Страхова компанія Фінансова установа Договір лізингу Договір поставки Трьохстороння страхова угода Кредитний договір Лізингодавець

Рис. 10.4. Схема документопотоків при здійсненні лізингової угоди.

Закон України “Про лізинг” передбачає закінчення договору оперативного лізингу поверненням об`єкта лізингу лізингодавцю, а договору фінансового лізингу – придбанням об`єкта лізингу лізингоодержувачем у власність. Разом з тим, в законодавстві визначені умови повернення об`єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача та умови дострокового розірвання договору лізингу.

У разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків, на вимогу лізингодавця об`єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі.

Дострокове розірвання договору лізингу відбувається у разі банкрутства лізингоодержувача, при односторонній відмові від виконання зобов`язань за договором будь-якої із його сторін та на підставі рішення суду за позовом однієї із сторін договору, якщо не було досягнуто згоди щодо такого дострокового припинення договору.

Лізингоодержувач у разі виконання своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу та з письмової згоди лізингодавця має можливість дострокового викупу об`єкта лізингу. Достроковий викуп оформляється додатковою угодою і може бути здійснений не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об`єкта лізингу. Залишкова вартість об`єкта лізингу на момент дострокового викупу визначається згідно з виплатами за всіма складовими лізингового платежу за відсотковою ставкою, яка діє на період дострокового викупу.

У випадку розірвання договору лізингу, відповідно до чинного законодавства, лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про розірвання цього договору та про вилучення об`єкта лізингу. У повідомленні про вилучення лізингового майна зазначаються дата, час і місце його передачі. Лізингоодержувач зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання письмового повідомлення лізингодавця про вилучення лізингового майна привести його в такий стан, який обумовлений в акті про здачу-приймання з урахуванням нормального ступеня спрацювання. В договорі лізингу обумовлюється строк, протягом якого з дня отримання повідомлення про вилучення лізингоодержувач зобов`язаний відправити об`єкт лізингу на адресу, зазначену лізингодацем. Всі ризики та витрати, пов`язані з відправкою, покладаються на лізингоодержувача.

Якщо, незважаючи на умови договору, лізингоодержувач не відправить об`єкт лізингу, то лізингодавець може здійснити її перевезення на власний розсуд за рахунок лізингоодержувача, переклавши на нього відповідальність за всі ризики, пов`язані з перевезенням.

Всі витрати, пов`язані з вилученням (демонтаж, приведення в первинний стан, перевезення тощо), несе лізингоодержувач на користь лізингодавця. Факт вилучення підтверджується актом про вилучення об`єкта лізингу.

В договорі фінансового лізингу може бути передбачено, що якщо лізингоодержувач в обумовлений строк після вилучення об`єкта лізингу погасив повну суму своєї заборгованості (лізингові платежі та штрафні санкції), об`єкт лізингу може бути повернутий йому на попередніх умовах.

Усі суперечки між суб`єктами лізингової угоди по яких сторони не дійшли згоди, розглядаються господарським судом.

Варто підкреслити, що чим детальніше в договорі лізингу будуть викладені умови та зобов`язання сторін, тим з меншими проблемами доведеться мати справу під час його виконання.

10.4. Нормативно-правова база відносин суб`єктів лізингу

Зростання ділової активності суб`єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва можливе лише за умови створення надійної та сучасної правової основи. Надмірно жорстке законодавче регулювання та недоліки діючих нормативно-правових актів стають однією з найважливіших причин, що стримує розвиток ринкових відносин. При величезному потенціалі лізингової діяльності в Україні, її розвиток найбільше гальмують несприятливе оподаткування та неадекватне законодавче регулювання лізингових операцій.

Законодавчу базу лізингової діяльності започаткував Закон України “Про лізинг”, прийнятий Верховною Радою України у грудні 1997 року №723/97-ВР. Оподаткування лізингових операцій здійснюється відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та Закону “Про податок на додану вартість”. Ці акти потребують певних змін і доповнень, аби забезпечити послідовний підхід до оподаткування, лізингових операцій, при якому потенційні сторони договору лізингу могли б достовірно оцінювати відповідні ризики та витрати.

Останнім часом значно зросла зацікавленість урядових та фінансових установ у покращенні умов лізингу та вдосконаленні нормативно-правових актів. Верховна Рада України своєю постановою “Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України “Про лізинг” від 05.10.2000 р. №2009-ІІІ, прийняла у першому читанні нову редакцію закону.

У січні 2003 р. Верховна Рада України прийняла Цивільний Кодекс України (від 16.01.2003 №435-IV) та Господарський Кодекс України (від 16.01.2003 №436-IV), в яких визначено поняття лізингу, як господарської діяльності, а також істотні умови, права та зобов`язання сторін, які повинні бути передбачені в договорі лізингу.

Ці істотні умови деталізуються в конкретних лізингових угодах залежно від виду лізингового договору та відповідних домовленостей його суб`єктів.

Права та зобов`язання сторін включають наступні умови.

Лізингодавець має право:

1) у визначені Договором строки та порядку здійснювати перевірку дотримання лізингоодержувачем умов користування об`єктом лізингу та його утримання;

2) в односторонньому порядку розривати договір та повертати об`єкт лізингу за виконавчим написом нотаріуса у передбачених Законом та договором випадках;

3) інвестувати на придбання об`єкта лізингу як власні так і залучені та позичкові кошти;

4) вимагати розірвання договору та повернення об`єкта лізингу в передбачених Законом та договором випадках;

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Лізингодавець зобов`язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу (поставки) майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві.

2) не втручатись у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об`єкта лізингу.

3) повідомити продавця майна про те, що воно призначене для передачі в лізинг конкретній особі.

4) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки об`єкта лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров`я, майна лізингоодержувача чи інших осіб, або призводити до пошкодження самого об`єкта лізингу під час користування ним.

5) своєчасно та в певному обсязі виконувати взяті на себе зобов`язання щодо утримання об`єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору.

6) відшкодувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення об`єкта лізингу, проведення його капітального ремонту або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором.

7) прийняти об`єкт лізингу у разі дострокового розірвання договору або після закінчення строку договору, якщо об`єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об`єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця.

2) на звільнення від плати за користування об`єктом лізингу за весь час, протягом якого за незалежних від нього обставин об`єктом лізингу не можна було користуватись відповідно до його призначення та умов договору.

3) вимагати зменшення розміру плати за користування об`єктом лізингу, якщо за незалежних від нього обставин можливість передбаченого договором користування об`єктом лізингу істотно зменшилась внаслідок погіршення його стану.

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, причинених невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу, а від продавця – відшкодування збитків, причинених невиконанням визначених законом або договором його зобов`язань перед лізингоодержувачем.

5) у разі виявлення прихованих недоліків прийнятого у користування об`єкта лізингу, що істотно зменшують можливість користування ним, за своїм вибором вимагати:

• заміни об`єкта лізингу, якщо це можливо;

• відповідного зменшення плати за користування;

• безоплатного усунення недоліків предмета лізингу, або відшкодування витрат на їх усунення або виправлення.

6) у разі виявлення прихованих недоліків об`єкта лізингу, що унеможливлюють користування ним відповідно до його призначення та умов договору – вимагати розірвання договору та відшкодування завданих збитків.

7) пред`являти продавцеві об`єкта непрямого лізингу обов`язкові для виконання ним:

• вимоги щодо передачі лізингоодержувачу об`єкта лізингу, якщо укладеним між лізингодавцем та продавцем договором поставки передбачено виконання зазначеного зобов`язання безпосередньо лізингоодержувачу;

• вимоги щодо якості, комплектності та справності об`єкта лізингу;

• вимоги щодо здійснення монтажу та запуску в експлуатацію предмета лізингу, якщо це передбачено укладеним між лізингодавцем та продавцем договором поставки;

• вимоги щодо безоплатного усунення як прихованих, так і зазначених в акті прийому-передачі недоліків об`єкта лізингу, або відшкодування витрат на їх усунення чи виправлення;

• вимоги щодо заміни об`єкта лізингу у разі виявлення недоліків об`єкта лізингу поставленого продавцем з гарантією якості, якщо це можливо і лізингодавець не заперечує проти цього;

• інші вимоги, виконання яких передбачено законом та/або укладеним між лізингодавцем та продавцем договором поставки об`єкта лізингу – безпосередньо лізингоодержувачу.

8) викупати об`єкт фінансового лізингу відповідно до умов договору.

9) право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об`єкта лізингу продавцем може визначатись окремим укладеним з ним договором.

Лізингоодержувач зобов`язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об`єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з яким його було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна.

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових термінів на вимогу лізингодавця повернути йому об`єкт лізингу.

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об`єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об`єкта лізингу та умов його експлуатації.

5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об`єкта лізингу, його поломок або збоїв у роботі, порушення строків проведення або не проведення поточного або сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно відбитись на стані об`єкта лізингу – негайно, але в будь-якому випадку не пізніше другого робочого дня за днем настання вищезазначених подій чи фактів.

6) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки порушення провадження у справах про банкротство лізингоодержувача, накладення арешту на майно лізингоодержувача, позбавлення ліцензії на вид підприємницької діяльності, у якому передбачалось використання об`єкта лізингу, а також про настання інших подій та фактів, які унеможливлюють або можуть негативно позначитись на виконанні договору лізингу.

7) відшкодувати лізингодавцеві витрати на здійснення капітального ремонту у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором.

8) у разі відмови від прийняття об`єкта лізингу, забезпечити його зберігання протягом строку передбаченого законом та/або договором.

9) у разі закінчення строку користування об`єктом лізингу, в т.ч. і у разі, коли предмет фінансового лізингу не було придбано лізингоодержувачем, а також у разі дострокового розірвання договору та у інших передбачених законом та договором випадках дострокового повернення лізингового майна – повернути об`єкт лізингу у стані, у якому його було прийнято у користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Конкретні права та зобов`язання сторін фіксуються в договорі лізингу залежно від виду та форми здійснення лізингової операції.

Чинне вітчизняне законодавство в частині визначення прав та обов`язків сторін адаптоване до норм, прийнятих у світовій практиці. Найбільш вживаним міжнародним документом, який регулює проведення лізингових операцій і на основі якого створюються національні нормативні акти є Оттавська Конвенція з міжнародного фінансового лізингу.

В міжнародній практиці положення Конвенції застосовуються у випадках, коли лізингодавець та лізингоодержувач знаходяться на території різних держав. Держави, на території яких розміщені суб`єкти лізингу домовляються про застосування Конвенції в процесі проведення операцій міжнародного лізингу.

Оттавська Конвенція регулює угоди, яким притаманні особливості фінансового лізингу:

1. Лізингоодержувач визначає необхідне майно та вибирає постачальника, не покладаючись на думку та досвід лізингодавця.

2. Об`єкт лізингу купується лізингодавцем згідно з угодою про лізинг, яка з відома постачальника укладається або буде укладена між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

3. Періодичні лізингові платежі розраховуються з урахуванням амортизації всього чи суттєвої частини об`єкта лізингу.

Конвенція залишає за лізингоодержувачем право вибору по закінченню строку договору лізингу викупити об`єкт лізингу чи користуватись ним далі на умовах лізингу.

В Конвенції уточнені основоположні терміни фінансового лізингу, розроблені норми, що регулюють відносини між суб`єктами лізингу. Детально розглянуті два види угод: 1) про поставку між лізингодавцем і виробником/постачальником; 2) про лізинг між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Значне місце в Конвенції відводиться визначенню рівня відповідальності лізингодавця, виробника (постачальника) і лізингоодержувача, а також обов`язків, що покладаються на лізингоодержувача щодо використання ними об`єкта лізингу.

Згідно з Конвенцією відповідальність за поставлене майно несе виробник (постачальник), оскільки лізингодавець лише фінансує купівлю і, якщо договором лізингу не обумовлено інше, він не несе жодної відповідальності перед лізингоодержувачем. Винятком можуть бути випадки, коли орендар поклався на досвід і судження лізингоодержувача, або ж останній втрутився у вибір постачальника об`єкта лізингу і це призвело до збитків. В Конвенції зафіксовані юридичні наслідки, які випливають у разі неплатоспроможності лізингоодержувача. Якщо лізингоодержувач порушив договір лізингу, лізингодавець може стягти невиплачені платежі разом з відсотками та збитками. Якщо порушення суттєві, лізингодавець може вимагати дострокової виплати майбутніх платежів або повернення об`єкта лізингу. В Конвенції передбачено, що відшкодовування збитків лізингодавцеві носить лише компенсаційний характер.

За оцінкою фахівців з лізингу українське законодавство включає основні положення Конвенції і розвиває їх з урахуванням національних особливостей.

Окрім господарсько-правових актів, що регулюють відносини лізингу, важливе значення для їхнього розвитку мають податкове та фінансово-кредитне законодавство.

Бурхливому розвитку лізингу в багатьох країнах сприяло надання його суб`єктам значних податкових пільг, заохочення фінансово-кредитних установ до здійснення лізингової діяльності.

Оподаткування взагалі є потужним інструментом, який може як сприяти, так і заважати розвиткові конкретних секторів економіки. Податкова політика країни повинна бути спрямована на зростання економіки, швидкий розвиток перспективних видів діяльності.

Можливості подальшого розвитку лізингу в Україні залежать в першу чергу від вдосконалення правової бази оподаткування лізингових та пов`язаних з ними фінансово-кредитних операцій. Її основу складають:

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. №287/97-ВР, із внесеними змінами і доповненнями;

Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями;

Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. №2664-ІІІ.

Основні проблеми, пов`язані з оподаткуванням прибутку від операцій фінансового лізингу в Україні обумовлені розбіжностями у визначенні його сутності в чинному законодавстві. Деякі нормативні акти розглядають його як фінансову послугу, хоча об`єкт лізингу приймається на баланс лізингоодержувача на початку строку лізингу, як при купівлі. В податковому законодавстві визначено концептуальні характеристики купівлі-продажу товарів, однією з яких є “передча прав власності на майно за компенсацією, незалежно від термінів її надання”. За своїми зовнішніми ознаками операція з передачі лізингодавцем об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу відповідає всім умовам “продажу товарів”. Відповідно до такого трактування, Закон змушує лізингодавця кілька разів сплачувати ПДВ, що позбавляє фінансовий лізинг його економічної привабливості.

Тому, з метою стимулювання підприємницького інтересу до лізингової діяльності, необхідно ліквідувати неузгодженості та протиріччя в законодавчій базі, удосконалити механізм оподаткування лізингових операцій. Нагальною є потреба удосконалення амортизаційної політики, визначення строків та порядку амортизації майна, яке здається в лізинг.

Вимагають суттєвого поліпшення законодавчі та нормативні акти, що регулюють експорт та отримання платежів з-за кордону, з метою сприяння передачі в міжнародний лізинг продукції українських товаровиробників.

Приведення вітчизняного Законодавства у відповідність до норм міжнародного права дозволить залучити до лізингової діяльності іноземних інвесторів та зарубіжні лізингові компанії, що буде сприяти структурній перебудові економіки, швидкому розвитку інвестиційного процесу та інноваційного механізму технологічного оновлення виробництва і, в кінцевому підсумку, зростанню випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

10.5. Економічні основи лізингових угод

Організація, ефективний розвиток та функціонування лізингових посередників значною мірою залежать від економічного механізму взаємовигідних відносин між лізингодавцем та лізингоодержувачем (орендарем). Відправним моментом для створення такого механізму є визначення вигод та переваг лізингу для кожного із суб`єктів лізингової угоди. Мотивація до взаємодії лізингодавця і орендаря ґрунтується на конкретних економічних розрахунках. Мета лізингодавця – отримати прибуток за рахунок надходження лізингових платежів за передане в лізинг майно. Мета орендаря – отримати у користування сучасне майно за найбільш вигідних умов його оплати. Відомо, що за відсутності достатніх власних коштів, формами залучення майна для операційної діяльності є їх придбання шляхом купівлі з використанням для цього фінансового кредиту банку, або одержання майна у результаті здійснення лізингової операції.

Величина грошових коштів, необхідних для купівлі майна за допомогою фінансового кредиту банку, включає в собі як складові елементи суми, які погашають заборгованість за кредитом, та суми, що виплачуються банку як плата за одержаний кредит. Остання складова встановлюється в процентах від суми кредиту за відповідний період користування ним. Порядок відшкодування кредиту і нарахованих за ним відсотків установлюється сторонами при укладенні кредитної угоди. Розмір відсоткової ставки визначається банком залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

За користування майном, одержаним у лізинг, орендар сплачує лізингові платежі. Лізингові платежі забезпечують відшкодування вартості об`єкта лізингу, зносу, додаткових витрат лізингодавця, пов`язаних з договором лізингу та одержання останнім повного прибутку.

Згідно з чинним законодавством, лізингові платежі включають:

• суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об`єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об`єкта лізингу, якщо об`єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.

Порядок здійснення лізингових платежів значно гнучкіший, ніж за кредитними угодами, так як надає можливість лізингоодержувачу розробити графік лізингових платежів, узгоджений з надходженням його доходів.

Лізингові платежі класифікуються за декількома ознаками (рис. 10.5).