3. Особливості та відмінності системи менеджменту якості України у порівнянні з Європейським Союзом.

Україна бере активну участь у роботі міжнародних і європейських організацій з метрології.

З 1992 р. вона є членом регіональної Організації державних метрологічних установ країн Центральної та Східної Європи (СООМЕТ). В межах діяльності цієї організації Україна бере участь у розробці 30 тем.

З 1997 р. Україна стала членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (ОІМL), а з 1998 р. — членом-кореспондентом Організації національних метрологічних установ держав Європи — ЕURОМЕТ.

У рамках членства в цих організаціях Україна отримує всі необхідні документи й використовує їх для гармонізації норм національного законодавства з міжнародними нормами, проводить звірення державних еталонів з національними еталонами інших країн, що необхідно для визнання результатів вимірювань і випробувань, які проводяться в Україні.

Науковими метрологічними центрами України проведено звірення національних еталонів з національними еталонами Німеччини, США, Російської Федерації, Болгарії та інших держав.

Двосторонні угоди про співпрацю укладено з національними метрологічними службами Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Литви, Болгарії

Також Україна працює за програмою у рамках п´яти міждержавних метрологічних угод із країнами СНД.

4. Етапи розвитку менеджменту якості в економічно розвинених країнах

Методи і характер роботи, спрямованої на забезпечення належної якості продукції, постійно змінюються. Ці зміни розмиті в часі і не завжди чітко відокремлені одна від одної. Разом з тим кожний етап еволюції має свою логіку і закономірності розвитку, що дає змогу виокремити 6 основних історичних етапів:

• індивідуальний контроль якості;

• цеховий контроль якості;

• приймальний контроль якості;

• статистичний контроль якості;

• комплексне управління якістю;

• забезпечення якості на базі стандартів ISO 9000.

Індивідуальний контроль діяв на виробництві до кінця XIX ст. При цьому один працівник або невелика група були відповідальними за виготовлення всього виробу. Кожний працівник міг повністю контролювати якість результату своєї індивідуальної праці, забезпечуючи тим самим якість виробу. Кожному, хто був зайнятий на тих чи інших виробничих операціях, необхідно було виконувати роботу відповідно до заданої моделі (кресленням, рисунком, шаблоном тощо). Принцип роботи на основі моделі означав уже перехід від ремісничого етапу виробництва до промислового, на якому якість визначалась не тільки талантом, майстерністю і умінням працівника, але і його здатністю зіставляти конкретні результати своєї роботи з заданою моделлю.

Цеховий контроль якості виник на початку XX ст. Його зародження було зумовлене розвитком промислового виробництва і поглибленням внутрішньовиробничого поділу праці. Для цього етапу характерний розподіл функцій і відповідальності за якість як між окремими працівниками, так і цеховим керівником або майстром. Цеховий майстер визначав загальні вимоги до якості продукції і відповідав за якість виконаної цехом роботи.

Уже під час свого зародження цеховий контроль спирався на принципи наукового менеджменту, розроблені видатним американським спеціалістом Ф. Тейлором (1856—1915). Відповідно до цих принципів контролю використовувались дві межі допустимої якості. У кресленнях вказувалась нижня і верхня межі допусків, а у шаблонів з´явились два типи калібрів: пропускний і непропускний. Головним у методології Тейлора було задати допуск на показники якості продукції, виміряти його значення і поділити продукцію на придатну і дефектну — залежно від попадання значення показника в допуск.

Принципи Тейлора передбачали жорсткий адміністративний примус виконавців і беззаперечне дотримання норм якості. При цьому поняття "норма якості" і пов´язані з ним поняття "допуск" і "дефект" стосувались тільки окремих виробів (деталей, вузлів) і не поширювались на партії продукції та технологічні процеси.

Напередодні Другої світової війни розвиток масового виробництва, зростання промислових підприємств, збільшення обсягів виготовленої продукції призвели до відокремлення технічного контролю від виробничих операцій, до його організаційного оформлення в самостійний професійний вид діяльності. На промислових підприємствах стали створюватися самостійні служби технічного контролю зі штатними контролерами на чолі з начальником, який був підпорядкований керівникові підприємства.

Це стало початком етапу приймального контролю якості (контролю якості під час приймання продукції).

Нова організація робіт з контролю зумовила постановку проблеми забезпечення якості виробничих процесів.

Вирішення цієї проблеми пов´язане з четвертим етапом — статичним контролем якості, який базується на теорії ймовірності і математичній статистиці. На практиці це проявилось у використанні контрольних карт (карт Шухарта) з межами регулювання і переходу від суцільного до вибіркового контролю, при якому в процесі виробництва систематично відбираються згідно з попередньо складеним планом контрольні дані для їх обробки методами математичної статистики.

У зв´язку з цим сфера використання статистичного контролю якості обмежувалась виробничими рамками і поширювалась дуже повільно. Контроль, як і раніше, провадився в межах цеху і, звичайно, не міг вирішувати складних проблем якості.

До 1960-х років необхідна якість продукції досягалась переважно за рахунок використання засобів і методів технічного контролю.

На початку 1960-х років з´явились нові структури служб технічного контролю, зорієнтовані на зростання обсягів виготовленої продукції і зниження витрат на якість при збереженні високої енерго- і матеріаломісткості.

Технологія контролю якості стала сферою спеціалізованої діяльності, спрямованої на регулювання якості, аналіз причин дефектів, розроблення заходів на їх усунення і проведення заходів профілактичного характеру. З цією метою на підприємствах стали створювати спеціальні служби управління якістю. До їх складу разом із відділом (групою) технічного контролю включали групи, відповідальні за планування і координацію робіт усіх підрозділів підприємства у сфері якості, розробку нормативно-організаційних документів з якості, роботу з постачальниками у сфері якості, аналіз надійності виробів і причин їх дефектів та відмов, роз´яснення вимог до якості продукції, розробку критеріїв оцінки якості праці, розробку спеціальних методів забезпечення якості (в т. ч. статистичних), збір і аналіз інформації про якість продукції від споживача тощо. Служба якості стала самостійною, незалежною від інших підрозділів і підпорядковувалась безпосередньо вищому керівникові підприємства та була підзвітна тільки йому у своїх діях.

Враховуючи, що проблема забезпечення якості за своєю природою вимагає аналітичного підходу для її вирішення, служба якості комплектувалась кваліфікованими спеціалістами зі стандартизації, математичної статистики, теорії надійності тощо.

Створення служб якості дало змогу ліквідувати подвійну відповідальність осіб, що відповідають за виготовлення продукції і за оцінювання її якості. Таке ставлення до вирішення проблеми якості було охарактеризоване А. Фейгенбаумом як комплексне управління якістю.

У методичному плані перехід від традиційного контролю якості до управління якістю став принципово новим, п´ятим етапом: замість виявлення дефектів продукції ставилося завдання їх попередження. Механізм комплексного управління якістю орієнтував усю систему заходів на досягнення заданого рівня якості продукції. При цьому комплексне управління доповнювало раніше використовувані статистичні інструменти контролю якості методами метрології, збору інформації про якість, мотивації якості, стандартизації, сертифікації та іншими.

Акумулюючи елементи організаційного і технічного керівництва, комплексне управління якістю дало змогу багатьом організаціям досягти значних результатів у поліпшенні якості продукції і зниженні витрат на неї.

На базі загальної методології комплексного управління якістю в 1960— 70-х роках в різних країнах з урахуванням їх національних і економічних умов були сформовані специфічні організаційні підходи до управління якістю на рівні фірми. Найвідомішими з них стали концепції TQC (Total Quality Control) — загальне управління якістю в США і CWQC (Company Wide Quality Control) — управління якістю в рамках фірми в Японії та ін.

Концепція TQC заснована на побудові системи управління якістю, яка охоплює всі сторони діяльності фірми. Відповідно до цієї концепції вирішення проблеми якості входить у сферу відповідальності керівництва фірми (менеджменту) і є головною турботою добре структурованого адміністративного підрозділу, який спеціалізується виключно на організації забезпечення якості продукції.

Концепція CWQC передбачала участь у роботах з якості всього персоналу фірми — від президента до рядового робітника. Відповідно до цього підходу працівники всіх підрозділів та ієрархічних організаційних рівнів фірми мають бути навчені методам управління якістю і використовувати їх на практиці. Іншими особливостями японського управління якістю стало широке використання статистичних методів, організація внутрішніх фірмових перевірок систем якості, діяльність гуртків якості.

Наприкінці 1980-х років з´явилася нова методологія забезпечення якості продукції на основі міжнародних стандартів ISO 9000. Згідно із цією методологією створення на підприємстві високоефективних і результативних систем якості, які відповідають положенням стандартів ISO 9000, є гарантією того, що вимоги споживачів будуть дійсно задоволені. Таким чином, розробка і реалізація концепції стандартів ISO стали черговим етапом роботи із забезпечення якості на підприємствах і забезпечили напрямки подальшого розвитку робіт з вирішення проблеми якості на рівні промислових підприємств, які буде розглянуто далі.

Вирішальний вплив на сучасну теорію і практику забезпечення якості, починаючи з четвертого етапу, мали роботи таких всесвітньо відомих спеціалістів, як У. Шухарт, Е. Демінг, Дж. Джуран, Ф. Кросбі, А. Фейгенбаум, К. Ісікава, Г. Тагуті та ін. Ці роботи лягли в основу професіональної концепції якості, вони стали класичними. Американський спеціаліст Дж. Харрингтон сказав про цих спеціалістів: "В 1940-ві роки Америка мала воєнних героїв, в 1960-ті зразками для наслідування були космонавти, а зараз героями варто вважати спеціалістів у сфері якості, оскільки їх внесок в майбутнє процвітання Америки може бути навіть більшим, ніж видатних особистостей минулого".

Вчення великих спеціалістів з якості мають філософський характер, тому що головні принципи і підходи до вирішення проблеми якості у цих вченнях виражені не стільки у формі безумовних вимог, скільки у спостереженнях, узагальненнях і рекомендаціях.

ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ:

Менеджмент якості в рамках управління проектом - це система методів, засобів і видів діяльності, спрямованих на виконання вимог і очікувань клієнтів проекту до якості самого проекту та його продукції.

Концепціяпроцесу. Менеджмент якості здійснюється завдяки ефективному управлінню процесами.

Менеджмент якості: скоординована діяльність по управлінню і керівництву організацією стосовно до якості.

Концепція процесу. Менеджмент якостіздійснюється завдяки ефективному управлінню процесами.

Менеджмент якості: скоординована діяльність по управлінню і керівництву організацією стосовно до якості.

Система менеджменту якості стосовно до проектування, розробки,виробництва та обслуговування продукції м'яса та субпродуктів забійних тварин; ковбасних виробів; копченостей з м'яса; м'ясопродуктів з використанням субпродуктів; напівфабрикатів; консервів з м'яса і м'ясорослинні.

Системи менеджменту якості, відповідніTQM, дозволили подолати багато недоліків, властиві функціональному менеджменту, здійснити процесні підходи до менеджменту, ввести культуру постійних, безперервних поліпшень як способу життя компаній, впровадити науковий підхід до управління, заснований наотриманні знань та використанні фактів і достовірної інформації.

Система менеджменту якості являє собою систему документації, в якій закріплені основні організаційні та технологічні рішення по діяльності, спрямованої на проектування,забезпечення, контроль та вдосконалення якості; колектив співробітників, здатних і охочих (тобто активно мотивованих) виконувати вимоги, викладені в системі документації; а також сукупність матеріально-технічних пристроїв, засобів праці, що дозволяютьспівробітникам ефективно виконувати вимоги системи менеджменту якості. Природно, самим важливим аспектом є документація по системі менеджменту якості, так як вона являє собою модель всієї діяльності з управління якістю. Саме документаціяє основним об'єктом перевірки та аналізу, здійснюваних у рамках сертифікаційного аудиту підприємств та проектів

Системи менеджменту якості займають особливе місце серед усіх існуючих систем управління, бо є одним з останніх досягнень вобласті вирішення проблем якості будь-якої організації, а стандарти ISO серії 9000 - концентрацією світового досвіду в частині менеджменту якості за багато десятиліть.

Система менеджменту якості підвищує прозорість підприємства в частині його організаційної структури,бізнес-процесів і функцій. При розробці процедур, що представляють собою алгоритм діяльності, пов'язаної з якістю, визначаються або уточнюються і організаційна структура (як зобов'язання, повноваження і взаємовідносини, представлені у вигляді схеми, за якоюпідприємство виконує свої функції), і бізнес-процеси і функції.

Система менеджменту якості являє собою систему документації, в якій закріплені основні організаційні та технологічні рішення по діяльності, спрямованої на проектування,забезпечення, контроль та вдосконалення якості; колектив співробітників, здатних і охочих (тобто активно мотивованих) виконувати вимоги, викладені в системі документації; а також сукупність матеріально-технічних пристроїв і засобів праці, що дозволяютьперсоналу ефективно виконувати вимоги даної системи. Природно, що найважливішою складовою є документація по системі менеджменту якості, так як вона являє собою модель всієї діяльності з управління якістю - основний об'єкт перевірки тааналізу, здійснюваних у рамках сертифікаційного аудиту підприємств та проектів.

Система менеджменту якості (СМЯ), що відповідає вимогам МС ІСО 9001 повинна концентрувати увагу на вимогах замовника.

Система менеджменту якості: навч, посібник /В.Е.Годлевскій, Г.Н.Ізюменко, В.Я.Кокотов, - Самара: Самарський науковий центрPАН.

Методи менеджменту якості (прийнято також говорити про технології якості) надзвичайно різноманітні. До них відносяться різні методи роботи з персоналом, наприклад, організаціягуртків якості, груп по поліпшенню якості, мотивація персоналу. Найважливіше значення має також статистичний контроль процесів. Але ці методи в основному орієнтовані на сформовані виробничі колективи і на значні виробничі обсяги.

Основна ідея TQM. У менеджменті якості стверджується, що чим менше варіації (розкид) параметрів процесу, тим більше він досконалий. Розуміється таким чином досконалість господарської діяльності з високим ступенем вірогідності дозволяє забезпечити низький рівеньдефектів і витрат, скорочення термінів виконання замовлень. Сукупність усіх цих складових означає наявність у конкретної компанії реальних конкурентних переваг.

Загальна система менеджменту якості, реалізована на основі документованих процедур,знаходиться в сильній залежності від культури підприємства та ступеня залучення в роботу по якості персоналу. Стан корпоративної культури та система якості підприємства повинні бути адекватні один одному.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Момот О.І. Менеджмент якості та елементи системи якості / О.І. Момот // Навч. посібник. – К. : Центр учбової літератури, 2007 – 368с.

2. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 1 // За ред.. С.В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005. – 616с.

3. Ольдерогге Н. Менеджмент четвертого поколения: современная концепция менеджмента / Н. Ольдерогге // Менеджмент. – 2008. - №11-12. – С. 62-65.

4. Шаповал М.І. Менеджмент якості / М.І. Шаповал // Підручник. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. – 471с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Яку роль відіграють стандарти в менеджменті якості?

2. Які завдання менеджменту якості вирішуються за допомогою стандартів на стадії проектування і розроблення продукції?

3. Що означає планування в менеджменті?

4. Які завдання планування в менеджменті?

5. Що означає стратегічне планування в менеджменті?

6. Які складові має стратегічне планування в менеджменті?

7. Що означає визначення основної мети в стратегічному плануванні?

8. Як використовується СВOT-аналіз при стратегічному плануванні?

9. Що означає аналіз наявних можливостей у діяльності господарства і непередбачених ситуацій при розробці стратегічного плану?

10. З якою метою і як здійснюється розробка альтернативного плану при стратегічному плануванні?

11. Чим характеризується внутрішнє середовище менеджменту аграрних підприємств?

12. Чим характеризується зовнішнє середовище менеджменту аграрних підприємств?

13. Як використовується виробнича функція при плануванні в менеджменті?

14. Яким чином класифікація виробничих витрат пов’язана з плануванням у менеджменті?

ТЕСТИ

1. В чому полягає суть управління?

а) управління – це особливий вид діяльності, що перетворює малоефективну працю у високоефективну;

б) управління – це група людей, яка керує діяльністю підприємства;

в) управління – це процес планування організації, мотивації та контролю, спрямованого на досягнення мети організації;

г) управління – це особливий вид діяльності, який спрямований на отримання прибутку.

2. Що є об’єктом управління?

а) технологія;

б) люди;

в) виробництво;

г) збут.

3. Менеджери це:

а) всі господарські працівники;

б) інженерно-технічні робітники;

в) керівники, які знають основи сучасного управління, володіють його методами і засобами;

г) безпосередні виробники матеріальних благ.

4. Особі менеджера найбільш відповідають такі риси:

а) консерватизм;

б) новаторство;

в) поміркованість;

г) інертність.

5. Для ефективної праці робітників менеджер не повинен впливати на їх:

а) смаки і вподобання;

б) організацію праці;

в) потреби;

г) зарплату.

6. Продуктом праці менеджера є:

а) товари і матеріальні послуги;

б) управлінські рішення;

в) наукові рішення;

г) нематеріальні послуги.

7. Фундаментом школи „людських відносин” є ідея про те, що:

а) для ефективного управління людьми необхідно розширювати спілкування між виконавцями і керівниками;

б) продуктивність праці залежить від моральних та матеріальних стимулів;

в) працю виконавців необхідно науково проектувати, нормувати та стандартизувати;

г) головну увагу слід приділяти вирішенню соціальних проблем всіх працівників.

8. Зіставлення попередньо визначеної мети та фактично досягнутого результату називається:

а) контролем;

б) організацією;

в) плануванням;

г) мотивацією.

9. Контроль буває:

а) поточний;

б) попередній;

в) завершальний;

г) всі відповіді вірні.

10. Процес спонукання себе або інших до діяльності заради досягнення спільної мети організації називається:

а) плануванням;

б) менеджментом;

в) мотивацією;

г) контролем.

Ключі до тестів

1 – в

2 – а

3 – а

4 – б

5 – б

6 – б

7 – а

8 – г

9 – а

10 – в