ливарні алюмінієві сплави містять підвищену кількість силіцію, міді, магнію, цинку. Серед ливарних алюмінієвих сплавів найпоширеніші силуміни - сплави алюмінію з кремнієм (в кількості 4...13%). Ці сплави мають високі ливарні якос­ті, малу усадку і пористість, тверді й міцні. Ливарні сплави АЛ8, АЛ13 застосову­ють для виготовлення виробів та деталей, які несуть високі та середні статичні й ударні навантаження та працюють в умовах контакту з корозійноактивними се­редовищами.

Для будівельних конструкцій використовують сплави з магнієм (магналії), які відрізняються здатністю до зварювання та високою корозійною стійкістю; сплави з магнієм та силіцієм (авіалії); сплави з міддю та магнієм (дюралюміни), що мають високу міцність, але меншу корозійну стійкість порівняно з магна-ліями.

Сплави алюмінію використовують для виготовлення зварних деталей, тру­бопроводів, бункерів та інших деталей і виробів.

Вироби та конструкції з алюмінієвих сплавів є антимагнітними, вогне- та сейсмостійкими, при ударі не дають іскор. Вони економічні, мають добрий зов­нішній вигляд, не потребують додаткової обробки лицьової поверхні, легко об­робляються різанням.Останнім часом алюміній набуває широкого використання у будівництві !для виготовлення конструкцій, в тому числі панелей зовнішніх стін та покриттів безперервного типу, підвісних стель, збірно-розбірних та листових конструкцій.

В несучих конструкціях використання алюмінію є невигідним, за винятком бага-топрогонних покриттів та експлуатації в умовах дії агресивного середовища.

Вироби з алюмінієвих сплавів у вигляді листового прокату, гнутих і пресо­ваних профілів широко застосовують для виготовлення огороджувальних кон­струкцій та вікон і дверей. Пресування дає змогу отримати алюмінієві профілі, не тільки схожі із сталевими, а й ряд інших, у тому числі досить складної форми.

Висока стійкість алюмінієвих сплавів до корозії дає змогу використовувати елементи мінімальної товщини у агресивних середовищах, враховуючи тільки ви­моги за міцністю (згідно з проектом), а не вимоги захисту проти корозії. Висока холодостійкість алюмінієвих сплавів дозволяє застосовувати їх для будівництва в північних районах.

Білет21

1. ПористістьП - це ступінь заповнення об'єму матеріалу порами. її виража­ють у процентах або у частках одиниці (коли загальний об'єм матеріалу прийма­ють за одиницю).

Істинна, або загальна пористість П, - це сумарний об'єм всіх пор (відкри­тих і закритих) по відношенню до загального об'єму матеріалу. Її можна оцінювати в частках одиниці або у процентах. Істинну пористість оцінюють за формулою

Пі =(р – pm / p)*100%

Відкрита, або уявна пористість Пв відносний об'єм пор матеріалу, які спо­лучаються із зовнішнім середовищем; її можна визначити як відношення сумар­ного об'єму всіх пор, насичених водою, до загального об'єму матеріалу.

Пористість є важливою характеристикою, оскільки з нею пов'язані такі тех­нічні властивості матеріалу, як міцність, водопоглинання, морозостійкість, теп­лопровідність тощо. Легкі пористі матеріали мають зазвичай невелику міцність і велике водопоглинання, щільні (Пі=0...0,8%) - значну міцність і незначне водо­поглинання.

Проте, крім кількості пор у матеріалі, на його властивості істотно впливає також характер пористості. Матеріали можуть бути крупнопористими і дрібнопористими.Самі по­ри можуть бути закритими, тобто недоступними для заповнення водою, і відкри­тими.

Для дослідження пористості використовують порометрію - сукупність ме­тодів, які дозволяють визначити розподіл пор у матеріалі за розмірами.

Будівельні матеріали навіть із значною пористістю, але з невеликими або переважно закритими порами мають невелике водопоглинання і значну морозос­тійкість, тоді як матеріали з таким самим числовим показником пористості, але з відкритими порами не можуть застосовуватися у місцях з високою вологістю. Таким чином, вибираючи матеріал для різних за призначенням споруд та умов експлуатації, необхідно орієнтуватися не лише на числове значення порис­тості, а й на будову пор.

2.Гіпсові в'яжучі речовини (ДСТУ Б В. 2.7-82-99) є типовим прикладом по­вітряних в'яжучих речовин. Вони складаються переважно з напівводного гіпсу або ангідриту і отримуються внаслідок теплової обробки вихідної сировини та її розмелювання. Продукт твердіння таких в'яжучих вважа­ється майже ідеальним будівельним матеріалом, оскільки є екологічно безпеч­ним, негорючим та вогнестійким.

Як вихідну сировину для виготовлення гіпсових в'яжучих речовин викорис­товують гірські породи - природний гіпс (гіпсовий камінь), що складається пе­реважно з мінералу гіпсу Са504 • 2Н20; ангідрит Са804; а також природну сиро­вину у вигляді гажі і глиногіпсу та деякі відходи промисловості (борогіпс, фосфо­гіпс, фторогіпс, ферогіпс; титаногіпс; гідролізний гіпс).

У твердому стані будівельний гіпс характеризується невисокою міцністю (2... 16 МПа), яка зменшується зі зволоженням виробів.

Застосовують формувальний гіпс у керамічній та фарфоро-фаянсовій, а також машинобудівній промисловостях для виготовлення форм та моделей.

Супергіпс — це високоміцна в'яжуча речовина, яка використовується для ви­готовлення різних видів облицювальних плит, фігурних тонкостінних будівельних

виробів, а також для влаштування безшовних наливних підготовок для підлог. Може також застосовуватись як компонент, що додається до формувального гіп­су у керамічній промисловості. Низьковипалювальні гіпсові в'яжучі широко застосовують у будівництві для виготовлення панелей-перегородок, блоків, тепло- і звукоізоляційних плит, деко­ративних плит, пінобетонних виробів, сухої штукатурки. Гіпс також використо­вується для виробництва форм і моделей у фарфоро-фаянсовій, машинобудівній та інших галузях промисловості.

ГЦПВ та гіпсошлакоцементні в'яжучі використовують для виготовлення па­нелей та блоків зовнішніх і внутрішніх стін споруд, перегородок та об'ємних ка­бін санвузлів, вентиляційних блоків, основ підлог та інших виробів, а також му-рувальних та опоряджувальних розчинів.

Повітряне будівельне вапно (ДСТУ Б В.2.7-90-99) - продукт випалювання не до спікання при температурі 1000.1200°С кальцієво-магнієвих гірських порід (вапняку, крейди, вапняку-черепашнику, доломітизованого вапняку), що містять не більше 6% глинистих домішок. Високодисперсний кремнезем та глинисті до­мішки при їхньому обмеженому вмісті 5...7% і відповідно вибраному режимі ви­палювання не знижують якість вапна. Домішки гіпсу та піриту небажані, оскіль­ки вони сприяють утворенню вапна, що гаситься повільно. Основною галуззю використання вапняно-зольних цементів є мурувальні та штукатурні розчини, а також вироби автоклавного твердіння.

Магнезіальні в'яжучі речовини - каустичний магнезит і каустичний доло­міт - це дисперсні порошки, головною складовою частиною яких є оксид маг­нію. Особливістю цих в'яжучих речовин є те, що вони замішуються не водою, а водними розчинами солей. Магнезіальні цементи, відомі як цементи Сореля, не потребують вологих умов твердіння, забезпечують високу вогнестійкість, низьку теплопровідність, підвищені зносостійкість та міцність утвореного штучного ка­меню.Магнезіальний цемент використовують найчастіше разом з органічними за­повнювачами. Такі вироби відрізняються підвищеною ударною в'язкістю, добре оброблюються, є жаростійкими, мають звукоізоляційні властивості. Типовими прикладами таких матеріалів є ксилоліт (заповнювач - деревна тирса) та фібро­літ (заповнювач - довговолокниста деревна маса).

На основі магнезіальних в'яжучих речовин виготовляють також теплоізоля­ційні піно- і газоматеріали. Ці в'яжучі речовини можна застосовувати при прове­денні штукатурних робіт, використовуючи як заповнювач кварцовий пісок.

3. Матеріали для покриття підлог. Покриття підлог із полімерних матеріалів гігієнічні, еластичні, зносостійкі, тепло- та звукоізоляційні, довговічні і, в поєд­нанні з можливістю індустріалізації будівельних робіт, досить ефективні.

Майже 70% загального випуску полімерних матеріалів для підлог становлять полівінілхлоридні лінолеуми.

Лінолеуми (ДСТУ Б АЛЛ.-18-94) - це рулонні матеріали, які виготовляють на основі полівінілхлоридних, алкідних, гумових та інших полімерів. Вони приз­начаються для влаштування покриттів підлог у житлових, громадських та деяких промислових будівлях. Застосування покриттів з лінолеуму у 5...7 разів скорочує тривалість робіт порівняно з настиланням дощатих та паркетних підлог. Виготов­лені з високоякісних матеріалів згідно з усіма вимогами технології, вони можуть експлуатуватися 20...25 років. Лінолеуми випускають без підоснови, а також на тканинній, повстяній та інших видах підоснови. Безосновні лінолеуми випуска­ють одношаровими та багатошаровими. Вони можуть мати різну поверхню: ко­льорову, гладеньку, з візерунком, блискучу, матову та тиснену.

Лінолеуми виготовляють трьома способами: каландровим, промазним та ек-струзійним.

Лінолеум без підоснови формують каландровим та екструзійним способами.

До сучасних різновидів утеплених лінолеумів на звукоізолюючій основі можна віднести полівінілхлоридні багатошарові покриття, які складаються з шару полівінілхлоридиої плівки, зміцненого армуючим прошарком склополот-на на голкопробивній волокнистій основі. Такі рулонні покриття можуть бути застосовані у приміщеннях житлових і громадських буді­вель без обмежень, крім шляхів евакуації Полівінілхлоридний лінолеум (ДСТУ Б В.2.7-20-95; ДСТУ 2.7-21-95) виго­товляють у вигляді полотнищ, ширина яких 1200...2000 мм, товщина до 1,8 мм і довжина не менш як 12 м. Полівінілхлоридний лінолеум зберігають у рулонах у вертикальному положенні при температурі, не нижчій ніж 10°С; приклеюють до основи бітумними та іншими мастиками. Застосовують його також у вигля­ді зварних килимів на всю площу підлоги приміщення.

Гумовий лінолеум (релін) (ГОСТ 16914) виготовляють із гумових сумішей на основі синтетичних каучуків. Релін — це дво- чи тришаровий рулонний ма­теріал. Він характеризується низьким водопоглинанням, високою зносостійкіс­тю, еластичністю, світло- та кольоростійкістю, кислото- та лугостійкістю, зву­копоглинанням.

Перспективними для покриття підлог у житлових та громадських будівлях є синтетичні килимові матеріали (ГОСТ 4.18; ГОСТ 28415; ГОСТ 28867). Це, як правило,— неткані матеріали ворсової чи повстяної структури (ворсолін та вор-соніт).

Рулонні килимові матеріали, виготовлені із зносостійких синтетичних (по­ліамідних, поліпропіленових) чи змішаних волокон, застосовують як покриття для підлог з високими діелектричними та комфортними характеристиками.

За способом виробництва існує багато різновидів нетканих килимових ма­теріалів. Основні з них - ворсово-прошивні (тафтингові) з розрізним або пе­тельним ворсом різної висоти, голкопробивні (або повстяні) безворсові матері­али, промазні килимові покриття з петельним ворсом та полівінілхлоридною плівковою основою, електростатичні (або флоковані) килими з оксамитовою ворсовою структурою

Килимові матеріали для покриття підлог виготовляють увигляді рулонів, довжина яких становить не менш як 10 м, ширина - 1...3 м (максимальну ширину мають тафтингові та ворсові килими), товщина -3...8 мм; тафтингові килими можуть мати ворс завдовжки в кілька сантимет­рів. Більшість килимових матеріалів дублюють з пористою латексною осно­вою, яка поліпшує їхні акустичні та теплотехнічні властивості.

Килимові матеріали можуть бути однотонними або мати багатоколірний малюнок.

Недоліком таких матеріалів є знижена гігієнічність, що обмежує їхнє засто­сування.

Плитки для підлог (ГОСТ 16475) виготовляють із полівінілхлориду, інденку-маронових полімерів, каучуків, регенерованої гуми та фенопластів. Порівняно з рулонними матеріалами плитки мають краще зчеплення з основою, створюють потрібний візерунок підлоги; легко замінюються під час ремонту, при укладанні не дають відходів, зручні в транспортуванні. Плитки можна також вирубувати з кусків лінолеуму, що вибраковані. Проте підлоги з плиток менш гігієнічні й більш трудомісткі, а крім того, можуть мати меншу довговічність, ніж безшовні підлоги, через наявність великої кількості стиків.

Крім рулонних та плиткових, для влаштування підлог застосовують масти­ки (ГОСТ 4.54), які наносять поливанням чи розпилюванням на різні основи, пе­реважно бетонні, з наступним отвердінням при кімнатній температурі. Наливні підлоги з мастикових матеріалів гігієнічні та зручні в експлуатації, технологічні.

Використовують також рід­кі термореактивні олігомери: фенолформальдегідні, карбамідні, поліефірні, епок­сидні, фуранові та їхні модифікації.

Крім того, епоксидно-сланцева композиція може бути застосована при влаштуванні антикорозійних покриттів для захисту металевих, бетонних і інших поверхонь; при виконанні внутрішньої і зовнішньої гідроізоляції бетонних і ме­талевих конструкцій та герметизації швів і стиків.

Білет №22

Фізичні властивості характеризують особливості фізичного стану матеріалу, а також його здатність реагувати на зовнішні фактори, що не впливають на хімічний склад матеріалу. До фіз властивостей відносится: істинна(маса одиниці об*єму матеріалу в абсолютно щільному стані) та середня(відношення маси до об*єму) густина, пористість(ступінь заповнення о*єму порами), водопоглинання(властивість вбирати і утримувати воду), водопроникність(здатність пропускативолоку крізь себе), морозостійкість, теплопровідність(предавати тепло від однієї поверхні до іншої) та ін.

Механічні властивості вказують на здатність матеріалучинити опір руйнуванню або деформації під дією зовнішніх навантажень.Такими властивостями є твердість(здатність чинити опір місцевим деформаціям, які виникають тоді, коли в нього пролникають інші, твердіші тіла), міцність(здатність чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають в наслідок зовніш навантажень), пружність(здатність твердого тіла деформуватися під діею зовнішніх сил, і самочинно відновлювати свою форму), ,пластичність(властивість змінювати фому без руйнувань під навантаженням и зберігати форму після припинення цього впливу), крихкість(властивість твердих матеріалів руйнуватися під впливом мех сил, без пластичної деформації )

2.Гідравлічні в*яжучі.застосування у будівництві.

Твердіють та зберігабть міцність після тужевіння в повітряно сухих умовах та наступного витримування у воді. до них належать гідравлічне вапно(застосовують для приготування буд розчинів підвищеної водостійкості, штукатурних розчинів, легких і важких бетонів низьких класівдля виготовлення стінового каміння, для стабілізації грунтів при будівництві шляхів, шпаклівки замазки, фарби), портланд цемент(головний матеріал для виробництва бетону, залізо-бетону та буд розчинів) та його різновид(швидко твердіюций; алінітовий-в гідротехнічному будівництві, каналах, зимовому бетонуванні; плвстифікований-гідротехнічне та шляхове будівництво; гідрофобний у будівництві де потребується підвищені водо-, морозостійкість, стійкість в умовах змінної вологості;сульфато стійкий з мінеральними добавками- ідеальний за властивостями але дорогий; для влаштування дорожних та аеродромних покриттів;білий та кольорові-для декоративних та оздоблювальних робіт )и, шлакопртланд цемент(має деякі переваги у порівнянні з порт.цементом, використовується при виготовленні массових споруд, масивних конструкцій, гідротехнічних, конструкцій гарячих цехів), пуцолановий цемент(бетонні та залізобетонні конструкції,підводні та підземні частини споруд) ,композиційний цемент(екологічно дешевший продукт подівній до портланд цементу), з лужними в*яжучими(сировиною є більш розповсюдженні матеріали,лужні цем. переважають звичайні за фіз механічними властивостями), та глиноземеті цементи

Пиломатеріали, пагонажні вироби, вироби для підлоги-продукція виготовлена повздовжним розпилбванням колод.

*Брус пиломатеріал товщина якого >100 мм(брусок <100мм), дошка- для виготовлення конструкцій.

*Деталі дерев*яні профільні-підвікооня, поручнідогшки для покриття підлог.

*Паркет штучний-влаштування підлог.

*паркетні дошки(щити, мозаїчний паркет….)-підлоги у житлов буд. Вологість готовой продукції – 8%, границя міцності на відривання паркетних дошош-0,6 МПа

*Фанерамає однакову міцність у всіх напрямках, незначне короблення. В залежності вцд клею бувае підвищеної, середньої та обмеженої вологостійкотсі.

*клеєні дерев*яні конструкції-міцність водостійкість, вогнетривкість, не піддаються усиханню та коробленню.

*ДШП(деревошаруваті пластики)-більша густина та вищі фіз-механічні властивості. Облицювання внутрішніх приміщень, та як конструкційний матеріал

*ДСП-виготовлення меблів, облицювання, дуже широкий спектр. За фіз мех показниками поділяються на П-А і П-Б, за якістю поверхні- !й і «й сорти, за гідрофобними власт-звичайної та підвищеної водостійкості.

*ДВП- внутр обробка будівель, салонів літаків, покриття підлоги. Т-твертді,НТ- надтверді, М-1,М-2,М-3-м*які.

*Цсп(цементностружкові плити)-водо-, морозо-,біостійкі,нетоксичні, добре оброблюються інструментом,мають високу механічну міцність при стиску. Для внутр та зовнішніх обшивок стін, плит коридорів, плит перекриттів малоповерхових будівель,обшивка каркасних перегородок.

*арболіт-тепло та звуко ізоляція, легкий бетон.. висока тепло звуко ізоляйія, повітропроникність, вогнебіо стійкість,легко оброблюється

Білет №23

1. Морозостійкість. Фактори,які обумовлюють морозостійкість будматеріалів.

Морозостійкість- це здатність матеріалу в насиченому водою стані витримувати багаторазове навперемінне заморожуваня й відтавання без зниження міцності при стиску більш 15% і втраті маси 5%

Фактори:шільність матеріалу , водопоглинання, однорідність ,коефіціент ромякшення

2. Різновиди матеріалів із мінеральних розплавів залежно від структури.

Мінеральні розплави: Вироби з скла- такі аморфні тіла , що виготовлені переходженням розплавів незалежно від їхнього складу та термічної області твердіння. Скло за складом: оксидні силікатні (SiO2) алюміносилікатні, боросилікатні, алюмофосфератні, бороалюмофосфатні, фосфарванадні, Силікатитанатні, галогегнидні, елементарні. Вироби з шлаків вироби отримані з переплавки відходів металургійної промисловості( вогнено-рідкого шлаку) Вироби з гірських порід( камяне литво)- це штучний силікатний камяний матеріа одержаний розплавлюванням природних камяних матеріалів

3. Залізобетон. Вихідні матеріали. Використання.

Залізобетон – це композиційний будматеріал, в якому поєднуються бетон і сталева арматура, забезпечується спільна робота бетону і сталі, що істотно різняться своїми фізико-механічними

властивостями.Завдяки хорошим механічним властивостям довговічності вмкористовується для несучих конструкцій знього виготовляють практично всі частини житлових і громадських примішень

Використання:Для фундаментів: Фундаментальні блоки блоки стін підвалу. Для каркасів:колони горизонтальні вязі. Для стінових панелей : для зовнішніх стіл,для опалювальних будівель, панелі перегородок,для внутрішніх стін, стінові блоки,об'ємні елементи, фундаменти під колони,вироби для каркасів будівель Вихідні матеріали: Сталева арматура ,важкий та надважкий бетони

Білет №24

1) Теплопровідність. Фактори, які обумовлюють теплопровідність буд. Матеріалів.

Теплопровідність – здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої за наявності різних температур на усіх поверхн.

Характеризується коеф. Теплопровідності.

q – поверхнева густина теплового потоку

g – товщ. матер.

дельта Т – різниця температур

Значення коеф. Теплопровідності залежить від ступеня пористості і характеристики пористої структури, вологості, темп., виду матер.

Найбільше на теплопров. Вплив. Пористість.

2) Портландцемент. Особливості викор.

Портландцемент – гідравлічна в’яжуча речовина, яку отримують спільним тонким помелом портландцементного клінкеру з двоводним гіпсом або інш. Добавками. Портландцементний клінкер – продукт випалювання до спікання суміші вапняку та глини. Поділяється на 5 типів (в залежності від кількості добавок)

Для оцінки якості визн.: істину густину, тонкість помелу, водопотребу, строки тужавлення, границі міцності при стиску і згині.

3) Деревина як оздоблювальний матер.

Деревина дуже поширений оздоблювальний матеріал, викор. Здебільшого для внутр. Облицювання. (підлога)

Поділяється:

4. паркетні вироби (штуч. Паркет, паркетні дошки)

5. столярні вироби (віконні та дверні блоки, щитові двері)

6. ДСП (фанера)

7. ДВП

Білет №25

1) Довговічність. Фактори, які обумовлюють довговічність буд мат.

Довговічність – це здатність матеріалу служити довгий час у конкретних кліматичних і виробничих умовах у встановленому режимі експлуатації без втрат експлуатаційних якостей. Характеризує властивість матеріалу, з необхідними перервами на ремонт, зберігати робочу здатність до граничного стану, який характеризується ступенем руйнування виробу, вимогами безпеки й економічної доцільності. Довговічність оцінюють доступним строком служби.

2) Гіпсові в’яжучі матер. Властивості. Застосування.

Гіпсові в’яжучі – повітрені в’яжучі, які складаються переважно з напівводяного гіпсу СаSO4 x 0,5 H2O. Одержують внаслідок теплової обробки сировини та розмелювання. Залежно від температури теплової обробки поділяється на:

низьковипаровувальні та високовипаровувальні

(гіпс будівельний, супергіпс) (ангідритовий цемент) 

Основні власт.:

8. тонкість помелу

9. водопотреба

10. міцнісні характеристики (при згині, тиску)

11. строки тужавлення (початок, кінець)

12. водостійкість

Твердіння гіпсових в’яжучих відбувається внаслідок розчинення напівводяного сірчанокислого калію й появи насиченого розчину.

Застосовують гіпсові в’яжучі для виготовлення перегородної плити і панелей акустичних піногіпсів, сухої гіпсової штукатурки. 

3) види теплоізоляційних матеріалів і ефективність їх використання.

Теплоізоляційні матер. – буд. Матер., для теплової ізоляції огороджувальних конструкцій будівель.

Види:

13. неорганічні

14. органічні

15. із спучених гірських порід.

Неорганічні характеризуються низькою теплопровідністю, достатньою вогнестійкістю, низькою гігроскопічністю, стійкістю проти згинання.

Їх застосовують для утеплення буд конструкцій, ізоляції гарячих і холодних поверхонь промислового обладнання та трубопроводів (мінеральна вата, мінеральна повсть, ніздрювате скло)

Органічні матеріали виробляють здебільшого з відходів деревопереробки та іншої рослинної сировини волокнистої будови. Використання відходів – економічно вигідне. Застосовують здебільшого для внутр. Обробки, для теплоізоляції огороджув. Конструкцій.

До матеріалів із спучених гірських порід належить спучений перліт. Його використовують як легкий заповнювач для теплоізоляційних штукатурок та легких бетонів. Спучені перлітові піски та щебінь можна використовувати як теплоізоляційну засипку.

Білет №26.

1) Характеристика метаморфічних гірських порід і галузі їх використання.

М.Г.П. утворились як з вивержених так і з осадових порід, внаслідок потрапляння в умови метаморфізму.

До метаморфічних відносять: глинясті сланці, мармур, кварцити.

За мінеральним складом схожі на граніт але в результаті метаморфізму мають так звану сланцювату будову. Полегшене видобування і обробка. Застосовують для укладання фундаментів, бутової кладки, плит для мостіння доріг.

Глинясті сланці – щільні тверді глинясті породи. Застосовують як покрівельний матеріал.

Мармур – утворився внаслідок перекристалізації вапняків, доломітів. Використовують як декоративні плити, мозаїчні вироби.

2) Різновиди збірних залізобетонних конструкцій, застосування.

Збірні залізобетонні вироби можуть бути:

16. лінійними (колони, балки, прогони)

17. площинними (плити перекриттів, панелі стін)

18. блокові (масивні вироби фундаментів, стіни підвалів, огороджувальні конструкції)

19. просторові (об’ємні елементи санітарних кабін)

Із залізобетону виробляють практично всі частини житлових і громадських будівель. (Фундаменти і підземні частини, каркаси будівель, стінові панелі, стінові блоки, вироби для міжповерхових перекриттів, об’ємні елементи)

Для промислових будівель застосовують вироби, аналогічні за номенклатурою виробам для цивільних будівель, проте відмінні розмірами, армуванням, конфігураціїю. (вироби для каркасів, для інженерних споруд)

3) Неорганічні теплоізоляційні матеріали, властивості, застосування.

Неорганічні теплоізоляційні матеріали характеризуються низькою теплопровідністю, достатньою вогнестійкістю, низькою гігроскопічністю, стійкістю проти згинання.

Їх застосовують для утеплення буд конструкцій, ізоляції гарячих і холодних поверхонь промислового обладнання та трубопроводів.

Найбільше застосовується мін вата (екологічне виробництво) Здебільшого її викор для виготовлення напівжорстких та жорстких плит, сегментів.

Ніздрювате скло – виробляють із склобою або сировинних матеріалів, які використовують і для віконного скла. Застосовують для утеплення стін, перекриттів, покрівель, промислових та громадських будівель, для ізоляції теплових установок і мереж, у холодильній техніці.

Білет №27

1) Класифікація гірських порід за походженням. Заг характеристика основних груп.

Гірські породи поділ на:

20. Вивержені (магматичні) (граніт, базальт)

21. Осадові (глина, пісковик, гіпс, вапняк-черепашник)

22. Метаморфічні (мармур, кварцит)

Вивержені гірські породи утворились внаслідок охолодження і затвердіння магми. Вони поділяються у свою чергу на масивні та уламкові. Масивні утворюються внаслідок охолодження і затвердіння магми, або в недрах біля поверхні землі. Такі породи характеризуються наявністю зернисто-кристалічної будови. Вони щільні, міцні, морозостійкі.

Вилиті породи утворились в наслідок швидкого й нерівномірного охолодження магми. Для них характерна структура, коли окремі кристали вкраплені в дрібнокристалічну або в склоподібну масу. Можлива значна пористість вилитих порід.

Уламкові породи утворились здебільшого внаслідок вулканічної діяльності (вулканічні). Можуть бути сипкими, зцементовані.

Осадові породи поділ на 3 групи:

- мех. Відклади (можуть бути сипкими і зцементовані)

- хімічні осади (карбонати, сульфати)

- органогенні відклади (рослинного чи тваринного походження)

Всі осадові породи виникли в поверхневих шарах земної кори внаслідок руйнування первинних порід. Метаморфічні утворені з вивержених та осадових порід внаслідок перекристалізаціі та зміни структури під дією високих температур і великих тисків.

2) Органічні теплоізоляційні матер. Властивості, особливості використання.

Теплоізоляційні матер – буд матеріали для теплової ізоляції огороджувальних конструкцій будівель, промислового та енергетичного обладнання, органічні теплоізоляційні матеріали вигот здебільшого з відходів дерево переробки, та іншої рослинної сировини волокнистої будови.

До них належать деревоволокнисті плити, фібролітові плити, буд повсть, та інше.

Деревоволокнисті плити. Властивості:

23. вогнестійкість,

24. водостійкість

25. біостійкість

26. середня густина 150-350 кг\м3

- коеф теплопровідності 0.046- 0.093 Вт\мк

Застосовують для тепло- та звукоізоляції частин будівель.

Фібролітові плити вигот. Із суміші деревної шерсті, неорганічного в’яжучого та води. Коеф теплопровідності – 0.08…0.10 Вт\м.к.

Властивості:

27. екологічність

28. висока якість поверхні

29. стійкість до грибків

3) Залізобетонні вироби та конструкції. Застосування у буд.

Залізобетон – це композиційний буд матеріал в якому поєднується бетон і сталева арматура.

Залізобетонні конструкції за способом вигот. Поділ на монолітні та збірні.

Монолітні конструкції зводять безпосередньо на буд майданчику.

Монолітний залізобетон викор коли треба підвищ арх. Виразність будівель, споруд при особливо великих навантаженнях.

Збірні з\б вироби вигот. На механізованих та автоматизов. Підприємствах. Перевага збірного залізобетону порівняно з монолітним в істотному підвищенні продуктивності праці та поліпшенні якості будівництва. Проте, збірні вироби мають значну масу, та розміри. Викор. Для житлових і громадських будівель. (фундамент, вироби для каркасів будівель, стінові панелі), для пром будівель( фундамент під колони, балки, перекриття, вироби для інженерних споруд.)

Білет №28

9) Магматичні гірські породи. Основні власт. Застосування

Вивержені або магматичні гірські породи утворилися внаслідок охолодження і затвердіння магми. Поділяють на масивні та уламкові. Масивні в свою чергу, поділяють на глибинні і вилиті. Вони мають характерну зернисто-кристалічну будову. Щільні, міцні, морозостійкі (глибинні).

Порфіроподібна структура, пористість (вилиті)

Уламкові – сипкі, сцементовані.

Усі вивержені породи широко викор в буд для зовн облицювання будівель і споруд, східців, виготовлення плит, дорожнє, гідротехнічне будівництво (граніт, базолит)

10) Спеціальні бетони, властивості та застосування.

Спец бетони поділ на:

30. бетони для дорожніх та аеродромних покриттів

31. гідротехнічні бетони

32. хім. Стійки

33. жаро стійкі

34. декоративні

35. радіаційно захисні

Властивості для бетонів дорожніх покриттів – достатня міцність (при згині і стиску) морозостійкість.

Гідротехнічні бетони застосов для вигот виробів і бетування споруд, які періодично чи постійно омиваються водою.

Властивості:

36. міцність при стиску, розтягу

37. водостійкість

38. водонепроникність

39. морозостійкість

40. низьке тепловиділення при твердінні

Жаростійкі бетони викор в умовах тривалої дії високих температур в теплових агрегатах (печей і труб)

Декор бетони застосовують для надання більшої художньої виразності в основному інтер’єрам будівель, облицьовуючи стіни, підлоги.

Радіаційно-захисні застосов. У спец спорудах (ядерні реактори, атомні електростанції).

3)

Білет №29

- Показники, які визначають естетичність буд матеріалів

Совершенство производственного исполнения

Рациональность формы

Функционально-конструктивная обусловленность формы

Тщательность покрытия и отделки поверхностей, класс покрытия

- Властивості важких бетонів, галузі застосування

Бетони – штучний камінь, який утворився в результаті твердіння раціонально підібраної суміші в’яжучого, заповнювача, дрібного і крупного, води і добавок.

Важкий бетон є основним видом бетону, застосовуваним для виготовлення буд виробів та конструкцій масового виробництва, а також для монолітного бетонування в різних спорудах. Має щільну структуру, середня густина 2200….. 2500 кг\м3. Властивості:

Міцність, морозостійкість. 

- Фарбові покриття для фасадів і інтер’єрів.

Залежно від використовуваних зв’язуючих, фарбові суміші поділ. На:

41. олійні

42. полімерні

43. на основі мін в’яжучих.

Олійні фарби використовують для зовн. Та внутр. Фартувань по дереву, металу, бетону, й штукатурці. Галузь застосування олійних фарб залежить від властивостей пігменту та виду олифи.

Фарби на основі полімерів застосовують для внутр і зовн фарбування бетону, штукатурки (полівінілацетатні фарби)

Фарби на основі мін в’яжучих застосовують для зовн малярних робіт та внутр фарбування по бетону, цеглі, штукатурці, у вологих виробничих приміщеннях (цементні фарби).

Широко використовуються вапняні фарби для фарбування фасадів. Вони досить дешеві, доступні. (в’яжучою речовиною є гашене вапно)

Білет № 30

1. Фактури і текстури облицювальних матеріалів із природного каменю.

Фактури: скельна з горбами і западинами (як за природнього розколювання породи), рифлена з правильним чергуванням гребенців і западин завглибшки до 2мм, борозенчаста з паралельними переривчастими борозенками завглибшки 0,5...1,0мм, точково-шорстка з точковим заглибленням 0,5...2,0мм. Фрезерування: пиляна фактура(з тонкими штрихами й борозенками до 2мм), шліфована рівномірно шорстка з глибиною рельєфу 0,5мм), лощено-гладенька бархатисто-матова з виявленням рисунка гірської породи, дзеркально-гладенька з дзеркальним блиском.

2. Білі та кольорові цементи, властивості, застосування у будівництві.

Білий і кольоровий цементи відносяться до гідравлічних в'яжучих речовин декоративного призначення. Білий і кольоровий п\ц мають марки 400 і 500, а застосовують їх для арх-оздоблювальних робіт, облицювального шару стінових панелей і блоків штучного мармуру, скульптурних робіт. Властивості: міцність, рівномірність зміни об'єму, дрібність помелу, ступінь білизни.

3. Покрівельні і гідроізоляційні матеріали на основі бітуму. Різновиди. Основні властивості.

Рулонні покрівельні та гідроізоляційні матеріали поділяються на: основні і безосновні. За видами: бітумні, бітумно-полімерні, бітумно-гумові, дьогтебітумні. Вироби: руберойд, склоруберойд, пергшамін, фольгеруберойд. Властивості: водонепроникність, стійкість до дії кислот і інших агресивних рідин, пластичність.