право
.docxЦивільна дієздатність юридичної особи виникає та припиняється одночасно із її правоздатністю. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (ст. 92 ЦК України).
Юридична-особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язання^ юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ст. 96 ЦК України).
. §2. Порядок і правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення його померлим В житті можливі випадки, коли громадянин тривалий час відсутній в місці постійного проживання. Він не повідомляє про себе, а заходи по встановленню цих відомостей не дають позитивних результатів. Виникає невизначеність у правовідносинах за участю відсутнього. Якщо він живий, а відсутність сталася з незалежних від нього причин, необхідно вжити заходів по збереженню його майна, задоволенню вимоги його кредиторів тощо. В разі смерті відсутнього^ правовідносини з його участю повинні припинити свою дію. Його майно за пра-
' Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних та кримінальних справах. — К., 1993. — С. 249.
^Судова практика в цивільних і кримінальних справах (1960-1988 р.р.)//3а ред.П.А. Чеберяка.—К., 1989.-С. 7.
72
вом спадкоємства переходить до спадкоємців. Заінтересовані особи вправі заявити вимоги про це.
Зазначені дії можна вчинити за допомогою двох цивільно-правових інститутів: «Визнання громадянина безвісно відсутнім» і «Оголошення громадянина померлим» (ст.ст.18-22 ЦК України).
Визнання громадянина безвісно відсутнім може мати місце при встановленні певних умов:
а) протягом року громадянин відсутні й в місці його постійного проживання;
б) протягом того ж строку в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування;
в) невідомість місця перебування не можна усунути за допомогою відповідних заходів.
Перебіг річного строку починається з дня одержання відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості. Коли ж неможливо встановити місяць, в якому були одержані останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з 1 січня наступного року.
Визнання громадянина безвісно відсутнім здійснюється в судовому порядку. Справи про це розглядаються районним (міським) народним судом за місцем проживання заявника (ст.261 ЦПК України). Народний суддя вживає заходів для встановлення відомостей про відсутнього: виявлення родичів, співробітників, знайомих; надсилання запитів до відповідних організацій за останнім місцем проживання (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ, виконкоми тощо). Суд постановляє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім або про відмову в задоволенні заяви про це.
Які ж правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім?
1. Над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, встановлюється опіка. Опікун призначається органом опіки та піклування на підставі судового рішення. Орган опіки та піклування має право і до закінчення річного строку за заявою заінтересованих осіб призначити опікуна для охорони майна відсутнього, а також для управління цим майном (ч.2 ст.18 ЦК України).
З майна, належного безвісно відсутньому
, видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. За рахунок цього ж майна опікун задо-
73
вольняє вимоги по сплаті боргів по різних зобов'язаннях безвісно відсутнього (ч.І ст.19 ЦК України).
2. Неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина, незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутнього, що не досягли 8 років, вправі вимагати призначення їм пенсії у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім (Закон України про пенсійне забезпечення).
3. Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи ЗАГСу (ст.42 КпШС України).
4. Припиняються зобов'язання, тісно зв'язані з особою безвісно відсутнього, наприклад, чинність довіреності (п.п.6,7 ст.69 ЦК України), договору доручення (п.З ст.392 ЦК України).
Зазначені юридичні наслідки спрямовані на усунення невизначеності у правових відносинах за участю безвісно відсутнього громадянина.
Якщо з'явиться громадянин, визнаний безвісно відсутнім, або буде виявлено його місце перебування, районний (міський) народний суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує своє попереднє рішення (ст.20 ЦК України).
Правові наслідки скасування визнання безвісно відсутнім такі:
1. Суд надсилає органу опіки та піклування копію рішення для зняття опіки над майном громадянина, який повернувся.
2. Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам.
3. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.
Оголошення громадянина померлим може мати місце за таких умов:
а) якщо громадянин відсутній в місці постійного проживання протягом 3 років;
б) якщо протягом того ж строку в місці постійного проживання громадянина немає відомостей про місце його перебування;
в) вжиті заходи для виявлення місцеперебування громадянина і одержання відомостей про нього не дали позитивних наслідків. 3-річний строк скорочується до 6 місяців, коли громадянин пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю, або є підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку.
74
Наприклад, громадянин був пасажиром залізничного поїзда, з яким сталася аварія. Серед вбитих і поранених його не виявлено. За таких обставин він може бути оголошений померлим через 6 місяців після аварії. Інший строк встановлено для військовослужбовців або інших громадян, які пропали без вісті у зв'язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголошені померлими не раніше ніж після закінчення 2 років з дня припинення воєнних дій.
Питання про оголошення громадянина померлим розглядає районний (міський) народний суд за місцем проживання заявника. Суд постановляє про оголошення громадянина померлим або про відмову в задоволенні заяви про це. Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду. Суд може визнати днем смерті громадянина день його гаданої загибелі, якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його
загибель від певного нещасного випадку.
Якою є юридична природа такого явища, як оголошення громадянина померлим?
В основу судового рішення про оголошення громадянина померлим покладено спростовну презумпцію його смерті. Саме цим «оголошення померлим» відрізняється від смерті — певного юридичного факту, який стверджується довідкою лікувального закладу або показаннями свідків про настання смерті. Право- і дієздатність припиняються зі смертю громадянина. Оголошення ж громадянина померлим не призводить до припинення право- і дієздатності. Наприклад, громадянин, оголошений померлим, насправді виявився живим. Він учиняє угоди, має майно у власності, займається певною роботою тощо. Отже, він фактично здійснює право- і дієзатність.
Разом з тим між «оголошенням померлим» і фактично померлим є спільні риси, які торкаються юридичних наслідків:
а) відкриття спадщини (ст.525 ЦК України). Суд надсилає копію рішення до нотаріальної контори або органу, що виконує нотаріальні дії, для вжиття заходів по охороні спадкового майна;
б) як і при визнанні громадянина безвісно відсутнім, певні особи набувають право на одержання пенсій;
в) припиняється шлюб (ст.37 КпШС України); суд надсилає копію рішення органові запису актів громадянського стану для реєстрації смерті громадянина;
г) припиняються зобов'язання, зв'язані з особою громадянина, оголошеного померлим.
75
Такі самі юридичні наслідки виникають і при настанні смерті громадянина. Якщо з'явиться громадянин, якого оголошено померлим, або буде виявлено його місцеперебування, суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання, скасовує своє рішення про оголошення
громадянина померлим. Копію такого рішення суд надсилає органові ЗАГСу для анулювання запису про смерть (ст.265 ЦПК). При цьому поновлюється не лише особисто-правовий статус громадянина, а і його майновий стан. Незалежно від часу свого з'явлення громадянин вправі зажадати повернення майна від певних осіб і держави:
а) спадкоємці та інші особи зобов'язані повернути майно, що збереглося і безоплатно перейшло до них після оголошення громадянина померлим. Законодавець допускає лише одну форму поновлення майнового стану громадянина: повернення майна в натурі. Якщо спадкоємці продали спадкове майно, то виручені від реалізації гроші не повертаються йому. Навряд чи це виправдано і справедливо;
б) якщо майно оголошеного померлим перейшло за правом спадкування до держави, то громадянину воно повертається як в натурі, так і у вигляді сум, виручених від його реалізації;
в) особи, до яких перейшло майно за відплатними угодами, зобов'язані повернути його, якщо буде доведено, що в момент придбання майна вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є живим;
г) інші юридичні наслідки явки громадянина, оголошеного померлим: виплата пенсій відповідним особам припиняється;
для поновлення шлюбних відносин необхідна нова реєстрація шлюбу.
Розглянуті вище інститути «визнання громадянина безвісно відсутнім» і «оголошення громадянина померлим» не поширюються на осіб, які зникають за власним бажанням, а саме їхнє зникнення є неправомірною поведінкою. Це буває у випадках, коли громадянин ховається від суду і слідства або ухиляється від виконання сімейно-правових обов'язків: сплати аліментів тошо.
|
Поняття та ознаки юридичної особи Природним суб'єктом права є фізична особа. Водночас в цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи. Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, тобто могла набувати цивільних прав та обов'язків, захищати свої права, вона повинна бути визнана суб'єктом цивільного права — юридичною особою. Інститут юридичної особи — це сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організаційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення та порядок реорганізації та припинення. Інститут юридичної особи з'явився як форма задоволення громадських потреб в централізації капіталу для реалізації значних господарських проектів, а також з метою захисту різних корпоративних інтересів. Організація, яка не відповідає певним, встановленим ознакам, прав юридичної особи не набуває, а отже, не є суб'єктом цивільного права. Цивілістична наука традиційно виокремлює такі ознаки юридичної особи: - організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначеною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів перетворюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб'єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать до її складу; - майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наявність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, господарські товариства) або на праві господарського відання чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні підприємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить від їх долі; - можливість виступати в цивільному обігу від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов'язки та нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо; - здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака). Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється цивільним процесуальним правом. Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою. Отже, юридична особа — це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. В доктрині радянського цивільного права традиційно вважалося, що юридична особа має спеціальну правоздатність, тобто кожна юридична особа може здійснювати лише таку діяльність, яка передбачена її статутом чи відповідним положенням. У вітчизняному цивільному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного декларується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК). Водночас окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) — займатися медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг та ін. Дієздатність юридичної особи виникає одночасно з правоздатністю і здійснюється її органами. Залежно від підстав класифікації розрізняють такі органи юридичної особи: 1) одноособові (директор, ректор, начальник) та колегіальні (правління, рада, колегія); 2) ті, що обираються, та ті, що призначаються; 3) керівні та структурні, залежно від повноважень. |
|
Виникнення та припинення діяльності юридичних осіб
|
Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Способи виникнення юридичних осіб:
Створення юридичних осіб може відбуватися і шляхом поєднання кількох вищеназваних способів. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. Вимоги до змісту установчих документів передбачені ст. 88 ЦК У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені законом. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені законом. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порядок державної реєстрації юридичних осіб визначається законом, а саме:
Припинення юридичної особи Юридична особа може припинятися (способи припинення): у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам; у результаті ліквідації. На відміну від ЦК 1963 р., який передбачав дві форми (два способи) припинення юридичних осіб – ліквідація і реорганізація, новий ЦК не використовує термін «реорганізація». Виняток становлять лише положення ст.129 ЦК, де зазначено про примусову реорганізацію юридичної особи. Замість терміна «реорганізація» у новому кодексі говориться про те, що її діяльність припиняється внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам – правонаступникам. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 року. Обставинами, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи можуть бути: досягнення поставлених цілей (наприклад, після завершення об’єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження), або закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин). Відповідно до ст. 105 ЦК учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Крім того, вони призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи. Комісія з припинення юридичної особи: здійснює управління справами юридичної особи; виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється; поміщає в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Повідомлення поміщається в тих друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи; вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи. Припинення юридичної особи внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам – правонаступникам може відбуватися шляхом:
Злиття передбачає припинення двох або більше юридичних осіб і передачу всіх прав та обов’язків одній новій створеній в результаті таких дій юридичній особі. Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу всіх прав і обов’язків іншій юридичній особі. Поділ передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу у відповідних частках усіх прав та обов’язків кільком юридичним особам – правонаступникам. При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду (зміна організаційно-правової форми) до новоствореної юридичної особи переходять права та обов’язки попередньої. Для всіх зазначених способів припинення юридичної особи притаманні дві особливості:
Порядок припинення припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення визначається ст. 107 ЦК. Ліквідація юридичної особи може проводитись: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Вимога про ліквідацію юридичної особи може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи. Порядок ліквідації юридичної особи передбачається ст. 111 ЦК. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. |