istoriya

39.В другій половині XIX ст., незважаючи на жорсткі переслідування, український національний, весь суспільний рух все більше набував політичного характеру, виникли перші політичні партії в Україні. Становлення українського національно-визвольного руху було пов’язано з діяльністю громад. Громади — організації української інтелігенції, які займалися культурно-просвітницькою діяльністю: вивчали українську мову, історію та культуру, організовували недільні школи й гуртки просвітництва, видавали популярну й наукову літературу. У 1859 р. у Петербурзі виникла перша українська громада за участю Костомарова, Бєлозерського,Куліша,Шевченка, які у 1861—1862 рр. видавали український громадсько-політичний і літературний журнал «Основа». У 1860 р. виникла громада в Києві за участю Антоновича, Драгоманова, Чубинського. У 1873 р. громадівці створили Історичне товариство Літописця й заснували «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства», головою якого став Галаган. У 1874—1875 рр. громадівці видавали газету «Київський телеграф», у якій друкувалися статті на гострі соціально-економічні й політичні теми. Громади діяли у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах Наддніпрянської України. У 1892 р. виникла таємна студентська організація «Братство тарасівців» за участю Липи, Грінченко, Міхновського, яка проголосила метою своєї діяльності створення незалежної соборної Української держави. Український національно-визвольний рух перейшов від культурницького до політичного етапу розвитку. У 90-х рр. XIX ст.керівниками національно-визвольного руху стали новоутворені політичні партії: Програмна діяльність РУРП - Утвердження соціалізму, демократизація суспільного життя, обстоювання соціальних інтересів селян, автономія України у складі Австро-Угорщини, згодом здобуття Україною незалежності. Лідерами : І. Франко,М. Павлик,Є. Левицький. Програмна діяльність УНДП - Пробудження національної свідомості, пропагування національної єдності українців, створення соборної незалежної Української держави. Лідерами були: І. Франко, Є. Левицький,М. Грушевський. Програмна діяльність УСДП - Побудова соціалізму шляхом реформ, за хист соціальних інтересів робітників, створення соборної Української держави з республіканським устроєм. Лідерами партії були: М. Ганкевич,Д. Бачинський,С. Вітик.

41. У першій світовії війні назва «Україна» використовувалася лише як загальнонаціональна назва території українського народу. Території, які становлять сучасну Україну, входили до складу Російської імперії (Наддніпрянщина) та Австро-Угорської імперії (Закарпаття, Галичина, Буковина). Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум'ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Росія), але поступово у її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування у світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі. З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, у австроугорській — 250 тис. Війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій — на прибічників та противників переможної війни. Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. У Маніфесті, випущеному Радою 3 серпня 1914 p., зазначалося: «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю, ...яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави». За ініціативи Головної Української Ради незабаром було створено легіон Українських січових стрільців (УСС). Дотримуючись класичного імперського правила «не озброювати підкорені народи та не створювати з їх представників численні національні бойові одиниці», Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу в живій силі, чинила певні перешкоди при формуванні легіону. Так, з 28 тис. бажаючих до УСС було зараховано лише 2,5 тис. осіб. Отже, суть трагедії українського народу, пов'язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.

42. Лютнева демократична революція 1917 р. в Росії була зумовлена зростаючою внутріполітичною і соціально-економічною кризою, пов'язаною з Першою світовою війною й незавершеністю процесу передвоєнного реформування Російської імперії. Внаслідок цієї революції утворилося двовладдя — Тимчасовий уряд та Ради робітничих і солдатських депутатів. У країні було ліквідовано самодержавний лад, розпочалися демократичні перетворення. Всі політичні партії та громадські організації стали діяти легально. Звістка про лютневі події в Петрограді сколихнула українську громадськість. Однією з провідних стала ідея національного визволення. Передусім висувалися вимоги автономії і федеративного устрою Росії. Почалися мітинги, зібрання, з'їзди, на яких трудящі вимагали української школи, української преси, українізації війська тощо. Виникла потреба створити єдиний центр, шо об'єднав би всі українські сили. З цією метою в Києві 14 березня 1917 р. Товариство українських поступовців заснувало Українську Центральну Раду. До Центральної Ради ввійшли представники всіх українських національних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії. Рада поступово перетворилася на справжній керівний орган національно-демократичної революції. Вона стала своєрідним українським парламентом. Діяльність Центральної Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання - досягти національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній республіці. І Універсал Центральної Ради оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді. 10 червня (23 — за новим стилем) 1917 він проголосив автономію України у складі Росії. Автором І Універсалу був В. Винниченко. ІІ Універсал 3 липня (16 — за новим стилем) 1917 зафіксував наслідки домовленостей між Українською Центральною Радою (УЦР) і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

43.Третій Універсал Української Центральної ради — державно-правовий акт, універсал Української Центральної ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Прийнятий 7  листопада 1917 року в Києві. ІІІ Універсал проголошував широку програму перетворень: — скасовувалось право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу; — Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; — проголошувала свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання; — скасовувалась смертна кара; — впроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом. З 5 грудня 1917 р. Українська Народна Республіка фактично перебувала в стані війни з більшовицькою Росією. У Києві 15 грудня 1917 р. було утворено Особливий комітет з оборони України. 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності й оплати. Основну ударну силу більшовицьких збройних сил становили частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, підрозділи моряків і червоногвардійці промислових центрів України та Росії. Вирішальні події розпочалися 25 грудня І917р., коли В. Антонов-Овсієнко (один із керівників радянського харківського центру) видав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ на УНР.  За цих обставин для УЦР головними стали три завдання: мобілізувати й організувати український народ для відсічі агресора; формально відмежуватися від більшовицького режиму; створити умови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками. Спробою реалізувати ці завдання став IV Універсал, який було прийнято 11 січня 1918 р. хоча він був датований 9(22)січня. Цей документ було прийнято не Українською Центральною Радою (делегати якої вже давно не збиралися на засідання), а її постійно діючим комітетом - Малою Радою.

44. На початку грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією й Німеччиною та її союзниками в Брест-Литовську (українська назва міста — Берестя). Ці переговори поставили Центральну Раду в складну ситуацію. Ніким не визнана Україна, яка на політичних картах була зображена як частина Росії, могла стати звичайним трофеєм переможців — Німеччини й Австро-Угорщини, що здавна на неї зазіхали.За цих обставин уряд УНР звернувся до всіх держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права РНК виступати на переговорах від імені народів усієї Росії й вестиме переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Представники німецького командування на переговорах погодилися на це. Дала згоду і делегація Радянської Росії на чолі з Л. Троцьким. Можна виокремити щонайменше три головні причини укладення УНР мирного договору з Німеччиною та її союзниками. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М.Муравйова, Р.Берзіка та І.Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру.Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.Отож, нічого іншого, по суті, не залишалося, а договір, до того ж, дозволяв Україні стати повноправним суб'єктом міжнародного права.29 грудня 1917 р. делегація УНР була визнана на Брест-Литовській мирній конференції єдиним представником України на переговорах.27 січня (9 лютого) 1918 р., коли Центральна Рада вже покидала Київ, українська делегація підписала Берестейський договір.За умовами договору, УНР зобов'язувалася протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 пудів м'яса та ін.; кордони УНР встановлювались на довоєнних кордонах Росії; кордон з Польщею визначався комісією з урахуванням етнічного складу населення. Німеччина і Австро-Угорщина дали згоду на .передачу (більшої частини Холмщини і Підляшшя до складу УНР. Договір забезпечив встановлення дипломатичних зв’язків УНР з централі ними державами.Історичне значення Берестейського договору полягає у тому, що він став значним здобутком української дипломатії, який започаткував міжнародне дипломатичне визнання української держави.

44. На початку грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією й Німеччиною та її союзниками в Брест-Литовську (українська назва міста — Берестя). Ці переговори поставили Центральну Раду в складну ситуацію. Ніким не визнана Україна, яка на політичних картах була зображена як частина Росії, могла стати звичайним трофеєм переможців — Німеччини й Австро-Угорщини, що здавна на неї зазіхали.За цих обставин уряд УНР звернувся до всіх держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права РНК виступати на переговорах від імені народів усієї Росії й вестиме переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Представники німецького командування на переговорах погодилися на це. Дала згоду і делегація Радянської Росії на чолі з Л. Троцьким. Можна виокремити щонайменше три головні причини укладення УНР мирного договору з Німеччиною та її союзниками. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М.Муравйова, Р.Берзіка та І.Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру.Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.Отож, нічого іншого, по суті, не залишалося, а договір, до того ж, дозволяв Україні стати повноправним суб'єктом міжнародного права.29 грудня 1917 р. делегація УНР була визнана на Брест-Литовській мирній конференції єдиним представником України на переговорах.27 січня (9 лютого) 1918 р., коли Центральна Рада вже покидала Київ, українська делегація підписала Берестейський договір.За умовами договору, УНР зобов'язувалася протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 пудів м'яса та ін.; кордони УНР встановлювались на довоєнних кордонах Росії; кордон з Польщею визначався комісією з урахуванням етнічного складу населення. Німеччина і Австро-Угорщина дали згоду на .передачу (більшої частини Холмщини і Підляшшя до складу УНР. Договір забезпечив встановлення дипломатичних зв’язків УНР з централі ними державами.Історичне значення Берестейського договору полягає у тому, що він став значним здобутком української дипломатії, який започаткував міжнародне

47. Західно Украї́нська Наро́дна Респу́бліка — українська держава, що фактично існувала протягом 1918–19 рр., формально ж і до 1923р. на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада розпочався військовий конфлікт проти Польщі, яку підтримували країни Антанти, насамперед Франція. 22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Окупована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції.Українська га́лицька а́рмія — назва регулярної армії Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Після підписання 17 листопада 1919 року сепаратного договору між Галицькою Армією та Збройними силами Півдня Росії генерала Денікіна відома як Українська Галицька армія (УГА). Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України. 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.

72. Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою. 24 серпня 1991 р. був проголошений Акт про незалежність України, а в грудні 1991 р. його підтверджено всенародним референдумом.Відомо, що зовнішньополітична діяльність України під час її перебування у складі СРСР була суттєво обмежена, оскільки права союзних республік на здійснення відносин з іноземними державами були передані загальносоюзним зовнішньополітичним органам. Перші кроки на зовнішній арені, досягнення, а також труднощі та проблеми в царині міжнародних відносин пов'язані з періодом президентства Л. Кравчука. Протягом 1992-1993 рр. Україна вступає в безпосередні дипломатичні зв'язки зі США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державами Балтії, Скандинавії та ін. В липні 1992 р. відбувся візит Президента України до Франції, під час якого Україна приєдналася до паризької «Хартії для нової Європи», був підписаний договір про дружбу та співробітництво між двома країнами. В цей період Україна стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, згодом - ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світову о банку, Міжнародного Валютного Фонду. Виникало чимало гострих проблем. Однією з них стало виконання нашою державою своїх зобов'язань щодо практичної реалізації без'ядерного статусу. Серйозне занепокоєння викликав і стан україно-російських взаємин. Після здобуття незалежності період ситуативної близькості закінчився, відносини між двома державами стали погіршуватися. Господарські стосунки між ними нерідко характеризувались як «економічна війна». Першою з-поміж посткомуністичних країн Східної Європи Україна приєднується до програми співробітництва з НАТО «Партнерство заради миру». А 23 березня 1994 р. Президент Л.Кравчук підписує у Брюсселі договір про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом. Однак ці кроки не змінили загальної ситуації: на межі 1993- 1994 рр. Україна опинилася у вкрай складному міжнародному становищі. З таким вантажем зовнішньополітичних проблем наше суспільство підійшло до президентських виборів, які відбулися в липні 1994 р.

73. Головними символами князівської влади в Київській Русі були знамення та стяги. Знамення фіксували земельну власність князя, порушення якої загрожувало покаранням.

Знамення виступали і свого роду міткою тих земель, котрі сплачували данину.Щодо стягів, то вони у своєму первинному значенні були суто військовими атрибутами — знаками збору дружин та сигналами до бойових дій. Княжі емблеми мали багатофункціональне призначення, виступаючи в ролі і особисто-родового знака князя, і символа власності, і атрибута влади, і державно-територіального знака. З початком дроблення князівств зростала значущість тих геральдичних знаків, котрі символізували «земельне» право на територію. Найдавніші її зразки належать Київській землі Х—XI ст. і пов'язані з зображенням святих, котрі уособлювали перемогу добра над злом. Для Київщини, яка здавна була форпостом боротьби зі Степом, така символіка уявляється особливо доречною. До того ж вона органічно вписувалася у нову християнську релігійну систему, розповсюджувачем якої якраз і був Київ. Звідси й давнє зображення воїна на його гербі з XII ст. стало асоціюватися з архангелом Михаїлом, а пізніше — просто з ангелом. Ця в цілому усталена для Київщини емблема, проте, зазнавала змін у залежності від певних політичних і соціальних ситуацій. Так, із включенням Київської землі до складу Великого князівства Литовського його емблемою став спочатку княжий знак Ольгердовичів, а потім — погоня (воїн із луком, що скаче на коні). З підкоренням Київщини Польщею (1471 р.) в емблемі Київського воєводства знову з'явилося зображення ангела, але дещо в зміненому вигляді (меч, який він тримав у правиці, був опущений донизу). Після входження України до складу Російської держави змінилася й емблема Київської землі. Вона являла собою зображення ангела з крилами й німбом над головою; у правиці в нього — меч, в лівій руці — овальний щит. Така символіка мала підкреслювати єдність земель, об'єднаних у централізованій державі. Пізніше, у зв'язку з реорганізацією Петра І герб Київської землі дещо повертається до свого давнього вигляду.

№74Ще донедавна використання синьо-жовтого прапора, тризуба, гімну "Ще не вмерла Україна" вважалося крамолою і каралося радянським репресивним апаратом. Дуже довго український народ переконували, що він не мав державності, а значить і своєї державної символіки. За часів культу особи Сталіна і застою наша наукова література пов'язувала походження тризуба і синьо-жовтого прапора в основному лише з Центральною Радою, Директорією, українськими державними націоналістами й усякими іншими існуючими та неіснуючими у 20-40-х рр. ХХ ст. організаціями, чия діяльність, як вважалося, призводила лише до кривавих подій. Справді, такі атрибути державності були прийняті Центральною Радою у 1918 р. Про це протягом багатьох десятиліть однобоко, на догоду якимось "вищим інтересам" (а не об'єктивному висвітленню суспільних процесів), тлумачили наші ідеологічні інстанції, позбавляючи дослідників бодай ретроспективного погляду в наше минуле, боячись, щоб народ не дізнався про коріння своєї національної символіки, її історичну традицію. А вона, ця традиція, справді глибока, багатовікова (Сергійчук, 1992, 14).Тож дуже прикро, що й сьогодні часто доводиться чути: національною символікою не треба нікого роздратовувати, бо це, мовляв, символіка Петлюри і Бандери. З огляду на такі підходи потрібно своєчасно, правдиво і кваліфіковано роз'яснити походження національної символіки, щоб люди самі вирішували, що повинно залишитися в оновленому суспільстві.А при вирішенні цих питань треба пам'ятати, що давня емблема чи колір мають завжди незмінно бути збережені в державних відзнаках у недоторканому вигляді, подібно тому, як у роду зберігаються давні традиції і герб. Непродумане нововведення в галузі гербових та інших ознак державно-національного характеру позбавляють емблему і колір історичної популярності і надають їм офіційний характер штемпеля, якими вони ніколи не повинні бути.До речі, національні кольори, шановані у багатьох країнах протягом століть, у часи національно-визвольних чи буржуазно-демократичних революцій об'єднуються, як правило, на прапорах нових державних формувань (Сергійчук, 1992, 18).Таке історичне коріння має сьогоднішня державна символіка в більшості країн світу. Це, природно, має враховуватися і нашими вітчизняними дослідниками, котрі беруть на себе відповідальну місію давати рекомендації щодо обґрунтування державної і права на існування національної символіки.28 січня 1992 р. Верховна Рада прийняла Постанову про Державний прапор України. Ним став національний синьо-жовтий стяг. А 19 лютого 1992 р. прийнято Постанову про Державний герб України. Парламент затвердив тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.