Тема 13. ЗайнятІсть і безробІття

Нові категорії та поняття: зайнятість, ринок праці, функції праці, безробіття, фрикційне безробіття, структурне безробіття, циклічне безробіття, служба зайнятості, біржа праці, соціальний захист.

Зайнятість населення в сучасній ринковій економіці

Проблема людини та вдосконалення праці стоять у центрі економічних перетворень в умовах ринкової економіки. Якщо на початку XX ст. людині було досить знань, отриманих в період загальноосвітнього та професійного навчання, на весь період трудової діяльності, то стрімкий розвиток НТР корінним чином змінив ситуацію. Сучасна система освіти повинна дати людині не лише сучасну професійну підготовку, а й забезпечити сприйняття соціально-економічних та науково-технічних нововведень, вміння оволодівати інформацією – "електронною" грамотністю. Змінюються зміст та функції праці за сучасної ринкової економіки.

Мета семінарського заняття: з’ясувати місце та роль людини у системі суспільного виробництва, зміну цієї ролі під впливом НТР, зміну змісту та функцій праці за сучасної економіки, охарактеризувати види безробіття та його соціально-економічні наслідки.

Розглядаючи перше питання, необхідно з’ясувати еволюційний розвиток суспільної праці та розглянути основні концепції зайнятості.

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно-корисній діяльності, що приносить дохід. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.

Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.

Серед основних показників ефективної зайнятості населення доцільно виділити: рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Зверніть увагу, що розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30\% робочої сили.

Державна політика зайнятості та механізм її регулювання

В умовах ринкової економіки не існує автоматичного механізму забезпечення повної зайнятості населення, виникає потреба у цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

Мета державного регулювання зайнятості населення – забезпечення ефективної зайнятості, підготовки, перепідготовки перекваліфікації кадрів, яка б дозволила кожній людині знайти застосування своїм здібностям у відповідній сфері діяльності.

Серед методів державного регулювання зайнятості населення:

законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;

створення нових робочих місць в державному секторі;

стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;

заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;

соціальне страхування та соціальний захист безробітних;

працевлаштування незайнятого населення.

Для реалізації державної політики зайнятості створюються біржі праці або служби зайнятості. Служби зайнятості – спеціалізовані державні заклади, які виконують посередницькі функції на ринку робочої сили.

Служби зайнятості:

аналізують і прогнозують попит і пропозицію на ринку робочої сили, інформують населення, підприємства, державні заклади про стан ринку праці;

ведуть облік вільних робочих місць та громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

надають допомогу громадянам у працевлаштуванні, а роботодавцям – у пошуках необхідних працівників;

організовують профпідготовку та перепідготовку громадян;

реєструють безробітних та виплачують їм допомогу.

Безробіття населення: види, структура, причини

Безробіття – невід’ємний елемент ринкової економіки. На сьогоднішній день за даними ООН кожен третій працездатний у світі або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною економічною та соціальною проблемою сучасного суспільства. Згідно з Законом України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни, які, з незалежних від них причин, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Проаналізуйте основні види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття – тимчасове безробіття, пов’язане із добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи внаслідок професійного, вікового, регіонального переміщення робочої сили. Цей вид безробіття може бути викликаний зміною роботи внаслідок підвищення кваліфікації, професійної майстерності, зміною місця проживання, пошуком роботи через звільнення, тимчасовою втратою сезонної роботи, зміною важливих етапів у житті людини (закінчення вузу, народження та догляд за дитиною у жінок тощо).

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Пошук та отримання більш продуктивної та вище оплачуваної роботи сприяє збільшенню доходів зайнятого населення та зростанню обсягів національного виробництва за рахунок раціонального розподілу трудових ресурсів.

Структурне безробіття – безробіття, пов’язане із структурними зрушеннями в економіці, які змінюють складові попиту та пропозиції робочої сили. Цей вид безробіття може бути викликаний змінами в споживчих перевагах, в технології виробництва, в географічному розподілі робочих місць, які впливають на попит на окремі професії та пропозицію робочої сили по ним.

Межа між фрикційним і структурним безробіттям в деякій мірі умовна. Відмінності між цими видами безробіття полягають у тому, що фрикційне безробіття є короткостроковим, оскільки безробітні володіють необхідними професійними навичками для отримання роботи, яку вони шукають. Структурне безробіття є тривалим, оскільки безробітні не можуть отримати роботу без відповідної перепідготовки, оволодіння новими навичками або зміни місця проживання.

Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає в період економічного спаду, падіння загальних обсягів виробництва, що проявляється у перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї у всіх галузях і регіонах країни. Цей вид безробіття пов’язаний із періодичними спадами економічної активності, що зменшує сукупний попит на товари і послуги і викликає скорочення зайнятості. Внаслідок цього, циклічне безробіття інколи називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту.

Вивчіть стан ринку праці в Україні, проаналізуйте види безробіття, його структуру, особливості. Порівняйте з рівнем безробіття в окремих ринкових країнах.

Соціально-економічні наслідки безробіття та шляхи його скорочення

Для будь-якої економічної системи безробіття не проходить безслідно, воно має соціально-економічні наслідки. Економічні збитки періоду безробіття проявляються в скороченні валового національного продукту (ВНП), втраті потенційного робочого часу, зниженні рівня доходів сім’ї, рівня життя, заробітної плати після працевлаштування у зв’язку з втратою рівня кваліфікації та професійних навиків. Чому економічні втрати суспільства від безробіття значно перевищують втрати, пов’язані з іншими факторами, наприклад, із монополізацією, тарифами, квотами?

Руйнівний вплив безробіття на трудящих проявляється в соціально-моральних втратах: моральна деградація особистості та відмова від моральних принципів, погіршення здоров’я (особливо зростання серцево-судинних та психічних захворювань), знецінення трудового досвіду, психологічні зрушення, посилення соціальної нерівності тощо. Використайте статистичний матеріал для аналізу та висновків.

Американський дослідник Артур Оукен довів існування взаємозв’язку між рівнем безробіття і зміною обсягу ВВП. Згідно із законом Оукена перевищення рівня фактичного безробіття над його природним рівнем на 1\% призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 \% у порівнянні з його потенційним рівнем.

Охарактеризуйте механізм страхування на випадок безробіття в різних країнах і поясніть роль держави у розв’язанні цієї проблеми.

Вивчіть Державну програму зайнятості населення України, Закони України "Про зайнятість", "Про охорону праці", в яких окреслена лінія держави щодо регулювання зайнятості та безробіття в Україні, система соціального захисту населення.

Порушення макроекономічної рівноваги, основою якої є врівноважена взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції, призводить до дестабілізації економічної системи, руйнації господарських зв’язків, соціально-економічних потрясінь.

Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції.

Основними рекомендаціями, спрямованими на зниження безробіття, є:

макроекономічна політика, спрямована на скорочення бюджетного дефіциту, стримування інфляції та підтримання попиту;

удосконалення системи освіти і підготовки кадрів;

ліквідація бар’єрів, що заважають створенню чи розширенню підприємств;

удосконалення системи заходів щодо створення і розповсюдження технології;

гнучкість в питаннях заробітної плати;

зміни в законодавстві, які б не перешкоджали вільному найму на роботу;

гнучкість у питаннях вільного часу;

розробка політики, спрямованої на підвищення рівня зайнятості, а не на підтримку безробіття;

зміни системи соціального забезпечення в напрямі стимулювання працевлаштування.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:

розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;

стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили;

залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;

регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;

стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;

збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти;

введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому;

заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;

організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо