2.Основні причини конфлікту та етапи його розвитку

Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфлікту і, за певних умов діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, викликають його. Серед величезної кількості причин конфліктів насамперед виділимо загальні причини, що проявляються так чи інакше практично в усіх виникаючих конфліктах. До них можна віднести такі.

Соціально-політичні й економічні причини, пов'язані із соціально-політичною й економічною ситуацією в країні.

Соціально-демографічні причини відбивають розходження в позиціях і мотивах людей, обумовлені їх статтю, віком, належністю до етнічних груп й ін.

Соціально-психологічні причини відбивають соціально-психологічні явища в соціальних групах: взаємини, лідерство, групові мотиви, колективні думки, настрої та ін.

Індивідуально-психологічні причини відбивають індивідуальні психологічні особливості особистості (здібності, темперамент, характер, мотиви і т.п.).

Другу групу причин у даній класифікації назвемо конкретні. Ці причини безпосередньо пов'язані з конкретним видом конфлікту. Тут ми виділимо лише деякі з них:- незадоволеність умовами діяльності;- порушення службової етики;- порушення трудового законодавства;- обмеженість ресурсів;- розходження з метою, у цінностях, засобах досягнення цілей;- незадовільні комунікації.

Початок конфлікту може бути зафіксований у вигляді перших актів протидії сторін. Для визнання конфлікту таким, який почався, необхідні три умови, що збігаються:

- перший учасник свідомо й активно діє на шкоду іншому учаснику (під діями розуміються як фізичні рухи, так і передача інформації);

- другий учасник (опонент) усвідомлює, що зазначені дії спрямовані проти його інтересів;

- у зв'язку з цим опонент починає відповідні дії проти першого учасника.

Латентний період (передконфлікт) включає етапи: виникнення об'єктивної проблемної ситуації; усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації суб'єктами взаємодії; спроби сторін розв'язати об'єктивну проблемну ситуацію неконфліктними способами; виникнення передконфліктної ситуації.

Виникнення об'єктивної проблемної ситуації. Якщо не вважати випадків, коли виникає помилковий конфлікт, то звичайно конфлікт створюється об'єктивною проблемною ситуацією. Сутність такої ситуації полягає у виникненні протиріччя між суб'єктами (їх цілями, мотивами, діями, прагненнями і т. п.). Через те що протиріччя ще не усвідомлене і немає конфліктних дій, то цю ситуацію називають проблемною. Вона є результатом дії переважно об'єктивних причин. Щодня виникаючи на виробництві, у бізнесі, у побуті, родині та інших сферах життя, багато проблемних ситуацій існують тривалий час, не виявляючи себе.

Усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації. Сприйняття реальності як проблемної, розуміння необхідності почати якісь дії для розв'язання протиріччя складають зміст даного етапу. Наявність перешкоди для реалізації інтересів сприяє тому, що проблемна ситуація сприймається суб'єктивно, з перекручуваннями. Суб'єктивність сприйняття створюється не тільки природою психіки, але і соціальними розбіжностями учасників комунікації. Сюди відносять цінності, соціальні установки, ідеали й інтереси. Індивідуальність усвідомлення створюється також розходженнями в знаннях, потребах, інших особливостях учасників взаємодії. Чим складніша ситуація і чим швидше вона розвивається, тим більша ймовірність її перекручування опонентами.

Спроби сторін розв'язати об'єктивну проблемну ситуацію неконфліктними способами. Усвідомлення ситуації суперечливою не завжди автоматично викликає конфліктну протидію сторін. Часто вони, або одна з них, намагаються вирішити проблему неконфліктними способами (переконанням, роз'ясненням, проханнями, інформуванням конфронтуючої сторони). Іноді учасник взаємодії поступається, не бажаючи переростання проблемної ситуації в конфлікт. У будь-якому разі на даному етапі сторони аргументують свої інтереси і фіксують позиції.

Виникнення перед конфліктної ситуації. Конфліктність ситуації сприймається як наявність загрози безпеки однієї зі сторін взаємодії. Ситуація може усвідомлюватися як передконфліктна і при сприйнятті загрози будь-яким суспільно важливим інтересам. До того ж дії опонента розглядаються не як потенційна загроза (яка відбувається в проблемній ситуації), а як безпосередня. Саме відчуття безпосередньої загрози сприяє розвитку ситуації у бік конфлікту, є “пусковим механізмом” конфліктної поведінки.

Відкритий період часто називають конфліктною взаємодією чи власне конфліктом. Він включає: інцидент; ескалацію конфлікту; збалансовану протидію; завершення конфлікту.

Інцидент є першим зіткненням сторін, пробою сил, спробою за допомогою сили вирішити проблему на свою користь. Якщо задіяних однією зі сторін ресурсів досить для переваги співвідношення сил на свою користь, то інцидентом конфлікт може й обмежитися. Часто конфлікт розвивається далі як низка конфліктних подій, інцидентів. Взаємні конфліктні дії здатні видозмінювати, ускладнювати первинну структуру конфлікту, вносячи нові стимули для подальших дій. Цей процес можна уявити таким чином: перехід від переговорів до боротьби — боротьба розпалює емоції — емоції збільшують помилки сприйняття — це веде до інтенсифікації боротьби і т. д. Такий процес одержав назву “ескалація конфлікту”.

Ескалація полягає в різкій інтенсифікації боротьби опонентів.

Збалансована протидія. Сторони продовжують протидіяти, однак інтенсивність боротьби знижується. Сторони усвідомлюють, що продовження конфлікту силовими методами не дає результату, але дії з досягнення згоди ще не починаються.

Завершення конфлікту полягає в переході від конфліктної протидії до пошуку рішення проблеми і припиненню конфлікту з будь-яких причин. Основні форми завершення конфлікту: розв'язання, врегулювання, загасання, усунення чи переростання в інший конфлікт.

Післяконфліктний період включає два етапи: часткову нормалізацію відносин опонентів і повну нормалізацію їхніх відносин.

Часткова нормалізація відносин відбувається в умовах, коли не зникли негативні емоції, що мали місце в конфлікті.