4. Державотворчі процеси на території україни

4.1. Найдавніші державні утворення на території України.

Археологічні розкопки, окремі писемні джерела свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в середині І тисячоліття до н.е. виступили кочові племена Північного Причорномор’я – кіммерійці, скіфи, сармати та ін. Ось чому з державних утворень саме цих народів, які хоч не мають прямого генетичного відношення до українців, але вплинули на українське державотворення, ми починаємо висвітлення проблеми зародження і розвитку державотворчих процесів на території України.

Кіммерія (ІХ–VІІ ст. до н.е.) займала велику територію від Дністра до Дону, частину північного Криму, Таманський та Керченський півострови. Столицею Кіммерії було м. Кіммерік, розташоване в Криму, в районі Керченської протоки. Державою управляли царі, що вийшли з родової і племінної знаті. Царям і знаті належала вся повнота влади в державі, яка була рабовласницькою. Кіммерія була досить агресивною державою. Царі здійснювали походи на Близький Схід – в Ассирію, Урарту. Держава розпалась внаслідок вторгнення в VII ст. до н.е. скіфів.

Таврика Майже одночасно з Кіммерією на півдні Криму існувала держава таврів (IX–I ст. до н.е.). Була рабовласницькою. Влада належала родовій аристократії. Таври воювали з грецькими містами-державами. В II ст. до н.е. її підкорив цар Понту Мітрідат VІ Євпатор. Потім вона попала під владу Риму, а в середні віки таври були винищені або частково асимільовані татарами.

Скіфія. В VII ст. до н.е. скіфи захопили територію між Доном, Дунаєм і Дніпром та частину Криму та утворили могутній племінний союз. Керували царські скіфи, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочовики, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходилися еліно-скіфи. Нарешті на північ від царських скіфів (у степовій смузі України) розташовувалися скіфи-хлібороби (орачі). Називали цей племінний союз Вел. Скіфією або Скіфією.

У VII–VI ст. до н. е. починається розклад родового ладу і в VI–IV ст. до н.е. відбувається поступово становлення класового суспільства та формується рабовласницька держава. Саме в цей час (IV ст. до н.е.) цар Атей захопив владу, усунувши інших царів. Столиця була на Дніпрі (Кам’янське городище поблизу Нікополя), згодом у Криму Неаполь Скіфський. Влада царів була спадковою, сильною і деспотичною. Існувало уявлення про божественне походження царського роду. Царі також виконували судові і жрецькі функції.

Сарматія. (III ст. до н.е. – III ст. н.е.) У III ст. до н.е. під тиском войовничих кочових племен сарматів Велика Скіфія розпадається. У Криму Мала Скіфія проіснувала до II – початку III ст. н.е. Сармати – це комплексна назва ряду племен: роксолани, язиги, алани, сіраки, аорси, були іраномовними, так як і скіфи. Жили між Доном і Дніпром. Головним політичним центром було м. Танаїс, розташоване в гирлі Дону. Сарматія була рабовласницькою державою, керованою царями (племінний лад тримався досить стійко і в своєму політичному розвитку вони не перейшли від племінних об’єднань до утворення держави). Сармати постійно вели завойовницькі війни, тримали в покорі сусідні племена (в т.ч. племена зарубинецької культури Середнього Дніпра, яка вважається найдавнішою слов’янською культурою). Спочатку їх розбили готи, а в другій половині IV ст. остаточно завоювали гуни.

Грецькі міста-держави. Перше поселення грецьких колоністів з’явилося ще в VII ст. до н.е. на о. Березань поблизу гирла Дніпра. Згодом були засновані Ольвія, Феодосія, Пантікапей, Херсонес, Тіра та інші міста. Розквіт грецьких міст припадає на V–IV ст. до н.е., після чого починається їхній занепад.

Державний лад грецьких міст Північного Причорномор’я ґрунтувався на тих же засадах, що й політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління це були рабовласницькі демократичні або аристократичні республіки. Вищим органом влади були народні збори, в яких брали участь лише повноправні громадяни, які вирішували всі питання, обирали посадовців, контролювали їхню діяльність.

Значну роль в управлінні відігравала також Рада міста, яка обиралася народними зборами і була постійним виконавчим органом влади. Вона готувала рішення народних зборів, підбирала кандидатів на виборчі посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб.

Третьою ланкою управління грецьких міст були виборчі колегії – магістратури. Вони опікувалися фінансами, роботою судових установ, військовими справами. Найбільш впливовими була рада архонтів, яка керувала іншими колегіями і могла скликати в разі потреби народні збори.

На початку V ст. до н.е. завдяки об’єднанню кількох грецьких міст у районі сучасної Керченської протоки утворилося Боспорське царство. До нього увійшли: Фанагорія, Гермонасса, Феодосія, Пантікапей. Міста зберігали певну самостійність, а деякі і демократичний устрій. Також до складу держави увійшли землі, заселені численними місцевими племенами (синди, торети, псеси та ін.). На початку 1 ст. попали під владу понтійського царя, потім Риму, готів. Завершального удару Боспорському царству завдали гуни. З VI ст. Боспор увійшов до складу Візантії і припинив своє існування. Державою правили архонти Пантікапея, проголошені згодом царями з необмеженою владою. Разом з цим, і міста, і місцеві племена почали втрачати колишню самостійність й у перших століттях нашої ери управління найважливішими областями й містами країни стало доручатися царським намісникам.

Гетика. В III ст. у Північне Причорномор’я вторглись готи відтіснивши сарматів за Дон, зруйнувавши грецькі міста-держави Ольвію і Тіру, підкорили своїй владі населення Криму. Тут, у степовому Причорномор’ї, виникає нове державне утворення – Готське королівство або Гетика (Рейхготланд). Столицею було так зване „Дніпрове місто”, яке знаходилося поблизу одного з порогів Дніпра (неподалік від нинішньої станції Башмачка Запорізької обл.). Здійснювали військову експансію на Балкани і Малу Азію. В кінці IV ст. почалася невдала війна з антами. У 375 р. були розгромлені гунами, які підтримали антів. Держава занепала, більша частина готів перейшла в наддунайські землі, менша – залишилася на території Кримського півострова.

Держава гунів. Називають першою „імперією” кочовиків-скотарів. Після перемоги над готами невдовзі захопили величезні території від Дону до Дунаю. Зруйнували грецькі міста в Причорномор’ї, підкорили племена готів, аланів, слов’ян. За правління Атіли (сер. V ст.) держава гунів контролювала територію від Рейну до Волги. Після поразки в Каталаунській битві 451 р. держава гунів розпалась.

Ці вище названі держави не були українськими, але значною мірою вплинули на процеси зародження, формування і розвитку майбутньої української держави.